Як легко ти робиш моє життя схожим на казку...) Ти - це найдивовижніше, що могло зі мною статися...)
Як же так вийшло, що ми все ж таки зустрілися? Це не може бути випадковістю...) Хіба може щастя взагалі бути випадковістю? Це не збіг, це не просто так, це так ніби ми вже знали одне одного колись, дуже давно, мілліарди життів до цього, і неважливо ким ми були тоді, але ми все-таки зуміли зустрітись... Ти, певне, і не уявляєш, як я мрію погодитись з цими словами через багато-багато років...) Хоча, ні, вибач, це хтось не уявляє, хтось, але не ти. Ти - це ніби я, тільки трошечки інакша. Ця інакшість - це те, чого мені бракує, це все те, що мені потрібно, це те, чому я вчуся, а ти вже все вмієш...) Дякую тобі...)