Українці — найдавніша хліборобська нація на землі. Все життя українців і пранародів, що жили у різні часи, було пов’язане з обрядами та ритуалами сонячного хліборобського року. Тому вінок як символ завершеного сонячного року, присутній у багатьох обрядах та ритуалах.
Хліборобський рік наставав навесні, й, за віруваннями древніх українців, бог Ярило у вінку із первоцвітів і барвінку приїжджав на землю на білосніжному коні, щоб будити землю і все суще від сну. Наставав час відродження та розквіту.
Перед святом Юрія (5 травня) богиня Леля, за українськими віруваннями, у вінку із квітучої калини та рути-м’яти,санаторий Шахтер,  приходила на землю калиновим містком і небесними ключами відмикала росу.
На Зелені свята українці вінками із м’яти, любистку, кануперу та полину і гілками священних дерев (липи, ясеня) прикрашають свої оселі і подвір’я. Освячені вінки зберігають упродовж цілого року і використовують при лікуванні різних хвороб у вигляді чаїв чи обкурюють зіллям із вінка «від нечистої сили».
Неймовірної краси є вінки із польових квітів, зеленого жита, що їх «русалки собі для краси плетуть». санаторий Шахтер Жертовні вінки плетуть сільські дівчата, розвішуючи на березах на втіху русалкам та мавкам.
На Русалії для русалок і мавок («щоб бавилися й нас не зачіпали») дівчата влаштовували ритуальне дійство «завивання вінків», котре в одних місцевостях робили в четвер напередодні Трійці, а в інших — після неї. Вони гуртом йшли до лісу і завивали вінки з тонких гілочок на живих березах, що їх мали зберігати аж до Санатории Трускавца понеділка, коли влаштовували проводи русалок. Перший після русального тижня понеділок був днем проводів русалок. На Поліссі — в регіоні, де найповніше збереглися ці реліктові обряди, ще наприкінці ХІХ століття звичай проводів русалок був в активному вжитку (Етнокультурна спадщина рівненського Полісся. Рівне: Волинські обереги, 2001, стор. 76–92). Дівчата плели віночки, вибирали з-поміж себе найгарнішу і найстрункішу, прикрашали її квітами та стрічками. Тільки-но сходив місяць, у білих сорочках та намистах, взявшись за руки, виходили вони за село, а попереду йшла обрана ними «русалка». Всі дівчата мали розплетене волосся і вінок на голові. Хода дівчат нагадувала хоровод — перша пара зводила вгору руки, утворюючи своєрідні «ворота», через які попарно проходили інші учасниці. Дійство супроводжувалося русальними піснями, розпалюванням багаття, через яке дівчата стрибали. Цены Трускавец До них долучались і хлопці. Це нагадує купальські забави, але з тією відмінністю, що свої віночки дівчата кидали на парубків і розбігалися геть. Натомість «русалка» намагалася упіймати котрусь із подруг і полоскотати. Трускавец санатории Опівночі всі поверталися в село, вважаючи, що тепер русалки перебуватимуть у своїх угіддях до наступного Нявського Великодня.
Щоб задобрити русалок та потерчат, селяни приносили їм дари і при цьому говорили заклинання: «Русалоньки-нявоньки, красні дівоньки. Потерчата бідненькі, дітоньки маленьки, дівчат-хлопців не займайте, жита не збивайте. По межах-суловках бігайте-грайте, ниву хороніть — просимо вас, схиляємось з книшем та квітами! Усе зле, усе лихе, громовая тучо, великая зливо — нас минай, нашої нивки,санаторий Карпаты,  худібки не займай! Русалоньки-мавоньки наші, русу косу чешіть, росу пийте, у рясці купайтесь, квітами величайтесь, на вітах гойдайтесь, на межах-суловках грайте, наших хлопців-дівчат не чіпайте, жита не ламайте — живіть собі!»
У купальських обрядях також використовують розкішні вінки із цілющих трав та польових квітів. До них обов’язково вплітають полин (захист від нечистої сили), м’яту, любисток (приворотне зілля), василик, пижмо (допомагає очищати душу) та маки, волошки, ромашки.
У купальську ніч польові та лісові трави набирають виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної сили. Іще не скоро сонце з’явиться на небі, ще триває Купальська ніч, а жінки крадькома, щоб їх не побачили, йдуть до лісу збирати зілля.
Вранці, тільки-но розвидниться, дівчата йшли гуртом до лісу та в поле збирати квіти для вінків. Найголовніше для вінків — барвінок. З лісових квітів ще збирали ромен-зілля, боркун-зілля, материнку, Отдых в Карпатах чебрець, нечуй-вітер, братки, з польових — волошки, мак, сокирки, колоски хлібних зел, з городніх — любисток, м’яту, чорнобривці, ласкавці та кудрявці. Молоді дівчата збирали зілля для привороту й захисту від нечистої сили — тирлич-зілля, сон-траву, ромен-зілля, васильки. Зібравши досить різних квітів, вони йшли до річки або прямо в лісі сідали колом і плели вінки. У деяких місцевостях дівчата плели вінки напередодні Купайла. Кожна дівчина мала сплести два вінки: один для себе на голову, а другий — «віщий», на якому власне ворожили «на долю».
Другий вінок виплітали з барвінку та квітів і закріплювали на дубовій корі, в котрій висвердлювали невелику дірочку (не наскрізь) для свічки, котру запалювали під час пускання вінка у річку в купальську ніч. Вінок з голови дуже берегли, бо вірили, що, «освячений Купайлом», він набував величезної магічної сили, тому його зберігали вдома на покутті за образами. Далі водили своєрідний хоровод з вінками — дівчата повільно йшли одна за одною, піднімаючи до сонця вінки, які тримали в обох руках. При цьому вони підтанцьовували й співали купальських пісень.
Дівчата ховали свої вінки «до пори», Трускавецкурорт тобто до купайлівської ночі, щоб хлопці не «викрали», бо то поганий знак:
Гей, на Івана, гей, на Купала
Красна дівчина долі шукала.
Квітки збирала, віночок вила,
Долі водою його пустила.
Полинь, віночку, по бистрій хвилі,
Поплинь під хату, де живе милий,
Поплив віночок долі водою,
Серце дівчини забрав з собою.
Використовували вінки у косарських та жниварських обрядах. Після завершення робіт із заготівлі сіна селяни виготовляли із трави велику ляльку — «Косовицю»,санаторий Алмаз  для якої виплітали вінок із цілющих трав і польових квітів. Таку «Косовицю» дарували господарю та господині, й вона зберігалася в стодолі до наступного року. А коли на Юрія виганяли худобу на вигони вперше, то годували її «косовичним» вінком, щоб «нечиста сила хвороби не наслала».
Жниварський вінок виготовляли із колосків жита, пшениці, вівса, ячменю й одягали на голову дівчині, яка дарувала господарям перший сніп — «Зажон», що його зберігали в господі й використовували в обрядах весілля та хрестин.