Такий розпач серед ночі, коли раптово розумію, що УЖЕ весна, намагаюсь відправити тобі смс, а воно не відправляється! Тобі ж треба знати! Терміново треба знати, що підсніжники почали пробивати головами сніг, що пташки збираються вертатись, що скоро любов.
Моя упакована в здоровезні картонні ящики, перев"язана мотузками, шнурками, заклеєна скотчем. Ти знаєш, скільки таких коробок у мені? Ними все заставлено, об них щоразу чіпляються думки. І падають, падають... Це як домівка Санти перед Новим роком, де купа подарунків, невідправлених, нерозпакованих. Тільки от Санта знає, кому і який призначений сюрприз. А я...
Мені страшно уявить, що буде, коли я таки знайду адресата (чи він мене знайде), того, хто прийме мене з купою ящиків. Лавина, цунамі, землетрус. Двадцять дванадцять, апокаліпсис, кінець і початок світу. Боже, шо це буде за любов!