Корсіка – не веганська країна. М’ягко говоря…
На сніданок у них обично ковбаса з свинюки і кусок овечого сиру зверху. А на вечерю – кусок овечого сиру, і зверху ковбаса. На обід – кусок хліба між ковбасою і сиром… На якийсь великий празник можуть видать помідор, або даже цілий огірок… Але не скрізь і не завжди…
Вино є всігда по умолчанію. З цим проблєм нема…
Вино, море, сонце, ковбаса, хліб, сир, фрідом... Не так і мало…
Але – не для мене! Я – веган!!!!!!!
… Пішов на вечерю якось, з компанією… В ресторан, в порт… Город Бастія, Корсіка…
- Щось веганське дайте, - кажу. -, якщо можна… - Пожалуста, еск’юземуа, пліз, спасіба, мерсі, дякую, будь-ласка, граціа…
І вже одною цією фразою, кажись, заслужив вічне презирство цілої родіни Наполєона Бонапарта на всі времена…
- Ми такого не держим, - кажуть крізь зуби, і з нєгодованієм… - Звиняйте, сеньйоре!… - У нас веганців нема, Вимерли давно всі, чи потопилися може…
- Ну, хотя би наполовину, - прошу - рибу чи шо?
- Січас ми тобі тунца зробим, - сказав мій друг Жакі, і рішитєльно пішов на кухню
Через пару тяжких, довгих і голодних годин мені принесли дуже вкусну красіву гадость : жарений слойоний треугольний пирожок з тунцом і цибулею…
… По вкусу слойоний пирожок з тунцом і цибулею був сильно похожий на слойоний пирожок з свининою і цибулею…
– Це точно тунєц? – спитав я у Жакі…
- Конєшно тунєц, - сказав Жакі… - Шо ж іще? … Потім трохи почервонів, і подивився вдаль, на закат сонця, отводя глаза…
Я, як чіловєк мнітєльний і підозріливий, пішов на кухню, шоб переконатися лічно…
На кухні повар по імені Марко сидів в трусах на столі і елегантно шаткував карпаччо з свинячого рила на велику тарілку… Другою рукою він пив вино з горла..
- Бонжорно, Брат! – сказав Марко!
- Бонжорно, Брат! – відповів я…
- Це тунєц? – запитав я у Марко, - указуя перстом на надкушений пирожок
- Де тунєц? – злякався Марко і оглянувся…
- Оце!? -кажу!
- А, да, - то тунєц, - сказав Марко… Але не стримався і зареготався вголос, сильним здоровим сміхом… Потім задньою ногою незамітно пнув чорну волохату свинячу голову за холодільник… Надкусив кусок жареного в фритюрі свинячого вуха і сказав : “Bud`mo!... Gey!!!... - Бляді! “, - і підморгнув мені одним оком…
- Да, -кажу… Так і є…
… Потім ми з Марком сиділи удвох на столі і болтали ногами. Пили вино з горла… Марко обнімав мене за плечі і казав: “Все воно трохи тунєц, брат, якшо разобраться”… - “Так шо не розстраюйся, брат!” - і обнімав опять…
Я не розстраювався…
- Слухай, а ти не підарас, часом?– внізапно питав мене Марко через якесь врем’я
- - Думаю, нє, - кажу…
- Жалко… – казав Марк… - В смислі, це - харашо! - ісправлявся він через секунду… - Або – ні…
Потім ми з Марком пішли за общий стол до друзів… Пили корсіканське вино , співали тужливих українських, грузинських та корсиканских пісень… І їли кров’янку… З тунца, навєрно…