Мамо, не плач, я повернусь весною…
У шибку пташинкою вдарюсь твою,
Прийду на світанні в садок із росою,
А може дощем на поріг упаду…
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько,
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає,
І рана смертельна вже не болить…
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває,
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину,
За те, що віднині будеш сама…
Тебе я люблю! І люблю Україну!
Вона, як і ти, була в мене ОДНА!