23 липня – ювілей одного з найвідоміших символів нашої столиці.
Мова йде про пам’ятник Богданові Хмельницькому,
який прикрашає Софійську площу Києва

Проте зараз нечасто згадують, що монумент українському діячеві з’явився як російсько-імперський пропагандистський проект. Його спорудження безпосередньо ініціював Михайло Юзефович – голова Київської археографічної комісії, переконаний українофоб, полонофоб і антисеміт, ініціатор сумнозвісного Емського акта 1876 року. Ще за 7 років до Емсу він опублікував низку матеріалів про Богдана Хмельницького, в яких стверджував: “Хмельницкий, воссоединив с москвою Юго-Западную Русь, положил на весы между россией и Польшей такой перевес силы, при котором дальнейшее воссоединение Русской земли стало вопросом только времени… Виновнику этого события, Богом данному Хмельницкому, возникла мысль соорудить памятник в Киеве”.



Тоді ж розпочалися й роботи над ескізом пам’ятника. Скульптором виступив російсько-білоруський митець Михайло Микешин, відомий на той час як один з авторів помпезного пам’ятника “Тисячоліття росії” в Новгороді. Перший проект Микешина вийшов цілком в дусі ідей Юзефовича: Гетьман верхи на коні розчавлював єзуїта, також на пам’ятнику зображували скинутого зі скелі польського шляхтича і вбитого єврея, та ще й з написом “Польша сгинет, а Русь будет процветать” (не забуваймо, що це відбувалося невдовзі після придушення другого польського повстання проти росії). Задум не втілився через брак коштів, а також завдяки протесту київського, подільського і волинського генерал-губернатора Олександра Дондукова-Корсакова – він вважав його надто шовіністичним. Вирішили, що на монументі має бути лише сам Гетьман.

Бронзову скульптуру відлили у Санкт-Петербурзі із металобрухту, наданого морським міністерством. Історичним консультантом виступив професор Київського університету Володимир Антонович. 1880 року скульптуру перевезли до Києва і поставили на зберігання поруч із Софійською площею, у дворі Старокиївської поліцейської дільниці (нині тут розташовані Головне управління МВС України і Апеляційний суд Київської області).



На спорудження постаменту знадобилося ще 8 років. Реалізували проект київського архітектора російського походження Володимира Ніколаєва, який погодився працювати без гонорару. Він запропонував використати брили сірого граніту, що залишилися після зведення Миколаївського ланцюгового мосту через Дніпро. Будували постамент в’язні Київського тюремного замку.

Досі поширена легенда, буцімто скульптуру Хмельницького навмисно встановили так, щоб вона вказувала булавою на москву (інша версія – на Варшаву). Насправді Гетьман вказує в північному напрямку, в бік Біларусі. Але без ідеологічної складової все ж не обійшлося: на чоловій стороні постаменту прикріпили плиту з написом “Волимъ подъ царя восточнаго ПРАВОСЛАВНАГО”, а з лівого боку – плиту з написом “Богдану Хмельницкому единая недѣлимая РОССІЯ” (акцент робився саме на цих словах).



Відкриття пам’ятника приурочили до масштабного святкування 900-річчя Хрещення Русі, яке в Києві тривало цілий тиждень з 23 до 29 липня 1888 року. За часом появи монумент Хмельницькому став 7-им пам’ятником Києва після колони Магдебурзького права (1802), Ірининського стовпа (1852), пам’ятника Володимиру Великому (1853), тріумфальної арки на честь приїзду царя Олександра ІІ (1857), пам’ятника Олексію Бобринському (1872) і погруддя Олександра ІІ при Інституті шляхетних дівчат (1883).

У день відкриття Михайло Юзефович отримав від царя Олександра ІІІ високий чин дійсного таємного радника (відповідник повного генерала або адмірала). Автор постаменту Володимир Ніколаєв був нагороджений орденом Святої Анни 2-го ступеня. А ось скульптора Михайла Микешина навіть не запросили на урочисту церемонію.



До речі, самé святкування 900-річчя Хрещення Русі заледве не скасували через трагічний випадок – під час військового параду на Володимирській гірці від апоплексичного удару раптово помер київський, подільський і волинський генерал-губернатор Олександр Дрентельн. На цьому місці за проектом Володимира Ніколаєва спорудили пам’ятний знак, знищений більшовиками 1919 року.

На щастя, пам’ятник Богданові Хмельницькому пережив буремне XX століття. Через своє розташування на Софійській площі він опинився у центрі багатьох доленосних подій. Зокрема, 1 квітня 1917 року тут відбулася 100-тисячна маніфестація “Свято вільної України”.



Біля пам’ятника публічно проголошувалися Універсали Української Центральної Ради. 29 квітня 1918 року тут відбувся урочистий молебень і помазання на гетьманство Павла Скоропадського, 22 січня 1919-го – проголошення Акта Злуки УНР і ЗУНР.

Бронзовий Гетьман став свідком багаторазової зміни влади в Києві у ті роки, адже повз нього проходили паради українських, німецьких, більшовицьких, білогвардійських, польських військ.



21 грудня 1918 року під пам’ятником Хмельницькому вартові козаки Армії УНР убили колишнього головнокомандувача гетьманських військ, генерала від кавалерії графа Федора Келлера – за офіційною версією, під час спроби втечі. За версією ж учасників Білого руху, яка домінує і в сучасній росії, то була спланована позасудова розправа.

1919 року до свята 1 Травня більшовики, які на той час захопили Київ, встановили біля монумента Гетьманові фанерний обеліск Жовтневої революції та тріумфальну арку, а також гіпсові бюсти Леніна і Троцького. 4 місяці потому всі ці “об’єкти монументальної пропаганди” зруйнували білогвардійці, щойно вступивши до міста. Відтоді бронзовий Гетьман залишається єдиним пам’ятником на Софійській площі.



Свою історію мають і написи на постаменті. Ще під час “Свята вільної України” 1 квітня 1917 року з вуст діяча Української Центральної Ради Миколи Стасюка вперше пролунала пропозиція “стерти з пам’яті і з п’єдесталу монумента Хмельницькому слова “волимо під царя московського”. У квітні 1918-го міністерство внутрішніх справ УНР внесло на розгляд уряду питання про заміну написів на пам’ятнику. Але тоді забракло чи то часу, чи то коштів. Більшовики у 1919 і 1924 роках плиту з лівого боку постаменту демонтували, а напис на чоловій плиті замінили на нейтральний: “Богдан Хмельницький 1888”.

За часів СРСР біля пам’ятника періодично проводили військові паради, аж до перших повоєнних років. Сама ж площа від грудня 1944 до лютого 1993 року мала офіційну назву площа Богдана Хмельницького (а перед тим – площа [Червоних] Героїв Перекопу). Комуністи не могли допустити, аби один із центральних майданів міста називався на честь Софійського собору.

























































Від 1990 року біля пам’ятника Хмельницькому відбувалися численні мітинги і віча на підтримку незалежності й соборності України. Так, 21 січня 1990-го після проведення акції “Живий ланцюг” пройшов мітинг-молебень. 18 липня 1995 року тут сталася трагічна подія: побиття “беркутівцями” і бійцями внутрішніх військ учасників поховання Патріарха Володимира.

Починаючи від грудня 2014 року, на Софійській площі до Новорічних свят встановлюють головну ялинку країни. До Великодня тут проводять Всеукраїнський фестиваль писанок. Періодично відбуваються концерти просто неба. Тож у наші дні простір навколо пам’ятника часто огортається святковою атмосферою, приваблюючи тисячі киян і гостей міста.

За 130 років існування бронзовий Гетьман мільйони разів потрапляв до об’єктивів фотокамер. Пропонуємо Вашій увазі, шановні читачі, добірку знімків, зроблених у різні часи і з різних ракурсів. Вони ілюструють, як змінювалося одне й те саме місце з плином часу, і свідком яких епохальних подій є монумент Богданові Хмельницькому.

Всі фото надано автором статті
Автор: Владлен Мараєв