Мне мало быть с тобою рядом, Хочу я жить в душе твоей. Как образ твой с прекрасным взглядом Живёт, царит в душе моей. В моей душе, в моём сознанье Живут всегда твои черты. И пусть не слышу я признанья - Где б не был я - со мною ты! Тебе любовь я подарил, Ведь это всё, что я имею. Тобой живу, как раньше жил, И ни о чём не сожалею. И что поделать мне с собой, Ведь не ребёнок я уже. Но я живу тобой одной, Лишь тяжело мне на душе. Сейчас не так, как раньше было, Не вижу блеск в глазах твоих. Тогда я верил, что любила, Что солнце светит для двоих... Когда-то ты меня ждала, Когда-то, знаю, ты скучала. Тогда надежду мне дала, А вот сегодня всё забрала. Когда-то ты в любви призналась, Искала встреч со мной порой. Ты мне так чудно улыбалась, Стремилась ты ко мне душой. Пусть это было как-то странно, Но в тот же час любовью жгло. Сердечко билось неустанно, А вот теперь вдруг всё прошло...

СПАСИБО,БРАВО!

Л.Костенко ПЕЛЮСТКИ СТАРОВИННОГО РОМАНСУ Той клавесин і плакав, і плекав чужу печаль. Свічки горіли кволо. Старий співак співав, як пелікан, проціджуючи музику крізь воло. Він був старий і плакав не про нас. Той голос був як з іншої акустики. Але губив під люстрами романс прекрасних слів одквітлі вже пелюстки. На голови, де, наче солов’ї, своє гніздо щодня звивають будні, упав романс, як він любив її і говорив слова їй незабутні. Він цей вокал підносив, як бокал. У нього був метелик на маніжці. Якісь красуні, всупереч вікам, до нього йшли по місячній доріжці. А потім зникла музика. Антракт. Усі мужчини говорили прозою. Жінки мовчали. Все було не так. Їм не хотілось пива і морозива. Старий співав без гриму і гримас. Були слова палкими й несучасними. О, заспівайте дівчині романс! Жінки втомились бути не прекрасними. [520x390]