uk.wikipedia.org/wiki/Іспанія

Офіційно Королівство Іспанія — держава на південному заході Європи. Займає більшу частину Піренейського п-ова, Балеарські і Пітіузькі о-ви в Середземному морі, Канарські о-ви в Атлантичному океані. Іспанія омивається Середземним морем і Атлантичним океаном. По суходолу Іспанія межує з Португалією на заході, з Францією — по гребенях Піренейських гір, з Андоррою, з Гібралтаром і з Марокко.
Площа 504,75 тис. км2 (50 місце у світі). Населення 40,491,051 чол. (Оцінка ЦРУ[1], липень 2008). Столиця — Мадрид (2,905 млн. жителів). Великі міста: Барселона (1,497 млн. жителів), Валенсія (741,9 тис.), Севілья (704,5 тис.), Сарагоса (607 тис.), Малага (539,3 тис.).

Географія
Іспанія — південноєвропейська країна. Вона займає п'ять шостих Піренейського півострова, Балеарські і Пітіузькі острови у Середземному морі та Канарські острови в Атлантичному океані. Піренейські гори важкодоступні та «ізолюють» Іспанію від інших європейських країн, крім Португалії, що займає західну частину півострова.
За територією Іспанія є четвертою країною в Європі, опісля Росії, України і Франції, та є другою по величині в Європейському Союзі. Іспанія омивається Середземним морем і Атлантичним океаном. По суходолу Іспанія межує з Португалією на заході (спільний кордон — 1214 км), з Францією — по гребенях Піренейських гір (623 км), з Андоррою (63,7 км), з Гібралтаром (1,2 км), з Марокко (м. Сеута — 6,3 км, м. Мелілья — 9,6 км).

Рельєф країни
Рельєф Іспанії різноманітний, тут домінуючу роль відіграють системи гірських хребтів і високогірних плоскогір'їв. Плоскогір'я і гори складають близько 90% її території. Майже половину поверхні країни займає велике, найбільше в Європі високогірне плоскогір'я — Месета з середньою висотою 660 м над рівнем моря. Месета відрізняється чергуванням плато, висотних брилових хребтів і гірських улоговин. Центральна Кордильєра поділяє Месету на дві частини: північну і південну. Велика частина території Іспанії розташована на висоті близько 700 м. Це друга за висотою країна в Європі після Швейцарії.
На півночі Месету обрамляють потужні Кантабрійські гори, які простяглися вздовж узбережжя Біскайської затоки на 600 км, ізолюючи внутрішні райони країни від впливу моря. У їх центральній частині знаходиться гірський масив Пікос-де-Еуропа (з іспанської — Піки Європи) з висотами до 2648 м. Ці гори альпійського типу складені в основному відкладами кам'яновугільного періоду — вапняками, кварцитами, пісковиками. Кантабрійські гори — орографічне і тектонічне продовження найпотужнішою гірської системи Іспанії — Піренеїв.
Піренеї являють собою кілька паралельних хребтів, що простягається з заходу на схід на 450 км. Це один із найбільш важкодоступних гірських районів Європи. Хоча в середньому висота їх не дуже велика (трохи більше 2500 м), але вони не мають потребуємої кількості зручно розташованих та доступних перевалів. Всі ці перевали знаходяться на висоті 1500-2000 м, тому залізниці, що йдуть з Іспанії в інші країни, обходять Піренеї з заходу і сходу. Найбільш широка і висока частина гір центральна, тут знаходиться головна їх вершина — пік Ането, що досягає 3404 м. З північного сходу, до Месеті примикає система Іберійський гір, максимальна висота (пік Мон-Кайо) — 2313 м.

Піренейський півострів
Між східними Піренеями і Іберійськими горами простягаються невисокі Каталонські гори, південні схили яких уступами обриваються майже перед Середземним морем. Каталонські гори (середні висоти яких 900-1200 м, найбільша вершина — гора Каро, 1447 м) слідують впродовж 400 км майже паралельно берегу Середземного моря і фактично відокремлюють від нього Арагонське плато. Ділянки прибережних рівнин, які розроблені в Мурсії, Валенсії і Каталонії та на північ від мису Палос до кордону з Францією, характеризуються високою родючістю.
Весь південний схід Піренейського півострова зайнятий Кордильєрою-Бетіке, що є системою гірських масивів і хребтів. Кристалічної віссю її стали гори Сьєрра-Невади. По висоті вони поступаються в Європі тільки Альпам. Їх вершина, гора Муласен, що досягає 3478 м, — найвища точка півострівної Іспанії. Хоча таки найвища гірська вершина Іспанії знаходиться на острові Тенеріфе (Канарські острови) — це вулкан Тейде, висота якого досягає 3718 м.
Єдина велика низовина — Андалузька на півдні країни. На північному сході Іспанії в долині ріки Ебро розкинулася Арагонська рівнина. Менших розмірів низовини тягнуться вздовж Середземного моря.

Клімат країни
Завдяки як своєму географічному положенню кліматичні умови в Іспанії вкрай різноманітні. Іберійському півострові притаманні три основні кліматичні типи — Континентальний, Океанічний і Середземноморський та ще три не основних, але визначальних кліматичних зон — гірського, альпійського і субтропічного типу.
Континентальний клімат охоплює більшість півострова Іспанії, він формується завдяки унікальному розташуванню самого півострова та природньо-кліматичних особливостей Центральної Месети, прилеглих до цього плато гір (як на сході так і на півдні), і властивостями території басейну ріки Ебро. Континентальний клімат характеризується широкою амплітудою добових і сезонних змін в температурі, низькою кількістю та нерегулярністю опадів з високим рівнем випаровування, що спричиняє до посушливості. Середньорічна кількість опадів в цілому складає від 300 до 640 мм в рік (більшість провінцій регіону Месети отримує близько 500 мм в рік). На півночі Месети, Центрального плато і в басейні Ебро, є два сезони дощів, один навесні (квітень-червень), а інший восени (жовтень-листопад). На півдні Месети, вологі сезони — весна й осінь, весною лише один місяць — березень, а осінній період загалом посередньо-вологий, але навіть у ці вологі сезони, дощі тут нерегулярні і нетривалі. Континентальні зими прохолодні в межах -1 °C (30,2 °F), з сильним вітром і високою вологістю, незважаючи на низький рівень опадів. За винятком гірських районів північного передгір'я Іберійських гір, в холодні періоди мороз та підмерзання є поширеним явищем. Літо тепле і безхмарне, середня денна температура складає; 21 °C (69,8 °F) на півночі Месети і з 24 °C (75,2 °F) до 27 °C (80,6 °F) на півдні Месети, а нічні температури коливаються від 7 °C (44,6 °F) до 10 °C (+50 °F) по всій континентальній зоні. В басейні ріки Ебро (який знаходиться на нижчомувисотному рівні), дещо відмінні особливості — дуже спекотно влітку і температура може перевищувати 40 °C (+104 °F). В літку загалом на Центральному плато і Месети та в басейні Ебро вологість найнижча, за винятком району річки Ріо-Ебро, де наявна таки висока вологість.
Океанічний клімат переважає в північній частині країни (часто називають «Зелена Іспанія»), від Піренеїв до північно-західних районів півострову, і характеризується відносно м'якою зимою, теплим, але не спекотним літом та, загалом, рясними опадами — близько 1000 мм за весь рік, причому в найпосушливі місяці вище 30 мм за рік. Температура коливається незначно (як на добу так і що сезону), в середньому діапазоні від +9 °C (48,2 °F) у січні до 21 °C (69,8 °F) в липні. Стримуючий вплив морських атмосферних явищ на узбережжі, чим дальше в глиб країни та вище в гори півночі Іберійського півострова, тим інтенсивніші температурні коливання. Близькість до Атлантичного океану також впливає на кількість опадів, тому на сході їх менше, аніж на океанічному західному узбережжі. Восени, з жовтня по грудень, найтриваліший дощовий сезон, а липень найпосушливий місяць. Висока вологість і переважаючі фронтальні морські вітри, сприяють формуванню кліматичного явища туману, який є загально прийнятою нормою вздовж всього північно-західного узбережжя, це явище не так часто спостерігається всередині країни (здебільшого на незначних ділянках та ближче до холодної пори року), причиною його відсутності є гори, які стають своєрідним бар'єром для проникнення вологих циклонів зі сторони моря чи океану.
Середземноморський клімат охоплює територію, яка простягається від Андалузьких рівнин (майже весь південь півострова), уздовж усього південного і східного узбережжя країни аж до Піренеїв (оюмежується гірськими хребтами, що йдуть паралельно узбережжю Середземного моря). В цілом, період опадів у цьому регіоні зосереджений, в основному, в кінці осінньо-зимового циклу та весняну пору року. Дощі тут, зчаста, нерегулярні, які роблять періодів посухи ймовірно. Температура в середземноморській кліматичній зоні вища за континентальні внутрішньому райони, зрештою, сезонні і добові зміни температури також не мають значної амплітуди коливань. Температура повітря в січні, зазвичай, у середньому від 10 °C (+50 °F) до 13 °C (55,4 °F) у більшості районів середземноморської зони, і лише трішки прохолодніше на північно-східному узбережжі (на північ від Барселони). Взимку температура в глиб рівнин Андалузії також трохи нижча, а ніж на узбережжі. Середня температура в липні і серпні від +22 °C (71,6 °F) до 27 °C (80,6 °F) на узбережжі, і від 29 °C (84,2 °F) до 31 °C (87,8 °F) в глиб півострова, цей же період відзначається пониженою вологістю. Середземноморській кліматичні зоні наявні значні вітрові потоки (вітри Левече): жаркі та сухі східні або південно-східні повітряні потоки, які зароджуються над Північною Африкою. Епізодично ці вітри, іноді, приносять з собою пісчаний пилом Сахари — ці явища відбуваються, швидше за все навесні, і завдячують раптовому (як правило, нетривалому) різкому зростанню, там в пустелі, температури. А кулер — східний вітер, приходить зі сторони Леванту, набираючи свою силу з поміж уголовин між гірськими формаціями Пенібетіко і Атлаських гір в Північній Африці. Ці східні вітри є визначальними, тому що, формують особливості середземноморського клімату в регіоні,оскільки вони послаблюють атмосферну температуру і підвищують вологість.
Три не основні кліматині зони мають меншу площу поширення, водночас зчаста вони саме формують кліматичні особливості основних кліматичних типів Іспанії в певні часові періоди (посушливі чи дощові, розу вітрів...)
Гірськкому типу клімату піддаються ті частини території Іспанії, що лежать на висотах понад 2000 метрів (здебільшого в провінціях...). Тамтешньою особливістю є дуже спекотне літо, а зима тут м'яка та холодна. Дуже сухий тип, практично майже схожий на пустельний, з низькою кількістю опадів до (150 мм на рік) спостерігається в Кабо-де-Гата, це одне з найсухіших місць в Європі.
Найвищим точкам Піреней і Сьєрра-Невада (що понад 3000 м) характерні альпійські кліматичні особливості.
Канарські острови знаходяться в субтропічному поясі. Температура, помірна і стабільна (з 18 °C до 24 °C) протягом року. Що стосується опадів, східні острови є напівпосушливими, західні вологими, з деякими дуже вологих районами у горах Гомера і Ла-Пальми (його ще називають «Лаурісілва»). Крім того, на південному узбережжі Середземного моря (Малага і прибережна смуга Гранади) спостерігається часткове змішання середземноморського та субтропічного кліматів.
Як і гідрографія в будь-якій іншій країні, В Іспанії вона визначається двома чинниками: кліматичними і геологічними (рельєф і підземні ресурси) особливостями. Більшість Іспанії підпадає в зону середземноморського клімату, так що перша спільна риса для всіх річок — сильні посухи та низького потоку. Це правило не стосується річок «мокрої Іспанії» — на півночі і північному-заході. Центральне плато з його гірськими хребтами і западинами є визначальним для півострова, та нахилене в бік заходу, тому більшість його водних потоків несуть свої води в цьому напрямку, але ні Дуеро, ні Тахо і не Ґуядіана впадають в Атлантику, але не є судноплавними. Дві інші великі річки — Ґвадалківір також тече в Атлантику, тільки нахилена у бік океану через Бетіську височину — є єдина судноплавна річка на півострові, та й то лише в нижній течії.
Річки більшої частини Іспанії мають переважно дощове живлення і різкі сезонні коливання стоку — при зимовий-весняному його максимумі і мінімумі літом коли великі річки сильно міліють, а багато дрібних пересихають. Лише на півночі і північному заході річки повноводні протягом всього року, з відносно рівномірними по сезонах витратами води. У Піренеях, Андалуських горах дощове живлення річок доповнюється сніговим. Найбільші річки басейну Атлантичного океану — Тахо, Дуеро, Ґуадіана, Ґвадалківір, помережані греблями та є найбільшими річками півострова. До басейну Середземного моря відносяться річки Ебро, Хукар, Сегура. Більшість великих річок перетинають ділянки з порогами що разом з їх літньою маловодністю — перешкоджає судноплавству. Річки півночі Іспанії використовуються переважно в енергетичних цілях, а інші — головним чином для штучного зрошування (на багатьох річках створені регулюючі водосховища).
Багато озер розкидано по території Іспанії, вони всі різного походження, одні — тектонічного і вулканічного походження, а інші — льодовикового та карстового і навіть змішаного походження. Ці озера, здебільшого, невеликі, розташовані переважно в горах.
Мала кількістю опадів, спричинена середземноморськоим кліматом, призвела до ощадливого використання водних ресурсів в Іспанії, як поверхневих, так і підземних. З давніх-давен воду ретельно збирали та економили, оскільки вона необхідна, як для зрошення, так і для споживання населенням. Тому ше в давні часи були побудовані великі акведуки, за часів Римської імперії — в Сеговії, Меріді, Тарраґоні і Барселоні, а араби зрошували свої сади в Валенсії, Леріді і в більшій частині сільської місцевості Андалузії. Крім того вода використовується, як рушійної сили, для індустрії та економіки, опосередковано або безпосередньо, за допомогою електрики. В Іспанії було побудовано багато гідроелектричних вузлів для накопичення енергії та перерозподілу частини водних ресурсів. Це сприяло якісному споживанню води в промисловості і безперебійному постачанню її до великих міських агломерацій. Що ж стосується Канарських островів, то там побудовано станції перегонки з морської води.
В цілому можна сказати, що по всьому іспанському Середземномор'ї, так чи інакше, але відчуває дефіцит у водних ресурсах в порівнянні з зоною Атлантики. Таким чином, дефіцит в іспанському Середземномор'ї становить близько 5000 hm³ на рік, а на Атлантичному є надлишок, що наближається до 25000 hm³ (здебільшого через великий потік річок до океану). Таким чином, необхідно було компенсувати цей дефіцит. Цього домоглися завдяки побудові гребель та каналів на річці Тежу, що полегшило тяжке становище Леванту. З цієї причини, й інші великі водойми піддалися техногенному впливу — річки були використані для будівництва гребель, які перетворили краєвиди річок, їх ущелин, на великі озера та водосховища.

Історія
громадянська війна 1936-39; генерал Фрациско Франко став главою держави і уряду, Фалангістська партія була єдиною легальною політичною організацією до його смерті в 1975. Потім була відновлена монархія з Хуаном Карлосом I на чолі, було прийнято нову конституцію. Соціалістична робоча партія здобула перемогу на виборах в 1982. Іспанія стала членом ЄС в 1986 і Західно-Європейського Союзу в 1988. Після виборів 1993 Феліпе Гонсалес вчетверте став прем'єр-міністром, але не має більшості в парламенті.

Політика
Державний устрій. Іспанія — конституційна монархія. Главою держави є король (Хуан Карлос I), однак реальна виконавча влада належить прем'єр-міністру, який очолює уряд. Законодавча влада здійснюється Генеральними кортесами — парламентом, що складається з Сенату(265 депутатів) і Конгресу депутатів (350 депутатів).
Іспанія поділяється на 19 автономних областей: Андалузія, Арагон, Астурія, Балеарські острови, Країна Басків, Канарські острови, Кантабрія, Кастилія і Леон, Кастилія — Ла-Манча, Каталонія, Сеута, Естремадура, Галісія, Мадрид, Мелілья, Мурсія, Наварра, Ла-Ріоха, Валенсія, що поєднують 50 провінцій.

Культура
Іспанська мова є офіційною на всій території Іспанії. На території деяких автономних областей такий самий офіційний статус мають такі мови: у Країні Басків — баскійська, у Валенсії та на Балеарських о-вах — каталанська (у Валенсії вона офіційно називається валенсійською), у Галісії — галісійська, у Каталонії — каталанська та окситанська (у формі аранської говірки) мови.

Релігія Римо-католицька. Існують громади протестантів різних течій. Поширений іслам.

Корида (ісп. corrida de toros, tauromaquia, toreo) — найпоширеніша форма бою биків, традиційне іспанське видовище, що практикується також і в деяких інших країнах. Корида полягає у виконанні певної послідовності фігур з биком особливої породи, що зазвичай завершуються смертю бика. Походження і історичний розвиток
Історія кориди, швидше за все, сходить до бронзового віку, до іберів, що населяли Піренейський півострів і що вважали бика священною твариною (збереглися наскельні зображення биків, яким декілька тисяч років). Ймовірно, первинне вбивство бика було ритуальним. Подібні церемонії існували і в інших середземноморських народів, зокрема, у стародавніх греків. Відомо, що в Середні віки до битв з биком мали пристрасть Карл Великий, Альфонсо X Кастільський, Сід Кампеадор. До кінця XV століття, тобто часу завершення реконкісти і об'єднання Іспанії, корида стає розвагою благородних осіб. З биком б'ється кабальєро, лицар на коні. Ті, хто ще нещодавно билися з маврами і готувалися зустріти смерть на полі бою, знову могли випробувати себе на арені. У XVI столітті без кориди не обходилася вже більшість великих свят. У Мадриді бої влаштовували на центральній площі, Пласа Майор, де відбувалися найважливіші для країни події, зокрема особливо важливі автодафе, а у дні святкувань коронацій королі виходили вітати народ. Корида в цей період естетизується і перетворюється на елемент культури.

Фламенко — народний іспанський пристрасний танець, який також звуть танцем закоханих.. Фламенко — південноіспанський музичний, пісенний і танцювальний стиль, який склався в Андалусії в Середні віки. Спів і танець сольні, супроводжуються грою на гітарі, кастаньєтах. Виконавці фламенко називаются «байлаор» (танцор), «кантаор» (співак), «токаор» (гітарист). Ритм в фламенко звуть компас.

Інше
Державне свято — 12 жовтня — День іспанської нації.
Державний прапор — складається з червоної, жовтої і червоної горизонтальних смуг з гербом посередині. Символічне значення кольорів цього прапора легенда пов'язує з його походженням. Відповідно до переказу один з королів Арагону побажав мати свій прапор. Оглядаючи різні проекти прапорів, він зупинився на одному з гладким золотим полем. Потім він велів подати келих свіжої крові тварин і, зануривши в нього два пальці, монарх провів ними по жовтому полотнищу, на якому вийшли дві червоні смуги. Згодом прапор Арагону став державним прапором всієї Іспанії. Після встановлення у 1938 році режиму Франка цей прапор став прапором Іспанії.
Державний герб — являє собою складну багаточастинну конструкцію, яка включає герби земель, що належали Короні. У центрі овального щита знаходиться щиток, на якому зображений основний мотив іспанського герба, древній герб Королівства Кастилії і Леона: у першій та четвертій четвертях — золотий трибаштовий замок з блакитними вікнами і воротами на червоному полі, а в другій і третій — пурпурний (червоний) коронований золотою короною лев на срібному полі. В особливій частині — знизу між третьою і четвертою четвертями — герб Гранадської провінції: на срібному полі золотий гранат з червоною серцевиною і зеленими стеблом та листям.
Державний гімн Іспанії — «Марш гренадерів», або «Королівський марш». Вперше цей гімн прозвучав у 1910 році і постійно виконувався до квітня 1931 року, коли в Іспанії була скинута монархія. Король Альфонс XIII був вигнаний, а партитуру «Королівського маршу» відправили до архіву. Але 17 липня 1942 року Франко підписав декрет, відповідно до якого «Королівський марш» став національним гімном країни.

Цікаві факти про іспанців
Іспанія помітно виділяється серед інших країн Європи. Географічне положення країни є дуже цікавим,тому що знаходиться ця країна на межі Європи й Африки, християнського світу і світу ісламу, замкнутого Середземномор'я і безкрайньої Атлантики. Все це залишило неприхований слід на усьому вигляді країни. Тут завжди є місце подиву! Саме тому Іспанія — один з найбільших світових центрів туризму і відпочинку. Чим приваблює Іспанія — туристів? В основному, стародавніми містами і сонячними пляжами. Адже це далеко не все, заради чого варто відвідати цю дивну країну. Іспанія — країна не тільки палючого сонця, золотистих пляжів та голубого моря, а в першу чергу,країна з багатовіковою історією і багатою культурою. В Іспанії є проблема, яку можна відразу не зауважити: це поламані годинники (або, що ще гірше, ті, що показують неправильну годину) на вулицях, транспортних зупинках, навіть на центральних площах. Зчаста — це розвішані всюди електронні табло, на яких ви можете побачити час та температуру повітря, або ж звичайні міські годинники. Віддаляючись від Мадрида, можливість взнати точну годину на вулиці катастрофічно зменшується. Це годинники, що зупинилися кілька років тому або не були переведені на літній або зимовий час чи відстають-поспішають на кільканадцять хвилин, сповіщаючи про це місто щогодинним відбиванням часу. Як не дивно, іспанці особливо цим не переймаються. Слайд12 Для них є нормою повсякчас запізнюватися і поспішати, а отже, знання точного часу нічого не вирішує кардинально. Слід також враховувати південний життєвий ритм, у якому живе Іспанія. Тут, швидше, значення має те, «що» і «як», аніж «коли». Отож, в Іспанії слід завжди мати зі собою годинник, який працює правильно. Не так-бо легко буде встановити на ньому точний час, якщо ви далеко від радіо чи телевізора, де завжди можна отримати цю інформацію. Традиції Іспанці велику частину свого часу проводять поза домом, в зв'язку з чим вони їдять в ресторанах та кав'ярнях. Поширеним являється звичай снідати в барах. Такий бар поєднує в собі функції кав'ярні, бару і ресторану, де в залежності від часу дня подаються відповідні страви. До дванадцятої години подаються сніданки, як правило, солодкі. З дванадцятої кухня подає гарячі страви. Від шістнадцятої кухня закрита до самого вечора, коли починають подавати вечерю.
Із всіх середземноморских країн в Іспанії, як ніде, надають найбільшого значення готуванню вечері. Карта меню в ресторанах пропонує всього кілька страв на обід, зате на вечерю можна вибирати з незліченної безлічі основних страв і закусок. На обід іспанці не витрачають багато часу, але за вечерею ніхто не поспішає. В Іспанії нерідко сідають вечеряти тільки близько 22 годин вечора. На десерт, крім сезонних фруктів и морозива, клієнтам подають пудинг і випічку.
В Іспанії, наприклад, зустріч двох друзів майже завжди супроводжується непідробленим захопленням: «О! Педро!!! Здрастуйте!!!». Якщо це двоє чоловіків, то далі слідують обійми або дружнє поплескування по плечу. Якщо це чоловік і жінка або дві жінки, то вони обмінюються поцілунками, причому завжди двома. Часто, поцілунку, як такого, немає, вони просто торкаються щоками на знак вітання. Цей же ритуал повторюється при розставанні.
Коли вас представляють кому-небудь, то часто замість звичного «Дуже приємно» іспанці говорять: «Привіт! Як справи?», що допомагає їм уникнути формальностей. Є і інші дуже поширені звичаї. Здоров'я бажають при вимовлянні тосту, а в той момент, коли келихи стикаються, іспанці говорять: «Дзинь-дзинь!», імітуючи таким чином дзвін кришталю. Взагалі, у виразі своїх відчуттів іспанці украй відкриті і безпосередні. Вони багато сміються і ніколи не соромляться своїх відчуттів, голосно виражаючи радість і захоплення. Коли вони говорять, то дуже багато жестикулюють і виражаються дуже емоційно. Іспанці багато в чому взагалі позбавлені комплексів. Вони легко заводять знайомства і легко спілкуються з незнайомими людьми.
Звернення на «ти» використовується ними в більшості ситуацій, навіть учні в школах часто звертаються так до своїх викладачів. Це звичайна історія. А ось звернення на «Ви» може іноді навіть образити людину. «Навіщо мені хочуть показати, що я старший?» — це логіка іспанця, вічно молодого душею. З іншого боку, іспанці бувають влесливими. Сказати комусь комплімент, невідповідний дійсності, — це для них своєрідне задоволення.
Оскільки самі вони не дуже охоче вивчають іноземні мови, то їх захоплює здатність іноземців говорити на їх власному. Тому, володіючи хоч би парою слів на іспанському, ви часто чутимете їх захоплені вигуки: «Як добре ви говорите по-іспанськи!», хоча на ділі ви зробили десять помилок в кожному слові. Такі вже вони, іспанці.
Звички іспанців Іспанці бувають різними — веселими і сумними, скупими і щедрими, працелюбними і ледачими, але всіх їх об'єднують загальні звички, які дивують іноземців, що приїжджають до Іспанії. По-перше, це розклад. Все завжди відбувається пізніше запланованого терміну. Не існує фіксованого часу для сніданку, все залежить від того, коли іспанець прийде на роботу. У них немає звички снідати удома, хіба що випити чашку кави, тому друга чашка разом з бутербродом, буде випита на початку робочого дня. Незабаром підійде і час обіду. Іспанці обідають з половини другого до двох годин.
Тут треба особливо відзначити такий феномен, як іспанська сієста. Починається вона з годині дня і продовжується до п'яти годин вечора. В цей час всі магазини закриваються, співробітники офісів розходяться по будинках на обід і післяобідній сон. Не всякий турист здатний зрозуміти таке, стоячи перед закритими дверима сувенірного магазина. Він здивований, засмучений і навіть розсерджений, але. Сієста!
Потім після п'яти годин приходить час полудня, обов'язкового для всіх дітей. Для тих же, у кого цей час вільний, полудень — привід для цілої зустрічі. Вечеряють іспанці годин в десять вечори, а в ресторанах вечірні трапези продовжуються до дванадцяти годин ночі. Саме з того часу починається знаменита іспанська «Марча», тобто забава, походи по барах, кафе, дискотекам, коли всі висипають на вулицю, щоб випити келишок вина, і ще келишок, і ще келишок. Гадаєте, що іспанці ліниві? Ні, як на диво — вони дуже мало сплять, адже надають перевагу розвагам! Іспанці цілими сім'ями гуляють, спілкуються, розважаються на свій смак. Іноземцям здається, що іспанці взагалі практично не сплять, і це, схоже, правда. Це стосується і зовсім маленьких дітей, які незважаючи ша шум (а іспанці чинять справді багато шуму!) і гучну музику, затишно сопуть в своїх колясках.
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.