Кажуть ,що від сумних думок неможливо втікти.

Глибоке синє,без жодної хмаринки ,небо було сповнене хвилями переддощьового розпеченого повітря .Важкою вологою ковдрою,падало на паруючий асфальт та пішоходів. Навіть дихати важко,забивалась у очі пилюка.Блискучий диск сонця нещадно піднімався угору та одиного споглядав на невпинний автомобільний потік.
Незважаючи на обідній час мені назначили ділову зустріч.Мені здавалося що поспішати немає куди і тому неквапливо йшла споглядаючи людей та рахуючи горобців.Птахи галасували через якесь сміття.Захопившись маленькими розбійниками, я не помітила чуловіка,що з'явився переді мною.Він неначе сплівся із волокон густого повітря.Хоча була ненймовірна спека добродій був одягнений у дощовик та капелюх,який мав ненайкращого та ненайчистішого вигляду.Хитрувато поглянувши запаленими очима ,він так "галантно" вклонився,що здавалося зробить дірку у асфальті довжелезним носом(що певно пхався не у свої справи,у чтому я згодом переконалася).
-Дозвольте відрекомендуватися.Сум.
Промимрив він,протягуючи руку.Рука виявилася дуже холодною і самого його знобило,ніби дійсно була мінусова погода.
-Я нерідко супроводжую вас і нарешті маю нагоду познайомитися .
Солодко мружачись прошепотів Сум.Нізвідки узялася парасолька та розкрилася над моєю голово.
Ми тихенько крокували,Сум щось бубонів мені на вухо:улещував,робив компліменти,запрошував н гості,у кіно,хапав за руки.Крокза кроком,слово за слово мої очі почали зліпатися,слова заплутуватися та деь губитися.Забулася і зустріч,що мала відбутися та була важливою для мене.Я непомітно ставала апатичною .В приклад свому супутнику шморгала носом ,витирала почервонілі у сльозах очі.Помітила що мені холодно і почала гріти руки.
Йшла із закритими очима,нічього не турьувало і не помічалося...аж раптом ,коли відкрила очі - побачила що все у кольорах старого кіно-сірі вулиці,сірнебо,сіре сонце і сірі люди.А мій супутник лише таємничьо та задоволено усміхався,міцно тримаючи мою руку:
-Так набагато краще,авжеж?- стрверджувально запитав Сум.
"Ще трохи і певно було б"-подумала я та закрила перасольку і повернула господареві.Розірвалася сіра кінолента,повернулись кольори,полуднева спека та Я.
-Вибачте але я поспішаю.Мене зачекалось Майбутнє,у нас зустріч о третій!-сказала я -Сподіваюся ,що ми прощаемся з вами назавжди ...
Сум залишився спантеличено стояти на розі,більше мене не переслідуючи.А за хвилину вже знайшов нову неуважно жертву.

Чекай мене Майбутнє)

П.С.Иногда на украинском языке получается писать неплохо))