Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко)

КАРАБАХ 2.0.

"Доба секонд-хенд", як точно обізвала її Світлана Алексієвич, - це не тільки коли дожовуються запліснявілі ідеї третьої свіжости, а ще й

розконсервовуються поржавілі бомби, закладені покоління тому... У 1988 р., коли Москва грала "за Баку" й Ґорбачов починав гарячково

стуляти імперію докупи танками й каральними загонами, це все вражало ще "по живому" - підлість і цинізм Кремля, його гендлювання

("шинкування", за ТГШ!) людською кров'ю, горе простих людей, що мусили втікати з рідних осель у чім стояли, - і мені писалось таке:

Ах, Карабах!.. Звук - кинджалом вихопивсь, Брязком об ребра - і охнуло в тілі... Якого треба сплатити викупу, Щоб чистим зостатись в

брудному ділі?.. Так мустанґери коней укоськують: За першим разом - звір іще дибиться, За другим - ногами, наче по ковзькому, Пряде і,

басуючи, чорно дивиться, За третім - йде клусом... Та втретє, і внадцяте Зблиском білка синювато-придимленим Спахає Вірменія -

загнуздана нація, Що все іще гідна свойого імені. 23.07.1988 (Вперше я про цей вірш згадала позаминулої зими - коли почула, що

батьки Серьожі Нігояна - якраз утікачі з Карабаху: ті, хто зберіг і переніс в Україну, як запалений смолоскипчик у часі й просторі,

тодішню вірменську "невкоськаність"...) А сьогоднішній Карабах - ні, не болить: враження от власне що "секонд-хенд" - згнило,

струхлявіло... Свою трубу Вірменія в міжчасі віддала Газпрому, "пішла клусом", - і конфлікт, який конче потрібен Кремлю на Кавказі,

щоб заблокувати доплив у Європу іранської нафти, смердить - принаймні з відстані! - уже тільки й виключно гноєм - навіть якщо цей

гній із кров'ю... Пліснява на людстві, ціла ця ваша "бензоколонка". Просто, пліснява, не чищена віками ("скверна", знов-таки за класиком!),

що вбиває живе життя всюди, де проникає: в людей, в народи... І якщо її не вичистити зараз, то ще за два покоління згниємо ВСІ:

цілим глобусом. (Вічної вам труби на тім світі, злидні, - всім "рознощикам плісняви". Вічної нафтової ванни киплячої - всім, хто згоден

грітися на чужій крові.) От і все, що цим разом спадає на думку. І ніяких віршів - вірші тут зайві((. Просто, в черговий раз тупо бачиш,

що перед нами - гігантська, найбільша в історії асенізаторська робота: сьомий подвиг Геракла. А це не вірші, це епос - зовсім інший

жанр... І тільки один практичний висновок: нічого "забрудненого" не можна "покидати надовго". Бо пліснява - вона розмножується.

І Криму з Донбасом це стосується також, у першу чергу.

І не тільки їх...