Я кажу- придумай собі світ, де ти без мене і живи. Живи так, наче мене не було ніколи і водночас ніби я з тобою ще з пологового будинку. Викинь з голови усі важкі думки, пов’язані з моїми антиморальними діями. Я натворила багато нехорошого, недоброго, того, нащо ти не заслуговував. І, навіть якщо ти захочеш лишити це в собі, то однак не вийде. Усе відфільтрується. Залишаться лише приємні згадки. Не зараз, певне, нескоро, але так буде. Я знаю.
Ти говориш, що колись і зі мною так вчинять, але ні, бо зі мною так УЖЕ вчинили, баланс не настане в майбутньому, бо він настав уже. Жоден з нас не винен, просто так стається.
Ти говориш, що я ніколи не знайду собі точно такого, про якого мрію і малюю в своїй дурній дитячій уяві. І ти правий. Іра зустрічатиметься з трафареткою, з шаблоном. Вона це любить. Мій принц складений з частинок багатьох реальних людей, з їх окремих якостей. Не сумнівайся, у ньому і від тебе дещо є. Але більше немає, ніж є. І це одна з причин.
Ти говориш, що нема любові. Розчарування- не привід для такого висновку. Я ось досі вірю. Не треба починати через мене ненавидіть всю жіночу половину людства, бо рано чи пізно в тій половині ти таки знайдеш собі когось. Вона готуватиме тобі їжу, виховуватиме ваших дітей, поливатиме ялинку. Вона любитиме тебе за все тедобро, яке є в тобі. І не важливо, що, можливо, її не любитимеш ти. Сам казав,що хтось все одно любить більше. А хтось менше. Тому оце «менше» може запроста прямувати до нуля.Як маленькі кенгуру.
Ти говориш, що я не вмію любить. Заткнись нахуй,ти не знаєш про мене нічого!
Ти говориш, що я слабка людина, бо не змогла сказати все це в очі. Так, я слабка.
Я кажу, що через кілька років ми згадуватимемо все це з усмішкою. До кінця, звичайно, ніщо не гоїться, але вже не болітиме точно. Не домальовуй сюди зла і образ. Я не хочу бути причиною чиєїсь болі чи страждань. Хіба що легкого блюзу.
Це останнє, що я кажу.
Бувай…