Сьогодні ти побачив світ. Без кімнатної температури, без домашнього звичного інтер"єру. Він нахлинув на тебе стихією, цунамі. Хоча, що ти можеш знати про такі розумні слова, я ж тобі ніколи ні про що не розказувала, тільки обіймала перед сном. Перехожі дивились на тебе вперше за все твоє плюшеве життя. Боже, як мало очей ти зустрічав до того... Як мало сонця... А про жовте ширшаве листя взагалі нічого казати. Ти міг би зі мною їсти шоколад, курити, гойдатись на одній гойдалці, але не робиш цього. Тільки втикаєш своїми янтарними очима. Я тебе обіймаю, підкидаю вверх, тримаю за лапу, але ти все одно бездіяльний. Мабуть, це тому, що ти з минулого. Ну, або тому, що тобі похуй. Одне з двох.