1. Соціальні комунікації: поняття, види, складові. Комунікація - з лат. «спілкування». Соціа́льна комунікація – це організований, регульований масовокомунікаційний процес інформування, що через ЗМК впливає на маси. Види комунікації: індивідуальна, масова. Масова комунікація здійснюється в природних формах та через технічні засоби. Учасники: комунікатори/кодувальники-ті хто передає і маси-ті хто сприймає масову комунікацію-декодувальники.
2. Природні канали сприйняття інформації мас-медіа На початковому етапі СЗМК комунікативний зв'язок був природнім, здійснювався через зображення, звук, рух, жест, міміку. Природній клас має два типи: знаки (бубжктні і речові) і збори (статичні і динамічні). Чотири природні канали передачі інф-ї: 1. Лінгвістичний – передача інф-ї за допомогою мовних засобів; 2. Паралінгвістичний – передача інф-ї за допомогою інтонації, тону, тембру голосу; 3. Екстралінгвістичний – озн. Введення в мову пауз, плачу, сміху, покашлювання,зміни темпу мовлення. 4. Кінетичний – за допомогою міміки, жестів, пози, загального вигляду, манери, наочності, навколишнього фону;
3.Загальні та психологічні фунції соціальних комунікацій. Сучасні ЗМІ виконують такі соціальні функції: 1)Інформативну; 2)регулятивну/управлінську; 3)об’єднувальну/інтингруючу; 4) виховну; 5)освітню; 6)рекреативну/відпочинкову; 7)гедоністичну/функцію насолоди; 8)рекламну; 9)ідеологічну; 10)контролюючу
Крім того ЗМІ виконують Психологічні фунції: 1)Загальнопсихологічні: а)практичні (газета «Порадниця»), б)релаксації ; 2)Соціально-психологічні: а)соціального орієнтування, б)належності до групи, в)контакту з іншими, г)самоутвердження.
4. Полеміка у ЗМІ: фунції і сучасні проблеми, специфіка полеміки у пресі на радіо і ТБ. Полеміка є результатом можливості проголошення демократичних поглядів. Полеміка – це зіткнення думок, поглядів, доктрин, світобачень та розумінь. Функції полеміки: 1.) Глибше пізнати істину 2.) Завоювати однодумців. Полеміка може бути чесною та нечесною. Прийоми нечесної полеміки: a. Спрощення тлумачення доказу; b. Посилання на застарілі догми; c. Перекручування тверджень противника; d. Підміна аргументації емоціями; e. Посилання на публіку або народ; f. Аргументація, яка не відповідає тезі.
Полеміка стала правилом у практиці більшості редакцій засобів масової інформації.
- Можна не погодитися з чужою думкою, але об‘єктивно викласти її – норма журналістики. ЗМІ повинні показувати – зразок політичної культури. Політична культура журналіста передбачає правдивість, чесність, загальнолюдським чинником перед кастовими, класовими.
Демократія, політична культура несумісні з нетерпимістю. Полеміка ще нерідко переміщується з відкритою лайкою. Баз політичної боротьби, часто гострої, принципової, демократичне суспільство обійтися не може.
Демократичне суспільство наділяє працівників ЗМІ великими правами, але останні несуть відповідальність перед суспільством. Зловживання свободою слова “не допускається” – гласить 5 стаття Закону “Про пресу та інші ЗМІ” – використання ЗМІ для розголошення відомостей, які становлять державну, або іншу таємницю, що спеціально охороняється законом, заклику до насильницького повалення чи зміни існуючого державного і суспільного ладу, пропаганди війни, насильства і жорстокості, расової, національної, релігійної винятковості чи нетерпимості, розповсюдження і з метою здійснення, та інших, що підлягають кримінальним покаранням. Забороняється і переслідується законом використання ЗМІ і для втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність.
5. Жанри критики у сучасній пресі: поняття, види, особливості. Критика-озн.вміння розрізняти. Жанр критики (більше стосується аналітичних методів) — оглядова стаття в виданнях «Слово і час», «Дзвін», «Сучасність», «Критика», рецензія «до фільмів», анотація- короткий виклад змісту книги, аналітична стаття, коментар, журналіське рослідування «Українська правда». Кожен із даних жанрів має внутрішню змістову структуру та відповідне завдання. Медіакритика, мистецька критика…. Сайти: «Телекритика», «Главред», «Інозмі»
6. Аргументація. Різновиди аргументів (фактографічних, образних, ціннісних). Аргументація – одне з поширених видів доведення, метою якої є виявлення істинності певного твердження, певної тези. Логічна структура доказу та аргументації складається з трьох компонентів: теза (судження, яке треба довести), аргументи, демонстрація (форма доведення). Ці компоненти мають відповідати законам логіки. Демонстрація – сам процес доведення. Складається із сукупності логічних, фактологічних, емоційно-образних суджень. Аргументація є науковою та побутовою. Аргумент є складовою частиною аргументації. Аргумент – це доказ, твердження, яке не потребує додаткового доведення. У ролі аргументу може виступати таке твердження, істинність якого вже доведена. У журналістиці є чотири види логічних аргументів: 1.) Фактологічні; 2.) Наукові; 3) Юридичні. Доводиться не істинність, а відповідність тези закону. Це посилання на закон. 4.) морально-етична аргументація. Споріднена з юридичною, але відрізняється тим, що апелює не до юридичних норм, а до законів моралі, моральних засад, за якими живе суспільство. Це неписані закони.
7. Мікро, міні і середні жанри гумору і сатири в пресі. Найменшим серед мініатюрних сатиричних жанрів є - описки-самописки, коли комічне викликане заміною, дописуванням чи усуванням однієї або двох букв у слові. Приклад: брагоньєри, бокальне тріо, вічний джигун, дульова нічия, чепурашка.
Інші мініатюрно-сатиричні жанри:
- сатиричні і гумористичні словнички. Це свого роду пародія на тлумачні словники, де два-три слова іронічно пояснюють якесь інше, створюючи комічний ефект на основі омонімії. Приклад: Старшина – стара шина, балалайка – лайка на балу, перевага – контрольне зважування.
- поліндроти – короткі комічні вислови, що мають той самий зміст, коли їх читаєш зліва направо і навпаки. Приклад: Ха, жах… Рве на маневр… Уже лежу… О, гомін німого…
- сатиричний афоризм – це короткий вираз, лаконічний вислів, що оригінально й влучно з використанням сатиричних і гумористичних засобів виражає якесь узагальнення, закінчену, комічну думку й може стати чи вже став уставленим. Переконливим доказом засвоєння сучасною пресою надбань культури попередніх епох є широке використання в періодиці сатиричних афоризмів видатних особистостей. Приклади: «хліба і видовищ» (Ювенал), «мовчання – знак згоди» (Теренцій), «все тече, все змінюється» (Геракліт). «Борітеся - поборете» (Шевченко), «щастя всіх прийде по наших аж кістках» (Франко).
- діалогічна мініатюра – це короткий сатиричний прозовий жанр, що передбачає відтворення полеміки двох співбесідників, один з яких має виголосити останню репліку, що дасть комічну розв’язку – пряму чи приховану іронічну насмішку.
- прозові анекдоти.
Палітра малих гумористично-художніх, сатирично-художніх жанрів у сучасних українських газетах і виданнях представлена: анекдотами, смішинками, апологом, байками в прозі, небилицями, нісенітницями або побрехеньками, гуморесками, усмішками. Сатиричний афоризм – лаконічне судження, яке містить глибоку думку. Більшість побудовані на використанні каламбуру.
 Усмішка – невеликий сюжетний сатирично-художній твір на актуальну тему, де лаконічна розповідь чергується з динамічними діалогами.
 Смішинки – це малі прозові гумористичні твори про різні смішні життєві випадки.
 Аполог – це мала жанрова форма гумористичної алегоричної розповіді повчального характеру з відверто виставленою мораллю.
 Нісенітниця або побрехенька – невелика гумористична абсурдна оповідь, в якій комічне створюють випадкові асоціації, омоніми, антоніми.
До середніх прозових жанрів гумору сучасної української преси належать: -гумористична байка в прозі -гумористичне оповідання -середні прозові гумористичні пародії - гумористична зарисовка
До середніх сатирично-публіцистичних жанрів належать: публіцистичний фейлетон, публіцистичний памфлет, сатиричний огляд.
- Фейлетон – сатиричний, художньо-публіцистичний, малої форми твір, у якому висміюються негативні явища соціально-політичного життя, повсякденного побуту, стосунків між людьми. Усмішки Остапа Вишні «У ніч під Новий рік».
- Памфлет – переважно безсюжетний сатирично-публіцистичний твір, в якому автор, вдаючись до гострої іронії і сарказму, гнівно таврує суспільно-небезпечні, на його думку, насамперед політичні явища і вади. М. Хвильовий «Україна чи Малоросія».
- Сатиричний огляд – це середній сатирично-публіцистичний жанр, в якому за допомогою комічних і публіцистичних засобів відтворено панораму парадоксальних фактів, подій або матеріалів газет, журналів, листів за оглядовий період.
Сатиричні жанри:
 Сатирична замітка – твір газетно-журнальної сатири, в якому стисло, в яскравій і дотепній формі повідомляється про негативний факт з метою його усунення. Завдання замітки – привернути увагу до поширеного негативного факту і таким чином сприяти виправленню становища.
 Гумореска– це малий гумористично-художній твір оповідного характеру про смішну пригоду або незвичні недоліки й вади людини.
 Пародія – сатиричний чи гумористичний твір, в якому автор, наслідуючи творчу манеру письменника, навмисно перебільшує реальні якості і властивості об’єкта пародіювання.
8. Комічне в ЗМІ: поняття, значення, особливості. Комічне – висміювання потворних суспільних, побутових явищ, відсталого, застарілого, того, що заважає руху в перед. Поняття походить від грецького слова komikos – смішний. В сатирі і гуморі матеріалів ЗМІ комічне є засобом художньо-публіцистичного моделювання іншої, естетичної реальності. Об’єктом комічного висміювання є «ті суспільні явища, які втрачають свою доцільність, необхідність, але претендують на історичне буття, вагомість, цінність, прагнуть видати себе не тим, чим вони є насправді».
Поняття смішне і комічне – не тотожні. Комічне – обов’язково смішне, але не все те, що смішне, є комічне. Є два основні види комічного відтворення – сатиричне й гумористичне.
Сатира різко і рішуче й беззастережно висміює, таврує негативні, суспільно шкідливі явища, знищує зло сміхом. Сатиричний сміх злий. Обов'язкова наявність відправної точки: ідеали, світогляд, моральність. Предмет - політичні події, діячі, конфлікти.
Гумор знаходить комічне у позитивному, викриває окремі суспільні недоліки, вади людини, незначні суперечності між видимим і належним. Гумористичний сміх – дружній і беззлобний.
Комічне відображення – емоційна, дохідлива критика негативного, що може викливати сміх, за умови, якщо читач зрозуміє підтекст, адже комічне ніколи не малює ідеал прямо, його треба додумати.
Суть комічного – в суперечності зображених фактів, подій, явищ нормам, ідеалам, цінностях суспільного життя.
9.Сучасні сатиричні, гумористичні видання України. «Перець» — український сатирично-гумористичний ілюстрований журнал. Біля витоків «Перцю» стояв всім відомий український гуморист Остап Вишня, а також Олександр Довженко та Василь Чечвянський. Хоча першим редактором був Василь Михайлович Блакитний (справжнє прізвище Елланський). Кращі карикатуристи та кращі гумористи-письменники працювали в цьому журналі. У 1934 році багато позаштатних авторів «Перцю» та майже весь творчий колектив були репресовані. І коли журнал перебирався у 1934 році з Харкова до Києва, то з редакції нікого й нічого було перевозити. В 1941-му, влада починала розуміти, що народові у часи фашистської навали потрібна хоч частка гумору, веселощів – і журнал продовжував сміятися, розказуючи й показуючи читачеві недоліки системи, бюрократів й «самодурів», висвітлював всі тяжби міжнародних відносин, комічні ситуації з життя простого люду. Наклад у ті часи сягав 3,4 млн примірників. Тепер журнал в основному розповсюджується за передплатою. Тираж - близько 10 тисяч номерів у місяць. Діючий головний редактор - Михайло Прудник 1 квітня 2012 святкуватиме 90 років.
"Всесміх" – український двомовний журнал гумору і сатири заснований у Торонто, Канада, у серпні 1991 року в ознаменування проголошення незалежності України. Лауреат премії ім. П. Петра Сагайдачного, переможець конкурсів українських сатирично-гумористичних видань світу, а також Канадської Асоціації етнічних журналістів і письменників за серію ілюстрованої політичної сатири. В 2005 році "Всесміх" увійшов до Енциклопедії сучасної України. Нагороджений орденом св. Варвари Української Православної Церкви, 2009 рік. Розповсюджується в 9-ти країнах світу. Виходить кожного місяця в електронній і друкованій версіях. Засновниця, редактор і видавець – Раїса Галешко.
Крім того сторінка гумору і сатири є в газеті «Сільські вісті». В виданнях «День», «Дзеркало тижня», «Факти і коментарі» іронія і сарказм пронизують виступи провідних публіцистів. Також гостроту і дотеп застосовує у своїх статтях Ю. Мостова, С. Рахманін (редактор відділу політики в «Дзеркалі тижня»). Є загальноукраїнський конкурс політичної сатири ім. Сергія Набоки.
10. Типові мовні огріхи у текстах газет, радіо ТБ та способи їх усунення. Норма – сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними та зразковими на певному історичному етапі. Це одне з ключових понять у практичній стилістиці. Хоча «норма» є поняттям історично змінним, проте вона поєднується відносною стабільністю норм на кожному певному історичному етапі. Норми можуть бути суворими й такими, що припускають варіативність у використанні тих чи інших засобів. Нормативність мови виявляється на рівні орфоепії, акцентуації, орфографії, лексики, фразеології, морфології, синтаксису, пунктуації, стилістики.
Розрізняють орфоепічні й акцентні — регулюють належну вимову звуків і словосполучень, наголошення та інтонацію; графічні — правильну передачу звуків на письмі; орфографічні — написання слів згідно з правописом; лексичні — вживання слів у властивих їм значеннях; морфологічні — нормативне використання морфем; синтаксичні — регулюють правильне поєднання та розміщення слів у словосполученні, реченні, речень у тексті; стилістичні — відповідають за правильність відбору мовних засобів відповідно до умов спілкування; пунктуаційні — регулюють нормативність вживання розділових знаків.
Часто неправильно наголошують дієслівні форми (замість пишу, кажу – пишу’, кажу’); невмотивоване вживання лексичних росіянізмів (у фільмах); неправильна форма кличного відмінка, неправильне використання паронімів, роду, відмінкових закінчень. Способи усунення: використання словників, довідників. Література: Орфоепічний словник, довідник з культури мови («Антисуржик» О.А. Сербенська), «Як ми говоримо» Антоненко-Давидович, орфографічний словник, «Стилістика і редагування журналістських текстів» Капелюшний А.О.
Приклади: запозичення з російської мови «почтив пам’ять загиблих; замість очікуваного шикарного пиру ви ризикуєте отримати скромний вегетаріанський обід» редактор мав би замінити сучасними українськими лексемами вшанував, бенкету. Проте бувають випадки, коли калькування спричинено небажанням людей заглянути до словника. І постають покручі на кшталт «діловиробник слідчої комісії». Непотрібний авторський неологізм виник унаслідок калькування рос. делопроизводитель. Але ж в українській мові давно існує слово діловод. В одній із ранкових радіопередач дикторка висловила впевненість, що від її програми слухачі дістануть неабиякий заряд бодрості (українською мовою це поняття позначається словом бадьорість). Інша газета повідомляє: «Ополудні на сходах Капітолію вони присягли на вірність Конституції Сполучених Штатів Америки та американському народові». Замість ополудні (йдеться про час, коли сонце стоїть у зеніті) слід було вжити слово опівдні.
У виступах на медичні теми нерідко чуємо сентенцію про те, що «хворобу легше попередити, ніж вилікуватися від неї». Слово попередити в цьому контексті недоречне, бо в лексиграфічних джерелах української мови воно означає «заздалегідь повідомити когось про щось; передувати чомусь».
Коли мова йде про те, щоб не допустити чогось, відвернути щось небажане, використовуємо слово запобігти.
Прикро, коли чуємо ноль, двух, лєкція, чотири листа, три мільйона, два працівника, випустили білих голубєй, містами заморозки (замість нормативних нуль, двох, лекція, чотири листи, мільйони, працівники, білих голубів, місцями заморозки).
Обмовки на кшталт „мій автопортрет”, „опади у вигляді мокрого дощу”, „вільна вакансія” (вакансія – слово латинського походження, що означає „вільне місце”), „унікальний феномен” (феномен і є унікальне явище) та б.ін. Давай! Ворушись! (кальки з російської. Форма „давай” в укр. мові вживається у своєму прямому значенні. Слід казати: „.Нумо! Ворушись!”. Форми 1-ої особи множини дієслів наказового способу закінчуються на -імо (-ім): ходімо, працюймо, а не давайте працювати). У результаті лінгвообстеження медіа-матеріалів виявлено випадки введення у мовну тканину висловлювання зайвих, надлишкових слів, які структурно обтяжують фразу, оскільки є семантично порожніми – головний пріоритет, прейскурант цін, статистичні підрахунки, переважна більшість Сплутування семантики паронімів зумовлюється, по-перше, структурною та фонетичною подібністю таких лексем (імміграція – еміграція, досвічений — освічений) кальки з російської (котрий, виключити замість вимкнути)
- морфологічні помилки. Помилки в визначенні роду, закінчень (багато хлібу, найефективніша шампунь) - у системі прикметників – самий справжній, - відхилення від морфолог.
11. Публіцистика Д.Донцова. Основні твори, та їх хар-ка. Дмитро Донцов народився 30 серпня 1883 року у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Студіював право у Петербурзькому університеті до 1907 року. За революційну діяльність двічі був заарештований, а потім імігрував до Відня, де закінчив навчання і отримав ступінь доктора права. За кордоном не полишив своєї політичної діяльності. Талановитий публіцист він друкувався в часописах «Украинская жизнь» (що видавався у Москві під редакцією Симона Петлюри), «Дзвін», «Слово», «Діло» та інш.
Три етапи творчості: 1)Соціал-демократичний до 1913.- ідеї на платформі соціалізму, -викривав укр..буржуазних націоналістів 2) націоналістичний (1913-39рр) –не боротьба класів а націоналізм 3) Містичний (з 39рдо кін-життя) – приділяє духовному розвитку.
Влітку 1913 року на II Всеукраїнському Конгресі студентів у Львові Донців виступив із знаменитою промовою-рефератом «Сучасне політичне положення нації і наше завдання», у якій писав, що в наступній війні Україна, щоб стати вільною, повинна виступити проти Росії, але ніколи з нею. Ця програмова доповідь була підтримана делегатами Конгресу. Саме тоді у Києві виходять виходить друком книга Донцова «Модерне москвофільство». Під час першої світової війни Донців створює низку праць: «Мазепа і мазепинство», «Історія розвитку української державної ідеї», «Похід Карла XII на Україну», «Українська державна думка і Європа» та інш.
2)Повернувшись із Європи на Україну в 1918 році, Д. Донців продовжує бурхливу революційно-націоналістичну діяльність. Він пише публіцистичні твори, виступає із політичними доповідями на актуальні теми на численних зібраннях української молоді, працює в уряді гетьмана Павла Скоропадського на посаді директора Українського Телеграфного Агентства.
У 1921 році виходить друком праця «Підстави нашої політики», в якому Донців протиставляє російський світ європейському, докладно обґрунтувавши причини цього антагонізму.
Розуміючи крайню необхідність вироблення нової української ідеології д-р Донцов засновує газету «Заграва», а з 1922 р. у Львові під редакцією Д.Донцова виходить «Літературно-Науковий Вісник» («ЛНВ»), з 1933р. «Вістник», навколо якого згуртовуються молоді націоналістичні сили. Поетів, письменників та науковців, які були постійними дописувачами та авторами часопису, назвали «вістниківцями». До них відносимо Євгена Маланюка, Олену Телігу, Юрія Липу, Олега Ольжича, Юрія Клена та багатьох інших.
«Націоналізм» (1926 р.) Д.Донцова - фундаментальна праця, яка стала в певній мірі євангелієм для молодого покоління українських патріотів. Саме з ідей «Націоналізму» зродились легендарні чини членів УВО, ОУН, УПА.. Донцов апелює до Шевченка, до Лесі Українки, до М. Міхновського
Обґрунтовуючи свої тези, він наводить незаперечні факти, цитує філософські та літературні твори, наводить приклади з вітчизняної та світової історії.
«України ще немає, але ми можемо створити її в нашій душі», - писав він, і ця Україна поставала в душах молодих українських борців. Україна героїчна, Україна, яка творить себе і світ, а не є продуктом творення «сильних світу сього». «Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за неї» - ось кредо послідовників Донцова, зміст їх життя.
Майстер слова, блискучий публіцист, Д. Донцов дав нам твір, значення якого переоцінити неможливо. Його слово гостре, мова лаконічна, означення влучні й чіткі.
3) У 1939 р. Д.Донцова заарештовують і відправляють до польської тюрми в Березі Картузькій «за протипольську діяльність». Там він і перебуває до початку II світової війни.
З початком німецької агресії Донцов переїздить до Бухареста, де редагує журнал «Батава» (1940-1941). Переслідуваний гестапо, змушений часто міняти місце проживання: Берлін, Краків, Прага... Саме в Празі він написав твір «Дух нашої давнини» (1944).
По закінченні війни з великими труднощами дістається Д.Донцов до Парижа. В 1946 році від'їздить до Лондона, редагує там газету «Український клич». Потім переїздить до США, потім Канади де і залишається.
За кордоном перевидають його попередні праці, а також з'являється низка нових творів та збірок, як-от: «Хрестом і Мечем», «За який провід?», «Росія чи Европа», «Рік 1918. Ки'їв», «Кардинал Мерсіє - слуга Бога і Нації», «Незримі скрижалі «Кобзаря», «Клич доби», «Московська отрута», «Дві літератури нашої доби». «Правда прадідів великих», «Туга за героїчним», «За яку революцію», «Заповіт Шевченка» та багато інших. Також друкуються статті Донцова в популярних часописах «Шлях перемоги», «Гомін України», «Визвольний шлях», «Авангард», «Вісник ОЧОСУ», «Америка» тощо.
Помер д-р Донцов ЗО березня 1973 року в Канаді. Похований в США на українському кладовищі в Бавнд-Брук. До кінця життя він свято вірив у постання Самостійної Соборної Української Держави.
Д.Донцов є засновником українського „чинного націоналізму”, основні положення якого викладені у його найбільш відомій праці „Націоналізм”. Можна сказати, що донцовський „чинний націоналізм” дав поштовх до пробудження українського руху і національної ідеї;замість колишніх програм пристосуванства і другорядності, програм „іти за чужим возом”, Д.Донцов гучно звертається до нової генерації українства: „Кожна нація має свій власний закон, свою власну правду і повинна лише їм коритися”. - все те добре, що зміцнює силу нації, а те що підриває силу нації – то є зло.
12. Журнали «ТАЙМ» (США), «Шпігель» (Німеччина): специфіка подачі інф-ї та дослідницької публіцистики. Тайм" започаткував групову журналістику, що сприяє точності, оперативності публікацій. Проте тут нівелюється індивідуальне авторство, коментований репортаж і спеціальний стиль. Выдомий аналытичними статями з проблем полытики. Чорны рамки: - вбивство кенеды ы падыння веж.
Тираж около 3,4 млн экз.[1] в 2007 году является самым популярным журналом в США.
1 )История Первый выпуск журнала поступил в продажу 3 марта 1923 года. Идея создания газеты Time пришла в голову Генри Льюсу (Henry Luce) и Брайтону Хэдену (Briton Haden) в ходе собрания в резиденции тайного общества студентов престижного Йельского университета «Череп и кости». Фирменный формат журнала предусматривал несколько десятков статей, в сжатой форме резюмирующих наиболее важные темы недели в области внутренней и внешней политики, бизнеса, образования, науки, медицины, права, религии, спорта, книгоиздания и искусства.
Это был первый в мире новостной еженедельник.
2.) Человек года Традиционно журнал Time называет в последнем декабрьском номере «человека года». Номинация «Человек года» присуждается с 1927 года, когда этого звания удостоился летчик Чарльз Линдберг, впервые в истории в одиночку перелетевший Атлантику.Персону года выбирает исключительно исполнительный редактор. В разные годы Человеком года становились Адольф Гитлер, Иосиф Сталин, Джордж
3.) Начиная с 1999 журнал публикует также «Time 100» — список ста наиболее влиятельных людей года. Список выбирается комиссией учёных.
4) 100 персон XX века. июне 1999 был опубликован список наиболее значительных XX века: «Time 100: Герои и кумиры 20-го века». Кандидатов отбирала комиссия американских историков, журналистов и политиков. В декабрьском выпуске 1999 был назван человек столетия по версии Time, им стал Альберт Эйнштейн.
В журналі "Шпігель" (Дзеркало) стаття, переважно дослідницького характеру, має мати таку схему: епізод-ретроспектива-постановка проблеми-зіткнення оцінок-розгадка-сенсація. Викривальна публіцистика стала фірмовою стравою, щоправда вона не має нічого спільного зі скандаломанією. Вона формує думку мільйонів читачів, бо середній наклад журналу складає 1 млн.300тис. примірників і він поширюється у 150 країнах світу. Журнал має кілька додатків, які виходять сотнями, тисячами примірників. Тут роблять ставку на теми великої суспільної ваги, політичного та економічного спрямування, що мають глибоке фактажне забезпечення. "Шпігель" виявляє тенденції, встановлює критерії оцінок. Два його аспекти заслуговують на увагу: відділ документації, в якому міститься понад 20 млн. документів і близько двох млн. фотографій. Щоденно до редакції потрапляють 2 тис. нових документів, архів "Шпігеля" вважається найбільшим у Європі.
Правознавчий відділ – його співробітники перечитують абсолютно всі матеріали, навіть ті, які не потріапляють до номера.
13. Джерела інф-ї журналіста та робота з ними за ЗУ «Про інформацію». Стаття 1. Визначення інформації Пiд iнформацiєю цей Закон розумiє документованi або публiчно оголошенi вiдомостi про подiї та явища, що вiдбуваються у суспiльствi, державi та навколишньому природному середовищi. Стаття 26.Джерела інформації Джерелами iнформацiї є передбаченi або встановленi Законом носiї iнформацiї: документи та iншi носiї iнформацiї, якi являють собою матерiальнi об'єкти, що зберiгають iнформацiю, а також повiдомлення засобiв масової iнформацiї, публiчнi виступи. Стаття 28. Режим доступу до інформації - це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення i зберiгання iнформацiї.За режимом доступу iнформацiя подiляється на вiдкриту iнформацiю та iнформацiю з обмеженим доступом.Держава здiйснює контроль за режимом доступу до iнформацiї. Стаття 29.Доступ до вiдкритої інформації Доступ до вiдкритої iнформацiї забезпечується шляхом: систематичної публiкацiї її в офiцiйних друкованих виданнях (бюлетенях, збiрниках);поширення її засобами масової комунiкацiї;безпосереднього її надання заiнтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам.Порядок i умови надання громадянам, державним органам, юридичним особам i представникам громадськостi вiдомостей за запитами встановлюються цим Законом або договорами (угодами), якщо надання iнформацiї здiйснюється на договiрнiй основi.Обмеження права на одержання вiдкритої iнформацiї забороняється законом. Стаття 32.Iнформацiйний запит щодо доступу до офiцiйних документiв i запит щодо надання письмової або усної інформації Пiд iнформацiйним запитом (надалi - запитом) щодо доступу до офiцiйних документiв у цьому Законi розумiється звернення з вимогою про надання можливостi ознайомлення з офiцiйними документами. Запит може бути iндивiдуальним або колективним. Вiн подається у письмовiй формi.Громадянин має право звернутися до державних органiв i вимагати надання будь-якого офiцiйного документу, незалежно вiд того, стосується цей документ його особисто чи нi, крiм випадкiв обмеження доступу, передбачених цим Законом. * до 10 днів, чи нададуть інформацію і якщо нададуть то терміном до 30 днів. (стаття34)
Джерела інформації у журналістиці: реальне життя (події);спілкування з людьми;документи; редакційна пошта, телефонні дзвінки; офіційні зустрічі, пре-конференції, брифінги, симпозіуми, особисті контакти з цікавими компетентними людьми.
Журналіст для отримання інформації використовує чотири основні соціологічні методи збору інформації: спостереження, опитування, експеримент, аналіз документів.
14. Реклама алкоголю та тютюнових виробів в мас-медіа в ЗУ «Про рекламу». в законі є визначення того, що таке - прихована реклама/недобросовісна реклама/соціальна реклама і т.д Стаття 22. Реклама алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби 1.) Реклама тютюнових виробів, реклама знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби, забороняється: на радіо та телебаченні; на перших і останніх сторінках газет, на обкладинках журналів та інших видань, в усіх виданнях для дітей та юнацтва, на сторінках для дітей та юнацтва усіх друкованих видань; в усіх друкованих ЗМІ (крім спеціалізованих видань). 2.) Реклама алкогольних напоїв, , забороняється: на радіо та телебаченні з 6 до 23 години; на перших і останніх сторінках газет, на обкладинках журналів та інших видань, в усіх виданнях для дітей та юнацтва, на сторінках для дітей та юнацтва усіх друкованих видань; в усіх друкованих ЗМІ (крім спеціалізованих видань); 3.) Реклама алкогольних напоїв та тютюнових виробів: забороняється на товарах та у друкованих виданнях, призначених переважно для осіб віком до 18років, або у розрахованих на зазначених осіб частинах інших друкованих видань; забороняється з використанням осіб віком до 18 років як фотомоделей; не повинна містити зображення процесу паління тютюнових виробів або споживання алкогольних напоїв; не може формувати думку, що паління або вживання алкоголю є важливим фактором досягнення успіху в спортивній, соціальній, сексуальній або інших сферах життя; не повинна створювати враження, що вживання алкогольних напоїв чи паління тютюнових виробів сприятиме розв'язанню особистих проблем; не може формувати думку, що алкоголь чи тютюнові вироби мають лікувальні якості або що вони є стимулюючими чи заспокійливими засобами; не повинна заохочувати до вживання алкогольних напоїв чи тютюнопаління або негативно розцінювати факт утримування від вживання тютюнових виробів та алкогольних напоїв; не повинна створювати враження, що більшість людей палить або вживає алкогольні напої. 4.) Спонсорування теле-, радіопередач, театрально-концертних, спортивних та інших заходів з використанням знаків для товарів та послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби, забороняється. Дозволяється спонсорування теле-, радіопередач, театрально-концертних, спортивних та інших заходів з використанням знаків для товарів та послуг, під якими випускаються алкогольні напої. 5.) Реклама тютюнових виробів повинна супроводжуватись інформацією про кількісний вміст у димі однієї сигарети смоли та нікотину. 6.) Забороняються такі види діяльності з рекламування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби: спонсорування заходів, призначених переважно для осіб віком до 18 років, з використанням знаків для товарів та послуг, 7.) Реклама тютюнових виробів та алкогольних напоїв, повинна супроводжуватися текстами попередження такого змісту: "Куріння може викликати захворювання на рак", "Надмірне споживання алкоголю шкідливе для вашого здоров'я". Кожному попередженню має бути відведено не менше 15 відсотків площі (обсягу) всієї реклами. Колір тексту попередження має бути чорним, а колір фону попередження - білим. Текст попередження в зовнішній рекламі та рекламі в друкованих засобах масової інформації має розміщуватися горизонтально, внизу рекламного зображення. 8.) Рекламодавці алкогольних напоїв та тютюнових виробів зобов'язані у порядку, передбаченому законами України, спрямовувати на виробництво та розповсюдження соціальної реклами щодо шкоди тютюнопаління та зловживання алкоголем не менше 5 відсотків коштів, витрачених ними на розповсюдження реклами тютюнових виробів та алкогольних напоїв у межах України. Розпорядники цих коштів щоквартально оприлюднюють звіт щодо їх використання. 9.) Реклама алкогольних напоїв, тютюнових виробів, пива та/або напоїв, що виготовляються на його основі, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої, тютюнові вироби, пиво та/або напої, що виготовляються на його основі, не повинна містити зображення популярних осіб або пряме чи опосередковане схвалення популярними особами паління або вживання алкоголю, пива та напоїв, що виготовляються на його основі.
15. Етичні принципи ЗМІ України, документи, що їх фіксують. Етика: філософська/світська і професійна. Мораль це прктика/дотримання. Мета професійної – підвищення професійної етичної культури ЗМІ і аудиторії. Дослідження жур. Етики поч.. на поч. ХХст розпочав Кроуфор в праці «Етика в жур-ці» -1924. Рос вчені Бухарцев. Тедлюх, Абраамов, Лазутіна –«Проф. етика жур-та.» Кузнецова О. Д. –піонер дослідження жур.етики (книга). Криворучко, Кузнцова -ахистили дисертацію по жур.етиці. Предмет етики жур-та: -мораль діяльності жур-тів, - мораль матеріалів ЗМІ, пораль поведінки жур-та. ЖЕ- є методологічна і дисципланна. Види етичний цінностей:-загальнолюдські, - національні (нація єдина, нац. політика), - етичні, - професійні (свобода ЗМІ, чесність), соц. Відповідальності (принцип порядності, жур.солідарність) – індивідуальні (самовідданість, самозбереження).
Деонтологія –вивчає нормативні документи. За географією розповсюдження: -міжнародні. Міжнародні принципи журналістської етики, прийняті на четвертій Консультативній зустрічі міжнародних і регіональних журналістських організацій, яка відбулася в 1983 р. спочатку в Празі, а згодом — у Парижі. На ній, зокрема, були присутні представники Міжнародної федерації журналістів, до якої в 1992 р. увійшла Спілка журналістів України, члени котрої тепер повинні дотримуватися Міжнародних принципів журналістської етики, що називають ще "демократичним мінімумом сучасного журналіста".Є десять міжнародних принципів професійної етики журналіста: 1. Право людей на отримання правдивої інформації. 2. Вірність журналіста об'єктивній реальності. 3. Соціальна відповідальність журналіста. 4. Професійна чесність журналіста. 5. Загальнодоступність засобів масової інформації й участь громадськості в їх роботі. 6. Повага приватного життя. 7. Повага громадських інтересів. 8. Повага загальнолюдських цінностей і різноманіття культур. 9. Усунення війн та іншого зла, що протистоїть людству. 10. Сприяння новому міжнародному порядку в галузі інформації.
Національні: «Кодекс проф.. етики укр.. жур-та Національної спілки жур-в» 1) поважати автора, ухзгоджувати правку, 2) публікувати поправку, спростуавння, 3) посилатися на імя автора, видання, 4) відповідати за все де поставлений підпис 5) Службові заброни., /та/«Кодекс жур. етики» (Комісії жур. етики).
Корпоративні: Редакційні кодекси видань.
16. Інтернет ЗМІ України, види і особливості. Необхідно підкреслити, що сьогодні Інтернет став найбільшважливим джерелом інформації, ніж періодичні друковані засоби масової інформації. Можливість доступу до мережі Інтернет дозволяє ознайомлюватися з новинами за допомогою електронних версій звичайних газет, телепередач або спеціалізованих сайтів. Існування власних сторінок друкованих та аудіовізуальних засобів масової інформації у мережі Інтернет робить інформаційні ресурси доступними майже з кожної точки світу 24 години на добу.
Оскільки проблема поширення недостовірної інформації в Інтернеті залишається не вирішеною, актуальність питання правового регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з використанням мережі Інтернет, не викликає сумнівів. Особливості: 1) Відсутність процедури, тиражування, 2) створені умови для обговорення і коментування 3)використання гіперпосилань 4)зручність ознайомлення (можливість збільшення шрифту і ілюстацій) 5) Здатність виправляти помилки навіть після видання 6) легкість створення тематичних добірок і перекладу на різні мови.
17. Основні етапи роботи над жур-м твором. Етапи творчого процесу (Здоровега): 1) зародження задуму, 2)вивчення (збору та осмислення )матеріалів, документів, 3) визрівання сюжету 4) втілення задуму в матеріальну форму, 4) завершальний етап – доробка, переробка, останнє само редагування тексту.
Робота над журналістським текстом від задуму до останньої крапки – це виношування певної структури, втілення спостережень. Будь-що починається з задуму. Задум – це загальний намір, прагнення щось сказати людям. Приводом є факт. Задум з’являється двома шляхами: індивідуальний задум, або редакційне замовлення. Правила Здоровеги: 1) не відкладай2) не чекай натхнення 3)не чекай, що все якось буде 4)треба вчасно зупинитись
Методологія створення журналістського твору передбачає такі етапи: 1) задум Незалежно від способу зародження задуму журналіст повинен бути зацікавлений темою, 2) Тема виникає із задуму як процес його глибшого осмислення. має бути ретельно продумана та сформульована.,3) Концепція є своєрідною версією можливого тлумачення фактів. В. Шкляр дає таке визначення концепції: “Концепція – загальний задум журналіста, його система поглядів на ті чи інші явища або ж спосіб розгляду і розуміння їх” Ситуація, факт, явище чи деталь дійсності являють собою об'єкт аналізу, оцінки, і цей процес дослідження є композиційною основою. Композиційна побудова журналістського твору передбачає чітку структурну організацію. В окремих жанрах публіцистики, як, наприклад, в есе чи нарисі, матеріал будується за допомогою засобів асоціативної композиції: різні плани розповіді, епізоди, авторські ремарки. В інформаційних та аналітичних жанрах, де основними функціональними цілями публікації є або повідомлення, або аналіз, жорстке структурування матеріалу – творча необхідність. Обумовлено це також і особливостями читацького сприйняття: краще і легше читаються ті матеріали, які мають чітку структурну організацію, оскільки дозволяють орієнтуватись у тексті, дають змогу повернутися до вже прочитаного., 4) ідея твору Ідея – це головна думка. Способи її вираження залежать від природи твору. Так, у художньому творі вона випливає із системи образів, тобто з самого твору. Ідея наукового твору виражається у формі висновку, визначення тощо. Ідея публіцистичного твору формується логічно чітко і недвозначно.
**перше, на що звертає увагу читач, – це заголовок. Проаналізувавши деякі українські видання, можемо констатувати, найпопулятніші заголовки, в яких журналісти подають ситуацію за допомогою контрасту: “Лазневий день у думі” [5], “Вчені довели: смерті немає!” , “Бідні мільярдери” [7]. Такі заголовки інтригують читача і одночасно підвищують мотивацію до прочитання самого тексту. Наприклад, стаття “Коли коні лікують” своєю назвою дезорієнтує читача. Тільки в процесі читання, читач починає розуміти, що коні можуть допомагати людині позбавитися стресів та напружень однією своєю присутністю поруч
18. Журналіст у парламенті: акредитація, статус, особливості праці. Акредитація. За часів СРСР все, що стосувалось парламенту, було монополією двох державних інформаційних агентств, які суворо дозували інформацію. Пізніше потрібна була акредитація змі. Тепер – конкретного журналіста від змі. Акредитацію журналістів в Україні здійснює прес-служба ВР. В деяких країнах парламентські засідання відкриті.
Роль і статус парламентської публіцистики зумовлені соціальним замовленням читацької аудиторії. Якщо газета в очах читача хоче виглядати солідною, поінформованою, компетентною у державних справах, вона повинна потурбуватись, аби парламентська публіцистика велась у ній кваліфіковано, оперативно, авторитетними авторами.
Парламентський оглядач – представник газети в найвищому законодавчому органі країни. він, як правило, один з найкращих журналістів газети. За натурою – аналітик, певною мірою скептик, комунікабельний, оперативний, має особисті зв’язки у вищих ешелонах влади, користується певною популярністю у депутатському корпусі. Водночас парламентський публіцист повинен дорожити своєю незалежність, не належачи до тієї чи іншої фракції. Його місце в ложі преси, яка в буквальному і переносному значенні знаходиться над засіданням парламенту.
Ще одна особливість парламентської публіцистики те, що вона народжується у тісній взаємодії з депутатським корпусом. Взаємодія журналістів з депутатським корпусом відбувається н двох рівнях: на офіційному і особистому. Трапляється і так, що депутат стає публіцистом, або публіцист – депутатом. (Паславський)
Парламентська публіцистика – це різновид оперативних та актуальних інформаційно-аналітичних та оглядових журналістських матеріалів про діяльність вищого законодавчого органу влади.
Прорахунки української парламентської публіцистики:
a. Преса дозволяє собі методичне цькування парламенту. Нав’язує читачеві думку, що парламент – причина усіх негараздів. Не дають матеріалів про роль та значення парламенту як законодавчого органу.
b. Українській пресі при висвітленні життя парламенту нерідко бракує панорамності, масштабності порушуваних проблем.
Практично поза увагою змі залишаються якісні параметри роботи українських законодавців. Відсутність глибоких та змістовних аналітичних виступів журналістів щодо прийнятих законодавчих актів і сумісність з іншими, раніше прийнятими нормативними документами.
Парламентська журналістика є самостійною у багатьох демократичних країнах світу. Це узгоджується з конститутуційним правом громадян отримувати інформацію від законотворців з перших рук. Адже в суспільстві існує потреба саме детального опрацювання інформації про законотворчі процеси та її професійного подання у доступному вигляді на широкий загал.
Акредитація журналістів і технічних працівників засобів масової інформації при Верховній Раді України здійснюється Прес-службою Апарату Верховної Ради України (далі Прес-служба).
3. Прес-служба при проведенні акредитації керується положеннями Конституції України, законами України: «»
4. Прес-службою видаються акредитаційні картки таких видів: індивідуальна акредитаційна картка, акредитаційна картка тимчасової акредитації (зразки та опис додаються).
…інші пункти……
19. Секретаріат редакції газети: структура, фунції. Для успішного випуску мас-медійного продукту потрібно, щоб злагоджено працювали дві складові — творчі співробітники та технічні співробітники.
До творчих співробітників відносять журналістів. Їхнє завдання полягає у тому, щоб підготувати та випустити періодичне видання, робота з редакційним активом, компонування та організація верстки, керівництво. Творчі працівники умовно поділяється на керівництво та виконавців.
До керівництва належать редактор, секретаріат, заступник редактора, редакційна колегія.
Секретар: -здійснює планування – слідкує за географією статей, - підпорядкованні відділи, фотокореспондент. Секретар, а в великих редакціях секретарі контролюють все, що діється в редакції. Передусім пильнують терміновість передачі матеріалів: від редакторів до головних редакторів або до відповідального редактора, до коректури, до відділу продукції. Секретар у редакції є тією людиною, яка всіх жене до роботи. Тому вмілий секретар – це успішний секретар.
До важливих завдань секретаря належить створення шпіґеля, тобто документу, що образно відтворює розподіл редакційних матеріалів та реклами на конкретних сторінках.Секретаріат є справжнім місцем обміну інформацією між офісом реклами і редакцією. До нього висилають список реклам, зібраних відділом реклами, а секретар мусить так її розмістити у шпіґелі, щоб розподіл відповідав вимогам клієнтів.
Виконавці складаються з відділів редакції. Є такі групи відділів: галузеві — висвітлюють події у певній галузі господарства; жанрові — відображають дійсність у жанрах публіцистики; проблемні — зосереджують увагу на проблемах людей у різних галузях; функціональні — підготовка матеріалів певного характеру; регіональні — з певного регіону.
Технічні співробітники повинні забезпечувати оптимальні умови для праці журналістів. До цього крила редакції входять: друкарське бюро — центр комп’ютерного набору; коректори (звичайні та ревізійний); редакційна бібліотека (довідкова та енциклопедична література для беграунду); групи перевірки (перевіряють факти, дати, посади, числа); чергова служба випуску (створюється з групи журналістів).
Важлива посада свіжоголового – перечитує перед друком. До технічних зараховують і друкарню.
20.Реальний та відображений факт у журналістському творі. Факт означає, як відомо, дійсну подію, те, що реально відбулося. Під словом "факт" прийнято також розуміти судження або в інший спосіб зафіксовану реальність. У першому випадку доцільно вести мову про реальний факт, в іншому - про факт відображений. Така двозначність слова призводить до плутанини, непорозумінь, судових розборів, оскільки під тим самим словом розуміють різні речі. Численні варіації на теми "факти підтвердилися", "факти не підтвердилися", "факти спростовані" є нічим іншим, як елементарною плутаниною. Якщо це реальний факт, тобто те, що відбулося в житті, то він не може бути ні спростований, ні підтверджений. Очевидно, у таких випадкахйдеться про відображений кимось факт. Зафіксований вербальне чи в інший спосіб реальний чи об'єктивний факт завжди має елемент суб'єктивності й може бути помилковим, неправдивим. Причини можуть бути різні: від суто технічних (недочув, не розібрався, сплутав, неточно зафіксував тощо) до свідомих перекручень, зумовлених певними інтересами. Неточність відображення може пояснюватись і складністю самих явищ, у яких журналістові нелегко орієнтуватись.
Точнішою методикою вивчення фактів володіє наука, теорія пізнання. Іншими словами, він визнавав факт як об'єктивну реальність і як частину наших суджень, які можуть бути слушними або помилковими.
Факти можуть нічого не означати, коли вони подаються безсистемно, без зв'язку з іншими фактами. Вони можуть означати дуже багато, мати вирішальне значення, коли розглядаються у зв'язку з іншими фактами, з певними логічними законами, теоретичними положеннями, наявною системою знань.
Не заглиблюючись у складні наукові проблеми пізнання, звернемо ува¬гу на практичні аспекти використання факту і системи фактів у відносно елементарному журналістському пізнанні. Журналістика, образно кажучи, на фактах сидить, фактами запрягає і ними ж поганяє.
Телеграфний стиль. Жодних емоцій, епітетів, оцінок. Тільки факт. У другому випадку одиничний, у першому - статистичний, якісна подія розкривається через кількісні показники. Нас цікавлять не жанрові ознаки матеріалу, а спосіб подання факту.
Зазначимо, що не без впливу значно оперативніших і всюдисущих електронних мас-медіа характер подання фактів у пресі суттєво змінюється. Газети орієнтуються не так на подісву, як на смислову інформацію, тобто на висловлену кимось думку. Газета, а тим більше тижневик, має більше можливостей детальніше.
Подивимося, як подається факт в конкретних ІНФОРМАЦІЙНИХ ЖАНРАХ . Хроніка - факт без подробиць. Невеликі (деколи з однієї – двох фраз) повідомлення, що не мають заголовка. Частіше публікуються підбірками. Інформація - коротка інформація, або замітка. Містить сам факт і деякі подробиці. Складається з десяті–трідцаті рядків, має власний заголовок. Частіше публікується в підбірці. Розширена інформація припускає ширший і докладніший виклад подій. Можливі: історична довідка, порівняння, характеристика героїв і т.д. Включає вступ і кінцівку. Містить 40-150 рядків, заголовок. Допустимий підзаголовок.
Інтерв'ю - виклад фактів від імені того, з ким ведеться бесіда. Припускає сумісну творчість: журналіст передбачає питання читачів, ретельно готується до інтерв'ю, неодмінно володіє ситуацією. Необхідно вказати, з ким ведеться бесіда (прізвище, ім'я, по батькові, службове або суспільне положення), тему розмови, яким чином отримано інтерв'ю (у особистій бесіді, по телефону, факсом і т.д.). Звіт - за завданням редакції журналіст розповідає про те, що бачив і чув. Розмір матеріалу залежить від значущості події. Загальний звіт містить виклад фактів в хронологічному порядку, тематичний – освітлює 1-2 найбільш важливих питання, звіт з коментарями – виклад основних подій і вислів совій точки зору.
Зарисовка - узагальнення фактів і опис обстановки. Коротка, жива і образна розповідь про свої враження. Огляд - найважливіші події життя міста, заводу, школи і т.п. за певний період (зведення, підсумки). Репортаж - наочне уявлення про ту або іншу подію через безпосереднє сприйняття журналіста-очевидця або дійової особи. Репортаж поєднує в собі елементи всіх інформаційних жанрів (оповідання, пряма мова, барвистий відступ, характеристика персонажів, історичний відступ і т.д.). Репортаж бажано ілюструвати фотознімками. Репортаж буває: подієвий, тематичний, постановочний.
АНАЛІТИЧНІ ЖАНРИ - це широке полотно фактів, які трактуються, узагальнюються, служать матеріалом для постановки певної проблеми і її всестороннього розгляду і тлумачення. До аналітичних жанрів відносяться: кореспонденція, стаття, оглядова рецензія. Кореспонденція аналізує групу фактів. Це робиться за допомогою опису фактів, їх аналізу і відповідних виводів. Тут дуже важливі приклади, оперативність, конкретність теми, чітка адреса. Стаття – це узагальнення і аналіз фактів і явищ. Якщо в кореспонденції події розглядаються від приватного до загального, то в статті все відбувається навпаки – від загального до приватного. Стаття бере факти в глобальних масштабах, аналізує їх, піднімаючи до науково обгрунтованих виводів. ХУДОЖНЬО-ПУБЛІЦИСТИЧНІ ЖАНРИ - тут конкретний документальний факт відходить на другий план. Головним стає авторське враження від факту, події, авторська думка. Сам факт типізується. Дається його образне трактування.
У нарисі факти заломлюються в світлі особи автора. Важливий не факт сам по собі, а його сприйняття і трактування героєм або автором. Факт переосмислений в образ, близький до малих форм художньої літератури, конкретний, побудований на фактичному матеріалі. Мета нарису – дати образне уявлення про людей, показати їх у дії, розкрити істоту явища. Нарис буває сюжетним (портрет, проблема) і описовим (подієвий, шляховий).
21. Планування роботи редакції газети, програм радіо і ТБ.
Планування є одним із важливих компонентів забез¬печення ритмічності роботи редакції, всіх її підрозділів та служб. Редакційний план розглядаємо як конкретну програму дій редакції впродовж певного часу. У ньому зазначено тематичні напрями, зміст публікацій, органі-заційно-масові заходи редакції, особи, що відповідають за виконання запланованого.
Останнім часом у сфері редакційного планування, як стверджує С.М. Гуревич, відбулися помітні зміни. Винесення у більшості видань на перший план опе¬ративної інформації - як соціально-політичної, так і комерційної - руйнує попередні системи редакцій¬них планів У результаті метод підготовки газетних номерів „з коліс", тобто номер заповнюється найоперативнішою інформацією, - став головним. Це призвело до утвердження у газетах „фактологічної журналісти¬ки" і віднесення на другий план далекосяжних аналі¬тичних публікацій. Тобто спостерігаємо лише деякі види оперативних робочих планів - місячні, тижневі та плани чергового номера.
Місячний план належить до середньотермінових і є одним із видів робочого плану, який дає змогу відділам газети зосередитися на підготовці помітних аналітич¬них публікацій і забезпечити належну оперативність у висвітленні тем. У місячному плані конкретно вка-зують рубрику, тему, відділ чи співробітника, який відповідає за забезпечення публікації, жанр, обсяг у рядках (чи знаках), термін подання готового матеріа¬лу в секретаріат.
У тижневому плані редакції, як одному з видів опе¬ративного планування, що характеризується гранич¬ною конкретністю, чітко відображається зміст номерів газети впродовж тижня, з одного боку, і участь кожно¬го журналіста, кожного підрозділу колективу у випус¬ку видання, з іншого боку. У тижневому плані зримо проглядається географія публікацій, раціональні про¬порції позитивних і критичних, великих за розміром і дрібних, проблемних і оперативних матеріалів, а також їхнє жанрове втілення.
План номера "вінчає" всі попередні види газетного планування. У ньому зазначаються заголовки публіка¬цій, точні формулювання тем, рубрики, обсяг текстів у рядках, жанри, відділи, автори та посторінкове гра¬фічне розміщення матеріалів.
А.А. Грабельников зауважує, що під час планування номера важливо брати до уваги такі умови:
- географію матеріалів;
- розмаїття жанрів;
- величину публікацій;
- співвідношення проблемних та інформаційних матеріалів;
- баланс позитивних та критичних виступів;
- посторінкове представництво редакційних від¬ділів;
- співвідношення публікацій, написаних штатними і позаштатними авторами;
- розмаїття соціального складу авторів;
- пропорцію власних матеріалів і текстів інформа¬ційних агентств;
- шрифтове та оформительське розмаїття;
- різноманітність заголовків;
- відповідність публікації тематиці сторінки. План номера повинен враховувати запити різних категорій читачів і зв'язок з попередніми номерами у змістовому і графічному відношеннях.
Звичайно, редакції українських газет повинні прак¬тикувати перспективне планування. Адже утверджен¬ня оперативного планування має і негативи: публі¬кації стають однобокими, з газетних сторінок зникає масштабне мислення і глибокий аналіз.
Сітьовий графік. Зараз відмовляються від перспективного планування. Утверджуються два види планів:
 Тижневий
 Чергового номера.
Нормування праці журналіста. Норма визначається кількістю рядків. Вона визначається керівником та секретаріатом редакції. Норма може складатись з двох частин: власного та позаштатного авторів.
Сітьовий графік. Основні питання, пов’язані з плануванням роботи, моделюванням номера та нормуванням праці успішно вирішуються сітьовим графіком. Це є обов’язковою умовою хорошої якісної газети.
У сітьовому графіку вказують основні характеристики перебігу підготовки періодичного ви¬дання - його номерів і комплекту - тижневого, місяч¬ного і т.д. А саме - час публікації матеріалів номера, їхнє посторінкове розміщення, характер матеріалів -розділи і рубрики, під якими вони повинні бути опуб¬ліковані, жанри та обсяг майбутніх публікацій, відді¬ли чи журналісти, відповідальні за їхню підготовку. Такий графік утворює сітку, в якій зазначають дати і дні виходу номерів газети, а збоку - сторінки номера і тематичні рубрики. Форму і структуру сітьового графіка можна видоз¬мінювати, пристосовуючи його до потреб конкретного видання.
22. «Чорна рада» П. Куліша – як перший соціально-історичний роман української літератури. Чорна рада» — перший в українській літературі історичний роман. На думку Миколи Зерова, головної тенденції роману, яку сформулював сам Куліш, — «показать политическое ничтожество Малороссии» — Костомаров не помічає. «Чорна рада», на його думку, однаково відзначає «и могущество, и слабость духовной жизни народа». Правда, те саме говорить і Куліш. Згадавши про «политическое ничтожество» старої України, він одночасно заявляє, «что не ничтожный народ присоединился в половине XVII в. к Московскому царству», що в тому народі були і характери, і почуття власної гідності, і «начала высшей гражданственности».
В романі «Чорна рада» Пантелеймон Куліш на реалістичних і романтичних засадах зображує історичні події 1663 р. на Україні, характерні для тогочасної епохи особливого напруження суспільних пристрастей. Письменник створює широку панораму української дійсності XVII ст., виводить характерні постаті з різних суспільних прошарків того часу. Передати колорит історичної епохи йому допомагає змалювання її реквізиту, реальних настроїв людей, конкретних соціально-психологічних деталей.
Матеріал до нього автор черпав із козацьких літописів, праць істориків і фольклорних джерел.
Композиція роману нагадує побудову історично-пригодницьких творів Вальтера Скотта: історична епоха й історичні постаті — це тільки тло, на якому розвивається романний сюжет, заснований на любовному трикутнику й вимишлених головних героях твору. Разом з тим автору пощастило дати ряд художньо правдивих історичних епізодів, створити чимало реалістичних масових сцен, відобразити класові настрої деяких представників верхівки й окремих низових соціальних груп. «Чернь» і «чорну масу» показано лише як стихійну силу, здатну тільки до руйнування.
Конфлікт, сюжетні ситуації, система образів-персонажів відбивають реальну розстановку і взаємодію тогочасних суспільних сил. Історично правдивим зображується гетьман Брюховецький — з його авантюризмом, владолюбством, хитрою демагогією, які допомагають йому захопити гетьманську булаву, жорстоко розправившись з другим претендентом на гетьманську владу — Сомком — та іншими політичними противниками.
Яким Сомко — особистість насправді складна й суперечлива — в романному образі ідеалізується. З боку письменника це спроба подати зразок ідеального, на його думку, гетьмана. Певною ідеалізацією позначено образи полковника Шрама та його сина Петра, частково — Череваня. Кулішеві імпонують аристократична натура Сомка, релігійна патріархальність Шрама.
Протилежними рисами наділений автором запорізький козак Кирило Тур. Він сміливий, шляхетний, добре знає військову справу і разом з тим гультяй, запросто порушує січові звичаї й традиції, зокрема викравши наречену Сомка Лесю.
Антиподом Кирилу Туру виступає у романі реєстровий козак Петро Шраменко, у якого немає жодної негативної риси характеру. Таким чином автор реалізував суб'єктивну суперечливу оцінку козацтва: з огляду на строгий кодекс Запорізької Січі, який не дозволяв одружень, він не сприймав козаків запорізьких і підтримував ідею козацтва реєстрового, яке жило хуторами і мало чим відрізнялося від хліборобів.
Автор зіштовхує у романі й інші соціальні групи — міщан, селян, козаків. Ставить їх перед єдиною проблемою — проблемою поневолення України — і намагається об'єднати українців, що йому, звісно, не вдається.
Взагалі, реалізуючи задум — створити соціальний роман на історичному матеріалі, — Куліш висуває у творі характерну для себе утопічну ідею миру між різними соціальними станами в межах української нації.
1845 року на сторінках «Современника» видрукувано кілька розділів нового роману. Між Кулішем і редактором «Современника» П. О.Плетньовим розпочинається листування. Плетньов добивається йому закордонного відрядження для студій над слов'янськими мовами. Кулішеві усміхається наукова кар'єра.
Плетньов добивається йому закордонного відрядження для студій над слов'янськими мовами. Кулішеві усміхається наукова кар'єра.
1857 року виходить «Чорна рада» одночасно окремою книгою по-українськи та в журналі «Русская беседа» російською мовою. Звичайно, ми чуємо і читаємо про російський переклад українського тексту. Але при першому порівнянні впадає в око більша розволоклість російської «Чорної ради». По-перше, кожен її розділ починається епіграфом з народної думи або пісні; ці епіграфи в українському виданні 1857 р. відсутні. По-друге, в українському виданні пропущений цілий ряд експлікативних фраз, а інколи навіть уступів.
23. Публіцистика О. Ольжича (Кандиби): тематика, основні твори та їх хар-ка. Статті: 1)Незнаному воякові, 2) У двадцятиліття, 3) Українська національна свідомість а Також: «Український націоналізм», «Войовнича неокласика», «Дух руїни», «Українська історична свідомість». Мета і завдання полягали: - пропаганда укр.. націоналістичної ідеї – сама нація може визволитися без допомоги інших.
Основні ідеї статті “У двадцятиліття”:Двадцятиліття революції. Аналіз причин поразки, позитивів і наслідків.
“наша нова політична та інтелектуальна еліта має якнайповніше засвоїти собі досвід цього періоду, щоб бачити на його тлі сучасність і проектувати майбутнє.
Низка державно-правових актів створили непорушну підвалину для дальшої боротьби та зовнішньої постановки української справи. Зусилля і творчість, виявлені українцями у ті часи, це велика спадщина і підстава нашої майбутньої розбудови. Перше місце в цьому займають зусилля і чини збройні. Військова історія української революції не має аналогій у новій Європі (боротьба після довгої війни). Але це підірвало біологічну силу нації на довгі десятиліття вперед (катастрофічний спад природного приросту і кількості населення).
Здвиг української маси дав вихід духовним силам і став стимулом її творчого розмаху. Українська мова увірвалась у всі ділянки людського знання. Народилось многотисячне українське народне, середнє і вище шкільництво.
Зріст української преси та видавничого руху. Розвиток української літератури свідчить, як запліднила її революція. Здвиг в образотворчому мистецтві і музиці.
Духовна суверенність. Україна перестала бути ідейною провінцією, її духовність від тоді самобутня і самовистачальна.
Нація не боїться вже ніяких фізичних ударів. Україна спокійно стрічає негоду і бурі, знаючи, що вони розвіються, а Вона буде.