Життя - нестримна течія, входячи до якої, ми самі докладаємо зусиль аби пливти швидше. Навіщо? Та чи знаємо ми відповідь на це питання? Думаю, ні. Ми біжимо, не бачачи, що навкруги, ми не помічаємо один одного, бо ніхто нам не потрібний, ми.... ми просто поспішаємо жити. Та коли ми зупиняємося, піднімаємо голову вгору, аби зустрітися поглядом із потрібною нам людиною, - її вже немає поруч, бо нещодавно нас не було поруч із нею.

Бурхливе життя змушує замислитися над тим, чи радіємо ми по-справжьому, чи можемо ми бути щасливими і робити щасливими оточуючих, рідних, коханих?

Іноді хочеться зупинитися, - нехай все минає, бо мені так потрібна кохана людина! Мені так хочеться без зупинки говорити про своє кохання, про своє бажання, про свої мрії... нехай це лише мрії, та вони мають право на існування, рівно так як і я сама. Бо ніхто не знає, чи здійсню я чиюсь мрію, чи стану я гідною людиною, як було кимось заплановано... так і мої мрії. Вони надихають, вони допомагають, вони створюють нові - цікаві моменти в моєму сірому повсякденні. Барви, омріяні мною, допомагають мені просто Жити. І моє кольорове життя може бути насиченим лише тоді, коли я зупинюсь для того, аби зрозуміти, переоцінити, побачити Життя навоколо себе.

Дати волю почуттям... хочу! Мрію. Жадаю. Я живу лише один раз і хочу дарувати радість, кохання... це не заборонено. Так має бути! Це - моє Життя. Це моя течія, входячи до якої, я просто буду плисти. Я довірюся їй і буду насолоджуватися кожним моментом, кожною краплею, яка буде стікати по моєму тілу, плекаючи мене і мій внутрішній світ.

Не поспішати - але Жити!