Любов Бенедишин

В ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ

Давно у пеклі бісяться тирани,
блукають світом їх криваві сни...
Крокують посивілі ветерани
тієї вже далекої війни.

Виблискують (дай, Боже, не востаннє!)
на грудях і медалі, й ордени.
Поменшала когорта ветеранів, –
не всім дійти судилось до весни.

В душі – осколком – біль. І ниють рани.
Стихають луни фронтових звитяг...
Плече в плече крокують ветерани
і пам’ять піднімають, наче стяг.

Це їхній День. Про них забудуть завтра,
промов запаси вигрібши ущерть.
Та є у ветеранів суща Правда,
така, що подолала смертю смерть.

...Ідуть старі солдати Перемоги,
виборюючи в часу кожну мить:
бо як залишать стрій всі до одного,
то хто ж тоді їх подвиг захистить?