[185x349]
Розпутна жінка на порозі твого будинку лиє мед тобі у вени
солоною водою омивається.І всі знецінено тепер банкноти
й єни...
з душею тілько вітер грається...
Летить, летить оте бездарне листя,
як божевільні, крутяться цим Містом Блазнів,
палаючі трамваї...
велика плоть, мізерні гроші,
останні мрії, як та совість - пропиті!
І ти на березі ілюзій, проводиш поглядом
крокуючий під марш циганський табір.
у квітах голови дівочі, на шиях буси,
червоніють з-під декольте глибоких коралі, жінки у сарафанах
кольору рубіну, сумні пісні тепер співають.
хустки їх плечі обійняли, не чути голосу барона.
солдат як раб, б'є в барабани
не помічаючи Божественного цвіту цього саду.
Воєнний марш. Слюна старого Бовшти,
тече сивими вусами міського баламута,
Велике дійство на Поштовій площі, Зюзьо
розцінював як бунт, спокуси й розбрату
посів у полі чистого сумління оцьої публіки.
Вакарія спустила псів на так би мовити старих повій,
циганських курв,
і голі груди попросила би прикрити!
Пси голосили, як побиті...
Скіпар дивився поглядом несамовитим на марш
поранених голубок, акордеон в руках його кричав,
так розривався, від найніжніших почуттів до цих міських примар.
Яка мана вкусила Ілляша,що жив по вулиці Гвардійців,
і числився як член почесний ордену архівних миш,
ніхто незна, та той пустився в танок, крутився наче дзига,
коло дам.
Ілляш як той суфій, лиш по-українськи, з кишень викидував
монети, і шалу на поталу себе віддав.
Блаженні будьте діти Міста, ошукані людською хіттю,
бо ж навіть сльози у очах циганських, не помічаєте.
Не чуєте солдатських барабанів,
не бачите,що чорні хустки , як змії обвивають стан молодиць, придушують
останки грішного життя,
і не одна із
ромських дам вам не віщує спокій в тиші липових алей,
у руки Господу, як яблука з старіючого саду, жовтнева
втома падає з небес, і ціле покоління міських просвітлених,
завмерло, наче стіни гуртожицьких павільйонів, навічні свідки,
злочинів та сварок, студентських оргій, й колотих сердець.
і табором тобі причудиться це місто, циганські жінки,
будуть за тобою тужити, їх плач тихо витиме під колією міжміських
потягів.
о, дай Всевишній блазню, щоб то був тільки сон одного дурня,
п'яного і порожнього,як кошики в руках тих хто шука
ягід у засніженій чаші лісу твоїх спогадів.