Як мені, блядь, почати писати щось нове, з сенсом і в твердій палітурці, коли голова вщент забита невигаданими персонажами і я не хочу, щоб мої вигадані були схожими на них?!
Олдове не поміститься, мабуть, і в тритомник, але кому треба та вода і хто буде її лить. Нове в свою чергу не варте і трьх рядків, але широке коло з апетитом схаває і ні крихти на столі.
Хто Де Коли стане тим сраним натхненням і путєводною звєздой?
Юний мозок, сука, стомився плювати сюди короткими нотатками, прагне чогось значимішого, вагомішого, нарешті просто іншого, не такого.
Що спершу зробить- змінитись, щоб написать, чи написать, щоб змінитись? Га? Нога.
Коротше, Муза, мать твою, якщо ти мене чуєш, то дзвони в будь-який час доби. Номер телефону один і незмінний, чи то пак «Симкарты номер прежний, остальное- мелочи»(с). Або просто приходь. Двері відчинені. Завжди.