Година-пік. Одна нога в повітрі,
на іншу наступають час від часу.
Я можу бути чемною, повірте,
але... не вранці і не цього разу...

Скінчилась кава, підгоріли яйця,
не стало масла і забракло хліба.
І це усе помітила я вранці.
Та ще й проспала. Тут уже не німби,

а ріжки одягнеш... Я дуже прОшу,
що позитиви канули у Лету,
бо, переважно, я таки хороша,
хоча і це, зазначу, по секрету...

Підстрибував автобус, липли спини
до спин, до вікон, до дверей... О літо!
Летіли пух, пилюка, смог і слина...
Ну як тут червень раптом не любити?

І як не дати дядькові по пиці
і каблуком не стукнути у рило,
коли поплутав ноги молодиці
із власним (волохатим, певне) тілом?

І як не промахнутись випадково,
коли маршрутка скаче по дорозі?..
Важка була дорога, дуже... Словом,
я в травмопункті. Добре – не у морзі.

http://www.maysterni.com/publication.php?id=49499