Часописи українського мистецтва

З часописів українського мистецтва в першу чергу
треба згадати такі органи: місячник під назвою
„Українське Мистецтво", що його в 1926 р. почав
видавати у Львові М. Голубець, та квартальник Асоціації
незалежних українських митців під назвою „Мистецтво", що в
1932—1933 pp. виходив за редакцією П. Ковжуна.
Зміст „Мистецтва" складався з творів визначніших
українських та європейських митців, як також з праць
істориків українського мистецтва. Крім досконалих
репродукцій цілий зміст цього квартальника приніс праці таких
авторів: В. Січинського, П. Ковжуна, В. Хмелюка та
інших, що давали силуету (сильветку) з життя і творчості
М. Дольницької, М. Глущенка, О. Грищенка, Ф. Ємця,
Ферручіо, Ферраці, О. Усачова та інших, спомини та
огляди українського мистецтва, в яких підносилися проблеми
нового мистецтва, його завдання тощо; мистецькі
фейлетони (М. Бутович, М. Рудницький), рецензії і хроніка.
Поруч із цими органами образотворчого мистецтва
впродовж цієї доби виходили також часописи, присвячені
музиці, театру, хору тощо. Були це такі часописи:
„Аматорський Театр", що появився у Львові 1925 р. як
додаток до „Народньої Просвіти"; „Музичні Вісті", що їх ви- 302
Розділ восьмий
давала 1934 р. „Музична Накладня"; „Торбан"; місячник
Союзу українських професійних музик під назвою
„Українська Музика", що виходив A937) у Львові за редакцією
3. Лиська; місячник для організації українських хорів під
назвою „Боян", що його видавало Співоче Товариство
„Дрогобицький „Боян" (Львів-Дрогобич, 1929-1930).
До мистецьких органів треба віднести місячник
„Світло і Тінь", що його в 1933—1936 pp. видавало
Українське Фотографічне Товариство у Львові, як також і
двотижневик, присвячений кіновому мистецтву, що його в
1930—1934 pp. видавала у Львові С Куликівна під назвою
„Кіно".
Гцмористично сатиричні часописи
Визначалася ця доба і цілою низкою
гумористично-сатиричних часописів, що деякий час зміняли
один одного. Одним з перших був
гумористично-сатиричний ілюстрований двотижневик під назвою „Будяк"
A921—1922), що його видавав у Львові Д. Кренжаловсь-
кий. Року 1922 змінив його популярний гумористичний
двотижневик, який видавав у Львові так само Д. Кренжа-
ловський під назвою „Гудз". У наступному 1923 р.
починає видавати двічі на місяць у Львові М. Голубець часопис
під назвою „Маски". Довше протримався двотижневик
сатири й гумору під назвою „Зиз", який виходив в
1924—1933 pp. кілька років за редакцією Л. Лепкого. Його
замінив двотижневик A933-1934), а з 1935 - тижневик
„Комар", що його видавала до 1939 р. „Українська Преса"
(І. Тиктор). Від 1933—1934 pp. виходив у Львові ще один
двотижневик того ж характеру — „Жорна".
Лишається ще згадати органи, присвячені справам
господарсько-кооперативним і торговельно-економічним,
як також воєнним, релігійно-церковним, професійним та
інші.
[Українська кооперативна преса
Ночатки господарсько-економічної преси, що
охоплює різні галузі господарського життя на
західноукраїнських землях сягають, як то було вже
згадувано, 1869 р. („Господар", Львів). По першій світовій війні
Ропи 1920-1939
303
розгорнулася вона в низку органів, з яких одно з перших
місць зайняли кооперативні органи. Першим з них став
„Господарсько-Кооперативний Часопис". Почав він
виходити з 1 травня 1921 р. як місячник Комітету Організації
Кооперативів за редакцією Ю. Павликовського. Видавцем
був „Сільський Господар". Появилися числа до грудня
1921 p., після чого часопис перестав виходити.
Наступного 1922 р. 10 серпня на засіданні ради
Ревізійного союзу було ухвалено відновити „ГКЧ" вже як
двотижневик з тим, щоб потім перевести його на
тижневик. До редакційної комісії ввійшли Ю. Павликовський,
М. Корчинський та А. Гаврилко. Почав виходити з
вересня за редакцією А. Гаврилка.
З 1925 р. перетворився на тижневик і таким
залишився. За два роки став ілюстрованим часописом, в якому
брав участь Е. Козак своїми рисунками. З формату великої
чвертки 1929 р. за редакції 3. Пеленського, переходить на
газетний, а потім на журнальний.
Поруч кооперативної пропаганди та інструктування
управ кооперативів, звертав „ГКЧ" увагу на
національно-культурне усвідомлення.
Від 1929 р. при „ГКЧ" почав виходити додаток під
назвою „Ощадність". Центральним і теоретичним
кооперативним органом, в якому взяли участь визначніші
українські економісти, кооператори, став з 1928 р. за редакцією
К. Коберського місячник Ревізійного союзу під назвою
„Кооперативна Республіка". Незважаючи на цінний
матеріал та добре редакційне ведення, журнал цей чомусь
зустрічався з малим розумінням його ваги в провідних
кооперативних колах. Лише завдяки енергії і настирливості
редактора протримався він до другої світової війни.
З 1925 р. відновило свій орган Товариство „Сільський
Господар" під тією ж назвою, при якому виходила
популярна ілюстрована стінна газета „Сільський Господар". А
від 1928 р. починає видавати свій орган Молочарський
союз під назвою „Кооперативне Молочарство". На початку
виходив цей часопис як додаток до „ГКЧ", а потім як
самостійний орган.
Крім того виходили ще такі часописи як
„Кооперативна Родина" у Львові, „Вістник Повітового Союзу
Кооператив" у Станіславові та інші.
Врешті, треба згадати ще один орган — це
кооперативний часопис сучасних москвофілів, що виходив в
українській мові під назвою „Кооперативний Вістник", як орган
„Ревізійного Союзу Руских Кооператив".
304
Розділ восьмий
І Господарські та торговельно економічні часописи
З інших господарських та
торговельно-економічних часописів цієї доби треба згадати ще такі як
„Український Пасішник" у Львові, „Купецькі Вісті" у
Львові, „Український Купець" та „Торгівля й Промисл" у
Коломиї, торгово-промислову одноднівку під назвою
„Наше Завтра" (Г. Гануляк, у Львові, 1931) і врешті —
„Фаховий Вістник", там же. Цей останній був органом
філії Товариства українських ремісників, промисловців і
торгівців „Зоря" в Станіславові. Нав'язуючи до традиції
часопису „Господар і Промишленик", що в 1879—1882 pp.
виходив у Станіславові, ставив цей новий орган своїм
завданням „...звертати увагу на новий наростаючий стан
серед українського народу, а саме на стан ремісничий,
промисловий і торговельний".
Часопис мав бути поширений і поза кола ремісничі, а
то серед інтелігенції та селянства, подаючи важніші
відомості зі світу й політики.
Та незважаючи на ці завдання і добру постановку
справи, виданню часопису не пощастило довго існувати.
її Часописи, присвячені історії
і збройної боротьби цкраїнського народц
З органів, присвячених історії збройної визвольної
боротьби українського народу, почав виходити у
Львові з жовтня 1929 р. ілюстрований місячник за
редакцією Л. Лепкого і В. Софронова-Левицького під назвою
„Літопис Червоної Калини".
Почало цей часопис видавати видавництво „Червона
Калина" у Львові. Впродовж десятьох років зібрав він на
своїх сторінках багато цінного матеріалу, серед якого і
найменша, з першого погляду, дрібничка, що може
кинути промінь на події минулого, знайшла відповідне місце.
В цілому зміст цього часопису охопив собою історію
поодиноких бригад, образки рухів українських військ,
спогади, воєнний побут, історію флоти і т. д. Крім того, тут же
історичні праці, нариси, оповідання на тлі воєнних подій.
Врешті, дав „Літопис" надзвичайно цінну бібліографію
визвольних змагань.
Роки 192Q-1939
305
Був це часопис, що зайняв визначніше місце серед
органів преси, до чого спричинилося його художнє
оформлення (Е. Козак, М. Бутович, Р. Чорний) та багата
ілюстрація.
Інтересам українських воєнних інвалідів присвячений
був квартальний журнал під назвою „Український Інвалід".
З інших військово-громадських часописів — „Український
Комбатант", що в 1936 р. почав виходити в Косові.
Релігійно наукові та релігійно-церковні органи |
Новажне місце належить органам
релігійно-наукового характеру. Охопили вони, головним
чином, церкви греко-католицьку й євангельську. В першу
чергу треба відзначити поважний квартальник „Богосло-
віє", який з 1923 р. почало видавати Українське
Богословське Наукове Товариство у Львові за редакцією Й. Сліпого
(пізніш, в 1944 р. — наступник митрополита А. Шептиць-
кого). У вступній статті редакція подавала завдання в
таких словах: „Піднести і зосередити наукову богословську
творчість, виховати нові сили... й передусім науково
піддержати та скріпити уніоністичну акцію на Сході".
Згуртував журнал визначних теологів та світських
учених. Поруч з „Богословієм" Товариство Св. апостола
Павла у Львові продовжує видавати свій місячник,
посвячений церковним і суспільним справам, при найближчій
участі о. Г. Костельника під назвою „Нива". Так само
виходять згадувані вже, цінні своїми матеріалами з історії
церкви, краєзнавства, архіво-музейництва тощо „Записки
чина св. В. Великого".
З 1930 р. у Станіславові за редакцією о. д-ра Бойчука
починає виходити другий квартальник, присвячений
церковним і богословським питанням під назвою „Добрий
Пастир", на сторінках якого можна бачити часом праці чи
огляди на теми з історії української церкви та взагалі
національно-українського життя.
Там же, починаючи з 1925 p., виходить декілька
органів української євангельської церкви. Року 1925
появляється тут часопис, присвячений духовному і
економічному життю українського народу під назвою „Віра і Наука",
що з місячника пізніш перетворюється на двотижневик і
переходить до Коломиї. Натомість, у 1929 р. починає тут
виходити релігійно-освітній місячник української єван-
306
Розділ восьмий
гельської церкви під назвою "Українська Реформація",
що з 1931 р. так само переходить до Коломиї як
двотижневик. У Коломиї ж виходить євангельський часопис
„Сіяч", що спочатку появляється раз на місяць, а 1934 р.
стає додатком до „Віри і Науки".
У Жовкві продовжував виходити місячник ЧСВВ
(Чину Св. Василя Великого) під назвою „Місіонер. Преса
Серця Ісусова", а з 1927 р. у Раві-Руській виходить місячник
під назвою „Післанець Правди". Крім того, такі органи
католицької акції, як квартальник під назвою
„Католицька Акція", що містив статті з теорії і практики католицької
акції та релігійний тижневик під назвою „Христос — Наша
Сила", що розвинувся з популярного додатку до „Мети"
A933). Обидва ці часописи припоручалися
митрополитом-ординатором греко-католицькому духовенству для
поширення, при чому вказувалося, що наприклад,
„Христос — Наша Сила" в деяких парафіях розходився від 50 до
200 примірників A936 p.).
Д Станові часописи
Зі станових часописів, зв'язаних з церковним
життям, були такі: „Дяківські Відомості" — орган
Товариства взаємної помочі дяків. Виходили раз на місяць у
Львові в 1925-1932 pp.
„Дяківський Шлях" — ілюстрований становий орган,
що виходив так само раз на місяць, в 1929—1930 pp. і,
врешті, „Дяківський Прапор".
Проти двох цих останніх виступив
митрополит-ординатор, забороняючи дякам не тільки передплачувати, але і
читати їх взагалі. Повідомляв: „Хто з дяків єпархії
поважився б читати дальше той орган („Дяківський Прапор",
як продовження „Дяківського Шляху"), тим самим
наразив би себе на втрату посади церковного півця".
До останніх органів належав також часопис Союзу
українських приватних урядників Галичини (СУПРУГА)
під назвою „Службовик". Виходив він у Львові в
1920—1939 pp. за редакцією (хронологічно) В. Цмайла-Ку-
льчицького, П. Подлевського, В. Полянського, О. Навро-
цького, А. Нивинського та інших. Розвинувся в добрий
інформаційний орган з цінним і цікавим змістом.
Рони 1920-1939
307
Спеціальні часописи: музеєзнавчі, правничі та інші Ц
Зз спеціальних часописів цієї доби в першу чергу
треба згадати „Літопис Національного Музею",
далі — „Вістник теорії права", що його з 1928 р. чвертьріч-
но видавав Союз українських адвокатів та Товариство
Українсько-руських правників у Львові за редакцією
К. Левицького під назвою „Життя і Право", як також
популярний місячник під назвою „Правні Поради", що з
1933 р. почав виходити у Коломиї.
Року 1935 у Львові почав виходити двічі на місяць
„Практичний Порадник" для українських ремісників, що
його видавало видавництво „Батьківщина".
Українське протиалкогольне Товариство
„Відродження" видавало з 1927 р. свій часопис під тією ж назвою.
Разом з ним Українське гігієнічне Товариство в 1937 р.
почало видавати у Львові ілюстрований місячник під
назвою „Наше здоровля".
Врешті, Товариство опіки над українськими
емігрантами, що виїздять за океан, з 1927 р. видавало у Львові
свій часопис під назвою „Український Емігрант". Поруч з
питаннями переселенчого характеру відгукувався цей
часопис і на поточне національно-господарське та
культурне життя краю.
Українська преса на Волині та Хплмщині |
Року 1920 підписаний був договір між СССР і
Польщею, згідно з яким Холмщина, Полісся, Підля-
шшя та частина Волині підпали під владу Польщі.
Перебуваючи в цьому становищі до 1939 p., ця частина
українських земель довго залишалася замкнутою в собі,
зберігаючи в той же час свій національний характер, що
відбилося і на пресі. Побіч з деякими рукописними часописами,
що їх видавала молодь, наприклад, „Перші Кроки"
(Кременець, 1921-1922), та „Хвиля" (там же, 1923) при
найближчій участі У. Самчука (В. Данильченка), вже з 1920 р.
народжується тут преса, розвиток якої іде по лінії
суспільно-політичній, господарсько-кооперативній, церковно-
релігійній та загальноосвітній.
При активній участі місцевих українських
громадських діячів набирає ширшого розвитку преса
суспільно-політичного характеру. Першими її органами стають „Гро-
308
Розділ восьмий
мада", щоденна газета, що її в 1920 р. починає видавати
Волинська „Громада", та „Наше Життя", крайовий
тижневик у справах політичних, культурних і суспільних, що в
1921—1928 pp. виходить у Холмі за редакцією Войтюка, а
потім інженера С. Маківки.
В наступних роках аж до 1939 р. появляється ціла
низка подібних органів, що ставили завданням задоволення
потреб національно-політичних і культурних змагань та
захисту господарсько-економічних інтересів.
Перед веде м. Луцьк („Українське Життя", „Селянська
Правда", „Селянська Доля", „Наш Стяг", „Голос Праці",
одноднівка „Волинське Життя", „Вільна Думка",
„Громада" — 1925—1926 p., „Волинське Слово", „Українська
Громада", „Поступ" та інші). Окреме місце займає газета
„Українська Нива", що в 1926—1928 pp. виходила у
Варшаві для волинського населення, а з 1929 р. — у Луцьку.
Редактором був П. Певний. З 1936 р. стає органом
Волинського Українського об'єднання і виходить за редакцією
інженера Тимошенка як перший рік видання.
Від початку і до кінця цей часопис заступав місцеві
українські інтереси, стоячи на ґрунті співпраці з поляками
та так званого блоку безпартійних (ББ).
З інших треба згадати ще такі: тижневик „Українське
Слово" (Рівне, 1920), двотижневик „Дзвін" (там же,
1923—1927), як також „Селянський Шлях", що в
1927—1928 pp. видавав у Холмі посол П. Васильчук як
тижневик Українського соціалістичного об'єднання
„Селянський Союз".
Серед найближчих і активних діячів усіх цих органів,
крім вже згаданих, були такі представники громадсько-
політичного волинсько-українського життя як сенатор
М. Черкавський, посол М. Приступа, С. Маківка, А. Ни-
винський, В. Богацький та інші.
Так само представники господарського життя вже з
1922 р. приступили до організації своєї преси.
Почин в цьому зробила українська кооперація. Року
1922 Кременецький повітовий союз кооператив на чолі з
К. Панькевичем приступив був до видання свого органу
під назвою „Зоря Кращого". Побіч з місцевими силами
взяли в ньому участь також такі діячі української
кооперації, як М. Трепет, Я. Грабів та інші.
Довше протриматися цьому часопису не пощастило,
появилося лише троє чисел. Після адміністративного
вислання польською владою низки українських діячів за ме-
Ропи 1920-1939
309
жі Волині до Польщі, серед яких були і згадані
кооператори, часопис цей перестав виходити. Його місце зайняли
кілька інших господарсько-кооперативних органів.
Так, 1924 р. у Здолбунові почав виходити
кооперативно-господарський ілюстрований місячник під назвою
„Супряга" як орган осередкового Союзу українських
кооператорів.
Філія Товариства „Сільський Господар" у Луцьку з
1933 р. видавала місячник „Нова Скиба". У тому ж році у
Луцьку агроном С Дибенко починає видавати місячник
„Рідний Колос".
Національно-визвольні почуття і змагання на Волині
відбилися також на церковно-релігійному ґрунті в
напрямі боротьби за українську мову в церкві та унормування
правного становища і внутрішнього устрою православної
церкви. Речниками цього руху стали спеціальні органи.
Одним з перших був двотижневий часопис під назвою
„На варті", що виходив у Володимирі-Волинському
A925—1926) за редакцією відомого церковного діяча
А. Гічинського як орган українського культурного і
церковного відродження. Там же з 1927 р. почав виходити
місячник „Рідна Церква", а в Кременці тижневик під
назвою „Духовний Сіяч", що його видавала Волинська
духовна консисторія за редакцією А. Вітенка.
З 1935 р. замість цього часопису почав виходити орган
Консисторії, двотижневик „Церква і Нарід". Врешті, для
волинських земель видавався ще один двотижневик у
Варшаві A924-1925) під назвою „Духовна Бесіда" за
редакцією В. Островського.
Всі ці часописи приносили крім офіційної та
інформаційної частин чимало матеріалів з історії Української
церкви, з краєзнавства, як також дещо з красного
письменства. Досить згадати тут хоч би такі з них: „З історії
перекладів Св. Письма на українську мову", „Старовинні
пам'ятки на Волині" священика Ю. ІПумовського,
„Археологічні пам'ятки на Волині"- його ж, „Церковна музика"
М. Тележинського та інші („Церква і Нарід"); „Містечко
Орховок Володавського повіту на Холмщині", „Село
Кульна Білгорайського повіту на Холмщині", „Село Ши-
ховичі Грубешівського повіту" та „Село Хворостита
Володавського повіту" („Духовний Сіяч"); „Основний статут...
св. Автокефальної Православної Церкви в Польщі", „Два
плебісцити на Волині в справі богослужбової мови"
(„Рідна Церква") та інші.
310
Розділ восьмий
Врешті, було також кілька загальноосвітніх і
літературних органів, наприклад, тижневик „Досвітня Зоря" у
Володимирі-Волинському A923—1927) та інші.
Тоді ж, старанням В. Островського у Варшаві, а потім
у Луцьку, виходили такі ілюстровані двотижневики: „Наш
Світ", „Наша Бесіда", що приносили на волинсько-холм-
ську землю почуття та ідею єдності українського народу в
його національно-культурних змаганнях.
[1 Українська преса на Буковині
Но першій світовій війні 1917—1918 pp. Буковина
опинилася під владою Румунії. Залишаючись на
ґрунті національної єдності зі всім українським народом,
українське населення Буковини це своє становище
визначило, в першу чергу, у захисті своїх
національно-культурних інтересів та прав як національної одиниці. Одним з
виразників цього становища була національна преса.
Впродовж доби від кінця першої світової війни до початку
другої виявилася вона в 17 суспільно-політичних органах,
що з бігом часу змінювали один одного або йшли поруч. З
перших органів цього типу була „Громада", що виходила
1921 р. у Чернівцях за редакцією С. Канюка, як також
тижнева газета українських соціал-демократів „Робітник",
що продовжував виходити з 1920 p., „Народній Голос"
І. Созанського (Чернівці, 1921) та орган хліборобської
партії (румунської) під назвою „Хліборобська Правда"
(Чернівці, 1923 p., за редакцією К. Кракалія). Року 1925 за
редакцією К. Кракалія виходить тижневик „Хліборобське
Слово".
У наступних роках появляється низка органів, з яких
деякі спадкоємці попередніх, як „Боротьба", в
1925—1928 pp. заступає попереднього „Робітника", а з
1931 р. передає свої завдання часопису під назвою
„Нове Життя". Тоді ж 1924—1925 pp. народжуються такі
органи суспільно-політичної думки як тижневик „Зоря",
що виходить у Чернівцях за редакцією В. Руснака, та
„Земля". 1926 р. починає виходити за редакцією Г.
Когута двотижневик „Рідний Край" A926—1927).
Року 1928 у Чернівцях появляється щоденна газета під
назвою „Час", що протрималася до другої світової війни.
Почин до її видання дав Т. Глинський, аптекар з Ламі
(містечко в піддонній Буковині), вклавши безповоротно
Роки 1920-1939
ЗП
700.000 леїв. За деякий час, незважаючи на прихильність
суспільства, газета починає матеріально підупадати. Тоді
за посередництвом провідника української політики на
Буковині В. Залозецького було об'єднано з нею тижневик
Л. Когута під назвою „Рідний Край" з тим, що тижнево
мало появлятися спеціальне „селянське" число, а Л. Когут
ставав разом з Ю. Сербинюком редактором газети. Це
тижневе „селянське" число якийсь час і тримало газету.
Пізніш створено було видавничу спілку „Час", найбільшим
вкладчиком якої став Я. Макогін. Спілка придбала власну
друкарню і своїми прибутками почала далі підтримувати
газету.
„Час" здобув популярність не тільки на Буковині, але і
поза нею серед ширших кіл українського суспільства.
З 1932 р. почала виходити у Чернівцях нова газета під
назвою „Народня Сила", що її організатором був посол
Ю. Сербинюк, який відійшов від „Часу". В 1934—1937 pp.
за його ж редакцією виходила тижнева газета української
національної думки.
Врешті, були ще такі газети як „Голос Буковини",
„Молода Буковина" тощо.
З 1931 р. починає виходити в Чернівцях за редакцією
С. Никоровича журнал літератури, науки та громадського
життя під назвою „Самостійна Думка". Спочатку
виходить як місячник, а 1932 р. перетворюється у
двотижневик, а потім знову стає літературно-науковим і
суспільно-політичним місячником. Першими роками
появляється „СД" як зшиток більшого формату з обгорткою В.
Залозецького. Пізніш прийняла книжковий формат. В
1931—1932 pp. при журналі були додатки „Самостійна
Думка Української Матері" та „Державнотворча Трибуна
Буковини", що виходила за редакцією С. Никоровичевої.
З 1933 р. ці додатки перестали виходити. Натомість С. Ни-
коровичева почала видавати окремий народний журнал
під назвою „Український Нарід".
З найближчих співробітників у перших роках
„Самостійної Думки" треба згадати І. Карбулицького, С. Лакус-
ту, К. Ластівку та інших. Тут же можна було зустріти такі
імена як М. Шаповал, Н. Григоріїв, О. Мицюк, С. Черка-
сенко, С. Русова, П. Котович, як також Є. Онацький,
Д. Андрієвський та інші. На сторінках цього журналу
накреслювалося ніби об'єднання суспільно-політичної
думки на ґрунті поваги і толеранції, що виявилося і в самому
його змісті. Але з 1938 р. „Самостійна Думка" прибрала
312
Розділ восьмий
виразно протилежний характер, ставши речником єдино
націоналістичної течії та притягнувши декого, хто стояв
побіч (проф. Л. Білецький, С. Черкасенко); журнал в його
літературно-науковій частині з кожним роком зростав і
притягав увагу суспільства. Та разом із тим у частині
публіцистичній збуджував він серед того ж суспільства нехіть і
застереження, що викликалося доволі необережними і
часто ризикованими як змістом, так і формою поодинокими
виступами.
Це останнє було причиною, що журнал не зміг вийти
на широкий шлях як літературно-науковий орган, хоч для
того мав всі дані.
Попередником „Самостійної Думки" як літературно-
наукового журналу був орган української молоді,
організованої в „Українськім Академічнім Товаристві „Союз"
в Чернівцях. Був це місячник, що в 1921—1923 pp. виходив
під назвою „Промінь". Року 1923 змінив його
двотижневик під назвою „Життя", що видавав його Комітет
українського студентства. У 1934—1937 pp. виходила тижнева
газета молоді під назвою „Самостійність" з додатком
сатирично-гумористичного листка під назвою „Чортополох".
Врешті, заслуговує згадки ще один орган, що здобув
поважне місце. Це був журнальчик для дітей під назвою
„Українська Ластівка", що почав виходити в Чернівцях з
січня 1933 р.
[1 Підкарпатська Рись - Карпатська Україна
Тоді як Галичина і Буковина, в добі по першій
світовій війні, фактично вже позбулася
москвофільства в пресі, на долю Карпатської України припало
впродовж саме цієї доби витримати бій з цією недугою.
Початки цього бою в'яжуться зі спробою совєтизації
країни під протекторатом мадярської совєтської влади на чолі
з Бела-Куном в 1918—1919 роках.
Речником цих спроб у Карпатській Україні, названій
„Руською Країною", з початку квітня у Мукачеві стає
політична тижнева газета під назвою „Руська Правда"
(„Урядові Ізвіщаня Русько-Краінського Комісарства"). З
днем 28.VI назву змінено на „Русько-Країнська Правда".
Був це орган, що визначався особливою неохайністю,
політичним і мовним неуцтвом та гостро ворожим
становленням до українства.
Роки 1920-1939
313
Як виглядала „мова" цієї газети, можна бачити хоч би
з такого повідомлення: „Републичной Совет Россійскій,
нужному держе аби єднородноє проваденіе уделем
воинским фінанціяльнім, жильзрицким й ужитким подобним
деле". Або: „В Росіи Центральное Совєткомисарство
великое собрание держав. В Петербург й 1-го юнія
появилася Ківети Украйнски, Летски, Літвански Біл-Руськи. Й
сем Ківети общій Россіом: ште они твердий союз хотят
между републичной совета"... (число з 1. VI. 1919 p.).
Таких зразків можна зустріти безліч. Проти цього
органу стала відновлена „Наука" на чолі з А. Волошиним. З
січня 1919 р. змінила була вона назву на „Руська Країна",
але у вересні того року знову повернула до попередньої,
що й затрималася до 1922 p., коли була змінена на
„Свободу".
З приєднанням до Чехо-Словаччини під назвою
Підкарпатська Русь, примушена була Карпатська Україна
вести боротьбу з москвофільською недугою в затяжному і
нелегкому бою. Проте крок за кроком український рух
здобував позиції.
На 1938 р. вилився він у такі дані щодо кількості
органів за мовою видання (від прилучення до реалізації
автономії).
1) Українська мова (фонетичний і
етимологічний правопис) 62 органи
2) „Язичіє" 25 органів
3) Російська мова 39 органів
Отже, 126 органів на 51 органів чужонаціональних:
мадярських — 34, чеських — 13, інших — 4, і врешті, ще 6
органів — у двох чи більше мовах.
За доби автономного існування Карпатської України
(X. 1938 — НІ. 1939) виходило тут 16 органів преси, з яких:
1) українських (в тому і чеською мовою) . ... 11 органів
2) російських (москвофільських) З органи
3) чеських 1 орган
4) в двох мовах (українсько-чеській) 1 орган
В тому — 4 органи як продовження з попередніх років і
12 — нових. За змістом українська преса охоплювала всі
галузі і вимоги життя. На першому місці — органи
суспільно-політичні. Один із старших часописів („Наука"),
прийнявши назву „Свобода" став суспільно-політичним,
культурним і економічним органом. З 1925 р. під
проводом о. А. Волошина стає органом Християнсько-народної
партії. Виходив в Ужгороді тижнево, а потім двічі на тиж-
314
Розділ восьмий
день, як газета, до 1938 р. З виходом щоденника під
назвою „Нова Свобода", „Свобода" припинила своє
існування. Засновано було цей щоденник зусиллям всього
громадянства, при найактивнішій участі А. Волошина і
Ю. Ревая. В добі автономії став цей щоденник органом
Українського Національного Об'єднання A939),
здобувши під добрим, умілим редакційним проводом інженера
С. Довгаля, а пізніш письменника В. Гренджі-Донського,
широку популярність.
При найближчій співпраці В. Гренджі-Донського
виходило в Карпатській Україні вже з часу прилучення її до
Чехо-Словаччини кілька органів. В першу чергу був це
щоденник під назвою „Русин" (Ужгород, 1920—1923 рр).
Спочатку виходив двічі на тиждень. Головним редактором
був Ф. Жаткович, при співпраці А. Штефана. Року 1923
стає щоденником із тижневим ілюстрованим додатком під
назвою „Неділя Русина".
В цих же роках виходить орган Руської хліборобської
партії під веденням М. Бращайка „Руська Нива"
A920—1924) як тижнева газета. її завданням було: захист і
розвиток українських культурних і господарських інтересів
та ширення ідеї єдності з усім українським народом.
На початку цієї ж доби народжується орган
українських соціал-демократів „Народ" як тижнева газета,
найближчими співробітниками якої стають Е. Пуза —
старшина УГА, і С Клочурак — пізніш за автономії міністр
автономної влади. З 1922 р. „Народ" заступає тижнева газета
під назвою „Вперед", що і виходить до 1938 р. при участі
спочатку С. Клочурака, а потім Д. Німчука і за фактичною
редакцією інженера С. Довгаля.
С. Клочурак, відійшовши від соціал-демократів, став
одним з активних провідників української групи в
Республікансько-хліборобській (аграрній) партії. Органом цієї
групи стала суспільно-політична тижнева газета під назвою
„Земля і Воля" (Ужгород, з 1934 p.). Головним редактором
став С. Клочурак при ближчій співпраці Ю. Лацанича. Року
1935 мала додаток для молоді „Молодий Плугар".
Виходила „Земля і Воля" до жовтня 1938 р. Так само в
цей час припинила своє існування газета „Українське
Слово", що почала виходити з 1932 р. при найближчій
участі М. Бращайка, В. Бірчака, В. Гренджі-Донського та
інших. Виходила спочатку тижнево, потім двічі на
тиждень. Своїм гаслом поставила: „Пора, щоб щезло україно-
Роки 1920-1939
315
фільство, москвофільство, а щоб всі пізнали, що ми є
один український нарід".
На тридцяті роки припадає вихід українського
національного органу на Пряшівщині (Словаччина). Був ним
двотижневик під назвою „Слово Народа" A932—1932 p.)
при участі письменниці І. Невицької.
Врешті, напередодні автономії почав був виходити
орган Української національної селянсько-робітничої партії
при участі І. Грицая. Був це двотижневик (газета) „Народ-
ня Воля" (В. Бичків), перше число якого появилося 31
серпня. Вийшло двоє чисел. З інших органів, що виходили
раніш, а напередодні автономії припинилися, це
„Карпатська Правда" — комуністичний орган, що почав
виходити 1920 р. під назвою „Карпатська Правда",
місячник „Голос Життя" та інші.
За автономії були в Карпатській Україні, крім „Нової
Свободи", ще такі газети: „Наступ", що почав виходити в
Ужгороді двічі на тиждень як газета, а потім у Хусті як
орган націоналістичної думки. Виходив під проводом С. Ро-
сохи, перше число вийшло як додаток до „Нової
Свободи", всього вийшло 18 чисел; газета „Карпатська
Україна", що виходила двічі на тиждень в Хусті; тижнева газета
„Нація", що почала виходити з 12.11. 1930 р. у Рахові під
проводом С. Юськова.
З органів, що ставили завданням пропаганду русинст-
ва (третій напрям) в 1935—1938 pp., була тижнева газета
під назвою „Неделя", що виходила за підтримкою
єпископа А. Стойки штучним язичієм і мала вороже наставления
до українства.
Не менш ворожим до українства були і всі органи
москвофілів, з яких згадати хоч би такі газети як найстарша
„Русская Земля" A919-1938), далі - „Русский Народный
Голос" A934-1938), „Карпато-русский Голос", а потім -
„Наш Путь" (органи Е. Фенцика), як також один із найб-
рутальніших органів так званого „русского" напрямку
„Свободное Слово", що в своїх виступах щасливо
конкурував з „Карпато-русским Голосом", і „Наш Путь".
Врешті, ще „Русский Вестник" Куртяка, що мав нахил до
мадярофільства, та чимало інших подібних.
З наукових та літературно-наукових, як також
педагогічних органів, у першу чергу треба згадати „Науковий
Збірник" з його дуже цінним змістом. Видавало його
Товариство „Просвіта" в Ужгороді при найближчій участі
В. Гаджеги, І. Панькевича та інших. Другий часопис був
316
Розділ восьмий
присвячений пізнанню рідного краю під назвою
„Підкарпатська Русь", що в 1924—1936 роках виходила в Ужгороді
під проводом П. Яцка і при співпраці І. Панькевича. З
літературних органів — „Наша Земля" за редакцією
В. Гренджі-Донського та місячник „Говерля" A939), що
його видавав у Хусті І. Роман (вийшло одне число).
Цікава історія виникнення „Нашої Землі". Влітку
1926 р. у Перечині відбулася нарада літературних і
громадських працівників, яка обрала комісію для опрацювання
програми журналу та організації збірки фондів. Праця
комісії зустрілася з перешкодами з боку однієї особи з
українського суспільства, яка вже зарекомендувала себе
виступами проти української еміграції і українського руху на
сторінках чеської преси. Справу довелося перервати. Тоді
перебрав її на власну руку В. Гренджа-Донський. Журнал
мав називатися „Українська Земля". Але Ужгородська
поліція на цю назву дозволу не дала. Апеляція не мала
успіху. Так довелося замість проектованої назви дати
журналу назву „Наша Земля".
Не бракувало тут і мистецького органу. Зродився він у
Хусті 1939 р. під назвою „Нова Сцена". Був це місячник
театрального мистецтва. Вийшло двоє ілюстрованих чисел
за фактичною редакцією братів Шерегіїв.
З педагогічних — „Учитель", що в 1920—1936 pp.
виходив за редакцією І. Панькевича, С Бочека (чех) й Юліяна
Ревая у виданні шкільного відділу Цивільної управи
Підкарпатської Русі; „Учительський Голос" A930—1938) —
орган Учительського Товариства, що виходив раз на
місяць за редакцією А. Полянського (Мукачів) та „Наша
Школа", що його видавала „Учительська Громада" за
редакцією І. Баска у Мукачеві в 1935—1938 роках.
У Мукачеві ж в 1933—1938 pp. виходив
загальноосвітній і господарський часопис (раз на місяць) під назвою
„Світло", який видавала Філія Товариства „Просвіта" при
найближчій співпраці Л. Романюка та В. Куриленка.
Товариство „Просвіта" в Ужгороді 1925 р. при
активній участі Т. Павличенка і П. Кукурузи приступило було
також до видання літературно-наукового і господарського
журналу під назвою "Просвіта", якого появилося лише
двоє чисел. Тим же Товариством було видавано одно
число "Просвіта — Шевченкові" з нагоди 65-ої річниці смерті
Шевченка за фактичною редакцією А. Животка і з участю
визначніших місцевих літературно-наукових сил. Число
Роки 1920-1939
317
це було на другий день поліцією сконфісковано, а на
видавництво накладено кару в розмірі 20 крон.
Окреме місце зайняли „Вісті" Етнографічного
Товариства як орган товариства, заснованого в Мукачеві
М. Обідним при співучасті широких кіл місцевої
інтелігенції. Почав цей орган виходити з 1935 р. при фактичному
проводі М. Обідного. Виходив до 1937 р., в якому
появилося ще сім чисел. По смерті М. Обідного A938 р.)
перестав виходити.
Широко розвинулася преса молоді. Першим був
„Віночок підкарпатських діточок", що виходив в
1920—1923 pp. в Ужгороді за редакцією І. Панькевича і при
співпраці В. Бірчака. У 1923—1934 pp. виходив в Ужгороді
журнал під назвою,,Пчілка". Організатором і фактичним
редактором його був П. Кукуруза. Виходив цей журнал
довший час етимологічним правописом як орган
Товариства „Просвіта". Добре поставлений як технічно, так і
змістом, здобув він широке признання і прихильність, став
популярним як серед молоді, так і серед старшого
громадянства.
Не меншою увагою користувався і „Наш Рідний
Край", що в 1922—1938 pp. виходив місячно у Тячеві, так
само етимологічним правописом під проводом А. Марку-
ша. Крім літературної частини, приносив відомості з
краєзнавства, що їх подавали молоді співробітники-діти.
У Великій Копані 1936 р. виходив місячно під
проводом М. Вайди часопис під назвою „Карпатська Молодь".
У Мукачеві самоосвітній шкільний гурток при
Торговельній академії „Рідна Нива" в 1927—1928 pp. видавав свій
орган під назвою „Тиса". Розвивався під проводом Л. Ба-
чинського, Ю. Ревая, А. Ворона, А. Шерегія та інших.
Також пластова преса, з органів якої „Пластун", що в
1924—1931 pp. виходив в Ужгороді, а потім у Севлюші
A9 34—1935), „ Береговський Пластун ", „ Бичковський
Пластун", „Ватра", „Севлюшський Пластун", „Скоб",
„Табор", „Український Пластун", „Гуцульський Ранок",
„Пластовий Орган". В більшості це рукописні часописи,
відбивані на гектографі.
Наприкінці 1936 р. разом з „Вістями Етнографічного
Товариства" почав був виходити „Молодий Етнограф".
Врешті, виходив орган підкарпатської поступової молоді
під назвою „Поступ". Там же з 1933 р. починає видавати
М. Лелекач новий часопис для молоді під назвою
„Пробоєм", що пізніш перетворився під веденням С. Ро-
318
Розділ восьмий
сохи в загальний літературно-науковий орган і виходив до
1939 р.
З господарських органів першим був „Господар", що
його в 1920 р. видавав „Земський Реферат" за редакцією
М. Творидла. З кооперативних органів виходили:
„Кооператива" A921 — 1924) та „Дружественный Вестник" (з
1926 p.) — обидва в Ужгороді. При Товаристві
„Просвіта", при найближчій участі і фактичнім керуванні
П. Кукурузи, Т. Павличенка та М. Боровського
виходили в 1923—1926 pp.: „Пчолярство" і „Подкарпатське
Пчолярство".
Виходили тут також органи церковно-релігійного
характеру. В першу чергу — місячник „Благовісник". Почав
його видавати в Ужгороді о. А. Волошин в 1921 р.
Проіснував під його проводом до 1939 р. (Хуст). Другим був
орган ченців Росвіговського монастиря під назвою „Вісті з
Чернечої Гори" A934—1938, циклостиль). Далі йдуть
„Душпастир" A928—1938); „Місійний Вісник" та інші.
Не бракувало, врешті, і сатирично-гумористичного
органу. Був ним журнал під назвою „Сова", що виходив в
Ужгороді в 1922—1923 pp. Часом дотепно фіксував мовну
абсурдність, недалеку від дійності. Так, передавав „мову"
місцевої інтелігенції під одним з образків таким підписом:
„Нашу редакційну матерію додавающи політики", що
мало означати "політики, що подають до нашої редакції
матеріали".
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ
ЄВРОПЕЙСЬКА І ЗАОКЕАНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ
Українська преса на чужині. Заокеанська преса
Ноза межами України по першій світовій війні
зріст української преси йде в першу чергу за
океаном. Деякі органи тут продовжують виходити з минулих
часів. Згадати тут такі як „Свобода", що від 1920 р.
появляється вже як щоденна газета тиражем у 16.500
примірників; „Народна Воля" (тричі на тиждень); „Америка".
Народжуються нові органи, переважно газетного типу.
Так, 1923 р. почав виходити тижневий орган поступового,
демократичного напрямку як орган Товариства „Оборона
України" під назвою „Українська Громада". Пізніш
виходить під проводом д-ра М. Мандрики орган
соціалістично-революційного напрямку під назвою „Правда і Воля",
що з газетного типу переходить потім на журнал. У
Детройті виходить орган поступово-демократичний під
назвою „Пора", а потім „Нова Пора" (пізніш „Нова
Громадська Пора" під проводом Н. Григоріїва). Далі - орган
націоналістичної думки j,Новий Шлях" (Саскатун, Канада),
„Націоналіст" (Нью-Йорк) і його продовження —
„Україна"; так само „Україна" в Буенос-Айресі, там же — „Наш
Клич", „Січовий Клич" та інші. Органами, що відбивали
думки і національно-політичне становище гетьманського
руху, були „Наш Стяг" (під проводом О. Шаповала),
„Січ" (Чікаго), „Український Робітник" (Торонто). В
Бразилії при ближчій участі А. Коршнівського виходить
„Зоря" поступово-демократичного напрямку, що пізніш
перетворюється в журнал.
Врешті, зазначимо й органи комуністично-совєто-
фільського напрямку, такі як „Щоденні Українські Вісті",
320
Розділ дев'ятий
„Українські Робітничі Вісті" (Вінніпег); „Фармерське
життя" (Вінніпег).
Виходить також кілька газет церковно-релігійного
характеру. Пізніше робляться спроби видавати журнали.
Одним із перших треба згадати ілюстрований
загальноосвітній місячник під назвою „Заморський Вістник". Видає
його з 1920 р. „Робітнича Книгарська і Видавнича Спілка"
в Торонто за редакцією П. Крата. Незважаючи на добре
ведення як освітнього органу, що приносив багату і
різноманітну лектуру, зміг він протриматися лише рік і
припинив своє існування через брак фондів.
Після того з'являється декілька журнальчиків популя-
рно-літературно-громадського характеру: „Воля
України", „Нова Україна", „Рання Зоря" в Нью-Йорку. Всі
вони мали короткий вік.
Більш поважного характеру набирає ілюстрований
місячник, присвячений культурним і економічним
справам українців в Едмонтоні (Канада) під назвою „Західні
Вісти", що 1928 р. виходять за редакцією Я. Крета. Тоді ж
появляється журнал, присвячений для робітничої
самоосвіти під назвою „Світло" A928—1929; Нью-Йорк). Там же
(Нью-Йорк) виходить „Вістник ОДВУ" як центральний
орган Організації Державного Визволення України
націоналістичного напрямку A923—1933 pp.). У Вінніпегу
виходить комуністичний журнал „Робітниця" та того ж
напрямку журнал для молоді „Молодий Світ".
В 1920—1921 pp. в Нью-Йорку виходить місячник для
справ промислу, торгівлі і просвіти, що його видає
„Січовий Базар" під назвою „Базар" A934). У Пітсбургу —
„Жіночий Світ" A933—1934), а у Саскатуні з 1918 р. орган
„Студенського Кружка" при Інституті ім. П. Могили під
назвою „Каменярі". Органом української молоді був
також місячник організації „Мазепинці". Виходив він
латинкою під назвою „Мазепинець" в Чікаго A931—1932).
З органів церковно-релігійного змісту були такі
часописи: „Сіяч" — Ураїнської Автокефальної Православної
Церкви в ЗДА, що почав виходити в Чікаго з 1921 р., та
„Віра та Знання", часопис євангельського християнства
(Торонто, 1923—1924 pp.) Та найширше, здається,
розвинулися тут органи гумору і сатири. Крім „Молота", що
виходив у Нью Йорку в 1919—1924 pp., треба згадати ще такі
часописи як двотижневик "Оса" (Чікаго, 1918-1921),
„Батіг" (Чікаго, 1921), „Перець" (Нью-Йорк, 1924), „Пугач"
Європейська і заокеанська еміграція 32 У
(Нью-Йорк, 1925), „Сміх і Правда", що заступив "Молот",
та "Око", що почав виходити у Нью-Йорку 1939 р.
Преса бачванських українців |[
Нершим органом бачванських українців
(Югославія) стає тижнева газета під назвою „Руски
Новини", що виходила в 1924-1939 pp. місцевою говіркою в
Р. Керестурі-Дякові. Там же (Дяково-Пішкоревці-Р. Ке-
рестурі) виходила українською мовою двічі на тиждень
газета під назвою „Рідне Слово", що його видавав
о. М. Фірак. Протрималася до 1939 р.
В 1936-1938 pp. в Р. Керестурі виходив місцевою
говіркою журнальчик під назвою „Думка", а з 1939 р. —
літературною українською мовою як націоналістичний орган
під проводом М. Бучка (Раєво Село). Врешті, Товариство
„Просвіта" у Загребі видавало загальноосвітній орган
„Вістник", що виходив в 1936—1939 pp. відбиваним на ци-
клостилі.
Таборова преса |
Ro катастрофі 1919—1920 pp. українське військо
примушене було покинути рідні землі.
Опинилося воно в таборах Чехії і Польщі. Відірване від світу, в
тяжких умовах інтернованих, українське лицарство стало над
прірвою розпуки і зневір'я. Утриматися від цієї загрози,
захиститися від страшного ворога — деморалізації — таке
завдання стало перед українським козацтвом за дротами.
Здійснюючи його, розвиває енергію в напрямі
організації культурного, духового життя в таборах. Одне з
поважніших місць в цій організації займає таборова преса.
Найперше з'являється вона в таборах Галицько-Українсь-
кої Армії в німецькому Яблонному та Ліберці в Чехо-
Словаччині. Були це такі органи: „Голос Табора", що його в
1919—1920 pp. видавав Просвітний Кружок, та
гумористичний часопис під назвою „Камедула" у Ліберці. Обидва
видавалися відбиваними на гектографі. Там же з 1.ІІ.
1920 р. виходить „Український Скиталець", а з 15.ХІІ.
1922 р. — „Український Стрілець" як орган „Пресової
Кватири" при Українській бригаді в німецькому
Яблонному. Обидва розвинулися в нормальні журнали і були
популярними серед стрілецтва.
21 —<тох
322
Розділ дев'ятий
Найактивнішими організаторами і співробітниками
всіх цих органів були такі старшини Галицько-Українсь-
кої армії як С Ріпецький, Я. Ярема та інші.
Подібні органи почали появлятися й у таких таборах* в
Польщі: Калішівський, Олександрівський, Ланцутський,
Вадовицький, як також у Ченстохові, Петрокові, Піку-
лічах тощо. Були вони переважно тижневого та
двотижневого типу, а почасти місячники. За змістом і завданням
були це часописи просвітньо-інформативного характеру,
літературного, кооперативного, військово-технічного і
врешті сатирично-гумористичного. Завдання таборової
преси було сформульовано видавничою секцією в Каліші,
що видавала часопис „За Дротом".
„Хай же наш журнал, — писав цей часопис, — віллє
нову силу в душі тих, хто під впливом останніх тяжких подій
і втоми може був близький до зневіри". Такий бадьорий
голос чувся зі сторінок і інших часописів. Досить згадати
хоч би і такий як „Залізний Стрілець", що його появилося
у Каліші 27 чисел, як також сатирично-гумористичні:
„Око" A6 чисел з малюнками) та двоє чисел журналу
„Сич".
В Олександрівському таборі появилася низка
часописів, що схоплювали різні галузі життєвих потреб табору.
За редакцією Липовецького вийшло шість чисел
ілюстрованого часопису кооперації, культури й освіти під
назвою „Зірниця". Тут же виходили „Нове Життя", що з
ч. 40 перейшло на друк, військово-культурний часопис
„Український Стрілець", якого появилося двоє чисел.
Врешті, кілька сатирично-гумористичних: журнал
карикатур "Характерник" F чисел), одне число „Гримаси" за
редакцією Левицького та одне число "Комар", що було
конфісковане.
У Ланцуті — дев'ять чисел літературно-військового
тижневика „Наша Зоря". Тут же культурно-освітній відціл
табору видавав журнал гумору та сатири під назвою
„Будяк" як орган партії БКВ („Бий, куди влучиш").
У Вадовицькому таборі появилося чотири часописи, а
саме: літературний журнал „Запорожець" та „Запорозька
Думка", що виходила двічі на тиждень, і два гумористичні:
„Аванс", якого вийшло за редакцією Гавришка шість
чисел, і „Жало".
Так само у Ченстохові виходила „Військова Думка" та
інформаційний орган Війська Запорізького „Думка" A0
чисел) і шість чисел сатирично-гумористичного журналу
Європейська і заокеанська еміграціл 323
„Колючки". У Петрокові — літературний часопис під
назвою „Тернистий Шлях" за редакцією Козловського. І
врешті, у Пікуличах — гумористичний „Листок Об'яв".
Окреме місце займає літературно-мистецький журнал
„Веселка", що виходив в 1922—1923 pp. у Каліші і купчив
навколо себе такі літературні сили як Є. Маланюк,
О. Карманюк, А. Коршнівський та інші.
„Зустрінути сліпуче завтра" готувався цей журнал і
додавав: „Веселка" - це кінець вчорашньої бурі і хвилина
спокою перед новим курганом... Словом, фарбою, лінією,
жестом, звуками неймовірних — могутніх маршів і гімнів
— ви мусите зорганізувати, запалити народні маси,
надихнути їх на останній нещадний бій". Так кликала редакція
українських поетів, музик, речників культури і мистецтва.
Врешті, кілька спеціальних органів як „Вістник
Спілки Лікарських помічників" (Шипіорно),
„Релігійно-Науковий Вістник" та інші.
Майже всі таборові часописи публікувалися
шапірографним чи гектографним способом. Пересічний тираж
був в 40—50 примірників і лише деякі, що досягали
можливості друку, розходилися в більшій кількості,
розкриваючи таборові дроти. З зовнішнього боку виглядали всі ці
часописи дуже добре. Більшість з них писана на машинці і
потім відбивана згаданим способом. Деякі писані від
руки. Майже всі ілюстровані. Особливу увагу звертають
мистецьким виконанням малюнків „Аванс", „Окріп",
„Колючки", „Запорожець" тощо.
Карикатури влучні, зарисовані сміливими рисами,
рухливі. Дотепи переважно витримані в пристойній мірі,
влучні і веселі, подекуди чується сарказм і терпка усмішка.
Зокрема добрі обкладинки і заставки, виконані від
руки, або відбиті на шапірографі. Переглядаючи,
пригадуються старі часи, коли якийсь книголюб просиджував довгі
години, оздоблюючи візерунками, писану від руки
книжку. Багато почуття вкладено в ці малюнки. Збуджують
вони думку, викликають відповідні настрої.
Преса української еміграції та інші органи на чужині |[
Одночасно з військово-таборовою пресою
народжується на чужині преса української політичної
еміграції. З бігом часу вона поширюється й об'єднується з
іншими органами поза українськими землями. Має своїм
324
Розділ дев'ятий
завданням ця преса організацію національно-політичної
думки, задоволення культурних і наукових інтересів та
інформування чужини.
Вже в 1919—1920 pp. виходить в Берліні газета
„Український Прапор", що його видає уряд преси і пропаганди
Західно-Української Народної Республіки. Протрималася,
як орган галицько-українських змагань, до 1931 р. Тут же
за редакцією 3. Кузелі виходить тижневик „Нове Слово",
а в 1921—1922 pp. —„Українське Слово", спочатку двічі на
тиждень, а потім A922) як щоденна газета за редакцією
Д. Дорошенка та 3. Кузелі, заступаючи думки
гетьманського руху. У Відні починають виходити такі органи як
„Боротьба" A920), тижневик, що заступає інтереси
робочого люду, та „Нова Доба", що виходила під проводом В.
Винниченка та інших. Року 1919 у Відні починає виходити
під проводом В. Піснячевського тижневий журнал під
назвою „Воля", потім „Воля України". Під вмілим проводом
стала " Воля" широкоінформативним часописом. Чимало
місця було відведено на його сторінках також
публіцистиці, де визначалося гостре перо самого В. Піснячевського.
В цих же роках A920—1922) закордонна делегація
української партії соціалістів-революціонерів (УПСР)
приступає у Відні до видання під проводом М. Грушевсь-
кого свого органу під назвою „Борітеся — Поборете".
Виходив він при найближчій участі М. Шрага, М. Шаповала,
М. Чечеля та інших.
Появилося десять чисел, з яких шоста книжка
повністю присвячена проекту програми УПСР. З 1922 р.
виходить у Празі центральний орган українських
соціал-демократів під назвою „Соціалістична Думка" як продовження
„Вільної України", яка у січні 1921 р. почала була
виходити у Львові.
У Варшаві з 1921 р. виходить щоденна газета під
проводом О. Саликівського під назвою „Українська
Трибуна". Був це добре поінформований орган, що під
вправною редакторською рукою приносив також праці й статті
на теми політичні, економічні, історичні, літературні
тощо. Найближчими співробітниками були: А. Ніковський,
О. Лотоцький, В. Садовський, К. Мацієвич, Д. Геродот та
інші, що відбивали думки і політичне наставления со-
ціал-федералістів (радикально-демократичної партії).
Ідеологічним органом гетьманців став журнал
„Хліборобська Україна", що в 1920—1925 pp. виходив
збірниками під проводом В. Липинського.
Європейська і заокеанська еміграція
325
В перших роках еміграції народжуються також органи
літератури, мистецтва, національно-культурного життя, як
також присвячені справам військовим, історії визвольних
змагань тощо. Року 1920 у Відні за редакцією О. Олеся
починає виходити журнал під назвою „На переломі". Ставив він
завданням „стати осередком чистого духового життя за
кордоном..., стати висловом національного сумління..."
До здійснення того стали такі літературні, наукові і
публіцистичні сили як М. Грушевський, С. Черкасенко,
О. Колесса, Б. Лепкий, С. Шелухин та інші.
Другим суспільно-літературним і науковим органом
стала „Нова Україна", що 1922 р. почала виходити з
ініціативи Українського громадського комітету в Празі як
двотижневик громадсько-культурного та економічного
життя при найближчій участі М. Шаповала, Н. Григоріїва,
П. Богацького та Б. Мартоса. З січня 1923 р.
перетворилася вона у товстий журнал-місячник письменства,
мистецтва, науки і громадського життя і так виходила до 1928 р.
Спочатку за редакцією М. Шаповала і В. Винниченка та
секретаря редакції П. Богацького, а пізніш за редакцією
Н. Григоріїва, М. Галана, С. Довгаля, Б. Залевського.
Згуртувала вона найширші літературні, наукові і
публіцистичні сили. Дала твори старших і молодих авторів з
еміграції. Пролунав тут голос українських письменників
з-поза „залізної завіси" (В. Підмогильний та інші), з
якими журнал нав'язав зв'язки. Під доброю вправною
редакторською рукою розвинувся він в орган, що здобув
признання й інтерес в широких колах українського
суспільства як на чужині, так і на українських землях, разом з
глибоким подратуванням ворожих кіл „по тому боці".
Зі спеціальних органів у першу чергу треба згадати
воєнно-літературний журнал під назвою „Табор". Почав він
виходити 1923 р. у Каліші розміром в 4—6 аркушів друку при
найближчій участі генерала В. Куща та полковника М. Са-
довського і співпраці генерала С Дельвіга, Колосовського,
В. Сальського, П. Шрамченка, Т. Олесіюка та інших.
Спочатку видавці мали на думці присвятити цей орган
виключно розробці воєнного знання, але вже з третім
числом дали місце і „літературі", а саме — ідеологічним,
політичним та полемічним статтям, витриманим у дусі
концепції, що її заступав і на яку поклав печать своєї
особистості С. Петлюра.
Не меншого значення і популярності здобув другий
поважний орган, присвячений історії визвольних змагань
326
Розділ дев'ятий
під назвою „За Державність". Зібрав він на своїх сторінках
чимало цінного матеріалу та дав не менш цінних праць до
історії боротьби українського народу за державність.
Виходив цей орган товстими збірниками і протримався до
другої світової війни.
Врешті, популярний громадсько-політичний та
інформативний тижневий журнал, що його основником був
С. Петлюра, під назвою „Тризуб". Засновано його 1925 р.
в Парижі. Виходив без перерви до 1939 р. як речник і
захисник ідей, покладених в основу Української держави в
формі Української Народної Республіки (УНР).
Із спеціальних органів цього часу треба згадати ще такі
як „Книга" — бібліографічний журнал, якого появилося
одне число у Відні 1921 р. під проводом проф. Д.
Антоновича; „Український Медичний Вісник", що почав
виходити у Празі 1923 р. і протримався до 1925 p.; „Український
Студент" (Прага, 1920-1924) тощо.
Починаючи з 1923 до 1939 pp. преса української
еміграції широко розгортається, охоплює різні галузі
національно-суспільного життя і вимагає для себе спеціальної
сторінки огляду. Зокрема в цей час виходить у різних місцях
Європи довга низка „Вістей" та бюлетенів поодиноких
організацій, серед яких чимало присвячених інформації чужинців.
З інформаційних органів цього часу в першу чергу
треба згадати „Українську Кореспонденцію", скорочено
„УКРАЇНКО", що виходила в чеській Празі під час паци-
фікаційних подій на західноукраїнських землях. Почала
виходити з ініціативи членів празької групи Української
партії соціал-революціонерів за проводом і редакцією д-ра
Я. Зозулі та інженера Г. Денисенка. Виходила в двох
виданнях: українському й чеському 1930—1931 pp. Здобула
популярність. Зокрема чеське видання стало популярним
інформаційним джерелом для органів чеської преси.
Подібним же інформаційним бюлетенем пізніше став у
Празі „Українськи Пржеглед" в чеській мові, що виходив
так само з ініціативи і старанням празької групи УПСР.
Врешті, широку популярність здобув „Український
Тиждень", що довший час виходив у Празі за веденням
П. Зленка.
З суспільно-політичних органів цього часу треба
відзначити в першу чергу такі як „Вісник УПСР", а потім
„Трудова Україна", основником якої був М. Шаповал, а
по його смерті A932) виходила за редакцією Н. Григоріїва
та П. Богацького як орган Центрального комітету УПСР;
Європейська і заокеанська еміграція 32 7
„Розбудова Нації" як ідеологічний орган націоналістичної
течії в українському суспільстві, що виходила місячними
випусками в Празі.
З інших такі: „Наша Спілка", орган Української
селянської спілки (Прага), „Шлях Незалежносте"
(Варшава), „22 січня" (Париж); „Незалежність", „Український
Революціонер" та „Сурма", призначені для українських
земель; „За Конґрес" (Прага), „Інвестіґейтор" (Лондон)
та інші; орган літературно-мистецького характеру
„Літопис політики, письменства і мистецтва" (Берлін);
студентські: „Студентський Вісник", „Життя", „Спудей"
(Прага), „Наша Громада" (Подєбради), „Чорноморя"
(Данціґ) та інші; бібліографічні: „Книголюб" (Прага);
військові: „Військова Справа", „Вояк", „Запорожець"
(Париж) та інші; господарські: „Господарський Бюлетень"
(Париж), „Торговельно-Промисловий Вісник"
(Варшава), „Село" (Подєбради); спеціальні: „Український Філя-
теліст" (Відень) та інші, серед яких преса кубанської
української еміграції як „Про Кубань", „Кубанські Думки",
„Кубанський Край", „Наш Край", „Хвилі Кубані",
„Чорноморець" (Прага).
У 1930-х роках у Варшаві почали виходити три
часописи, що зайняли в українській журналістиці окреме
поважне місце. Першим з них був квартальник, а потім
двомісячник під назвою „Ми". Виходив в 1933—1939 pp. при
найближчій участі М. Куницького, А. Крижановського та
І. Дубицького та при співпраці Б. Ольхівського, Г.
Лазаревського, Н. Левицької-Холодної та інших. Виконав він
своє завдання як літературно-мистецький орган чи то
своїм змістом, чи то формою видання. З січня 1935 р. почав
виходити науково-літературний місячник під назвою
„Наша Культура" та місячник для студій української мови під
назвою „Рідна Мова", обидва старанням і під
безпосереднім проводом проф. І. Огієнка.
Поставивши своєю метою „всебічне і глибоке наукове
висвітлення нашої духової й матеріальної культури",
„Наша Культура" оповістила свою програму, що охоплювала
праці з історії, літератури, мистецтва, філософії,
мовознавства, етнографії, права, археології, педагогіки і таке
інше. Впродовж трьох років під вмілим проводом видавця
і редактора, журнал об'єднав широке коло наукових
працівників, що в 32 томах дали понад 200 наукових праць з
різних галузей. Проте і цей поважний і незалежний орган
не уникнув бича української преси. У грудневій книжці
328
Розділ дев'ятий
1937 p. редакція примушена була повідомити читачів про
тимчасове припинення видання, поки передплатники не
виконають свого елементарного обов'язку — поки не
заплатять своїх боргів. „Робимо це як демонстраційний
протест, — писала редакція, — проти тих неплатників, що
стали буденним явищем у нашому громадянстві".
Тут же попередження, що „неплатство й післяплатство
вб'є „Рідну Мову", і зрештою сподівання, що перерва в
праці — тільки тимчасова примусова перерва, яка покін-
читься в найкоротшому часі. Але це, додає редакція,
залежить від... неплатників і післяплатників.
Сподівання не здійснилися. Тимчасова перерва
„Нашої Культури" перетворилася в остаточне
припинення і журналу вже не пощастило відновитися.
Натомість „Рідна Мова" проіснувала без перерви до
1939 p., несучи до широких кіл українського народу
глибоку любов, пошану і знання своєї мови.