Досить уже зими, мінусових позначок, теплого одягу, снігу. Я сама можу робити сніг- просто натискаючи "зірочку" на клавіатурі телефону багато-багато разів. "Совсем малость- целую жизнь"(с), зовсім мало- сорок разів. Рівно сорок зірочок уміщається, сорок сніжинок. Але вистачить, я невибаглива.
Знаєш, я б ліпила з них не сніжки, не сніговика, а величезний, довгий-предовгий потяг, яким ми з тобою їхали до Львова. Так гарно було лежати поруч з тобою на верхній полиці, слухати, як ти приймаєш вітання зі своїм шістнадцятим днем народження. У светрі, чорно-зеленому светрі, який я в"язала своїми руками спеціально для тебе, мого єдиного друга на цій планеті. Друг- не подруга, друг- звучить солідно. Щоразу подумки проказую ці слова.
Скоро рік, як ми знайомі, рік, як ми випадково одне одного знайшли. А відчуття... Вони такі, наче знаю тебе усе своє свідоме і несвідоме життя, наче все розказала тобі і вислухала все, що ти говориш. І тим не менше- щоразу знаходимо щось нове, сміємося з нових дуркуватих жартів, говоримо про старе новими словами, виловлюємо як рибалки з води сріблястих риб наших спогадів, старих- із глибин, недавніх- майже з-під поверхні. Усі наші молоді риби знайомі, бо плавали в одній воді. А скільки їх ще буде- не злічить. Персональне рибне господарство. Що може бути краще? Хіба снікерс з лісовими горіхами чи M&Ms в новій упаковці.
Люблю тебе. Янгол.