Навiщо менi панi без минулого?
Безгрішна, без страждань, без каяття?
Яка вночі коханого поснулого
Не бачила ні разу за життя?

Яка на самоті не змерзла вдосвіта?
Яка не пережила: «Прощавай!»?
Яка не слізьми вмилася, а росами,
Бо так її навчив книжковий рай?

Я хочу ту, що не була іконою.
Я хочу ту, що виносила біль.
Що встигла бути білою вороною,
І зустрічати йшла крізь заметіль...

© Copyright: Миклош Форма, 2016