Ось і літо пройшло, вже і осінь проходить…

Час повільно пливе, як опалий листок…

Запанує зима і снігами й морозом

Витре з пам’яті все, що колись відбулось…

 

Все проходить і все забувається з часом,

Тихо губиться в зміні невпинній годин,

А пригоди і вчинки усі наші разом,

Як вода, потечуть руслом часу в віки.

 

Час невпинно летить, разом з ним всі події,

Що із нами давно неодмінно збулись:

Найщиріші думки, почуття і надії,

І обставини ті, при яких ми росли.

 

Я пригадую радісні роки дитячі,

Безтурботне життя… Кожен саме тоді

Випромінював щирість, наївності вдачу,

Непідробну цікавість до всього в житті.

 

Та з роками, на жаль, ми усе те втрачаєм:

Здатність вірити в казку, в незвичні дива.

У дитинстві лише сталу впевненість маєм,

Що збуваються мрії, думки і слова. 

 

Та стаємо дорослі, не віримо в чудо,

Просто вірити ми зовсім перестаєм …

А з роками втрачаємо віру в майбутнє,

Власні сили, занедбуєм щастя своє..

 

Нас буденність з’їдає зсередини тихо…

Не вона всьому винна, лише ми самі!

Як в житті маєш ціль, йди вперед неухильно,–

Віра кличе тебе у здійсненність надій!

 

Вір і йди, бо життя у нас надто коротке,

Щоб його витрачати на різні пусті

Зло, ненависть, брехню, пересуди і склоки,

Невдоволення чимось і сварки дрібні.

 

Думай щиро про рідних, про друзів, про себе …

Роки линуть вперед, час невпинно іде,

Чи задумувались хоч коли ви про все це?

Мабуть, ні…Час іде, йде… Шануйте себе!

Автор Марія Дьогтяр.     22.12.2011 р.