І знову день за обрієм зникає,
На небі ніч запалює зірки. 
І знову спокій душу огортає,
Минають тижні, місяці, роки...
А в нас лиш спогади залишаться потому,
Щасливі, радісні, а може і сумні.
Хтось легкість відчуватиме, хтось втому,
Та все ж залишаться у пам'яті ті дні.
Для когось згадки будуть душу гріти, 

Комусь приємно стане на душі.

Немов жаринки будуть пломеніти,
Не знищать їх ні бурі, ні дощі.
Комусь, напевно, буде неприємно,
Відчують біль, образи, навіть гнів.
І десь у серці, від усіх таємно,
Проситимуть, щоб не було тих днів.
Та спогади не згаснуть, не зітруться,
Залишаться назавжди при тобі.
Лиш піснею у серці відізвуться, 
Можливо в радості, а може і в журбі.

© Софія Дякунчак