ДНІПРО

За повістю «Страшна помста» М. Гоголя

в перекладі Івана Сенченка

 

Чудовий Дніпро у безвітру погоду,

коли крізь ліси і крізь гори пливуть

так вільно і плавно його повні води,

що і не хлюпочуть, і не виграють.

 

Дивлюся й не знаю, чи лине велична,

чи зовсім не лине його водна гладь,

здається шляхом він дзеркальним блакитним,

і вилитий наче весь шлях цей зі скла.

 

Без міри широкий, незміряно довгий

по світі зеленому в'ється Дніпро,

і любо, як гляне жаркий сонця промінь

й опуститься в холод прозірчастих вод,

 

Ліси прибережні яскраво і чітко

відтінюються у Дніпровій воді,

діброви зелені й розцвічені квіти

милуються світлим відбиткам своїм,

 

припали до вод  і, схилившися разом,

вдивляються в них і всміхаються  їм,

неначе Дніпро вони щиро вітають,

привітно киваючи віттям своїм.

 

В середину ж річки не сміють і глянуть:

ніхто, окрім сонця й блакитних небес,

не сміє дивитися в глянцеві шати

Дніпрових величних лакованих плес.

 

І мало який птах добратись зуміє

середини безміру ширі води.

Розкішний Дніпро! І напевне немає

Такої подібної  в світі ріки.

 

Виблискує синім, йде плавним розливом,

як і серед ночі, так і серед дня,

видніє далеко Дніпра дивне-диво,

наскільки побачить його можу я.

 

Голублячись і пригортаючись ближче

до берега проти нічних холодів,

спалахує і струменіє сріблисто,

як смуга сталевих дамаських клинків.

 

Він, синій, як небо, смиренний, спокійний,

І не ворухнеться, неначе заснув.

Чудовий Дніпро, і немає у світі

ріки, що подібна і рівна йому...

 

23.12.2015

Автор Марія Дьогтяр.