поступово натягаються бар*єри-шлюзи.
говоримо те, що не відчуваємо і мовчимо, коли треба щось сказати.
та досить вже брехати тим, хто знає тебе на пам*ять і повторяє на ніч перед сном!
досить насильно себе переконувати.
навіщо відмовлятися від минулого, яке вже відбулося?
і знову робити ним боляче..
всередині неспокій і бажання знову розквасити шкаралупу, яка на цей ра, здається, гранітна.
хоча потім знову ж таки прийде порожнеча.
незнаю за що ще тримаюся. немає ж нічого.
поступова детоксикація.
ще досі чую твій запах, з тобою найспекотніше спати
і твоя рука чомусь ідеально поміщається в моїй.
і більше ніякого хорошого немає.
то чому так тяжко відмовитися від найпростішого?
[500x335]