У ДОЩАХ ОСІННІХ СК УПАНІ

ЗА МОЇМ ВІКНОМ,

ЖДУТЬ ДЕРЕВА СІРІ Й ОГОЛЕНІ,

ЩО ВЕСНА ОБІГРІЄ ТЕПЛОМ.

 А ВЕСНИ - ВСЕ НЕЧУТИ Й НЕБАЧИТИ,

НЕ ВІДЧУТИ ТРАВНЕВИХ ХМЕЛІВ, 

І, НЕ В ЗМОЗІ ЗРАДИ ПРОБАЧИТИ

ЛИСТЯМ КИДАЮТЬ ТИХИЙ ГНІВ.

ЇМ СТОЯТЬ ЦІЛУ ЗИМУ РОЗДІТИМИ,

 І ВІД БОЛЮ КОРОЮ ЧОРНІТЬ,

ЛИШЕ СНІГОМ ДЕ-ІНДЕ ПРИКРИТИМИ

БЕЗПРИТУЛЬНІЇ ЗІРКИ ЛОВИТЬ.

Я ДИВЛЮСЬ У ВІКНО, ВІДЧУВАЮЧИ,

ЩО В ДУШІ - Я ГОЛІША ЗА НИХ,

БЕЗПОРАДНІСТЮ ГРУДИ СТИСКАЮЧИ,

ІСТЕРИЧНИЙ ЗРИВАЄТЬСЯ СМІХ...

ЗНАЮ - ДЕСЬ ТАМ ВЕСНА ЗА ОБРІЄМ

ВЖЕ ЗБИРАЄТЬСЯ В НАШІ КРАЇ:

ЧИ ОТРУЇТЬ КОХАННЯ МОРФІЄМ?

ЧИ УСТИГНЕ ВОНА ОТРУЇТЬ?