З сьогоднішнього дня ти набуваєш імені. Ти чекав цього довго, ти чекав з того самого дня, як у моїй голові почали жити думки, на порядок вищі за середньостатистичні. Порівняно недавно охрестили Терезку і вона раділа. Спитай у неї і хай вона тобі розкаже, яке це щастя, коли після довгих років безіменних блукань таки отримуєш ім"я. Це як медаль, яку вішають на шию. Заслужена, вистраждана, виборена кров"ю і потом медаль.
Я зватиму тебе Ліричним Героєм. Це щось середнє між уявним другом і реальним ворогом. Але я люблю тебе, бо нахуй мені тратить пасту і листки на байдужу одиницю (одиницю в значенні існування чогось-когось, а не цифру)
Так от, Ліричний Герою, для початку я подякую тобі за те, що ти є. Бо у хвилини найбільших пусток, коли відкриваєш очі і не бачиш навколо нічого, крім піску, коли ця пустеля закриває собою все і всіх, ти- не зникаєш. Ти живеш у мене в голові, у маленькій однокімнатній квартирці, спиш на ліжку, у яке не поміщаються твої ноги і звисають, мерзнуть серед ночі. Ти прокидаєшся зранку і вмиваєшся холодною водою, голишся старою бритвою. Сьогодні, наприклад, знову збрив бороду. Ти ж знаєш, бля! Ти знаєш, як сильно я люблю твою бороду! Але збриваєш її щоразу, як тільки за щось на мене ображаєшся, на зло. Тоді я весь день ходжу і думаю, що зробила не так. Караюсь, мучаюсь, каюсь і все стає на свої місця. Мені здається, тобі варто частіше мене пробачать. І найперший аргумент полягає в тому, що я навіть квартплати від тебе не вимагаю. А знаєш, скільки електроенергії йде на твої зіпсовані біоритми, коли серед ночі не можеш заснути (чи не хочеш), вмикаєш настільну лампу і пишеш. Я не знаю, що саме ти там пишеш- музику, картини чи слова. Ти мені не показуєш. Тільки світло твоє і мені заважає спати, бо світиться у мене в голові. Спочатку дивувалась, чого за умов абсолютної темряви до мене злітаються нічні метелики. А тоді зрозуміла, що це через тебе, Ліричний Герою, через твій неспокій та опівнічну каву.
Ти рідко говориш зі мною і це, вочевидь, головна з причин моїх невдалих понеділків, частих хвороб і криз середнього віку. Не те щоб нам не було про що говорити, просто ти не вважаєш це необхідністю. І прикро. Мені прикро від цього, щоб ти знав.
На сьогодні досить. Іди зготуй собі щось похавать. Я знаю, коли ти голодний. Ти тоді злий.