• Авторизация


Лекція 1. Особливості іонних розплавів 07-03-2010 12:31 к комментариям - к полной версии - понравилось!


 

План лекції:

1.     Вступна частина.

2.     Структура іонних розплавів. Будова подвійного електричного шару.

3.     Електропровідність іонних розплавів.

4.     Про можливість існування у розплавах гідридів, оксидів, пероксидів, надпероксидів, субсполук.

5.     Хімічні реакції у іонних розплавах. Кислотно-основні властивості.

 

Одним з важливих розділів електрохімії є  високотемпературна електрохімія, яка розглядає електрохімічні системи, що включають іонні розплави. Іонні розплави як електроліти мають  багато цінних властивостей, зокрема високу електричну провідність, здібність  до електролітичного розкладання, можливість електролітичного виділення з них найбільш активних металів (натрію, магнію, алюмінію і ін.), а також неметалів (кремнію, бору, сірки), порівняно низька густина, низька пружність пари, здатність працювати в дуже широкому температурному діапазоні і створювати високі концентрації. Окрім цих властивостей деякі іонні розплави мають і специфічні особливості, важливі для тих чи інших практичних цілей. Всі ці цінні властивості іонних розплавів і зумовили широке використання їх у різних областях техніки.

Завдяки тому, що у розплавлених електролітах відсутня вода як розчинник, їх «електрохімічне вікно» (інтервал потенціалів, в якому відсутнє електрохімічне розкладання електроліту) у більшості випадків набагато ширше, ніж у водних розчинах електролітів.  Це дає змогу одержувати в іонних розплавах лужні та лужноземельні метали, алюміній, тугоплавкі метали (титан, цирконій, вольфрам, молібден). За рахунок підвищення робочих температур швидкості електродних процесів у іонних розплавах зростають до декількох А/см2. Це дає змогу значно інтенсифікувати ряд технологічних процесів, а також створювати потужні хімічні джерела струму.

В даний час під іонними розплавами розуміють високотемпературні рідини, що містять окрім іонів також асоційовані групи і деякий вільний об'єм. До іонних розплавів відносяться розплавлені солі, луги, оксиди, халькогеніди  (сполуки металів з сіркою, селеном і телуром), а також розплавлені системи, що складаються з суміші цих компонентів.  Вчення про іонні розплави розвивалося в декількох напрямах: І) електрохімічні дослідження; 2) фізико-хімічні дослідження; 3) хімічні реакції в іонних розплавах. Крім того, розроблялися різні аспекти практичного використання іонних розплавів. Можна відзначити декілька важливих віх в розвитку фізичної хімії і електрохімії іонних розплавів, які сприяли створенню фундаментальних і практичних знань про такий важливий і широкий клас електролітів.

У 1807 р. англійський вчений Г. Деві вперше описав електроліз розплавлених лугів (NaOH і КОH), в результаті якого були отримані металеві  натрій і калій.

У І833 р. почалися дослідження М. Фарадея по електролітичному розкладанню ряду іонних розплавів (йодидів калію, свинцю і олова, хлоридів свинцю і срібла, оксидів свинцю і сурми, а також деяких сульфідів).

       У 1852÷1854 рр. німецький вчений Р. Бунзен  розробив метод  електролітичного отримання лужноземельних металів і магнію з відповідних іонних розплавів.

У 1854 р. французький вчений А. Сент-Клер Девіль доповів про результати дослідження процесу електролізу розплавленої системи NaCl – AlCl3 . Йому вдалося вперше виділити алюміній електролізом такого типу розплавлених електролітів.

Вперше електролізом  кріоліто-глиноземних   іонних розплавів (Na3AlF6 - Al2O3 ) алюміній було одержано французьким ученим П. Эру і американцем Ч. Холом у  1890 р. Згодом цей спосіб отримання алюмінію зайняв провідне місце у промисловому виробництві алюмінію.

В кінці 19-го сторіччя і на початку  минулого сторіччя фундаментальні дослідження іонних розплавів проводилися школами Л. Пуанкаре у Франції і Р. Лоренцем у Германії. Пізніше в Германії виникла нова відома школа в області електрохімії іонних розплавів, заснована П. Дроссбахом.

І в теперішній час проблема іонних розплавів продовжує розроблятися в багатьох країнах світу. Найбільш обширні дослідження в цьому напрямі виконуються у США, Японії, Великобританії, Італії, Франції, Норвегії, Німеччині, Румунії  і ін. Серед відомих наукових шкіл, що працюють в області високотемпературної електрохімії в СНД, слід в першу чергу відзначити дві: Інститут високотемпературної електрохімії РАН (Єкатеринбург) і Інститут загальної і неорганічної хімії НАН України (Київ). Велику увагу розвитку електрохімії іонних розплавів приділяли викладачі і випускники кафедри технології електрохімічних виробництв – академіки НАНУ Ю.К.Делімарський і О.В.Городиський, члени-кореспонденти НАНУ  О.Г.Зарубіцький і В.І. Шаповал.

Іонні розплави за будовою є ближчими до кристалічних речовин. Так, в іонних розплавах зберігається ближній порядок розташування частинок. Однак далекий порядок у розплавах відсутній, оскільки під час плавлення кристалічних речовин він порушується. Порівняно з кристалічними речовинами іонні розплави характеризуються меншими значеннями відстаней між катіонами й аніонами та координаційних чисел , хоча об'єм речовини з іонним зв'язком під час плавлення зростає. Але це відбувається не за рахунок збільшення параметрів кристалічної ґратки, а внаслідок зростання кількості дефектів у «розплавленому кристалі».

Природа хімічних зв'язків з переходом із кристалічного стану в розплавлений переважно зберігається, хоча внесок певних їхніх типів може перерозподілятись. Наприклад, у кристалічній солі АІСl3 великою є частка іонного зв'язку, що зумовлює високу електропро­відність цієї речовини. Після її розплавлення утворюються димери АІ2СІ6, що спричиняє збільшення частки ковалентного зв'язку і відповідно зменшення частки іонного. Наслідком цього зниження електро­провідності цієї системи. В іонних розплавах можуть також утворю­ватись комплексні сполуки, асоціати, кластери тощо.

Взагалі, відповідно до сучасних моделей будови іонних розплавів, вони  можуть містити такі структурні складові: прості іони (катіони та аніони); недисоційовані молекули; полімеризовані молекули; полімеризовані іони; комплексні іони; дислокації, дірки (вільні об 'єми).

Залежно від природи іонного розплаву такі складові пов'язані між собою кулонівськими силами електростатичного притягання, ковалентними та металевими зв'язками, міжмолекулярними силами. Однак через складність взаємозв'язків структурних складових між собою у рівноважному стані сьогодні не створено універсальну модель, яка б у повній мірі і адекватно відображала будову (структуру) іонного розплаву певної системи.

Електропровідність іонних розплавів, як і у випадку водних розчинів, зумовлена міграцією заряджених часток.  Якщо для водних розчинів властивою є виключно іонна електропровідність, яка зростає з підвищенням температури, то в іонних розплавах вона для деяких систем може бути частково електронною і навіть напівпровідниковою. Доказом цього с зменшення значення електропровідності з підвищенням температури, що є характерним для речовин з електронною провідністю.

Часткова електронна електропровідність спостерігається в таких групах неводних іонних систем:

1) розчини лужних, лужноземельних та деяких важких мета­лів у галогенідних розплавах;

2) розплави халькогенідів та  їхні суміші з розплавами галогенідів;

3) розплави деяких оксидних та сольових систем.

В іонних розплавах першої групи, наприклад, у системах Li-LiF, Na-NaCl, Mg-MgCl2, Ca-CaF2, електронна провідність зумовлена наявністю розчинених металів. Її частка від загальної електро­провідності зростає із збільшенням розчинності металу. Часткова електронна провідність також може бути зумовлена розчиненням у розплавах галогенідів p- металів  (наприклад, Sn, Pb, Ві) або d- металів (наприклад, Ag, Cd, Zn, Ті). Для розплавлених  халькогенідних систем, що входять у другу групу розплавів, характерна змішана електропровідність: іонна, напівпровідникова та електронна. Електронна та напівпровідникова електропровідність у розплавах халькогенідів зумовлені природою цих сполук, а саме наявністю у них різних хімічних зв'язків -іонного, ковалентного та металевого типу. Останній спричинений частко­вою делокалізацією електронів, які переходять у зону провідності, зумовлюючи електронну провідність. Її частка зростає у ряду халькогенідів сульфіди - селеніди - телуриди.

У прикладному аспекті електронна провідність призводить до перевитрат електроенергії під час електролізу, що проявляється насамперед у зниженні виходів за струмом, а тому є небажаним явищем. Для його усунення чи послаблення у розплави вводять домішки з високою іонною електропровідністю, що сприяють утво­ренню комплексів металів, відповідно спричиняючи перерозподіл хімічних зв'язків.

Хімічні реакції в іонних розплавах. В  іонних  розплавах можуть відбуватись  такі  хімічні  пере­творення:   1) реакції комплексоутворения; 2) кислотно-основні реакції; 3) реакції металів; 4) реакції за участю газів.

Що стосується комплексоутворення, то слід відзначити, що координаційна хімія іонних розплавів має певні особливості, серед яких головними є такі:

1)      іонні розплави - це концентровані електроліти;

2)      сольовий розплав як розчинник зумовлює переважно сильний
кулонівський характер дії, тоді як у водних чи неводних розчинах вплив молекул розчинника с порівняно слабким;

3)     комплекс зазнає сильного впливу через безпосереднє зовнішпьо-
сферне оточення комплексного аніона катіонами;

4)    висока температура середовища, що відображається на будові, стійкості та властивостях комплексів;

5) складність розмежування  «ліганду» і «розчинника».

На відміну від водних розчинів, де за параметр, який характеризує кислотно-основні властивості середовища використовується концентрація гідратованих протонів (рН) , в іонних розплавах за такий параметр приймається концентрація оксидних іонів.  Розвиваючи теорію кислот і основ Льюіса, Люкс для розплавів запропонував вважати основою речовину, що відщеплює іони кисню (донор кисневих іонів О2-), а кислотою - речовину, що їх приєднує (акцептор кисневих іонів О2-). Отже, для розплавів виправдовується схема

основа → кислота + О2-.

Згідно з цією теорією в іонних розплавах оксиди, сульфат-, фосфат-, карбонат-іони вважаються основами, а продукти їхнього роз­кладу - кислотами. Прикладом є такі реакції розкладу:

Na2O  →    2Na+ +     O2-;

ОСНОВА    КИСЛОТА

РО43-→       РО3- +      О2-.

ОCHOBA        КИСЛОТА

Для зміни кислотно-основних властивостей розплавів вико­ристовують кислотні додатки, що містять катіони (Li+, Ca2+, Mg2+, А13+), аніони (РО3-, AlF63-), нейтральні молекули (WO3, МоО3, В2О3, СО2). Підвищення кислотності розплаву часто сприяє катод­ному осадженню металів внаслідок утворення електрохімічно активних частинок за рахунок реакцій кислота + О2-→ основа. Наприклад, в результаті кислотно-основної реакції

WO42- + [A1F6]3- → WO2F42- + [AlO2F2 ]3-,

 

де іон [A1F6]3- проявляє кислотні властивості, a WO42- - основні, відбувається обмін іонів F- на О2- . Внаслідок цього утворюються флюороксидні комплекси алюмінію [AlOFх]1-х і вольфраму. Останні, зокрема WO2F42-, мають більш позитивне значення електродного потенціалу порівняно з WO42-, тобто вони є електрохімічно більш активними і відповідно легше відновлюються на катоді до металу. Це проявляється, насам­перед, на граничних струмах відновлення, значення яких зростають із збільшенням концентрації кислотного додатку [A1F6]3- . Іноді для регулювання кислотності розплаву електроліз здійснюють в атмосфері газу, що має кислотний характер і роз­чиняється у розплаві. Наприклад, у системі NaCl-KCl-Na2WO4 швидкість виділення вольфраму зростає із збільшенням концентрації іонів W2O72-. Вміст останнього можна регулювати кислотністю розплаву, тобто кількістю розчиненого діоксиду вуглецю.

Кислотність розплавів впливає не лише на технологічні по­казники електролізу. Наприклад, відновлення вольфраму у розплаві Na2WO4-NaCl

вверх^ к полной версии понравилось! в evernote


Вы сейчас не можете прокомментировать это сообщение.

Дневник Лекція 1. Особливості іонних розплавів | belochkinbelomor - Дневник belochkinbelomor | Лента друзей belochkinbelomor / Полная версия Добавить в друзья Страницы: раньше»