Повернулася додому...
Багато змішанного зараз на серці. Незрозумілого. Львів залишився казкою на душі... велика яскрава казка. Такий легкий, такий добрий, ласкавий, він приймає твою стомлену душу в свої обійми, заспокоює, розважує, втішає. Не залишається суму, голова прояснюється, на обличчі зявляється усмішка. Це місто лікує.

Львів - це казка, це ірреальність, інший вимір, в якому все набуває власного особливого значення. Це дивовижна архітектура, це вулиці, мощені цеглою, це чарівні місця кафешок, це одна душа. Одна душа на сотні, тисячі людей, які відчувають одне й те саме, які дихають цим містом, його настроєм, вони посміхаються однією посмішкою, і всюди ти почуваєш себе на святі. Це чарівне місто. Я обовязково повернуся, Львове, чекай на мене...)
27-го на весілля. Скучила за подругою, за моєю вічною апатійно-бурхливою Оленкою, то рудою, то білявою, веселою і сумною, як же я скучила за нею...) Хочу побачити тебе, сонце... не сумуй, ну будь-ласка, ну хоч трошки...)
І за тобою скучила... несамовито... ніби вже роки пройшли с тих пір, як бачилися з тобою в останнє, хоча насправді лише не більше 5ти днів минуло. Сьогодні в поїзді за ті дві години, що змогла заснути, наснилося, що ти зайшов до купе. Повертайся скоріше, хочу обійняти тебе, Любий...

[300x450]