Стоїть бабуня у благому вбранні,
Утомлено схилилась на ціпок:
Старенька сукня, пальтечко останнє,
Побляклі очі й сиве геть чоло.

Повз неї спішно люди пробігають,
Бабуня тихо дивиться услід,
Лиш сльози по лиці біжать, стікають
В хустину мокру, що на голові.

Як милостиню дасть хто, не хрестилась
І не бажала щастя, й довгих літ,
Шалено лиш на скронях жилка билась,
І дощ змивав гірких сльозинок слід.

А скільки в погляді було страждання
І сорому, що просить на життя
Від кожного мізерне подаяння,
На те життя, що йде вже до кінця.

І мокне під сліпим дощем старенька,
Ніхто не зупиняється – усі спішать,
Ну що ті гривні для її кишеньки,
Коли болить розтоптана душа?

Автор Марія Дьогтяр.14.01.2011р.