пострадянська мрія закуталась в теплу ковдру цілої епохи.
зніми, зніми, оці одежі з себе, моя радянська повіє!
і килимом постелиться під ноги зів'яле листя нашого дитинства,
у тебе крила паперові, а в мене з пластиліну ціле місто.
сивіють скроні, та не жалію за пролитим,я пив тоді з твоїх долонь,
за це не гріх і посивіти!
у тілі вулиць часу нема ліку, лиш на будинках бачиш зміни.
старі костюми, як ті стіни тріщать по швах у цій країні.
і мій портфель набитий сіном,і руки складені на грудях,
та я дивлюся в твої очі і знову бачу білі крила...
[360x234]