journlib.univ.kiev.ua/index...ticle=1357

Роль ЗМІ у формуванні парадигми психолінгвістичного інструментарію при іміджуванні політиків
О. М. Холод

докторант
УДК 659.3
Стаття присвячена аналізу ролі ЗМІ у формуванні психолінгвістичного інструментарію при утворенні іміджу політиків.
The artikle is analis of robes of informatics in made of psycholinguistical instruments for consist the image of politicians.

У журналістикознавстві не часто обговорюється питання про те, яким чином, за якими критеріями засоби масової інформації формують певну систему (парадигму) психолінгвістичних інструментів при утворенні або руйнуванні образу політиків. Традиційно досліджуються проблеми мовленнєвого (а також мовного) інструментарію експлікації формальних та смислових утворень текстів у ЗМІ (див. [2; 3; 18; 19; 25; 28; 30; 35; 39; 44; 46] та ін.). Дослідники більше приділяють увагу проблемам, присвяченим зв'язкам ЗМІ з владою та політиками, зв'язкам влади та політичних партій зі ЗМІ тощо [11, 12, 17 22, 31, 44, 55]. Щодо вивчення процесів використання психолінгвістичних засобів (інструментів) у газетно-журнальних жанрах можна говорити про певний наробок вітчизняних дослідників [7]. Дослідженню підлягають і проблеми взаємозв'язку мови газети і мовотворчості журналіста в аспекті соціально-культурного розвитку суспільства [36], з позицій аналізу мови преси як естетичного стереотипу епохи [32; 37]. Підлягають дослідженню навіть проблеми, які можна вважати близькими до психолінгвістичних, як-от: пошук специфіки розмовних жанрів телевізійного мовлення [16]. Зважаючи на перелік зазначених вище публікацій, можемо стверджувати, що про роль ЗМІ у формуванні парадигми психолінгвістичного інструментарію під час іміджування політиків мова не йде взагалі. Виходячи з цього, нижче ми приділяємо детальну увагу саме тим проблемам, висвітлення яких може бути корисним для нашого дослідження.

Отже, метою статті є вивчення ролі засобів масової інформації у формуванні набору психолінгвістичного інструментарію в процесі утворення та руйнування іміджу політиків.

Одна з головних проблем мови засобiв масової iнформацiї полягає в тому, що нелiнгвicтичнi елементи тексту повiдомлення в пресi чи на телебаченнi (або на радiо) завжди змiнюють структуру та змiст словосполучень, речень, абзацiв тощо [18; 20; 25; 28; 35; 40]. Таким чином, екстралiнгвiстична (дискурсивна, за Т. ван Дейком) iнформацiя впливає на суто лiнгвiстичну. Бiльше того, мовна модель газетного тексту – це витвiр не самої мови та її засобiв, а сукупна дiя таких чинникiв, як орiентацiя на "експресію і стандарт, які становлять єдиний конструктивний принцип" [21, 54]. Здебiльшого треба газетну мову (i мову таких засобiв масової iнформацiї, як радiо та телебачення) називати екстралiнгвiстично мотивованою, або екстралiнгвiстично iнтенцiйованою (вiд "iнтенцiя").

Достатньо глобальною лiнгвiстичною проблемою багатьох повiдомлень у ЗМI треба вважати конфлiкт мiж "мовою персонажа" та "мовою автора". Внаслiдок такого конфлiкту з'являються факти жанрового (стильового) нестикування побутово-розмовного стилю мови та лiтературної мови. Так, деякi коментатори, iнтерпретуючи промову полiтика, який погано говорить українською мовою, збiльшують негативний вплив змiсту iнформацiї пiд час сприйняття її пересiчним громадянином.

Такий конфлiкт iлюструється також тодi, коли автори газетних матерiалiв виголошують назву статтi у формi "затяганого", клiшованого вислову. Наприклад, вислів "Великий американський живий звук" на однiй з рекламних листiвок не спонукає глядача кинути всi свої справи та пiти до кiнотеатру. Фiксується явище семантичного спустошення мовної клiшованої форми, яка ще недавно була семантично наповненою. До такого ж прикладу слiд вiднести i вислів "американська усмiшка".

Конкретний лiнгвостилicтичний аналiз газетних текстiв про полiтичних лiдерiв дозволяє зробити висновок про те, що часто автори статей вживають специфiчнi слова-термiни, змiст яких зрозумiлий далеко не всiм читачам. Такий стиль вживання специфiчних слiв нарiвнi з лiтературними словами також веде до визначення "газетної мови".

Пiд час написання матерiалу про полiтика автор газетного тексту використовує рiзностильову лексику, що приводить до "необ'єднанностi" жанрiв, їх рiзноманiтностi. Сама мова газетного тексту постає в ролі нового жанру – "газетного стилю". Хоча не всi дослiдники визнають право iснування такого стилю [21, 56]. Автор зазначає, що тому стилю мови, який вже усталився i виступає стабiльним, притаманнi свої стильовi ознаки. "Стиль – це система маркированих засобiв вислову", – вважає В. Г. Костомаров. А в "газетного стилю" немає таких стандартних констант. Ми не погоджуємося з визначенням В. Г. Костомарова з таких причин.

1. Сьогодні, у час, коли редакція кожного поважного засобу масової інформації "відшліфовує" матеріали, що публікуються, відбувається певний контроль за тими стильовими маркерами, які традиційно характеризують окремий стиль. Так, наприклад, газета "Урядовий кур'єр" не "дозволяє" собі розміщувати матеріали "жовтої", бульварної преси, які заполонили газету "Бульвар". Тому "газетний" стиль існує не як набір маркованих прийомів подавання інформації, набір лексичних одиниць тощо, а, насамперед, як стиль варіативний, стиль ідеологічний, іноді – як стиль, продиктований PR-технологіями певного соціально-психологічного гатунку.

2. З іншого боку, розміщення на сайтах в інтернеті стилістично неперевіреної, але "гарячої", "полуничної" інформації (текстів), що подають автори, з'ясовується, не тільки не впливає негативно на імідж самого електронного каналу інформації, а навпаки, збільшує кількість тих, хто відвідує сайти. Тобто стильова деформованість такої сенсаційної інформації, її формальна ненормованість не виступають визначальним чинником щодо вибору для "інтернетівських" читачів. Тут є своє пояснення: інтелектуальний рівень великої кількості "читачів" сайтів в інтернеті, їх елементарна стильова безграмотність не потребують стильової відповідності текстів щодо поданої інформації. Автори електронних ЗМІ, які розміщують стильово деформовану інформацію (тексти), можуть викривляти стиль сайту навмисно, з метою привернення уваги молодих користувачів. Доказом нашої думки можна вважати такий факт. У 2001–2002 роках на хвилях радіо виходила радіопередача "Музичні новини", яку вела диктор-жінка. Підвищена зацікавленість молоді (віком до 20 років) цією передачею пояснювалась тим, що дикторка розповідала про музичні новини специфічною – музичносленгівською – мовою. Школярі, після прослуховування таких передач, спеціально вживали "нові" слова та вислови, передражнюючи навіть стильові "завихрення" диктора-жінки. Наслідування стилю мовлення "хайфової" жінки заполонило мовлення тінейджерів. Такий факт свідчить про вдалу PR-форму подавання музичних новин і ніяк не свідчить про падіння рейтингу радіопередач або всього каналу інформації. Іншими словами, "газетний", або в останньому випадку, "радіомовний" стиль існують і мають певну популярність і, навіть, зиск у читачів, слухачів.

Новому, "газетному стилю" такi ознаки непритаманні. З цього дослiдник робить висновок про те, що "газетний стиль" мови не може вважатися повноправним стилем мови [21, 57]. При всьому тому, якщо автор газетного матерiалу викладає промову полiтика, який вживав пiд час свого виступу термiни, про значення яких репортер тiльки здогадувався i подавав своє тлумачення термiнiв, слiд тiльки зауважити, що семантика такого газетного повiдомлення неясна, а може бути, й зовсiм неправильна.

Таким чином, думка В. Г. Костомарова щодо відсутності прав на існування "газетного" стилю мовлення не може вважатися такою, яку автор повністю довів. Щодо завдання нашого дослідження, ми можемо констатувати, що ЗМІ виконують певну роль у формуванні парадигми (системи форм) психолінгвістичного інструментарію.

Слова полiтика можуть бути викладенi автором газетної статтi таким чином, який порушує її структуру. Тобто сама назва статтi може проголошувати один змiст, а "переклад" слiв iнший. З приводу цього факту В. Г. Костомаров занотовує, що "газетна мова – функцiонально-стильова категорiя, бiльша за стиль" [21, 57]. Сказане підтверджує нашу думку щодо ролі ЗМІ: вони формують систему форм, або парадигму, психолінгвістичного інструментарію при утворенні позитивного або негативного іміджу політика. Серед прагматичних інструментів ми бачимо таку одиницю, як "газетний стиль".

До цього слiд додати, що розрахунок автора газетної статтi на маси, якi зацiкавленi "полуничкою" (сенсацiєю) про полiтика, обумовлюється тим, що iнформацiя в ЗМІ подається з експресивним наповненням [6; 9; 10; 18; 19]. Останнє можна вважати психолінгвістичним інструментом, що використовується для іміджування політиків. Поєднання конотованих висловiв, наявнiсть метафор надають текстовi переконливостi й "близькостi" до того, про що йде мова у статтi. Бiльше того, поєднання iнтелектуального та емоцiйного у статтi про полiтика надає фактам, викладеним у текстi, правдивостi. Мiж стандартом лiтературної мови у газетнiй статтi та експресiєю, навiть розмовного стилю мови, виникає контраст. Такий контраст-конфлiкт провокує читача до вiри в "правду" викладеного матерiалу. Найчастіше полiтики або тi, хто пише за них i для них, вмiло використовують такий конфлiкт-контраст. По сутi, цей конфлiкт стилiв є прагматичною ознакою вербального повiдомлення у газетi. Слiд зауважити, що про такий конфлiкт лiтературної мови й експресивно-конотативного заряду в радiоповiдомленнях "Русского радио" та телеповiдомленнях в УТН (Українськi теленовини), вже повiдомлялося. Проте це не є новим у прагмалiнгвiстичному аналiзi теле- та радiотекстiв. Так, за повiдомленням В. Г. Костомарова [21, 58], ще в 1931 роцi в журналi "Говорит СССР" поширювалася iнформацiя про прагматичне навантаження радiотекстiв.

Деякi автори-дослiдники висловлюють свою думку щодо правомiрностi iснування газетного стилю мови. Так, Ф. I. Вiрченко [4] проголошує газетний стиль "антистилем", бо в ньому всi фрази штампованi: невиправдане вживання iншомовних слiв, професiоналiзмiв, жаргонiзмiв, ускладненого синтаксису та погано мотивованої образностi. Найбільше в газетних текстах (ширше – у сучасних засобах масової інформації) стилiстико-логiчних помилок та елементарних друкарських недоречностей. Про це повідомляє ряд дослідників [16; 26; 30; 31; 32]. Ті психолінгвістичні процеси, що фіксуються при сприйнятті газетних, радіо- чи телетекстів з помилками, можна вважати негативними інструментами, до яких звертається опозиційна преса з метою утворення негативного іміджу певного політика. Іншими словами, ЗМІ відіграють дієву роль у формуванні стійкого "поганого" враження про політика.

Висловлюється думка i про те, що газетний стиль мови – це мова (стиль) газетних жанрiв [41, 14]. Що стосується повiдомлень репортерiв про полiтичних лiдерiв як у газетi, так i на телебаченнi, слiд зауважити: мова сучасних полiтикiв останнiх рокiв (1998–2003) надає можливiсть вважати саме таке визначення, про яке йшлося вище [41]. Суть тут у тому, що кожний з реципiєнтiв-слухачiв, телеглядачiв або читачiв газетних текстiв сприймає газетний текст про полiтика саме як газетний; текст теленовин, у якому повiдомляють про поведiнку президента або депутата, саме як текст теленовин; одразу ж визначає радiотекст про кандидата в президенти як радiотекст. Цей феномен лише пiдтверджує думку про те, що у газетному стилі, або у стилі теле- та радiотексту полiтичного характеру є таки свої ознаки-маркери. I це ж приводить до об'єктивного висновку: постiйнi ознаки у стилі газетної мови про полiтикiв константнi. Константність такого стилю – газетного – у свою чергу, наводить на думку про функціональність психолінгвістичного інструменту, який пропонують ЗМІ.

Стосовно радiоiнформацiї про полiтичного дiяча слiд зазначити, що радiотексти, порiвняно з газетними текстами, мають ефективнiший вплив на реципiєнта. Коментатор радiо нiбито звертається до слухача прямо, як у дiалозi, з бiльшою довiрою та переконливiстю [56]. Такий психолінгвістичний інструмент ЗМІ ми називаємо "радіодіалогічність".

Серед основних ознак дiалогiчностi радiотекстiв слiд назвати вiдносну скороченiсть текстiв про полiтикiв, деяку телеграфнiсть стилю повiдомлень, але з наявнiстю конотованих одиниць мови. Лаконiчнiсть та простота синтаксичних побудов у радiотекстi надають iнформацiї про пересування полiтикiв характеру протоколу, але кiлька емоцiйних вкраплень у текст коментатора розмiшують повiдомлення. I текст нiбито наближається до слухача, стає зовсiм близьким i, навiть, таким, що можна висловити свою оцiнку промовленому, не погодитися з коментатором або з самим полiтиком.

Що стосується радiомовлення як засобу експлiкацiї думок радiокоментатора про полiтичного дiяча, слiд зауважити, що на сучасному радiо багато разiв можна чути звертання до слухачiв як до тих, хто наче перебуває поруч. Такi дiалогiчнi прийоми можна вiднести як до лiнгвiстичних засобiв, так i до психолiнгвiстичних. Так, коментатори "Нашого радіо", розповiдаючи про подiї в Ялтi (де збиралися голови держав СНД), вiльно звертаються до реципiєнтiв-слухачiв із словами-збуджувачами: "Ви розумiєте, що Президент України ...", або "Слiд погодитися з тим, що ...", "Уявить собi ...". Такi звертання притаманнi розмовному мовленню та справді спонукають слухача реагувати так, як вiн мiг би це робити в ситуацiї наявностi партнера у мовленнєвому актi. Як наголошував Ш. Балi [2], той текст, який має модальнiсть, мiстить у собi активне психiчне ставлення до спiвбесiдника та до предмета спiлкування. Як зазначає В. Г. Костомаров [21, 70], високопродуктивним непрямим засобом дiалогiчностi виступає займенник першої особи у множинi "ми". Ми можемо достатньо часто чути у теле- або радiоiнтерв'ю з Президентом України Л. Кучмою, цей займенник: "Ми вже говорили про це...", "Коли ми попереджали ..." та т. iн. Разом із вживанням займенника "ми" в мовлення входить дiалогiчний вiдтiнок. Реакцiя телеглядачiв або радiослухачiв закономiрна: вони втягуються у дiалог, немов сам Президент висловлює думку про те, що турбує та хвилює реципiєнта. З лiнгвiстичної точки зору, в мовленнi Л. Кучми часто трапляються i риторичнi запитання ("I що ми маємо на сьогодні ...?", "А скаже вiн вам, де буде брати хлiб восени...?" i т. iн.), i риторичнi вигуки ("Еге ж ...", "А-а...", "Хай, хай. Подивимося..." тощо. Наявнiсть таких лiнгвicтичних елементарних одиниць чiтко маркирує атрибутику дiалогiчного характеру мовлення полiтика. ЗМІ, передаючи детальні звіти про пересування Президента по Україні, країнах світу, змушені цитувати визначальні політичні промови першої особи держави з такими психолінгвістичними інструментами (діалогічними засобами). Саме такі психолінгвістичні інструменти, як діалогічність, емоційність, наявність перебільшеної кількості вживання особового займенника "ми" створюють іміджування політичного фігуранта.

Таким чином, ЗМІ, на нашу думку, виконують роль каналу формування парадигми психолінгвістичних інструментів, за допомогою яких відбувається іміджування політичних функціонерів.

Ще одним важливим психолінгвістичним інструментом оперують ЗМІ під час іміджування політиків, а саме: ситуативно-когнітивним вектором висвітлення гендерних закономірностей поведінки політиків. Так, при виникненнi мовленнєвого потоку (тексту) полiтика обов'язковим слiд вважати вплив на формування концепту (уявлення) тексту двох основних чинників: з одного боку, ситуацiї, а з другого – когнiтивних структур. Варто пам'ятати ще й про те, що когнiтивнi структури тексту [15] пiдкоряються закономiрностям експлiкацiї свiтобачення чоловiкiв і жiнок. Мова йде про чоловiчi та жiночi картини свiту [47], про гендерну прагматику подавання і сприйняття інформації споживачами [6; 38; 39]. Наприклад, полiтик-чоловiк викладає сутнicть проблеми з конструктивних позицiй. Полiтик-жiнка – з позицiй бiльш емоцiйних. Яскравою iлюстрацiєю в даному випадку може бути виступ двох полiтикiв: Г. Суркiса (чоловiк) та Ю. Тимошенко (жiнка) – у телепередачi В. Пiховшека "П'ятий кут" (20 серпня 2000 р.). Всi уявлення картини свiту полiтика-чоловiка Г. Суркiса мали вигляд логiчного викладення фактiв, спрямованих на звинувачення опонента. Вiдповiдi полiтика-жiнки Ю. Тимошенко рiзко вiдрiзнялися вiд "нападiв" з боку чоловiка. У промовах полiтика-жiнки фiксувалися конотативнi та експресивнi елементи лексикону, нелогiчнi звертання до "духовних" та "душевних" цiнностей, привертання уваги телеглядача до своєї персони завдяки таким поняттям, як "мати", "Батькiвщина", "люди", "народ". Синтаксичнi структури промов полiтика-чоловiка мали вигляд парцельованих "рiзаних" та "рублених" фраз. Синтаксис поверхневої структури полiтика-жiнки мав вигляд нескладних правильно побудованих речень. Породження мовлення Ю. Тимошенко було обтяжене, Г. Суркiса – легке, але повне помилок, пауз i плутань. Отже, чинник рiзностатевої належностi опонентiв у теледебатах не дав змоги висловити все те, що хотіли сказати опоненти-полiтики. Тож можемо констатувати функціональність ще одного психолінгвістичного інструменту ЗМІ, який допомагає іміджувати політиків на телебаченні, – ситуативно-когнітивний вектор висвітлення гендерних закономірностей поведінки політиків. Виявляючи такий інструмент, сміливо можемо говорити, що ЗМІ формують психолінгвістичну систему форм (парадигму) інструментарію для іміджування політичних лідерів.

Слiд зауважити, що поряд із ситуативно-когнітивним вектором як інструментом ЗМІ при іміджуванні політиків виступає просодика (у тому числі й хезитація) – також психолiнгвiстична одиниця. Коли народний депутат Державної Думи Росiї В. Жириновський висловлює у своїй промовi думку про необхiднiсть возз'єднання Росiї з Бiлорусiєю, на всю країну звучать слова: "Ось Бєларусь заявила про своє бажання приєднатися до Росії. Югославію мы підтримуємо. Це явище неминуче. Ось побачите, зовсім скоро й Україна буде просити нас про згоду увійти до союзу Росії і Бєларусі. А там потягнуться і Болгарія, й інші країни". Просодичний засiб – iнтонацiя – у заяві такого роду набуває прагматичного навантаження i чiтко влучає в цiль: обурення самостiйної України та незалежної Болгарiї (навiть незважаючи на те, що країна кiлька рокiв переживає кризу державного та економiчного порядкiв) фiксується без зайвих за-тримок. Таким чином, звуковий тон, звуковий "малюнок" промови В. Жириновського формують певне ставлення телеглядачiв як до країн, про якi цей полiтик проголошує, так i до своєї особистостi. A. Nehring називає такий елемент системи лексичного засобу "iнтонацiйним або звуковим жестом".

Приклад використання ЗМІ фрагментів промов політиків, у яких одну з визначальних ролей для складання уявлення реципієнтів відіграє просодика (у тому числі хезитація), яка диктується орієнтацією, з одного боку, ЗМІ на те, що іміджову інформацію сприймає багатомільйонна аудиторія, з іншого боку, орієнтацією самого промовця-політика, який знає, що ЗМІ донесуть його "просодичний інструмент" завдяки цитуванню у новинах. Таким чином, можемо говорити про досить вдале використання ЗМІ ще одного психолінгвістичного інструменту для іміджування політичних ораторів.

Використання ЗМІ просодичних прийомів, виокремлених з промов політиків, можна вважати вдалим. Саме звернення полiтиків до вдалого використання просодичних засобiв мовлення можна розцінювати як "шлях" прагматично навантажений, спрямований до глибин мислення слухачiв. Наша думка пiдтверджується фактом орiєнтування промовця на численнicть аудиторiї. За словами О. М. Пєшковського, в оратора з'являється перешкода перед аудиторією тоді, коли збiльшується кількість слухачiв. Однак таких труднощiв не мав у свiй час перший Президент СРСР М. Горбачов, який звик виступати "в гуще масс", на очах численної аудиторiї. Вiн сам створював унiкальний, на нашу думку, психологiчний континуум, завдяки якому "брав" у свої руки слухачiв та глядачiв. Лiнгвiстичний аналiз промов М. Горбачова дає право зробити висновок про неабиякі ораторські здібності, вміння створювати ту психологічну ауру завороження, разом з якою відходили на задній план лексичні та семантичні помилки, неправильно вибрані й вжиті паузи (хезитація) та iнтонацiйний малюнок, а деколи й неправильне використання прагматично навантажених наголосiв, зайве вживання слiв iншомовного походження ("консенсус", "плюралізм думок" та iн.). У цьому річищі також може бути обговорена i мова Президента Росiї Б. Єльцина (поєднання маловиразних i малосемантичних вигукiв та просодичних засобiв: "Е-е... е-е ... м-мда...", "Такчта-а... вы мне сматрити..." тощо). Вдалим прикладом "вирізання" великих пауз у мовленні Президента України Л. Кучми можуть похвалитися і такі ЗМІ, як: "ТСН" (канал "1+1"), "7 днів" (УТ-1), "Подробиці" (канал "Інтер").

Таким чином, можемо стверджувати, що ЗМІ відіграє роль каналу формування парадигми психолінгвістичного інструментарію при іміджуванні політиків.

ЗМІ користується також і висвітленням найбiльш вдалих, з нашого погляду, психолінгвістичних інструментів щодо іміджування політичних фігурантів. Серед таких інструментів – синтаксична структура мови полiтичних лiдерiв. Гарним прикладом користування ЗМІ психолінгвістичним процесом як інструментом іміджування слід вважати показ телеінтерв'ю лідера Комуністичної партії України П. Симоненка, яке він дає в кулуарах Верховної Ради України. Кореспондент ТСН (телеканал "1+1" ) М. Сорока звертається до П. Симоненка з підготовленими питаннями, тоді як лідер комуністів України, неготовий до інтерв'ю, починає "клеїти" слово до слова. При цьому користується як синтаксичними засобами російської мови, так і української. За дві хвилини показу відповідей П. Симоненка (вечірній випуск ТСН, що транслювався 17 травня 2003 р.) редактори ТСН не перервали. В ефір "пішли" всі синтаксичні (лексичні, просодичні тощо) помилки та неточності політика, які, природно, додали й укріпили негативний імідж головного комуніста України. Таким чином, ЗМІ черговий раз проілюстрували свою роль у формуванні психолінгвістичного інструментарію іміджування політиків.

Яскравим прикладом умілого маніпулювання ЗМІ психолінгвістичними інструментами утворення або руйнування іміджу політичних лідерів може виступати показ саме тих фрагментів засідань Верховної Ради України, коли з трибуни виступає політик, мовлення якого не є взірцем. Таким моментом використання психолінгвістичного інструменту в ЗМІ слід вважати показ фрагментів виступу колишнього Генерального прокурора України М. Потебенька, депутатів ВРУ: О. Волкова, В. Ющенка, Ю. Тимошенко, О. Мороза та ін. [48, 49]. До сказаного можна додати також і приклади показу російськими ЗМІ фрагментів, у яких психолінгвістичний інструментарій псує імідж росiйських полiтиків Є. Гайдара та Г. Бурбуліса. Їх синтаксичнi структури мовлення "вражають уяву складнiстю побудови, багатством складними реченнями з численними пiдрядними та насиченістю незчисленими синтаксичними зворотами" [3, 46]. ЗМІ ще раз доводять, що мовлення Гайдара відрізняється неспроможнiстю вiдчувати аудиторiю, вiн завжди апелює до вузької аудиторiї "iнтелектуалiв". Теленовини "вихоплюють" саме такі фрагменти інтерв'ю з політиком, у яких найяскравіше ілюструється насичений зворотами та ускладненнями синтаксис цього полiтика. До того ж телеглядачі, слухачі погано сприймають літературно правильну мову політиків, яка спрямована на суто рацiональний вплив. У мовленнi ораторів замало емоцiйно забарвлених вкраплень (психолінгвістичних інструментів, які редактори ЗМІ або викреслюють, або, навпаки, залишають у текстах інтерв'ю), що збiднює мову політиків. Так, Є. Гайдар пише у своїй книжцi: "Менi було у вищiй мiрi наплювати на можливiсть збереження крiсла начальника i тим паче – подальшої партiйної кар'єри, мене ця посада займала виключно з точки зору можливостi вiдстоювати свої власнi судження, незалежно вiд цензурних iдеологiчних обмежень, якi ще зберiгалися" [7, 47]. Досить професійно використовували свій потенціал ЗМІ Росії під час iмiджування полiтика В. В. Жириновського у 1996 роцi. Вербальнi засоби цього оратора та вербальна поведiнка реалiзацiї маркерiв побудованого iмiджу вираженi в емоцiйностi, образностi та експресивностi. Саме такі психолінгвістичні інструменти ЗМІ використовували цілеспрямовано для руйнації іміджу політика. Мовлення Жириновського вiдрiзняється вiд мовлення Гайдара тим, що воно формальне. Таке мовлення називають "ланцюговим", бо слова чiпляються одне за одне та утворюють певнi "семантичнi грати", за якими погано сприймається значення промовленого [3, 46]. Мовленню Жириновського притаманна граматична правильнiсть, на що ЗМІ звертають увагу перш за все. У фрагментах, що транслюють телеканали ЗМІ, політик використовує простi синтаксичнi формули, в яких обмаль складних, але багато простих речень з мiнiмумом поширювачів. Всi речення оратора завершенi та самодостатнi. Лексичнi засоби мовлення Жириновського можна вiднести до лiтературної мови. Незважаючи на це, часто полiтик "прикрашає" свої вислови простомовленням, вiдверто грубими словами (наприклад: "холуй, дурак, подонок, придурок" та iн.). Складається враження, що такий прийом "заряджений" засобами масової інформації спецiально на замовлення iмiджмейкерiв Жириновського. Бо саме такi вульгарнi слова, що лунають з екранів телевізорів і радіоприймачів, пiдкрiплюють дурну славу цього дiяча як "полiтичного клоуна", як того, хто створив епатажний образ людини в полiтицi. Мовлення Жириновського – суперкоротке, але мicтке й експресивне. Воно наповнене саме тими поширеними психолінгвістичними інструментами, які вдало і влучно використовують ЗМІ. Неможливо не запам'ятати такi слова: "Мама – русская, папа – юрист", або афористичний вислів: "Я люблю журналiстiв. Тих, якi об'єктивно пишуть. Був такий Джон Рiд. Написав чесно. Помер. Його поховали". Такі "перли" поширюють ЗМІ з метою створення негативного образу політика. Слід зазначити: у такому ж річищі ЗМІ (наприклад, в інтернеті, на одному з сайтів італійського письменника У. Еко) подається ще один психолінгвістичний інструмент іміджування політика, а саме: лексичні й когнітивні помилки Президента США Дж. Буша-молодшого, які письменник збирав кілька років, після чого наважився опублікувати їх у всесвітній "павутині". Такий психолінгвістичний інструмент знищення іміджу політика у ЗМІ назвали "бушизмами", найбільш яскраві з яких ми ілюструємо нижче. "Відверто кажучи, викладачі – це єдина професія, представники якої викладають нашим дітям", – говорить Дж. Буш. На початку січня 2002 року Президент США заявляє, що він "хоче зберегти владу не тільки за собою, а й за своїми попередниками". Таким чином, ми ще раз підтверджуємо, що ЗМІ відіграють значну роль у формуванні парадигми психолінгвістичного інструментарію при іміджуванні політиків.

ЗМІ формують парадигму психолінгвістичних інструментів при іміджуванні політиків завдяки ще одному з прийомів, а саме: використанню комічного. Ненав'язливі анекдоти друкуються на останніх сторінках газет, журналів, спеціальних сайтах в інтернеті. Саме лiнгвiстичнi категорiї мови, що реалiзують комiчне, створюють певний iмiдж, допомагають полiтиковi здiйснювати соцiальний контроль над масами. Комiчний образ полiтика якраз не переконує електорат, а приховує та перекручує внутрiшнi домовленостi опонентiв. Iмiдж комiчного героя анекдотів, які друкуються в ЗМІ, iнодi рятує полiтика вiд семантичного фiаско. Прикладом такого маскування можна вважати анекдот, що побутує з перших рокiв проголошення України незалежною державою. Голова Верховної Ради В. Iвашко веде засiдання: "Товарищi, якi будуть пропозицiї?". Iз залу звучить: "Товариш Iвашко, ви – свиня!". Iвашко вiдповiдає: "Так, ставимо на голосування". Справа в тому, що, як Голова Верховної Ради України, під час парламентських засідань Iвашко кожного разу, одержуючи пропозицiю від депутатів, ставив її на голосування. Iнодi сама пропозицiя не мала сенсу, але Голова Ради пропонував голосувати. У народi виник такий анекдот, що вказував на безглуздiсть подiбних вчинкiв полiтика. Таким чином, ЗМІ, які друкують анекдоти про семантичну спустошенiсть деяких промов парламентарiїв, утворюють негативний iмiдж лiдерiв і тим самим доповнюють парадигму психолінгвістичного інструментарію, що використовується при іміджуванні політиків.

ЗМІ оперативно публікують комiчне в мовi полiтикiв, тому що це приваблює і тішить пересічного українця, який споживає велику кількість інформаційних потоків. Іноді споживач не в змозі переопрацювати такий вал серйозної інформації та змушений для "розвантаження" звертатися до більш спрощених за обсягом, структурою та змістом текстів, передач тощо. Серед таких передач слід згадати трансляції святкових концертів, під час показу яких ЗМІ ненав'язливо спрямовують кілька разів камеру на важливу персону політика. Кожного разу, під час святкування Дня міліції, Дня захисника Вітчизни, Дня 8 Березня ЗМІ показують Президента України з дружиною серед тих, хто сидить у перших рядах. Такі прийоми ЗМІ підвищують рейтинг як самих передач, так і формують позитивний імідж політика.

Іноді в телевізійних шоу беруть участь відомі політики, які якраз і розраховують на підтримку свого іміджу завдяки шоу. Прикладом може бути багаторазовий "трюк" російського політика В. Жириновського. Останній раз він з'явився на телеекрані у популярному шоу "Останній герой". Це призводить не тiльки до руйнування образу-символу людини, а й допомагає полiтиковi показати достатньо привабливою свою дiяльнiсть на соцiальнiй аренi. Полiтик "шуткуючи" нав'язує свою точку зору електорату. У народі поширюються чутки про те, що певний полiтик завжди шуткує, може з усмiшкою вiдповiдати на дуже серйознi запитання. Такi ознаки й характеристики лiдера-полiтика не мають нiчого спiльного зі справжнiми ознаками полiтика. Саме за жартом – комiчним у лiнгвiстицi промов полiтика – криється вiдсутнiсть щиростi та точностi, вiдсутнiсть iстини. Тут важливим буде згадати вислiв Грiсвелла: "Полiтика є мистецтво, можливо, це мистецтво брехати". За такою брехнею стоїть деформацiя та дегенерацiя мови полiтика. Iмiдж не тiльки полiтикiв потерпає, а й iмiдж самої полiтики руйнується.

Засоби масової інформації (ширше – засоби масової комунікації) відіграють також певну роль у процесах руйнування й утворення іміджу політиків. Одні ЗМІ утворюють позитивний імідж політиків, інші – руйнують його. Треті ЗМІ не переймаються проблемами політичного іміджування, тобто не виконують роль інформаційного каналу зв'язку між політиками та народом. Такий факт веде до логічного висновку про існування розгалуженості самих ЗМІ на типи й види. Залежно від обраної нами проблеми дослідження критерієм розгалуженості та точкою опори при ідентифікації українських ЗМІ на класи, види, групи можна визначити їх політичну орієнтацію, переваги, співчуття тощо. Спираючись на суб'єктивний досвід авторів і результати їх досліджень [1; 17; 20; 27; 27; 29; 37; 42; 44; 48; 49; 50; 52; 53; 54], пропонуємо в робочому порядку ідентифікувати українські ЗМІ у такому порядку.

I клас ми називаємо "позитивні ЗМІ". Такі ЗМІ мають позитивний, на думку споживачів, вплив. II клас пропонується назвати "негативні ЗМІ", які мають негативний вплив на споживачів інформації. III клас називається "нейтральні ЗМІ", тому що вони не мають ні позитивного, ні негативного впливу на споживача.

Кожний із зазначених класів ЗМІ, які формують парадигму психолінгвістичного інструментарію для іміджування політиків, у свою чергу, за критерієм "політична орієнтація" розподіляється на такі підкласи: консервативні ЗМІ, реформаторські й ліберальні. Зрозумілим є той факт, що не всі консервативні або ліберальні ЗМІ у своїй діяльності спрямовують зусилля тільки на руйнацію іміджу політиків. Також не всі реформаторські ЗМІ покладають свої сили на утворення позитивного іміджу політиків. Тому ми дійшли висновку, що слід за "принципом перехрестя" позначити можливі зв'язки між позитивними ЗМІ та їх публікаціями, що мають у різні часи різні політичні спрямування. Таким чином, серед позитивних ЗМІ можна виділити такі групи: консервативно-позитивні, реформаторсько-позитивні та ліберально-позитивні. Серед негативних ЗМІ виокремлюємо групу консервативно-негативних, групу реформаторсько-негативних і групу ліберально-негативних ЗМІ. На рис. 1. відображено систему зв'язків між ЗМІ та політиками, що простежуються у процесі формування парадигми психолінгвістичних інструментів іміджування політиків.

Рис. 1. Класифікація ЗМІ України (за критерієм політична орієнтація")

Враховуючи запропоновану класифікацію ЗМІ України, зазначимо таке.

1. Не можна ідентифікувати ЗМІ тільки за однією характеристикою (не можна вважати, наприклад, газету "Урядовий кур'єр" тільки позитивним ЗМІ, з точки зору споживачів інформації, тому що іноді на сторінках газети друкуються матеріали, зміст яких не подобається пересічному українцеві).

2. Завжди ЗМІ можна ідентифікувати якнайменше з двох позицій, за двома характеристиками. Наприклад, газету "Київські відомості" в період з вересня до жовтня 1999 року, коли наближалися вибори Президента України, можна було ідентифікувати з боку електорату як позитивно-реформаторську. Така атрибуція газети мала сенс, тому що обіцянки кандидатів на майбутнє давали багато надій у галузі реформ, позитивних перетворень у суспільстві тощо. В іншому прикладі ми звертаємося до "журналістської стратифікації" очима споживачів телепередачі "Епіцентр" В'ячеслава Піховшика на каналі "1+1" . За даними О. В. Чекмишева [50], у висвітленні перебігу подій у "касетному скандалі" точка зору М. Мельниченка й опозиції за обсягом телесюжетів нейтральної чи переважно позитивної тональності має досить високий рейтинг (400 сек). При такій журналістській стратифікації очима споживачів, на нашу думку, сміливо можна ідентифікувати на той період телепередачу "Епіцентр" як; консервативно-позитивну.

Звертаючи увагу на можливу необ'єктивність та упередженість наших оцінок, що випливають із запропонованої класифікації ЗМІ, ми вважаємо за необхідне зробити деякі доповнення до рис. 1. На нашу думку, слід виокремити не тільки полярні характеристики ЗМІ, такі як негативні та позитивні. Не зайвою можна вважати і характеристику нейтральні ЗМІ. Додаючи таку характеристику, ми повинні зважити на те, що на рис. 1 відбудуться такі зміни. Тепер, наприклад, поруч з характеристикою консервативно-позитивні ЗМI, можна записати і таку: консервативно-нейтральні ЗМІ, або поруч з характеристикою реформаторсько-негативні ЗМІ – характеристику реформаторсько-нейтральні. Таким чином, ми бачимо трансформований вигляд нашої пропозиції, яку було висунуто вище і відбито у рис. 1. Графічне зображення трансформації відображено на рис. 2.

Таким чином, аналiз ролі ЗМІ у формуванні психолінгвістичного інструментарію при іміджуванні політиків дозволяє нам сформулювати такi особливості.

1. Нелiнгвicтичнi елементи тексту повiдомлення в мас-медiа завжди змiнюють структуру та змiст словосполучень, речень, абзацiв тощо. Тобто екстралiнгвiстична (дискурсивна, за Т. ван Дейком) iнформацiя впливає на суто лiнгвiстичнi структури. Тому мову ЗМI про полiтикiв слiд вважати екстралiнгвiстично мотивованою, або екстралiнгвiстично iнтенцiйованою.

Рис. 2. Класифікація ЗМІ України (за критерієм "політична орієнтація")

2. ЗМІ вживають такий прийом, як використання "клiшованих" назв газетних рубрик, "клiшованих" висловів у радiо- та телерепортажах i повiдомленнях. Такий факт допомагає ЗМІ привести мову полiтика до "семантичного спустошення" всього повiдомлення, до появи у слухачiв, телеглядачiв та читачiв газетних текстiв "вiдчуження" змiсту тексту.

3. Публікація (показ тощо) ЗМІ фрагментів, у яких політики під час виступів вживають слова-термiни на одному рiвнi зі словами розмовно-побутового стилю, погiршують адекватне сприйняття не тільки образу політиків, а й текстiв і їх змiсту.

4. Тексти засобiв масової iнформацiї про полiтикiв мають рiзнi ступенi прагматичного навантаження, що відбивається в наявностi в текстах експресивностi, психологiчної напруженостi, метафоричностi тощо. У свою чергу, прагматичне навантаження спонукає реципiєнтiв (споживачiв iнформацiї) до вiри у "справжнiсть" будь-яких повiдомлень.

5. Порушують прагматичну "зарядженiсть" текстiв мас-медiа стилiстико-логiчнi помилки та елементарнi друкарськi недоречностi.

6. У газетному стилі, а також у стилі теле- та радiотексту полiтичного характеру спостерігаються свої ознаки-маркери, що приводить до об'єктивного висновку: постiйнi ознаки у стилі газетної мови про полiтикiв константнi. (Перелiк таких "констант" буде визначено у нашому дослiдженнi пiзнiше.)

7. Прагматичне навантаження текстiв мас-медiа про полiтикiв і текстiв самих полiтикiв може бути класифiковано за трьома основними типами:
I тип – низький рiвень прагматичного навантаження, наявний у газетних текстах;
II тип – середнiй рiвень прагматичного навантаження, характерний для радiотекстiв;
III тип – високий рiвень прагматичного навантаження, присутнiй у телетекстах.

8. ЗМІ формують парадигму психолінгвістичних інструментів, завдяки якій імiдж демократичного полiтика можна сприймати через риторичнiсть та експресивнicть, синтаксичну простоту та лаконiчнiсть, що характеризують дiалогiчне мовлення.

9. ЗМІ використовують також і просодичнi засоби (зокрема, паузи, пiдвищення тону голосу, перекручений наголос, хезитацію) при виборі фрагментів, які транслюються у відеозвіті про промову полiтикiв. Від чого постають як мiцні помiчники у створеннi поведiнково значущого мовлення полiтика.

10. ЗМІ вміло подають маркіроване мовлення полiтикiв. Саме у таких фрагментах псується усталений образ політичного лідера. Таке вiдбувається часто тому, що мовлення лiдера має особистiснi помилки, порушення та фонодiалектичнi вади, синтаксичнi особливостi та лексико-стильовi недоречностi.

11. "Вихоплення" з відеоряду фрагментів, у яких трапляються помилки та неточності в промовах політиків, дає можливість ЗМІ виконувати прагматичну функцію, тобто впливати на масову свідомість користувачів інформацією. Засобами руйнування iмiджу полiтика слiд вважати "ефект семантичної спустошеностi" їх текстiв. Мовленнєва неохайнiсть та елементарне незнання рiдноi мови виконують негативну роль у становленнi та пiдтримцi iмiджу полiтика.

12. Прагматичними слід вважати такі дії редакторів ЗМІ, у яких висловлюється імпліцитне (приховане) ставлення до об'єкта розповіді, трансляції тощо. Часто така імпплiкацiя не фiксується, але відчувається уважним глядачем, слухачем у коментуваннi тих або iнших вчинкiв полiтикiв, тим самим занотовується вербально-аксіологiчна позицiя, що "спрямовує" думку споживачів інформації. ЗМІ прагматично навантажують свої оцінки в психолiнгвiстичному планi через частотне вживання у коментарях оглядачів, дикторів новин синтаксичних вставних та уточнюючих конструкцiй, метафоризацiй та алегоризацiй, у порушеннi пресупозицiї тощо.


Висновки

Виконуючи місію "забезпечення масового розуміння" [5], ЗМІ як соціальний канал формують парадигми психолінгвістичного інструментарію при іміджуванні політиків.

1. Про згадану у п. 1 роль ЗМІ у вітчизняній літературі не повідомляється.

2. Ті джерела, які на сьогодні описують роль ЗМІ у суспільстві, згадують і про роль лінгвістичного і психолінгвістичного "лакмусу" (показника).

3. У науковій літературі описують такі психолінгвістичні інструменти: поєднання конотованих висловiв, поєднання метафор; конфлiкт-контраст мiж стандартом лiтературної мови у газетнiй статтi та експресiєю; формування негативного враження про журналістський матеріал під впливом стилiстико-логiчних помилок та елементарних друкарських недоречностей; використання діалогічних тактик; ситуативно-когнітивний вектор висвітлення гендерних закономірностей поведінки політиків; маніпулювання просодичними засобами (використання цілеспрямованої хезитації, інтонаційних або звукових жестів тощо); постійне нагадування споживачам інформації про лексичні та когнітивні помилки у промовах перших осіб держави; навмисний показ тих фрагментів інтерв'ю політиків, у яких промовець використовує брутальну лексику як засіб епатажу; використання ЗМІ вербально-комічних фрагментів під час формування відеоряду та інших інструментів.

4. Пропонується всі описані в літературі психолінгвістичні інструменти ЗМІ, за допомогою яких утворюється або руйнується імідж політиків, вважати такими, що можуть бути об'єднаними у систему форм (парадигму).

5. Слід вважати, що роль ЗМІ у формуванні всієї парадигми психолінгвістичного інструментарію при іміджуванні політиків, визначальна.

6. Роль засобів масової інформації, які формують парадигму психолінгвістичних інструментів іміджування політиків, можна визначити за такими критеріями:
– за ступенем очікуваного впливу на споживача (ЗМІ адекватні очікуванням споживачів; ЗМІ, які частково збігаються з очікуваннями споживачів; ЗМІ, що не збігаються з очікуваннями споживачів);
– за результатом впливу на споживача (ЗМІ, що спонукають до дії; ЗМІ, що притупляють дії споживачів; ЗМІ, що не викликають ніякої реакції споживачів, або ті ЗМІ, про які споживачі питають: "А хіба є така газета, журнал, передача, сайт тощо?")

7. ЗМІ, які іміджують політиків і діють у межах мас-медійного простору України, пропонується розподілити на три класи:
I клас – позитивні ЗМІ (або ті, які мають позитивний, на думку споживачів, вплив);
II клас – негативні ЗМІ (або ті, які мають негативний вплив);
III клас – нейтральні ЗМІ (або ті, які не мають ні позитивного, ні негативного впливу на споживача).

8. Кожний із зазначених класів ЗМІ, які формують парадигму психолінгвістичного інструментарію для іміджування політиків, у свою чергу, розподіляється на такі підкласи (за станом на 01.12.2003):
1 підклас – консервативно-позитивні (наприклад, передача "УТН-панорама" – канал УТ-1; передача "7 днів" – УТ-1, газета "Урядовий кур'єр", газета "Київські відомості", газета "Комсомольская правда в Украине", журнал "Україна", журнал "Культура", газета "Президентський вісник");
2 підклас – консервативно-негативні (передача "Факти" – канал "IСTV", журнал "ПіК");
3 підклас – консервативно-нейтральні (телепередача "Вісті", передача "Репортер" – "Новий канал", передача "Вікна" – канал "ICTV", газета "Голос України", газета "Приднепровье: события и комментарии");
4 підклас – реформаторсько-позитивні (газета "Факты и комментарии в Украине", передача "Епіцентр" – канал "1+1", газета "Нова генерація");
5 підклас – реформаторсько-негативні (газета "Сільські вісті"; газета "Собор", газета "Свобода", газета "Грані+", газета "Патріот України", газета "Інформаційний бюлетень", газета "Слово Батьківщини", газета "Комуніст Кривбасу" – зареєстрована в м. Кривий Ріг, газета "Дніпро-інформ" – зареєстрована в м. Дніпропетровськ; газета "Вместе" – зареєстровна в м. Дніпропетровськ, газета "Трибуна", газета "Точка зрения" – зареєстрована в м. Кривий Ріг);
6 підклас – реформаторсько-нейтральні (газета "День", газета "Вечерние вести", передача "Свобода слова" – канал "IСTV", газета "Молодь України", газета "Биржа", газета "Демократический союз", газета "Яблуко" – зареєстрована в м. Дніпропетровськ; газета "Демократична Київщина" – зареєстрована в м. Київ, журнал "Персонал");
7 підклас – ліберально-позитивні (передача "Подробиці тижня" – канал "Інтер", газета "Столичка", журнал "Натали", газета "Зеркало недели", газета "Киевлянин", газета "Сегодня");
8 підклас – ліберально-негативні (газета "Бульвар", газета "Антенна" – зареєстрована в м. Черкаси);
9 підклас – ліберально-нейтральні (журнал "Cosmopolitan", журнал "Натали", журнал "Единственная", журнал "Жінка").

9. Кожен ЗМІ, залежно від своєї "журналістської стратифікації", визначеної споживачами інформації, обирає певну парадигму психолінгвістичного інструментарію для іміджування політичних лідерів.

Якість вибору певного психолінгвістичного інструменту залежить від певного конкретного моменту політичного процесу, від певної політичної орієнтації та "забарвленості" редакційних колегій та адміністрацій ЗМІ.

1. Бадрак В. Роль ЗМІ в період передвиборчої кампанії // Роль ЗМІ в процесах державотворення. – К., 1998. – С. 120.

2. Бадрак В. В. Політичне портретування у президентській кампанії 1999 р. // Українська журналістика в контексті світової. – К., 2000. – С. 21-26; Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка: Пер. с фр. – М., 1955; Баранник Д. Х. Мова радiо та телебачення // Мова сучасноi масово-полiтичноi iнформацii. – К.: Наукова думка, 1979.

3. Баранник Д. Х. Актуальнi проблеми дослiдження мови масової iнформацiї. – Днiпропетровськ: ДГУ, 1983.

4. Вирченко Ф. И. Ошибки в согласовании, или язык газеты "Адыгейская правда" // Материалы конференции по культуре речи. – Майкоп, 1965.

5. Владимиров В. М. Місія журналістики: у порядку постановки питання // Наукові записки Інституту журналістики. – 2001. – Т. 2. – С. 91–98.

6. Власова Ю. А. Коммуникативно-прагматическая функция специальных текстов и средства её реализации (на материале отраслевых журналов): Автореф дис. ... к. филол. наук: 10.02.04. – М.: Московский институт иностр. яз. им. М. Тереза, 1989. – 23 с.

7. Волобуєва А. М. та ін. Гендерна політика у дзеркалі преси (моніторинг газет) // Наукові записки Інституту журналістики. – 2002. – Т. 6. – jornlib.univ.kiev.ua.

8. Гайдар Е. Т. Дни поражений и побед. – М.: Вагриус, 1997.

9. Гнатюк А. Д. Средства создания экспрессии и её интенсификация в газетно-журнальных жанрах: Автореф дис. … к. филол. наук: 10.02.05. – К.: Київський держуніверситет ім. Т. Г. Шевченка, 1984. – 25 с.

10. Дзюбенко Г. С. Особливості мови періодичних видань // Наукові записки Інституту журналістики. – 2000. – Т. 1. – jornlib.univ.kiev.ua.

11. Дорошенко Ю. Політичний статус ЗМІ за системи розподілу влади // Нові тенденції розвитку ЗМІ в посттоталітарний період. – К., 1999. – С. 234.

12. Дуцик Д. Мас-медіа і політична криза: посилення залежності ЗМІ // Публіцистика і політика: Зб. наук. праць / За ред. проф. В. І. Шкляра. – К., 2001. – Вип. 2.

13. Дуцик Д. ЗМІ в контексті сучасної політичної ситуації // Публіцистика і політика: зб. наук. праць / За ред. В. І. Шкляра. – К., 2000. – С. 19–22.

14. Законова А. Засоби масової комунікації: ефективність впливу на аудиторію // Роль ЗМІ в процесах державотворення. – К., 1998.

15. Іванов В. Ф. Деякі моменти когнітивно-регулятивного підходу до масової комунікації // Наукові записки Інституту журналістики. – 2001. – Т. 4. – jornlib.univ.kiev.ua

16. Індюков М. С. Специфіка розмовних жанрів телевізійного мовлення. – К., 1995. – 63 с.

17. Карпенко В. О. Влада і преса: колізії навколо слова // Наукові записки Інституту журналістики. – 2001. – Т 4. – jornlib.univ.kiev.ua

18. Корнєєв В. М. Експлікація прихованого впливу публіцистичного тексту: Автореф. дис. ... к. філол. наук: 10.01.08 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2002. – 19 с.

19. Корнєєв В. М. Роль маркованої лексики у створенні емоціогенної структури тексту // Наукові записки Інституту журналістики. – 2002. – Т. 7. – jornlib.univ.kiev.ua / article. php?a_id.

20. Косарчук В. Типологія преси України // Соціокультурні аспекти права на комунікацію. – К., 1997. – С. 104–110.

21. Костомаров В. Г. Лингвистический статус массовой коммуникации и проблемы "газетного языка" (на материале советской прессы) // Психолингвистические проблемы массовой коммуникации. – М., 1974. – 148 с.

22. Лівандовський М. Теледебати як елемент виборчих технологій // Публіцистика і політика: Зб. наук. праць / За ред. В. І. Шкляра. – К., 2001. – Вип. 2. – С. 55–60.

23. Лингвистический статус массовой коммуникации и проблема "газетного языка". – М., 1974. – С. 53.

24. Мас-медіа як інструмент політичного бізнесу // Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра. – К., 1998. – С. 118–129.

25. Махінов В. М. Лексикографічні переорієнтації у словниковому складі засобів масової інформації // Наукові записки Інституту журналістики. – 2002. – Т. 7. – jornlib.univ.kiev.ua

26. Москаленко А. Журналістика як система ЗМІ // Москаленко А. Вступ до журналістики. – К.: Школяр, 1997. – С. 212.

27. Немилостива С. І. ЗМІ як засіб впливу PR-технологій у період передвиборчої агітації на Черкащині // Наукові записки Інституту журналістики. – Т. 7. – 2002. – jornlib.univ.kiev.ua.

28. Непийвода Н. Ф. Мовні засоби інформаційного комфорту // Наукові записки Інституту журналістики. – 2002. – Т. 7. – jornlib.univ.kiev.ua.

29. Прокопенко М. Преса, телебачення і радіо в політичній структурі сучасного українського суспільства // Роль мас-медіа у посттоталітарному суспільстві. – К., 1996.

30. Пономарив А. Д. Проблемы нормативности украинского языка в средствах массовой информации: Дис. ... д. филол. наук по спец. 10.01.10. – К.: Киевский государственный университет, 1991.

31. Пономарів О. Мовностилістичні особливості сучасних засобів масової інформації України // Сучасна інформаційна політика. – К., 1999. – С. 9–13.

32. Потятиник Б. В. До питання про функціювання "тоталітарної журналістики" // Українська журналістика-90: Тези доповідей II республіканської науково-практичної конференції, 24–25 грудня 1990 рік. – К.: Спілка журналістів України, АН України, Київський університет імені Тараса Шевченка, 1991. – С. 51–54.

33. Потятиник Б. В. Патогенний текст у масовій комунікації: ідентифікація, типологія, нейтралізація: Автореф дис. ... д. філол. наук за спец. 10.01.08. – К.: Київський університет імені Тараса Шевченка, 1996. – 31 с.

34. Романенко О. Л. Сучасний стан інформаційного простору в Україні // Наукові записки Інституту журналістики. – 2002. – Т. 7. – jornlib. univ. kiev. ua.

35. Серажим К. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність (на матеріалах сучасної газетної публіцистики): Монографія / За ред. В. Різуна / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2002. – 392 с.
36. Сербенська О. А. Мова газети і мовотворчість журналіста в аспекті соціально-культурного розвитку суспільства: Автореф дис. ... к. філол. н. – К.: Київський державний університет ім. Т. Шевченка, 1992. – 38 с.

37. Сербенська О. Мова преси як естетичний стереотип епохи: Зб. праць кафедри української преси. – Л., 2000. – Вип. 3. – С. 311–319.
38. Сидоренко Н. М., Остапенко Н. Ф. та ін. "Гендерний монолог" української "урядової" преси // Наукові записки Інституту журналістики. – 2002. – Т. 6. – jornlib.univ.kiev.ua.

39. Симоніна Н. В. Роль особистих якостей лідера і візуальні аспекти формування та руйнування іміджу // Наукові записки Інституту журналістики. – 2002. – Т. 7. – jorn.lib.univ.kiev.ua.

40. Смирнова Т. В. Мовленнєва структура рекламного тексту як засіб формування впливу на соціальну поведінку людини // Наукові записки Інституту журналістики. – 2001. – Т. 5. – jornlib.univ.kiev.ua /article. php?a_id.; Смирнов А. Самые великие украинцы // Корреспондент. – 2003. – № 23, 32.

41. Солганик Г. Я. О языке газет. – М., 1974. – С. 14.

42. Співак А. І. Друковані засоби масової інформації в Україні // Наукові записки Інституту журналістики. – 2002. – Т. 7. – jornlib.univ.kiev.ua

43. Стецула І. В. Політичний дискурс масової комунікації: трансформація прагмалінгвістичних параметрів функціювання (на матеріалі української преси): Дис. ... к. філол. наук за спец. 10.01.10. – Л., 1994. – 167 с.

44. Стрекаль Т. Стосунки між партіями та ЗМІ у ході виборчої кампанії // Роль ЗМІ в процесах державотворення. – К., 1998. – С. 88.

45. Суркiс Г., Тимошенко Ю.: теледебати // В. Пiховшек. П'ятий кут. – Канал "1+1". – 2000. – 20 серпн.

46. Ухванова И. Ф. План содержания языкового знака: сущность и феноменология (на материале печатных средств массовой информации): Автореф дис. … д. филол. наук: 10.02.19. – Минск: БГУ, 1995. – 36 с.

47. Холод А. М. Мужские и женские речевые картины мира: Монография. – Днепропетровск: Пороги, 1997. – 229 с.

48. Холод О. М. Імідж: мовлення політиків: Монографія: В 2 ч. / За ред. В. В. Різуна – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2003. – Ч. 2. – 259 с.

49. Чекмишев О. Українська преса з 1976 р. до нинішнього часу // Сучасна українська журналістика: поняттєвий апарат. – К., 1997. – С. 26–29.

50. Чекмишев О. В. Резонансні теми у дзеркалі моніторингу ЗМІ // Наукові записки Інституту журналістики. – 2001. – Т. 2. – С. 38–45.

51. Чічановський А. А., Шкляр В. Г. Політика. Преса. Влада. – К.; М.: Слов'янський діалог, 1993.

52. Шкляр В. Мас-медіа як інструмент політичного бізнесу // Публіцистика: тенденції розвитку світу: Зб. наук. статей. – Л., 1998. – С. 133–142.

53. Шкляр В. Мас-медійні політичні кампанії: технології та мистецтво // Публіцистика і політика / За ред. В. Шкляра. – К., 2000. – С. 35–38.

54. Шкляр В. Преса і влада: проблеми політичного маркетингу // Публіцистика і політика: Зб. наук. праць / За ред. проф. В. І. Шкляра. – К., 2001. – Вип. 2 – С. 45–46.

55. Berelson B. Communication and public opinion. – N. Y., 1979.

56. Nehring. Sprachzeichen und Sprechakte. – Munсhen, 1969.