Люди випускають гнів назовні, як скажених собак, некерованих, дурних, з очима, налитими кров"ю, з білою піною, що скапує з писка.
Люди прибирають у шафах і настає паліво- світові являються скелети. Голі, без прикрас.
Мене це спочатку бісить, тоді смішить, а тоді якимось дивним чином заспокоює, виводить на чисту воду, ставить все на свої місця.
Люди заздрять, люди ревнують, люди розкривають свою істинну суть, хоч вона і так була мені приблизно відомою.
Лишається тільки вирішити, як ці люди підуть з мого життя- поступово, як випаровується вода з калюж у спеку, чи так, як ламаються коліна з тріском попкорну.
Мабуть-таки краще ефектно. Хлєба і зрєліщ! Йогурта і тєлєпузіков! Жостко, но красіво.
Одне знаю точно- від цього нікому не стане особливо боляче. Нема місця для болі там, де тільки хіхоньки-хахоньки.
Да, люди приходять і уходять. А шо я- я всього лиш відкриваю й закриваю двері. Я швейцар.