Він хотів завоювати увесь світ, аби потім кинути їй під ноги і сказати: "Це все тобі..." Він стрибав вище неба, щоб рукою збити бодай одну зірку, як збивають стигле яблуко, бодай одну... Він мріяв подарувати її на сріблястому ланцюжку, як звичайну прикрасу... Він невпинно біг за вітром, намагався наздогнати, щоб випитати, довідатись таємницю: як він так ніжно тріпоче її волосся? Він хотів тільки навчитися гладити його так само... Він годинами просиджував прямісінько на піску на березі моря, опустивши ноги у воду на дрібні уламки й друсочки черепашок, і стежив... стежив за тим, як море своїми білими баранцями ніжно пестить його засмаглі ноги, порізані скельцями від битих пляшок, пальці... І намагався збагнути, ЯК? Як воно робить це так ніжно?.. Він намагався навчитися спостерігати за сонцем, не боявся осліпнути... Він хотів так само світити на неї, щоб вона мружила свої зелені очі і дивовижно усміхалась... Він слухав солов'їний спів ночами, щоб потім співати їй найсолодші колискові... Він ходив лісом між сосен і вчився відкидати їхні тіні... Він хотів навчитися бути тінню... Прилипнути до її ніг і завжди бути з нею, куди б вона не подалася. Він намагався, хоч і знав, що даремно, спіймати руками туман, щоб навчитися в нього так усебічно огортати її, класти туманні руки на її пологі плечі... Він намагався бути в усьому кращим, прагнув першості і визнання, але все це тільки для неї... він хотів стати повітрям, щоб вона не змогла жити без нього...

І ось, коли він зібрав усі можливі, усі існуючі трофеї на планеті, коли присвятив їй усе, чого досягнув, коли кинув їй під ноги усі квіти Землі, всі зірки неба, всі перли океану, - весь світ і все небо! - почув у відповідь: "Знаєш, поки ти завойовував увесь світ, щоб, кинувши його мені під ноги, завоювати мене, він підкорив мене своєю усмішкою...".

Шановні чоловіки, живіть тут і зараз... підкорюйте сьогодні, а не завтра... ми вміємо чекати, та не вічно! Дайте нам лише знати, що ви любите нас!!!