Чомусь раптово охолонув чай,
Усе тепло разом кудись поділось.
А ти, мій любий друже, просто знай,
Що так буває не лише із чимось.

Що так буває часто у людей:
Вони горять, палають і жевріють,
Запалюються іскрами ідей,
А потім раз – і мов перехворіють.

І мовби вже нічого не було,
І наче спільно душі не п’яніли.
Бо так буває: комусь перейшло,
А в іншого – життя перегоріло.

Хтось поховає з попелом себе.
А кажуть, ним іще лікують рани.
А ти посип ним серце, заживе,
Лиш обережно, щоб не було грані.

Такий холодний чай… Налийте ще!
Я розігрію чашкою долоні.
Я сподіваюсь, чай не обпече
Отак, як душі, що уже холодні.

Альбина