[показать]автор Віктор Каспрук
Журналіст-міжнародник, політолог, публіцист.

[показать]
Лідер Північної Кореї Кім Чен Ин, готуючись до запуску балістичних ракет, укотре небезпечно нагнітає ситуацію на Корейському півострові. Можливо, не зовсім розуміючи, що конфронтація з Сеулом як найпевніший спосіб збереження влади дуже легко може перетворитися на зондування того, наскільки взагалі Кім ІІІ здатен усидіти у своєму президентському палаці.

Чистка представників істеблішменту, по суті, спровокувала виникнення загрозливого незадоволення серед багатьох військових і партійних чиновників нижчого рівня, які були лояльними до тих, ким був незадоволений Кім.

Крім того, питання, як довго ще здатна проіснувати ця держава, не може не хвилювати самі північнокорейські еліти. Адже й вони усвідомлюють, що модель чучхе-комунізму, яка діє в КНДР, недієздатна, але, відмовившись від неї, режим упаде.

Чому Північна Корея вирішила спровокувати новий виток протистояння? Якщо розглядати конфлікт із погляду внутрішньої політики КНДР, то навіть у свої кращі дні цей режим балансував на межі краху. Просто тому, що більшість північнокорейців голодують і почуваються нещасними. Лише терор — коли людей ставлять перед вибором: бути ще більш голодними чи розстріляними, — утримує режим від розвалу.

Для Кім Чен Ина нагнітання ситуації потрібне, щоб зміцнити свою підтримку в північнокорейському політикумі. З іншого боку, мовлення з гучномовців, виставлених Південною Кореєю на кордоні з КНДР, може послабити абсолютну владу диктатора. Тому Пхеньян так категорично вимагає припинити цю трансляцію.

Не виключено, що світ перебуває на порозі історичного процесу, в результаті якого, під тиском внутрішніх і зовнішніх обставин, північнокорейський режим може впасти, а Північ — об'єднатися з Півднем під егідою Сеула.

Проте, якщо гіпотетично уявити такий сценарій розвитку подій на Корейському півострові, то цілком зрозуміло, що сама Південна Корея не витягне економічного тягаря колишньої КНДР на своїх плечах. І тут без потужної допомоги Сполучених Штатів та їхніх західних союзників не обійтися.

А поки що Пхеньян завзято блефує, показуючи свою "силу", що, фактично, є демонстрацією його повного безсилля. Оскільки чим більш пафосна риторика режиму Кімів і залякування південних корейців, тим більше стає зрозуміло, що Північна Корея боїться повномасштабної війни з Південною Кореєю та США.

І було б величезним стратегічним прорахунком з боку Пхеньяна, тоді як значна кількість додаткових американських військ перебуває у Південній Кореї на щорічних спільних військових навчаннях, втягнутися у військове протистояння.

Можливо, Кім Чен Ин і неадекватно сприймає все те, що відбувається в КНДР та навколо неї, але він не божевільний, щоб так легко поставити на кін своє "царство" і в одну мить усе програти.

Втім, неможливість для північнокорейського лідера жорстко утримувати владу, не консолідувавши населення своєї країни проти зовнішнього "ворога" (як це зробив В.Путін під час нападу на Україну), штовхає його на відчайдушні кроки.

І з плином часу все більш ізольованою від світу стає Північна Корея. Ніхто не хоче мати справу з країною, котра перетворила свою територію на великий концтабір для власного населення.

Мирні переговори з Пхеньяном ні до чого не приводять у далекосяжній перспективі, але, схоже, цього разу там вирішили не тільки привернути до себе увагу й "вибити" допомогу від США, Південної Кореї та Заходу. Істеричну реакцію Кім Чен Ина на південнокорейські гучномовці варто розглядати як свідчення того, що його влада крихка і він бореться, аби уникнути перевороту.

Крім того, він побоюється, що мовлення з Півдня може деморалізувати війська Півночі на лінії розмежування і надихнути окремих військових на дезертирство.

Але якщо він зайде занадто далеко й КНДР вторгнеться в Південну Корею, то це означатиме швидкий крах його режиму. Цього разу Китай не захищатиме Північну Корею. Єдине — що це протистояння може бути вигідне Росії.

Не можна виключати, що збурення цієї нової-старої гарячої точки потрібне Кремлю (який має вплив на Пхеньян) для того, аби спонукати президента США Барака Обаму зустрітися у вересні в ООН з Володимиром Путіним.

Адже тепер до війни у Сирії, безконтрольності терористичної ІДІЛ та створення Росією псевдореспублік на території України Москва може додати ще й провокування КНДР нового витка протистояння зі своїми сусідами. Таким чином В.Путін намагається довести Вашингтону, що без його участі стабілізувати геополітичну ситуацію у світі не вдасться.

Також можна зробити припущення, що посилення напруги на Корейському півострові Москва може синхронізувати з наступом російських військ в Україні напередодні або відразу ж після запланованого на кінець вересня виступу Путіна на відкритті ювілейної 70-ї сесії Генасамблеї ООН. На якій Кремль може висунути ультиматум цивілізованому міжнародному співтовариству.

Та, які б ультиматуми КНДР не висувала Південній Кореї, цим вона ніяк не зможе нівелювати різницю в рівні життя. Адже, порівняно з жебрацьким станом суспільства на Півночі, люди на Півдні живуть дуже заможно. І північні корейці реально заздрять південним.

Єдині, кого на Півночі відносно вдосталь годували і про кого піклувалися, — це військові. Що робить КНДР дедалі небезпечнішою, коли її громадян ставлять перед вибором: боротися за продовження життя диктатури Кімів — чи приректи свою сім'ю на голодування.

Тому навряд чи можна очікувати від деспотичної влади лібералізації самої себе. Лібералізація була б можлива лише у тому разі, коли б у КНДР під час конфронтації з Сеулом відбувся військовий переворот і до влади прийшли політики, здатні домовлятися з Південною Кореєю.

Та якщо Пхеньян вирішить воювати, то у США достатньо військових засобів, щоб знищити будь-які бойові точки агресора упродовж трьох днів. Після чого Південна Корея може поглинути Північ і показати її населенню, що всі ці роки їхні лідери відлучали їх від продовольства, нових технологій, свободи, безпеки, грошей, громадянських прав, почуття честі й гордості, щастя, здатності заробляти. Та тримали увесь час у депресії і страху.

Яким чином конфлікт, що його нагнітає Північна Корея, може вплинути на ситуацію в регіоні? Розглядаючи це питання, необхідно визначити, з ким світ нині має справу. Очевидно, що Кім Чен Ин перебрав від свого батька Кім Чен Іра і діда Кім Ір Сена віру в божественність своєї влади. Кім-молодший переконаний у тому, що він і є абсолютною владою.

Найгірше — це його переконаність, що в успадкованій від діда і батька державі він може робити все, що тільки йому заманеться. Але Кім Ір Сен і Кім Чен Ір мали певну харизму, а найголовніше — добре знали, коли потрібно відступити.

Що ж робить Кім Чен Ин? Він впадає в істерику погроз і чекає, що Південна Корея та Сполучені Штати поступляться. Він небезпечний тим, що готовий швидше підставити свою країну, ніж видатися слабким.

Але північнокорейські еліти чудово розуміють: Південна Корея перебуває під захистом США. І цей захист робить мрії КНДР про об'єднання півострова за північнокорейськими правилами нереальними. Істеблішмент КНДР не визнає Південної Кореї, але, доки США підтримують Сеул, вони утримуватимуться від початку повномасштабної війни.

Верхівка північнокорейського режиму не настільки безрозсудна, щоб втягнутися у війну, в якій вони не можуть перемогти навіть із застосуванням ядерної зброї.

Від позиції Пекіна багато що залежить у цьому багатолітньому конфлікті двох Корей. І в Китаю немає сценарію, за яким Північ виграє будь-яку війну з Півднем. Не виключено, що КНР, маючи значний вплив на частину північнокорейських еліт, уже шукає шляхи для усунення від влади такого непрогнозованого правителя як Кім Чен Ин.

А без підтримки Китаю КНДР — взагалі паперовий тигр без зубів. Пекін не може повністю відмовитися від підтримки Північної Кореї, але він може дозволити Пхеньяну зайти так далеко, як йому буде вигідно, а потім підштовхнути його до необхідності домовлятися й укладати нові угоди.

Пекін не в захопленні від КНДР і її диктатора, але йому потрібна буферна зона, яка стримуватиме процвітання Південної Кореї. Крім того, Китай не хоче брати на себе відповідальність за північнокорейців, навіть за тих, кому вдається втекти від режиму Кімів. А в разі падіння цього режиму на китайські території можуть ринути мільйони біженців.

Але, незважаючи на всю агресивну риторику лідера КНДР, нагнітання конфлікту, швидше за все, є великим блефом. Кім Чен Ин прагне показати своїм соратникам та міжнародній спільноті, що він сильна особистість і вправний керівник. А те, що при посиленні конфронтації можуть постраждати десятки тисяч або навіть мільйонів його співвітчизників, Кіма ІІІ абсолютно не хвилює.


http://gazeta.dt.ua/international/dvokoreyna-shara...u-v-kogo-micnishi-nervi-_.html

Двухкорейная шарада. Пхеньян против Сеула: у кого крепче нервы?

Лидер Северной Кореи Ким Чен Ын, готовясь к запуску баллистических ракет, в который раз опасно нагнетает ситуацию на Корейском полуострове. Возможно, не совсем понимая, что конфронтация с Сеулом как самый надежный способ сохранить власть довольно легко может превратиться в зондирование того, насколько вообще Ким ІІІ способен усидеть в своем президентском дворце.

Чистка представителей истеблишмента, по сути, спровоцировала возникновение угрожающего недовольства среди многих военных и партийных чиновников низшего уровня, которые были лояльными к тем, кем был недоволен Ким.

Кроме того, вопрос, как долго еще способно просуществовать это государство, не может не волновать сами северокорейские элиты. Ведь и они осознают, что модель чучхе-коммунизма, действующая в КНДР, недееспособна, но, отказавшись от нее, режим падет.

Почему Северная Корея решила спровоцировать новый виток противостояния? Если рассматривать конфликт с точки зрения внутренней политики КНДР, то даже в свои лучшие дни этот режим балансировал на грани краха. Просто потому, что большинство северных корейцев голодают и чувствуют себя несчастными. Лишь только террор — когда людей ставят перед выбором быть еще более голодными или расстрелянными — удерживает режим от развала.

Для Ким Чен Ына нагнетание ситуации необходимо, чтобы укрепить свою поддержку в северокорейском политикуме. С другой стороны, вещание из громкоговорителей, выставленных Южной Кореей на границе с КНДР, может ослабить абсолютную власть диктатора. Поэтому Пхеньян так категорически требует прекратить эту трансляцию.

Не исключено, что мир находится на пороге исторического процесса, в результате которого, под давлением внутренних и внешних обстоятельств, северокорейский режим может пасть, а Север — объединиться с Югом под эгидой Сеула.

Но если гипотетически представить такой сценарий развития событий на Корейском полуострове, то вполне понятно, что сама Южная Корея не вытянет экономического бремени бывшей КНДР на своих плечах. И тут без мощной помощи Соединенных Штатов и их западных союзников не обойтись.

А пока что Пхеньян упорно блефует, показывая свою "силу", что, фактически, является демонстрацией его полного бессилия. Поскольку чем пафоснее риторика режима Кимов и запугивание южных корейцев, тем понятнее становится, что Северная Корея боится полномасштабной войны с Южной Кореей и США.

И было бы огромным стратегическим просчетом со стороны Пхеньяна, тогда как значительное количество дополнительных американских войск находится в Южной Корее на ежегодных общих военных учениях, втянуться в военное противостояние.

Возможно, Ким Чен Ын и неадекватно воспринимает все, что происходит в КНДР и вокруг нее, но он не сумасшедший, чтобы так легко поставить на кон свое "царство" и в один миг все проиграть.

Впрочем, невозможность для северокорейского лидера жестко удерживать власть, не консолидировав население своей страны против внешнего "врага" (как это сделал В.Путин во время нападения на Украину), толкает его на отчаянные шаги.

И с течением времени все более изолированной от мира становится Северная Корея. Никто не хочет иметь дело со страной, превратившей свою территорию в огромный концлагерь для собственного населения.

Мирные переговоры с Пхеньяном ни к чему не приводят в далекой перспективе, но, похоже, на этот раз там решили не только привлечь к себе внимание и "выбить" помощь от США, Южной Кореи и Запада. Истеричную реакцию Ким Чен Ына на южнокорейские громкоговорители следует рассматривать как свидетельство того, что его власть хрупка, и он борется, чтобы избежать переворота.

Кроме того, он опасается, что вещание с Юга может деморализовать войска Севера на линии размежевания и вдохновить отдельных военных на дезертирство.

Но если он зайдет слишком далеко, и КНДР вторгнется в Южную Корею, это будет означать быстрый крах его режима. На этот раз Китай не будет защищать Северную Корею. Единственно, это противостояние может быть выгодно России.

Нельзя исключать, что возбуждение этой новой-старой горячей точки нужно Кремлю (имеющему влияние на Пхеньян) для того, чтобы побудить президента США Барака Обаму встретиться в сентябре в ООН с Владимиром Путиным.

Ведь теперь к войне в Сирии, бесконтрольности террористической ИДИЛ и созданию Россией псевдореспублик на территории Украины Москва может добавить еще и провоцирование КНДР нового витка противостояния со своими соседями. Таким образом В.Путин пытается доказать Вашингтону, что без его участия стабилизировать геополитическую ситуацию в мире не удастся.

Также можно предположить, что усиление напряжения на Корейском полуострове Москва может синхронизировать с наступлением российских войск в Украине накануне или сразу же после запланированного на конец сентября выступления Путина на открытии юбилейной 70-й сессии Генассамблеи ООН. На которой Кремль может выдвинуть ультиматум цивилизованному международному сообществу.

Но, какие бы ультиматумы КНДР не выдвигала Южной Корее, этим она никак не сможет нивелировать различия в уровне жизни. Ведь по сравнению с нищенским состоянием общества на Севере люди на Юге живут весьма зажиточно. И северные корейцы реально завидуют южным.

Единственные, кого на Севере относительно вдоволь кормили и о ком заботились, — это военные. Что делает КНДР все более опасной, когда ее граждан ставят перед выбором: бороться за продолжение жизни диктатуры Кимов или обречь свою семью на голод.

Поэтому вряд ли можно ожидать от деспотической власти либерализации самой себя. Либерализация была бы возможна лишь в том случае, если бы в КНДР во время конфронтации с Сеулом произошел военный переворот, и к власти пришли политики, способные входить в соглашение c Южной Кореей.

Но если Пхеньян решит воевать, то в США достаточно военных средств, чтобы уничтожить любые боевые точки агрессора в течение трех дней. После чего Южная Корея может поглотить Север и показать ее населению, что все эти годы их лидеры отлучали их от продовольствия, новых технологий, свободы, безопасности, денег, гражданских прав, чувства чести и гордости, счастья, возможности зарабатывать. И держали все время в депрессии и страхе.

Каким образом конфликт, нагнетаемый Северной Кореей, может повлиять на ситуацию в регионе? Рассматривая этот вопрос, следует определить, с кем мир сегодня имеет дело. Очевидно, что Ким Чен Ын взял от своего отца Ким Чен Ира и деда Ким Ир Сена веру в божественность своей власти. Ким-младший убежден в том, что он и является абсолютной властью.

Наихудшее — это его убежденность, что в унаследованном от деда и отца государстве он может делать все, что только ему захочется. Но Ким Ир Сен и Ким Чен Ир обладали некой харизмой, а самое главное — хорошо знали, когда нужно отступить.

Что же делает Ким Чен Ын? Он впадает в истерику угроз и ожидает, что Южная Корея и Соединенные Штаты уступят. Он опасен тем, что готов скорее подставить свою страну, чем показаться слабым.

Но северокорейские элиты прекрасно понимают, что Южная Корея находится под защитой США. И эта защита делает мечты КНДР об объединении полуострова по северокорейским правилам нереальными. Истеблишмент КНДР не признает Южную Корею, но, пока США поддерживают Сеул, они будут удерживаться от начала полномасштабной войны.

Верхушка северокорейского режима не настолько безрассудна, чтобы втянуться в войну, в которой они не смогут победить даже с применением ядерного оружия.

От позиции Пекина многое зависит в этом многолетнем конфликте двух Корей. И у Китая нет сценария, по которому Север выигрывает любую войну с Югом. Не исключено, что КНР, имея значительное влияние на часть северокорейских элит, уже ищет пути для устранения от власти такого непрогнозированного правителя как Ким Чен Ын.

А без поддержки Китая КНДР — вообще бумажный тигр без зубов. Пекин не может полностью отказаться от поддержки Северной Кореи, но он может позволить Пхеньяну зайти так далеко, как ему будет выгодно, а затем подтолкнуть его к необходимости договариваться и заключать новые соглашения.

Пекин не в восторге от КНДР и ее диктатора, но ему нужна буферная зона, которая будет сдерживать процветание Южной Кореи. Кроме того, Китай не хочет брать на себя ответственность за северных корейцев, даже за тех, кому удается убежать от режима Кимов. А в случае падения этого режима на китайские территории могут хлынуть миллионы беженцев.

Но, несмотря на всю агрессивную риторику лидера КНДР, нагнетание конфликта, скорее всего, является большим блефом. Ким Чен Ын хочет показать своим соратникам и
международному сообществу, что он сильная личность и искусный руководитель. А то, что при усилении конфронтации могут пострадать десятки тысяч или даже миллионы его соотечественников, Кима ІІІ абсолютно не волнует.

gazeta.zn.ua