Нового дня прокинувся світанок, 

І за мереживом оголених гілок

Сіяє сонця золотий серпанок

Між сірих хмар, що завивалися в клубок.

Їх розкуйовджував ранковий вітер,

Здавалося, неначе косу заплітав,

Місцями ж він розчісував їх рівно,

А десь і віражами дивними вкладав.

Цей витвір хмар, пронизаний промінням,

Світився золотом, і схід увесь горів,

Сіяла злегка й річки облямівка,

Горіли простори засніжених полів.

По  узбережжях стражами дерева

Стоять, хранителями спокою ріки,

Але місцями тихе плесо злегка

Дрібними брижами стривожують вітри.

Неначе долі шлях, по хмарах темних

Прямує світла лінія чітка

У далину безвісну, безіменну, –

Туди, де сонце пестить хмари край.

Спасибі, Господи, за цей світанок

І за дарований Тобою день новий, 

За те, що одягаєш землю гарно, 

І не перестаєш красу для нас творить!

03.01.2019