Ти бачив наш театр тіней? Ми можемо робити стрілочку, жука, черепашку, сердечко, вітряк, цифру "один", свічку і ще купу чого, якщо постаратись.
Ти бачив, як я злітаю в небо на тій гойдалці, аж ніби торкаюсь дерев, а тоді раптово зариваю носом у землю? Я можу так гойдатись енну кількість часу, поки дозволятиме інерція.
Ти бачив, як моя голова лежить у неї на ногах і я дивлюся вверх? На небо і на підсвічені верхіки дерев. Я можу так лежати довго. Аж поки якась із земних турбот не візьме мене за руку і не поведе додому.
Ти бачив, як ми переходимо дорогу по зебрі і дразнимо водіїв, спецом корчачи незадоволені обличчя, коли вони не гальмують на пішоході? Ми можемо так робити безліч разів, аж поки нас не зіб"є машина.
Ти бачив, як я зупиняюсь на містку, аби подивитись на місяць? На той самий, про який мені прийшла смс і я ледь не посивіла. Я можу отак сидіти в ступорі кілька хвилин. Не довго. Тільки це не довго.
Ні. Ти не бачив. По одній простій причині. Ти- не тут.