Прозора чашка з зеленим чаєм гріє мої руки. Ніжно-теплі думки про тебе гріють мої думки. Дивись- навколо мене таке тепло, що може почати танути сніг під ногами. Фігня- можуть почати танути льодовики. Глобальне потепління за нами і чаєм.
А що, якби вреал почався потоп? Що б робили ми? Я знаю. Слухали б стукіт крапель. Це одна з моїх найулюбленіших мелодій. Записували б дощ на диктофон, на аудіокасети, на платівки. Дощ і спільне дихання, поодинокі слова, посторонні шуми. Знаєш, мені відверто пофіг, хто слухатиме це після нас...
Тоді вода зайшла у наш дім, торкнулась наших ніг, ми лягли б у ліжко і чекали. Наші хатні речі плавали б, як самотні кораблі, метались з одного боку в інший. А згодом і ліжко перетворилось у корабель. Наш, власний.
Вдихнути б воду і... далі. З тобою. В нові світи.