[500x498]
http://izdryk-y.livejournal.com/

молочний туман протікає між пальцями й пагорбами
відсвічує міддю оголений ранком ландшафт
імла осідає в низинах потоками жадоби
і чутно зітхання в легенях закинутих шахт

цей ерос ранковий такий безпорадний і сонний
повітря пронизливе й сонце м'яке наче віск
а холод нічний витікає крізь діри озонові
і наче чернець із колін піднімається листяний ліс

ми – тіло ландшафту його невротична версія
ми – слово від слова і камінь на камені ми
ми – сума секунд що часами складаються в терцію
щоб вийти на голос із нетрів глухої пітьми

містерія ранку повільна вогка й безтурботна –
брутальність реалій іще непомітна ніде
ще віриться в спокій і мир і у свято суботи
яке повернеться і станеться й нас неодмінно знайде