[700x525]

Вчора відвідала крамницю щастя, яку створила Ольга Деркачова під час презентації у "Книгарні Є" й у своєму романі. Всю годину, що тривала зустріч, мене не полишала думка про резонанс наших думок. Це мене буквально "заціпило" так, що вголос не було висловлене майже нічого :) Натомість  вночі прочитала роман і з"явилися ці думки навздогін зустрічі.

Передовсім мені імпунує і суголосне моїм уявленням Оліне бачення щастя. Щастя у дрібних щоденних миттєвостях. Щастя від любові. Від сонця чи  дощу. Від запашної кави. Від приємного спілкування. Від того, що ти робиш, як  живеш. 

Модератор заходу неодноразово говорила, що це текст казковий, для молоді двадцятирічної, що навряд він буде цікавий дорослим жінкам. Їй заперечила авторка, уже з  досвіду спілкування з читачами. Заперечу і я. Роман і та історія, що є основою сюжета - цілком реалістичний і цікавий дорослим жінкам. Я фактично прочитала його за ніч на одному подиху. Хоча й фактично вдруге (вперше скорочений варіант починала читати у журналі "Дніпро"). Згадала свої студентські роки, упевнилася, що вічні проблеми нікуди зі зміною часу не діваються. Як нікуди не діваються люди, що вірять у любов. 

Цікавою для мене стала думка Олі про поєднання в одній особі літературознавця і фахівця. Вона сказала, що фахово досліджує (і це справді так, бо я щойно прочитала і написала рецензію на її монографію) поезію, але не пише вірші, і пише прозу, але її не досліджує. 

Той рівень свободи, на якому перебуває авторка, став для мене одкровенням, підтвердженням моїх думок з цього приводу і певним дозволом. Останнє стосується танців. Бо те, що розповідала Оля про свій шлях до танців, звучало наче з моїх уст. А ще оповідання "Румба". Таке ємне, концентроване, і щодо сюжету, і щодо кожного слова і речення ( я би сказала - стилістично близьке до манери Стефаника, хоча не люблю щодних порівнянь, кожен письменник -  неповторний!), і таке сумне. У мене в очах стояли сльози. І це для мене - найвища вдячність письменнику і найвищий рівень визнання його як "свого".

А ще Оля - щира. В тому, як і що вона пише, в тому, як говорить, і я певна - в тому, як живе. Недаремно ж і книжки підписує цим словом :) Але це не поза, не бажання виділитися чи ще щось. Це сутність. 

Наостанок - цитата з роману: "Увага - це як кисень. Вона повинна просто бути і все. Її не купити, не подарувати, нічим не замінити. Їй не  треба радіти і тішитися нею на свята. Вона повинна бути завжди".

І порада - обов"язково його прочитати, набратися світла й сили, отримати кілька приємних годин від гостин у "Крамниці щастя".