Продовження

Й. Сталіна закінчилася провалом. Але поступово М. Хрущов, очолив-ши боротьбу з культом особи Й. Сталіна, під впливом свого оточен-ня опинився в полоні власного культу особи. За час його перебуван-ня при владі були намагання здійснити реформи в багатьох ланках, домогтися демократизації форм управління, але зміни в суспільно-політичному житті мали суперечливий характер. Реформи не були пов'язані з творчою ініціативою мас і з демократичними процесами. Водночас навіть спроби реформування суспільства адміністративний апарат сприймав як загрозу власному існуванню і почав готувати усунення М. Хрущова, що й було зроблено в жовтні 1964 р. на Пле-нумі ЦК КПРС. Першим секретарем ЦК був обраний (з 1966 р. знову було введено посаду генерального секретаря) Л. Брежнєв, а уряд очолив О. Косигін. Значні зміни відбулися також за період 50 - пер-шої половини 60-х років у керівництві ЦК КП(б)У. Так, першим сек-ретарем ЦК КП(б)У з 1949 р. по червень 1953 р. був Л. Мельников, а потім, уперше за всю історію української парторганізації, - украї-нець за походженням О. Кириченко. У 1957 р. його змінив М. Під-горний, який перебував на цій посаді до 1963 р. З 1963 по 1972 р. пер-шим секретарем КП(б)У був П. Шелест. Як відомо, активну роль в організації змови проти М. Хрущова відіграли Л. Брежнєв, М. Під-горний, П. Шелест - висуванці М. Хрущова.
На середину 50-х років Україна займала вагоме місце в народногосподарському комплексі СРСР. Особливого розвитку набули ма-шинобудування, металургія та легка промисловість. У 1955-1960 pp. обсяги виробництва тракторів збільшились удвічі, металорізальних верстатів - в 1,7 раза, тепловозів - в 11 разів. Водночас у середині 50-х років виявились серйозні недоліки системи управління народ-ним господарством. Були надмірно роздуті штати в міністерствах і відомствах, давалося взнаки жорстко централізоване планування. У цих умовах М. Хрущов висунув ідею реформи управління. Але ні він, ні його найближче оточення не ставили питання про повний злам командно-адміністративної системи, скасування централізації. У лютому 1957 р. народне господарство СРСР переходило на управління за територіальним принципом через ради народного господар-ства (раднаргоспи). Було утворено 105 раднаргоспів, з них 11 - на території України, де замість 11 союзно-республіканських і двох рес-публіканських міністерств було створено 11 економічних адміністра-тивних районів (у 1960 р. - ще три), якими керували раднаргоспи.
258
Були також розширені права республіканських і місцевих органів, зокрема щодо використання бюджетних коштів. У результаті систему галузевого, вертикального централізованого управління було заміне-но територіальною. Така система створювала умови для впроваджен-ня госпрозрахунку, ефективного використання ресурсів і кадрів. При цьому, зокрема, зміцнювалася економічна самостійність України, оскільки всі підприємства на її території підпорядковувались республ-іканським органам.
Водночас певною мірою порушилося централізоване управління галузями промисловості. Раднаргоспи виявилися неспроможними комплексно вирішувати науково-технічні проблеми розвитку галу-зей. Не зникли ці суперечності й після укрупнення територіальних і створення в 1962 р. республіканських раднаргоспів та Вищої Ради народного господарства СРСР. У жовтні 1965 р. Верховна Рада СРСР ухвалила рішення про ліквідацію раднаргоспів.
У першій половині 60-х років Україна нарощувала виробничі потужності в промисловості. До ладу ставали металургійні агрегати, освоювалося виробництво нових якісних марок сталі, прокату. Роз-вивалися хімічна, нафтопереробна, газова, енергетичні галузі промисловості. Але, як і раніше, тривала гонитва за валовими показни-ками, економіка залишалася на шляху екстенсивного розвитку, що потребувало залучення до виробництва додаткових робочих рук.
Незважаючи на те що Україна залишалася одним з основних виробників сільськогосподарської продукції, на середину 50-х років становище в сільському господарстві було складним. Давалися взна-ки наслідки колективізації й війни. До того ж колгоспи фактично не мали жодних прав. Збитки покривались державними кредитами й дотаціями; при цьому державні заготівельні ціни на зерно й інші види сільськогосподарської продукції були надто низькими.
У 50-х роках основною формою постачання міст продовольством стала закупівля. Закупівельні ціни значно підвищилися, податки се-лян зменшилися. За 1952-1958 pp. державні заготівельно-закупівельні ціни підвищились майже втричі, зокрема на зернові культу-ри - майже всемеро, на продукти тваринництва - у 5,5 раза. Усе це сприяло прискоренню темпів сільськогосподарського виробництва. В 1954-1955 pp. середньорічні темпи виробництва сільськогосподар-ської продукції перевищували 7 %. Таких успіхів було досягнуто за рахунок підвищення врожайності і продуктивності. В Україні
259
врожайність зернових за 1950-1961 pp. збільшилась з 10,2 до 19,9 ц/га, а валовий збір зерна за 1950-1955 pp. збільшився з 20,5 до 32,5 млн т. Однак уже в 1958 р. у сільськогосподарському виробництві почався спад. Якщо з 1950 по 1958 р. обсяг валової продукції сільського гос-подарства республіки збільшився на 65 %, то з 1958 по 1964 р. -лише на 3 %. Головна причина цього - незмінність командно-адмі-ністративної системи, яка унеможливлювала спроби реформувати країну. До того ж керівництво України запланувало на 1959-1965 pp. (семирічку) нереальні темпи виробництва сільськогосподарської про-дукції. На XX з'їзді КПУ (1959 p.) M. Підгорний заявив, що республіка виконає завдання семирічки в галузі сільського господарства за 5 років. При цьому ставка робилася не на економічні важелі, а на пе-рестановку номенклатурних кадрів. Не виправдало себе і перетворення в 1958 р. МТС на ремонтно-технічні станції (РТС). Реорганізація МТС у РТС з обов'язковим викупом колгоспами техніки завдала їм великих фінансових збитків. Високі ціни на нові машини і механізми, запасні частини, ремонт і водночас низькі ціни на сільськогосподар-ську продукцію призвели до фінансової заборгованості колгоспів пе-ред державою.
Ситуація ускладнювалась і у зв'язку з посухою 1963 р. До того ж П. Шелест був одним з ініціаторів знищення в Україні традиційних сівозмін, здійснював політику, яка призвела до деградації чорноземів. Віками застосовувана трипільна система землеробства, яка підтри-мувала мінімальну родючість грунту, в умовах дефіциту добрив була оголошена шкідливою. Відмова від парів і широке запровадження на полях колгоспів і радгоспів кукурудзи, котра витіснила традиційні культури, надто швидко в умовах адміністрування призвели до пору-шення в багатьох районах сівозмін, структури грунтів, зниження врожайності зернових культур.
У результаті в 1959-1965 pp. обсяг валової продукції сільського господарства збільшився в Україні на 11 % замість 70 % за планом. Виробництво продукції тваринництва навіть знизилося до 92 % порівняно з 1958 р. Зменшилися площі посівів: озимої пшениці - з 7,5 млн га у 1958 р. до 5,2 млн га в 1968 p., ярої - на 31 %. Низькою залишалася культура землеробства.
Відставання сільськогосподарського виробництва негативно позначилося на розвитку харчової та легкої промисловості, на темпах зростання національного продукту та матеріального добробуту тру-дящих республіки.
260
Водночас завдяки окремим заходам держави стали помітними певні зрушення в соціально-побутовій сфері. Так, було скасовано фактичне закріплення селян до місць проживання й праці; колгоспники одержали паспорти; було введено пенсійне забезпечення колгоспників. З 1958 р. було припинено випуск державних позик для розміщення серед насе-лення. У 1960-1965 pp. удвічі підвищилась оплата праці колгоспників; для них запроваджувалася гарантована грошова оплата, різко знижувався сільськогосподарський податок. У 1956-1965 pp. було здано в експлуатацію понад 182 млн м2 житлової площі, тобто житлові умови поліпшили близько 18 млн людей. Разом з тим недостатньо про-думана грошова реформа 1961 р. призвела до збідніння населення. Внаслідок неї ціни на колгоспних ринках підвищились, а вони забезпе-чували близько 15 % товарообороту. У 1962 р. ціни на окремі продук-ти харчування підвищила й державна торгівля. Ситуація на споживчо-му ринку загострилася. Створювалися й штучні труднощі. Наприклад, було заборонено тримати худобу в передмістях, обмежено площі при-садибних ділянок колгоспників, збільшувалася кількість ерозованих земель, штучних водосховищ тощо.
Влада ігнорувала також загрозу природних катастроф. Наслідком цього стало, наприклад, виверження сельових потоків з Бабиного Яру 13 березня 1961 р. Через безвідповідальність керівництва Києва і республіки загинули сотні людей. Соціально-економічні процеси того періоду потребували вдосконалення народної освіти. У другій половині 50-х років почалась організація шкіл нового типу - шкіл-інтернатів. На середину 60-х років у республіці було 533 школи-ін-тернати, де навчалися понад 200 тис. учнів. З 1956 р. було скасовано оплату за навчання у старших класах. У квітні 1959 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про народну освіту. За основу було взято прин-цип поєднання загальноосвітнього і політичного навчання. Проте реформа на засадах політехнізації йшла повільно, на недостатньому рівні був індивідуальний підхід у вихованні учнів, який обстоював відомий педагог, директор Павлиської школи Кіровоградської області В. Сухомлинський.
Певні позитивні зміни стались і в розвитку української науки. У 1958-1965 pp. кількість учених збільшилась з 37 до 94 тис. осіб. Як і раніше, головним науковим закладом України була Академія наук УРСР. До її складу на кінець 50-х років входило 36 науково-дослід-них інститутів і 19 інших наукових установ. Основна увага вчених зо-
261
середжувалась на фундаментальних проблемах, які визначали перс-пективи науки. Багато було зроблено для запуску першого штучного супутника Землі в жовтні 1957 р. і тріумфального польоту в кос-мос першої людини - громадянина СРСР Ю. Гагаріна.
Із середини 50-х років розширилися межі міжнародної діяльності України. У 1957 р. було відкрито постійне представництво УРСР при ООН. Але слід зважати на те, що на міжнародній арені Україна знач-ною мірою змушена була йти в руслі зовнішньої політики Москви.
У 1963 р. СРСР, США та Англія уклали угоду про заборону ядер-них випробувань. У 1965 р. на засіданні Генеральної Асамблеї ООН було схвалено резолюцію про нерозповсюдження ядерної зброї. У цих досягненнях є заслуга й України.
Миролюбну політику Україна здійснювала і в інших міжнародних організаціях. Різноаспектною була діяльність республіки в ЮНЕСКО. Наслідком було рішення ЮНЕСКО про святкування 150-річчя з дня народження Т. Шевченка.
У 1957 р. Україну було прийнято до Міжнародного агентства з атом-ної енергії (МАГАТЕ). Співробітничали дипломати України і з МОП. Україна підтримувала національно-визвольний рух народів колоні-альних і залежних країн, зокрема виявила свою позицію під час на-паду Ізраїлю, Англії та Франції на Єгипет у 1956 р.
Складною була роль України у відносинах з країнами Східної та Центральної Європи, в яких будувалася "демократія по-сталінськи". (Особлива ситуація склалася в 1956 р. після придушення радянськи-ми військами демократичних виступів в Угорщині. В Угорщину для налагодження мирного життя відправлялися з України фахівці, а та-кож метал, лісоматеріали, продовольство.) У країни цього регіону направлялося 80 % експорту республіки, здебільшого машин та ус-таткування. Таким чином, трудящі Української РСР, її представники в міжнародних організаціях активно виступали за мир і співробітниц-тво між народами світу, за зміцнення політичних та економічних зв'язків з країнами Східної Європи, всіляко підтримували національно-визвольний рух поневолених народів.
262
16.5. Наростання кризових явищ
у соціально-економічному . політичному житті України (друга половина 60 -
СЕРЕДИНА 80-Х РОКІВ)
Чергова зміна курсу СРСР у жовтні 1964 р. відбувалась під гаслом подолання волюнтаризму і суб'єктивізму, досягнення стабільності у просуванні радянського суспільства шляхом, накресленим XXII з'їз-дом КПРС.
Ситуація склалась невтішна: виконання семирічного плану було зірвано, темпи приросту промислової продукції постійно знижували-ся. Структура виробництва виявилась найгіршою і найвідсталішою серед промислово розвинених країн. Рівень життя населення почав погіршуватися. Дедалі більше коштів за рахунок села та соціальної сфери перекачувалось у важку та оборонну промисловість. Обіцянки партії щораз більшою мірою перетворювались на ілюзії. Аналіз обставин потребував негайних, рішучих економічних і соціальних пере-творень.
Після усунення М. Хрущова знову було проголошено принцип колегіального керівництва. Правляча верхівка спочатку складалася з трьох осіб - Генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва, голови Ради Міністрів О. Косигіна і головного ідеолога партії М. Суслова. У 1965 р. до них приєднався М. Підгорний, який став головою Президії Верховної Ради СРСР. Діяльність групи вищого керівницт-ва грунтувалася на необхідності зберегти колективну владу і конт-роль партійних органів за всіма сферами життя суспільства, забез-печити стабільне функціонування державних і політичних структур.
Наприкінці 1965 р. під керівництвом О. Косигіна почалась економічна реформа. Біля її джерел стояли харківський професор Є. Лібер-ман і група столичних технократів. Реформа спрямовувалася на поліпшення планування й посилення економічних стимулів у діяльності підприємств. Було скасовано раднаргоспи, натомість створено понад 40 загальносоюзних міністерств і відомств. На перших порах рефор-ма дала позитивні результати. В управлінні виробництвом відновив-ся галузевий принцип. Посилювалися стимулюючі механізми та гос-прозрахунковий принцип, розширювалася самостійність підприємств. Але спроба застосувати економічні методи управління наштовхнула-ся на традиційні командно-адміністративні. Водночас виникли такі
263
монополісти, як Державний комітет з цін, Державний комітет з поста-чання та ін. Міністерства так і залишилися "удільними князівствами", горизонтальні зв'язки на місцях були відсутні. У цих умовах радянсь-ка економіка поступово втрачала чутливість до науково-технічного прогресу. За такими показниками, як упровадження нових технологій, електронної техніки СРСР помітно відставав від світового рівня.
Негативні процеси відбувалися і в сільському господарстві. Здійснення деяких державних заходів сприяло розв'язанню лише окремих проблем: було підвищено закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, водночас знижувалися ціни на сільгосптехніку; збільши-лись капіталовкладення в аграрний сектор; у колгоспах оплату за трудоднями було замінено місячною заробітною платою. І все ж нова політика щодо села виявилася неефективною. У 70-ті роки сільсь-ке господарство серйозно відставало за рівнем технічного оснащен-ня. Нераціонально використовувався головний засіб виробництва -земля. Як і раніше, діяли старі методи господарювання. Управління колгоспами і радгоспами часто здійснювалося в інтересах чиновни-ків, а не виробництва. Залишалися невирішеними питання соціаль-ного розвитку села, його газифікації, теплофікації, водопостачання тощо.
7 жовтня 1977 р. було прийнято нову Конституцію СРСР, а 20 квіт-ня 1978 р. - новий Основний Закон УРСР. Зафіксовані в цих доку-ментах декларативні положення значною мірою розбігалися з реаль-ним життям. Так, за Конституцією УРСР 1978 p., останньою Консти-туцією, що діяла до прийняття Конституції незалежної України 1996 p., Українська РСР формально визнавалася суверенною радянською соціалістичною державою (ст. 68), але об'єднаною у єдину союзну багатонаціональну державу. Зазначалось також, що Українсь-ка РСР зберігає за собою право вільного виходу з СРСР (ст. 69), але не було передбачено механізму такого виходу, що також свідчило про формальний характер проголошеного суверенітету.
На початку 80-х років сільське господарство опинилося в критичному стані. Це потребувало вжиття невідкладних заходів. У травні 1982 р. пленум ЦК КПРС схвалив спеціальну продовольчу програму, розраховану на період до 1990 р. Проте й ця програма перетворень не могла зупинити наростаючої кризи в сільському господарстві, на-самперед тому, що не вирішувала головної проблеми - відчуження селянина від землі. Державні та партійні органи України в дусі кра-щих традицій часів сталінізму почали звітувати про активне здійс-
264
нення реформи в республіці. Насправді ж промислові підприємства зробили тільки перші спроби переходу на нові методи господарювання. Хоча завдання восьмої п'ятирічки було виконано з кращими, ніж у попередні роки показниками, загалом реформа особливо не поліпшила матеріального добробуту трудівників. Без відповідного наукового обгрунтування швидкими темпами почала розвиватися атомна енергетика. Потужні АЕС будувались у густонаселених та маловодних Південно-Західному й Південному економічних районах України, а в межиріччі Дніпра, Десни та Прип'яті ударними темпа-ми, з порушенням технології будувалася сумнозвісна Чорнобильська АЕС. Створювались штучні моря на Дніпрі, зводилися найбільші в Європі Придніпровська, Зміївська, Бурштинська теплові електростан-ції та інші величезні новобудови, шкідливі для здоров'я людей.
Та навіть за цих умов промисловість України певною мірою нарощувала свій економічний потенціал. У 1985 р. порівняно з 1970 р. бу-ло значно більше виплавлено металу, вироблено електроенергії, ви-готовлено побутових товарів. Але технічний і технологічний рівень, якість виробленої продукції, як і раніше, залишалися низькими. От-же, в економіці України в ці роки залишалися застарілі інфраструк-тури, переважали паливні й сировинні галузі. А перетворення всіх найважливіших республіканських міністерств на союзно-республі-канські урізало і без того невелику автономію України.
Надзвичайно складним було в цей період і становище в сільському господарстві. В Україні, населення якої становило 19 % населення СРСР, вироблялось 23 % загальносоюзного обсягу сільськогосподар-ської продукції. При цьому в Україні відчувалися перебої з продовольством, оскільки значна його частка вивозилася за межі УРСР.
Вкрай безгосподарно використовувалися земельні багатства Ук-раїни. За 1965-1985 pp. посівні площі республіки зменшилися більш як на мільйон гектарів. Внаслідок використання земельних масивів під індустріальне виробництво, а також через необгрунтоване здійснення хімізації тощо 2 млн га земель виявилися такими завізова-ними, що Держагропром не брався їх рекультивувати.
Величезної шкоди землям України і всій її економіці завдав авантюрний курс державних і партійних органів на екстенсивний шлях землекористування, або на так звану меліорацію. Лише за 1971-1985 pp. найбільші вкладення в меліорацію в Україні становили 12 млрд крб., а середньорічна віддача не перевищувала 3-4 млн крб. Багато років влада приховувала і той факт, що меліорація принесла
265 підвищену смертність у села на півдні України. Отруйність води, на-приклад, Інгульської зрошувальної системи перевищувала гранично допустимі норми у 27 разів, а Дунайсько-Дністровської - у 50 разів. У занедбаному стані залишалися в ті роки соціальна й духовна сфери на селі. На середину 80-х років половина українських сіл не мали шкіл; у 34 % сіл не було амбулаторій; 30 % сіл не мали навіть клубів. За роки застою, тобто за 1965-1985 pp., з української землі зникли як непродуктивні близько 1500 сіл. Це стало однією з причин великої міграції сільського населення України. У середньому за рік у місто йшло 200-300 тис. осіб. Протягом 1966-1978 pp. з українського села виїхало 4,6 млн людей, в основному молоді.
Незважаючи на все це в сільському господарстві України сталися певні позитивні зміни. На кінець 1985 р. у республіці налічувалося 7363 колгоспи і 2273 радгоспи. Парк сільськогосподарських машин у 1985 р. складався з 445,8 тис. тракторів і 111,7 тис. збиральних комбайнів. По-сівна площа в 1985 р. становила 32656 тис. га, у тому числі під зернови-ми - 16077 тис. га, технічними - 3669 тис. га, картоплею і овоче-баш-танними - 2208 тис. га. У 70-ті роки посилилися міжгосподарська кооперація та агропромислова інтеграція, які охопили колгоспні й державні сектори. На селі було створено багато підприємств і об'єднань Укрміжколгоспбуду з виробництва та переробки кормів, виробництва яловичини, свинини, м'яса, птиці та ін. Вищий ступінь міжгосподарської кооперації та інтеграції сільського господарства з промисловістю ста-новили агропромислові підприємства й об'єднання.
Однак ігнорування інтересів селянина, екстенсивний підхід до ве-дення землеробства призвели в середині 80-х років до погіршення становища в сільському господарстві республіки. Хоча навіть за та-ких умов вона виробляла чверть усієї сільськогосподарської продук-ції СРСР.
В Україні розроблялися соціальні заходи щодо підвищення рівня життя трудящих. Протягом 1965-1985 pp. середньомісячна заробітна плата робітників і службовців республіки збільшилась майже вдвічі, мінімальна - до 70 крб., підвищилась оплата праці й колгоспників. Підвищенню рівня життя людей сприяли також виплати із суспіль-них фондів споживання.
Однак за 1966-1985 pp. темпи зростання виробництва та поліпшення добробуту людей різко знизилися. За цей період на 22,5 % зни-зилися темпи зростання національного доходу, у тому числі на 19 % -за фондами споживання.
266
Вихід з цього становища центр вбачав у бездумному продажу за кордон дефіцитних природних ресурсів з наступною закупівлею продовольчих та промислових товарів. Причому більшу частину валюти, яку отримували за продаж природних ресурсів України, центр зали-шав собі.
Підвищувались індекси державних роздрібних цін на окремі товари народного споживання. Загальна вартість товарів порівняно із серед-ньорічними цінами 1970 р. збільшилась у 1980 р. на 3 %, у 1985 р. -на 8 %. Органи влади всіх рівнів не вдавались до глибокого аналізу питання соціального становища людей. Склався залишковий прин-цип виділення ресурсів на соціальні потреби.
Водночас у роки застою широкого розмаху набули приписки на виробництві, хабарництво, казнокрадство, формування мафіозних структур і зрощування їх з державним апаратом. Особливо це торк-нулося торгівлі та правоохоронних органів.
Помилки у сфері економічної політики, провал господарської ре-форми, нерозв'язані проблеми матеріального добробуту людей при-звели до занедбання соціальної сфери життя України і наростання кризових явищ.
У другій половині 60-х років з наведених причин почалися зміни в соціальній структурі України. Чисельність населення України в 1960 р. становила 42,5 млн осіб, в 1985 р. - 50,8 млн осіб. А от чисельність міських жителів збільшилась з 19,9 млн осіб у 1960 р. до 33,2 млн осіб у 1985 p., відповідно за цей період сільське населення зменшилося з 22,6 млн до 17,6 млн осіб. Це, звичайно, негативно позначилося на стані сільського господарства і призвело до загострення побутових і продовольчих проблем міста.
У соціальній структурі українського суспільства відбувались і якісні зміни. У 1985 р. чисельність робітників становила 60 % усіх зайнятих у народному господарстві. Кількість колгоспників в УРСР зменши-лась з 6,4 млн осіб в 1960 р. до 3,9 млн осіб у 1985 р. Протягом зазна-чених років кількість фахівців з вищою і середньою освітою збільшилась більш як у 3,5 раза й досягла чверті всіх зайнятих у народному господарстві. Збільшився й номенклатурно-бюрократичний апарат.
Л. Брежнєв, обійнявши посаду Генерального секретаря ЦК КПРС, поступово перестав глибоко вникати у стан справ у державі й сприяв реанімації сталінізму у зміненому, пом'якшеному вигляді, а також створенню культу своєї особи. В Україні вихваляння Л. Брежнєва почалося з П. Шелеста, а продовжилося В. Щербицьким, який змінив
267
П. Шелеста в 1972 р. на посаді Першого секретаря ЦК КП України. Саме на період перебування при владі В. Щербицького, який у ве-ресні 1989 р. у зв'язку з виходом на пенсію залишив цю посаду, при-падає посилення боротьби з українським націоналізмом, який нібито розцвів у роки правління П. Шелеста. У квітні 1973 р. розгромній, але слабо аргументованій критиці було піддано працю П. Шелеста "Україно наша Радянська", видану в 1970 р. Автора звинуватили в тому, що він "ідеалізує українське козацтво і Запорозьку Січ", ігнорує роль Росії в нашій історії та ін. Водночас різкій критиці були піддані праці Р. Іваничука, С. Плачинди, І. Білика та ін. Із 37 членів створеної в листопаді 1976 р. Української Гельсінської Спілки (УГС), яка виступила на захист прав людини, 23 було засуджено, 6 позбавлено радянського громадянства, а троє - В. Стус, О. Тихий, Ю. Лит-вин - загинули в засланні, у концтаборах.
Посилювався ідеологічний наступ на весь народ. У національних відносинах пропагувалося злиття націй. Здійснювалась політика ру-сифікації.
Таким чином, у 60 - першій половині 80-х років суспільно-політичне життя України розвивалося вкрай суперечливо. З одного боку, посилювався наступ партійного апарату, його ідеології, з іншого -зростала національна самосвідомість. Цей суперечливий процес позначився на розвитку культурного життя в Україні. В українській лі-тературі тих років провідними були теми Жовтневої революції і Ве-ликої Вітчизняної війни. Водночас з'явилися й неординарні твори. Серед них - романи "Собор" і "Циклон" О. Гончара, "Дума про тебе" М. Стельмаха, проза Ю. Мушкетика, Л. Дмитерка, Є. Гуцала, поезії І. Драча, Б. Олійника та ін. Знайшла своїх читачів й поезія В. Стуса, Л. Костенко, критичні праці І. Дзюби, І. Світличного, Є. Сверстюка. Звичайно, слово правди стало причиною обструкції письменників з боку офіційної влади. Однією з перших жертв став О. Гончар зі своїм романом "Собор", в якому він передбачив період застою. Така сама доля спіткала роман І. Білика "Меч Арея" та ін.
Виникли проблеми і в розвитку мистецтва. Кількість театрів в УРСР у 1965-1985 pp. збільшилася з 61 до 89. У ті часи популярними були твори класиків у виконанні Н. Ужвій, О. Кусенко, В. Дальсько-го, В. Добровольського, співаків Д. Гнатюка, А. Солов'яненка та ін. Проте на сцені були суворо заборонені п'єси, які викривали недоліки існуючого ладу. Український театр дедалі більше втрачав національ-ну особливість. З нього за роки застою майже зовсім було витіснено
268
українську мову. Наприклад, із семи театрів юного глядача лише Львівський був українським.
У музичному мистецтві в ті роки плідно працювали Г. Майборода, В. Чубаренко, П. Майборода, І. Шамо, С. Сабодаш та ін. Втім, ста-ло помітним зникнення інтересу до національної музики. Та все ж її традиції намагалися зберегти Державний заслужений академічний український народний хор ім. Г. Верьовки, Державна заслужена ака-демічна капела "Думка" та інші музичні колективи.
В образотворчому мистецтві того часу надто багато місця займа-ли образ В. Леніна, теми народу-творця. Відомими стали твори М. Божія, М. Дерегуса, В. Касіяна та ін. Твори художників-новато-рів просто знищувались. Така доля спіткала композицію рельєфів "Стіна пам'яті" художників А. Рибачука і В. Мельниченка на Байковій горі в Києві.
У 70-х роках схвалення глядачів дістали такі визначні твори віт-чизняної кінематографії, як "У бій ідуть тільки "старики"", "Ати-бати, йшли солдати..." режисера Л. Бикова, "Тривожний місяць ве-ресень" Л. Осики та "Вавілон-ХХ" І. Миколайчука. На реальних подіях побудовані сюжети кінотворів "Женці", "Високий перевал" В. Денисенка та ін. Водночас С. Параджанов, Ю. Іллєнко, І. Мико-лайчук зазнали гонінь. Вкрай негативно партійна номенклатура сприйняла фільм "Білий птах з чорною ознакою" Ю. Іллєнка.
У період 60 - на початку 80-х років складним було також міжна-родне становище, що характеризувалося протистоянням двох проти-лежних світових систем.
Цей період охоплює такі міжнародні події, як радянська інтервенція в Чехословаччину в 1968 р. і втручання у польські події 1980 1981 pp., підписання радянсько-американських угод про обмеження стратегічних озброєнь (1972 р. - ОСО-І і 1979 р. - ОСО-ІІ). І хоча ці угоди не зупинили гонки озброєнь, проте давали надію на позитивні зрушення в майбутньому. Однак на початку 80-х років процес розрядки напруженості зупинився передусім через недовіру між СРСР і Заходом (Радянський Союз розмістив у Східній Європі нові ракети середньої дальності СС-20, а США у Західній Європі - кри-латі ракети "Круїз" і ракети "Першинг"). Неоднозначною подією у міжнародних відносинах стало вторгнення радянських військ в Аф-ганістан у грудні 1979 р.
У таких умовах розвивалися міжнародні зв'язки України. Перед-усім розширювались економічні та культурні зв'язки з країнами - чле-
269
нами РЕВ. З так званих соціалістичних країн Україна отримувала готову продукцію, а їм відправляла паливо і сировину за цінами, нижчи-ми від світових.
Активнішими були відносини з країнами Східної і Центральної Європи в галузі культури. У вузах України навчалися тисячі студен-тів з Болгарії, Румунії, Угорщини, НДР та інших країн. На жаль, принципи інтернаціоналізму, які широко пропагувались у відноси-нах з цими країнами, на практиці іноді призводили до протилежних результатів. Так, при прийнятті рішення Організації Варшавського Договору про введення військ у Чехословаччину в 1968 р. серед ви-щого керівництва КПРС був член політбюро ЦК КПРС, Перший секретар ЦК КПУ П. Шелест. До подій, що відбувались у Польщі на початку 80-х років і призвели країну до економічної та політичної кризи, політичне керівництво України (зокрема, Перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький), поставилось з підвищеною відповідальні-стю. Представники України в ООН рішуче вимагали виведення ізра-їльських військ з окупованих арабських земель у 1967 p., коли Ізраїль за підтримки США і Англії вчинив агресію проти Об'єднаної Арабської Республіки.
Велика допомога подавалась країнам, що визволялися з-під колоніальної залежності. Підприємства України поставляли свою продукцію в 70 країн світу. Прикро, що українську дипломатію з вини центру було втягнуто і в кампанію підтримки кривавої війни в Афга-ністані.
Водночас Україна активно і послідовно здійснювала політику мир-ного співіснування. У 1971 р. Україна підписала Угоду про заборону розміщення зброї масового знищення на дні морів і океанів, у 1974 р. - документ "Визначення агресії" та ін. Делегація України брала участь у Нараді з безпеки і співробітництва в Європі, у підготовці та підписанні в 1975 р. у Гельсінкі Заключного акта наради. У 1984-1985 pp. Україну було вдруге обрано непостійним членом Ради Безпеки ООН. Представники України були учасниками Все-світнього руху прихильників миру. Український республіканський комітет із захисту миру підтримував широкі міжнародні зв'язки з ба-гатьма країнами. Однак, як і раніше, у сфері міжнародних відносин Україна залишалась залежною від волі центру.
270
Розділ 17
НОВЕ НАЦІОНАЛЬНЕ
ВІДРОДЖЕННЯ
УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Із середини 80-х років розпочався незворотний процес оновлення радянського суспільства.
12 листопада 1982 р. через два дні після смерті Л. Брежнєва держа-ву очолив колишній голова Комітету державної безпеки Ю. Андро-пов. Пробувши при владі півтора року, у лютому 1984 р. він помер і його місце посів старий і хворий К. Черненко, який також через рік помер. Протягом 1982-1985 pp. не було вирішено жодної вагомої сус-пільної проблеми, хоча в перші місяці після приходу до влади Ю. Анд-ропова, здавалося, що він прагне навести порядок у країні й почати реформи.
Значно ускладнилася в ці роки ситуація на міжнародній арені, особливо після знищення радянським винищувачем південнокорей-ського пасажирського літака "Боїнг-747". Негативні явища в економіці СРСР і в його зовнішній політиці протягом 20 років (1965-1985 pp.) політичного консерватизму свідчили про неспроможність існуючого режиму оновити форми соціального життя, які дали б змогу сформувати новий тип соціально-економічних відносин.
У березні 1985 p., коли криза радянського суспільства сягнула апогею, до влади прийшов М. Горбачов. Поштовх до виходу з глибокої кризи дала перебудова, курс на яку М. Горбачов проголосив у виступі на квітневому пленумі ЦК КПРС (1985 p.). Невелика група діячів КПРС, які об'єдналися навколо нового Генерального секрета-ря ЦК КПРС, від самого початку не ставили за мету знищення тота-літарної системи. Задумані реформи були не чіткі. Вони починалися під гаслами "Гласність!", "Прискорення!", "Перебудова!". Завдання гласності полягало передусім у тому, щоб відкрити людям усе, що ра-ніше від них приховувалося, і визнати кризу всієї системи. Гасло "Прискорення!" закликало до підвищення темпів економічного і сус-
271
пільного розвитку. Гасло "Перебудова!" означало курс на реформу-вання радянського суспільства в цілому.
Шість років перебудови в Радянському Союзі практично не дали позитивних результатів в економіці. Ситуація в народному господар-стві продовжувала погіршуватися. За 1988-1989 pp. істотно зменшились обсяги сільськогосподарського виробництва. У 1989 р. приріст промислового виробництва дорівнював нулю. Напрямки і суть гос-подарської політики розробляли і затверджували вищі керівні орга-ни. Сконструйована в центрі модель реформ об'єктивно призводила до розладнання економічних відносин. Згодом ця обставина набрала ще більшого значення, оскільки реформи не могли здійснюватися в межах усього Радянського Союзу без взаємозв'язку із законодавст-вом республік, які проголосили державний суверенітет. Зауважимо, що радянське керівництво намагалося змінити економіку, де протя-гом десятиліть не було ринкових механізмів. Тому, скажімо, переве-дення підприємств на самофінансування в умовах диктату стало руй-нівним для економіки. І державний, і приватний сектори економіки прагнули отримувати максимальний прибуток не завдяки ефективності та якості, а за рахунок підвищення цін. Усе це врешті-решт при-звело до цілковитого ігнорування інтересів споживача, до стрімкого падіння життєвого рівня радянських людей. Щодо внутрішньої політики "перебудова" вважала пріоритетною не економічну, а політичну реформу. Суть її полягала у поступовому переході влади від партійного апарату до державних органів, які ма-ли обиратися парламентським шляхом. Окремі політичні й органі-заційні заходи були прийняті на пленумі ЦК КПРС у січні 1987 р. Проте до весни 1989 р. реалізація цих заходів дала незначні результа-ти передусім через пасивне ставлення до нововведень місцевої влади.
Другий етап політичних перетворень почався після XIX Всесоюзної партійної конференції (28 червня - 1 липня 1988 p.), на якій було прийнято проект конституційної реформи. Внаслідок цієї реформи у країні запроваджувалася двоступенева представницька система -з'їзд народних депутатів СРСР і Верховна Рада СРСР, яка обиралася з депутатів з'їзду. З'їзд народних депутатів складався з 2250 депута-тів, 1500 з них обиралися в округах країни і 750- партією, профспілками і громадськими організаціями. Новий виборчий закон мав багато недоліків і давав підстави для різних маніпуляцій. Перші віль-ні вибори народних депутатів СРСР у березні 1989 р. виявили багато нових політичних лідерів, сприяли прискоренню політизації радян-
272
ських людей. Виникають так звані неформальні групи та об'єднання. Політично активне населення об'єднується у народні фронти та рухи. У більшості радянських республік починається процес відновлення незалежності. Стало очевидним, що центральна влада не в змозі стримати процес розпаду Радянського Союзу.
Найпомітніші зміни відбулись у зовнішній політиці. Радянське ке-рівництво припинило інтервенцію в Афганістані: виведення радянсь-ких військ почалося 15 травня 1988 р. і завершилося 15 лютого 1989 р. За офіційними даними у цій війні загинуло понад 13 тис. солдатів і офіцерів, 87 тис. було поранено.
Завдяки новому зовнішньополітичному курсу СРСР відбулися знач-ні зміни в Європі. У 1989 р. почався розпад комуністичного блоку у Східній Європі. У липні 1990 р. радянське керівництво погодилося на об'єднання ФРН і НДР в єдину державу. Це стало свідченням реа-лістичного і цивілізованого підходу СРСР до вирішення міжнарод-них проблем.
Якщо на міжнародній арені Радянський Союз досяг значних ус-піхів, то всередині країни жодна з ключових проблем не була виріше-на. Поняття "перебудова" поступово втратило зміст через притаман-ні цьому процесу утопічні риси. Восени 1990 р. почався останній етап кризи тоталітаризму, адміністративно-командної системи. Розпочавшись ще за часів "перебудови", попри використання демократичних гасел на кшталт "нове політичне мислення", "демократизація", "гласність", криза поглибилася і через рік закінчилася розпадом Ра-дянського Союзу. Радянська система зазнала краху.
Перед Україною виникла реальна надія на національне відродження. З перших днів перебудови в республіці активізувалося соціально-політичне життя. Підвищився рівень громадянської свідомості людей, які відкрито висловили недовіру керівникам командно-адміністратив-ної системи країни. У вересні 1989 р. був змушений піти у відставку В. Щербицький. Першим секретарем ЦК КПУ став В. Івашко, який після обрання його головою Верховної Ради України в липні 1990 р. несподівано змінив цю посаду на місце заступника Генерального сек-ретаря ЦК КПРС. Головою Верховної Ради був обраний колишній секретар ЦК КПУ з питань ідеології Л. Кравчук. Першим секрета-рем ЦК КПУ став С. Гуренко.
Протягом 1989 р. повільний, але дедалі зростаючий потік змін в Україні перейшов критичну межу: зі сфери словесних вправлянь -
273