Усе завмерло, рушаться ваги,
Як перехилить чашу – стане пізно,
Кров закипить, яка завгодно, різна,
І тільки попіл ляже навкруги...
Імла збирає сили чималі:
Свої ракети, орди та гармати.

Але Господь дав кожному тримати
Маленький сектор рідної землі.
І я тримати буду. Чуєш, ні?
Мені ти в очі подивися, брате.
Я вдома, і не страшно помирати.
А як, скажи, тобі – на чужині,
Так, горілиць, лежати у траві?

Най розірветься це жахливе коло.
Нехай ваги не рушаться ніколи.
Відходь. Іди додому. І живи.

Саша Кладбище