Я уродженець і мешканець Донеччини. Маю 46 літ від народження. Вчився в радянських школах, закінчив філософський факультет Московського університету ім. Ломоносова. Працював у школі, сидів у тюрмах та таборах, працював на заводі. Зараз працюю слюсарем-монтажником 4-го розряду.
Мова — одна з основних ознак нації. Мова — фундамент культури. Рідна мова — найдорожчий скарб народу. Рідна мова — підвалина інтелекту, рідна мова — основа патріотизму. Рідну мову повинна берегти, розвивати кожна людина. Умирає мова — умирає культура. Умирає культура — припиняється прогрес, і історію починають творити Нерони, Бісмарки. Муссоліні, Гітлери, Сталіни, Мао Цзедуни. А яка то історія — всім відомо.
Національне питання на Донеччині, на мою думку, не розв'язане, і розв'язане воно буде лише тоді, коли кожен українець буде свідомий того, що належить до свого народу, йому служить, для нього живе, за нього бореться. Коли кожен чужинець поставить перед собою запитання: «Хто він? Для чого він на Донецькій землі? — Колоніст? Заробітчанин? Емігрант? Незамінний бажаний спеціаліст чи нахлібник-дармоїд на шиї «братнього» народу? Коли кожний зайда, що прийшов непрошений на чужу землю, буде поважати український народ, або перебереться на свою батьківщину.
Зараз газети, радіо, лектори закликають кожного активно втручатись у громадські справи, боротись із хуліганством, пияцтвом. Я вважаю, що національна безликість, моральна порожнеча, тваринне життя — хвороби незрівнянно тяжчі від алкоголізму чи пияцтва і в значній мірі є причиною останніх. Тому вістря пропаганди та агітації повинно бути направлене в першу чергу проти них. А якраз цього нема ні в газетах, ні по радіо, ні в літературі.
Так родяться перевертні, перекинчики, покручі. Так виховуються люди без патріотизму, без честі, національної гордості, людської гідності, аморальні люди (за О. Гончаром), дикуни (за К. Паустовським). І такі аморальні люди, дикуни керують виробничим процесом, вчать дітей, лікують людей, «розвивають культуру».
Декому може здатися, що це вигадки, що цього нема і не може бути в нашій дійсності, що це наклеп. Однак це дуже легко перевірити, побувавши на вулицях донецьких міст, у вузах, школах, на підприємствах, у крамницях.
Підпис.ТИХИЙ ОЛЕКСА ІВАНОВИЧ
Донецька область, Костянтинівський район, Кіндратівська с. рада, хутір Іжевка.
(Кінець 1972 року)
Лист відряджений Голові Президії Верховної Ради УРСР І. С. Грушецькому. Був зразу пересланий Донецькому облвиконкомові. З приводу цього листа мене запрошували заст. голови облвиконкому З. Д. Ілляшенко. Бесіда тривала біля 4-х годин. Нічого не змінилось/
Журнал «Донбас», № 1, 1991, с. 141 – 158.
Читати тут : http://archive.khpg.org/index.php?id=1328266452