РОКИ 1920 1939

Початки комуністичної та офіційної совєтської преси І
на цкраїнських землях. Три доби розвиткц [
З приходом в Україну совєтської влади приходить
ступнева, але рішуча ліквідація національної
української преси. Залишається і в дальшому
розвивається лише преса комуністична, що стоїть на ґрунті совєтсь-
кому. Початки цієї преси сягають ще кінця 1917 p., коли
A9. XII) появився перший орган совєтської влади,
утворений Москвою в Харкові під назвою ЦИКУК
(Центральный Исполнительный Комитет Украины). Був це „Віст-
ник Української Народної Республіки", назву якого
друковано в мовах українській і російській, а зміст переважно
в мові російській.
В міру захоплення українських земель совєтською
владою в зайнятих нею місцях з'являлася і совєтська преса.
Розвиток і стан її творить нову сторінку в історії
журналістики на українських землях. Можна її поділити на три
виразні доби.
Перша - коли ліквідуються органи української
національної і соціалістичної думки, що не стояли на ґрунті
совєтської дійсності. Залишається ще на короткий час
преса, що приймала цю дійсність у надії знайти в ній
розв'язку національних вимог українського народу. Були це
кілька органів „боротьбистів" та незалежних українських со-
ціалів і демократів, що об'єдналися і створили Українську
комуністичну партію. Органами „боротьбистів" у першу
чергу був центральний щоденник під назвою „Боротьба",
якого 1920 р. за редакцією В. Еланського (Блакитного)
вийшло 75 чисел; „Трудове Життя", що виходило в Києві до 276
Розділ восьмий
25.НІ. 1920 р., та декілька назв на провінції. Незалежна
УСДРП мала в Києві своїм центральним органом
щоденник під назвою „Червоний Прапор", що виходив у 1918 р.
і став в 1920 р. органом організаційного комітету
Української комуністичної партії (УКП). Виходило в цей час
кілька органів цієї партії і на провінції, як „Червоний
Шлях" у Кам'янці-Подільському та інші. Незабаром УКП
примушена була влитися до новоствореної КП(б)У
(Комуністична партія більшовиків України), як до
територіальної партії, і ліквідувати свої органи.
Початки преси КП(б)У українською мовою
припадають на березень 1919 р., коли у Києві губернський комітет
цієї партії почав видавати щоденну газету під назвою
„Більшовик", а у Харкові — Центральний і Харківський
комітет — щоденник під назвою „Комуніст —
Коммунист".
Побіч починає виходити центральний орган совєтської
влади під назвою „Вісти — Известия Всеукраїнського
Центрального Виконавчого Комітету Рад". Як щоденна газета,
виходить вона спочатку в мовах російській і українській, а з
ч. 131, коли редакцію перебирає В. Блакитний (Еланський)
— тільки в українській мові. З цього моменту стають „Вісти"
фактично на той час єдиним органом, що гуртує дійсно
українські сили, що пробували пристосовуватись до
радянської системи.
Стан української преси в порівнянні з російською
пресою в Україні 1919—1922 pp. можна бачити з числових
даних, що їх подають В. Ігнатієнко і А. Русанов. Року 1922
на 222 органів російською мовою, органів в українській
мові було 173, з яких на комуністичну пресу припадає 21
назва.
У наступних роках відбувається різкий упадок
загальної кількості органів. Але одночасно зростає кількість
органів комуністичних. Так, у 1920 р. на 73 українських
органів припадає вже 63 органи комуністичних (російських
органів виходило в цей час 151, з яких 120
комуністичних). А 1922 р. на 77 українських органів - 75
комуністичних. З цього ж року починає зростати російська преса,
даючи вже 188 органів, з яких 169 комуністичних (на 75
комуністичних органів українською мовою). Врешті, 1922 р.
українська некомуністична преса цілковито зникає.
Залишається преса лише партійно-комуністична та офіційна
совєтська, що поступово взаємно покриваються.
Українською мовою цього року виходить 56 органів. За місцем
Роки 1920-1939
277
видання розподіляються вони так: Київщина — 22,
Харківщина — 20, Полтавщина — 7, Катеринославщина — З,
Поділля — 2 і Херсонщина — 2. Переважна кількість
органів припадала на центри. Так, Київ мав 16, Харків — 18,
Полтава — 3 органи.
З 1923 р. кількість преси українською мовою
збільшується. Головно збільшується кількість газет.
Поширюється їх видання на місцях (села, фабрики тощо). Це
підводить розвиток совєтської преси до другої доби.
Друга доба визначається національною політикою
совєтської влади, відомою під назвою „українізації". Тягнеться
вона від 1924 до 1930—1931 pp. На цю добу припадає
переведення багатьох центральних і місцевих органів на українську
мову та збільшення їх кількості.
Тоді ж відбувається розвиток щоденної газети „Вісти"
в напрямі скупчення визначніших українських
літературних, наукових і журналістичних сил. Це ж становище
затримується у „Вістях" якийсь час і по смерті В.
Блакитного (Еланського, 1925 p.), наступником якого в редакцію
приходить Є. Касьяненко. На сторінках додатку до
„Вістей" під назвою „Культура і Побут" з'являються відомі
памфлети М. Хвильового, де підносить він історичне
гасло „Геть від Москви". Тут же праці М. Шрага, П. Христю-
ка, М. Чечеля з економіки, історії, техніки тощо. Врешті,
сторінка гумору і сатири О. Вишні (П. Губенка — П. Грун-
ського), що спричинюється до особливої популярності
часопису серед ширших кіл громадянства.
До цього ж часу належить народження і розвиток
таких літературних, наукових, мистецьких органів як
„ВАПЛІТЕ" (Вільна Академія Пролетарських Літераторів)
під проводом Хвильового, а пізніш, як спадкоємець
„ВАПЛІТЕ", — знаменитий „Літературний Ярмарок" і
потім „Пролітфронт", „Червоний Шлях" за редакцією
Гринька A923), „Життя і Революція", „Радянська Література"
та інші органи, що принесли в українську літературу
чимало добірного зерна, порушили чимало проблем
літературного, національного та соціального світоглядового
характеру. Це ж саме відбилося на сторінках літературно-
критичного органу під назвою „Критика". Не меншого
значення здобуває освітньо-педагогічний орган під
назвою „Радянська Освіта". Народжується високоцінний
своїм завданням і змістом бібліологічний орган під
назвою „Бібліологічні Вісти", перших двоє чисел якого
виходять у кількох примірниках, друкованих на машинці,
278
Розділ восьмий
після чого розгортається він у солідний друкований орган.
Врешті, відновлюється, з поворотом з еміграції проф.
М. Грушевського, науковий орган українознавства
„Україна", як орган історичної секції Всеукраїнської Академії
Наук.
Тим часом совєтська влада, виявляючи і студіюючи
розвиток української думки, праці і творчості через
відповідні чинники, що поволі проходили в усі його клітини,
готує свій перехід до нової національної політики, що
наступає з 1930—1932 pp. як третя доба.
Приносить вона рафіновані, цинічні методи ліквідації
української національної думки і характеризується двома
основними моментами:
1) фаворизування жаргону в пресі, як шлях до мовної
асиміляції і
2) протиставлення до ідеї українства — ідеї совєтської
батьківщини („советского отечества") і братання української
культури з російською на користь останньої.
Як наслідок — широке розгорнення ліквідації всіх
органів, що крізь совєтську дійсність змагали до збереження
чистоти української мови і розвитку української культури,
письменства, науки.
Був це час, коли прозвучали постріли Хвильового і
Скрипника. А за ними — довга низка визначніших
журналістів, письменників, наукових робітників та громадських
діячів іде до північних концентраційних таборів і на
смерть.
Досить згадати тут хоч би такі імена найближчих
співробітників та редакторів преси перших двох діб: Г.
Гринько, О. Шумський („Червоний Шлях"), О. Дорошкевич,
М. Терещенко, Е. Черняк, Антоненко („Життя і
Революція"), Г. Косинка („Нова Громада"), М. Ірчан—А. Бабик
(„Західна Україна"), М. Семенко, Г. Шкурупій („Нова
Генерація") та багато інших, не кажучи вже про проф.
М. Грушевського як редактора „України". Року 1930
журнал цей з наказу влади перестав виходити. Відновлено
було його через 10 місяців, на цей раз вже за редакцією
колегії в складі П. Шурана, М. Іваненка, С. Скомського та
М. Качеровського.
Беручи свій початок у 1930—1932 pp., ця третя доба
преси совєтської України тягнеться до другої світової
війни, розгортається і поглиблюється в повоєнні сорокові
роки.
Роки 1920-1939
279
Українська преса на західноукраїнських
землях по першій світовій війні |
Но першій світовій війні українська преса на
західноукраїнських землях виступає речником
національних інтересів у боротьбі з польським змаганням до
опанування цих земель. Одночасно з тим стоїть вона на
ґрунті об'єднання всіх українських земель і національно-
культурного всеукраїнства, що вилилося і оформилося в
акті 22 січня 1919 р.
У житті української преси ця доба визначається в
першу чергу припиненням старшого щоденного органу, яким
було „Діло", що сталося по відступі зі Львова українських
військ і влади 29.IX. 1918 р. Цього ж дня до редакції
з'явилися польські військові жандарми з писемним припору-
ченням генерала Розвадовського: газету закрити,
редакторів придержати до дальшого зарядження, друкарські
черенки забрати в користь польських військ, а машини зде-
монтувати.
Щойно в 1920 р. замість „Діла" починає виходити
„Українська Думка", а 1921 р. за редакцією М. Струтинсь-
кого — „Український Вістник". Року 1922 виходить
„Громадський Вістник". Виходить він за редакцією О. Кузьми
до 31.VIII. 1922, аз 1.ІХ. 1922 відновлюється „Діло".
„З теперішнім відновленням, — писала редакція, —
вступає „Діло" в 40-й рік свого існування, вступає з
гордістю на свою минулу працю"... Та не довго довелося
протриматися. Всього два місяці. З кінцем жовтня 1922 p.,
незважаючи на тяжкий стан здоров'я головного редактора
Ф. Федорціва, який мав гострий катар легенів, було його
заарештовано. За ним пішли до арештів та в'язниць його
заступники і ближчі співробітники: М. Струтинський,
М. Голубець, Р. Голіян та інші. А З.ХІ. 1922 р. „Діло"
закрито. З 2.1. 1923 р. його знову заступив „Громадський
Вістник", який виходив до З.ІХ. 1923 p., коли відновлено
знову „Діло".
На цю ж добу припадає вихід таких органів як газета
„Вперед", що виходила тричі на тиждень як третій річник
соціал-демократичного напрямку, перше число якого за
редакцією проф. Буняка появилося у Львові ще 27.ХІ.
1918 р.; щоденник „Добра Новина" як орган теж
української соціал-демократичної партії, що виходила в мовах
українській і польській; тижневик громадського життя
280
Розділ восьмий
„Будуччина" і врешті побратим „Діла", що 1918 р. вступив
в 32-й рік свого життя, а саме — „Свобода", яка виходила
за редакцією М. Струтинського.
З переходом української влади до Станіславова,
перейшла туди і „Свобода" як тижневий орган Народного
Комітету. Тоді ж у Станіславові почав виходити „Народ",
як щоденник Української радикальної партії, при участі
М. Шаповала, М. Євшана, В. Пачовського і за редакцією
М. Балицького. Другим щоденником була тут
„Республіка" за редакцією І. Кревецького. Тут же виходили ще
щоденник „Нове Життя", тижневик „Воля" та „Станис-
лавівський Вістник".
З провінціальної преси цього часу можна згадати в
першу чергу „Золочівське Слово", що визначалося
широко поставленою, як на той час, інформацією. Виходило
двічі на тиждень з листопада 1918 p., передавши на
початку 1919 р. редакцію до рук М. Голубця. У Бережанах
виходить тижневий „Бережанський Вістник", як орган
повітової Національної Ради, за редакцією М. Західного; у Чорт-
кові — селянський часопис під назвою „Наша Земля"; у
Коломиї — „Покутський Вістник", що появлявся двічі-
тричі на тиждень, та „Січовий Клич" — тижневик
Українського Січового Союзу, у Перемишлі — тижневик
українського робітництва під назвою „Українська Робітнича
Газета" та „Український Голос", що протримався до
пізніших часів; у Тернополі політично-економічний
щоденник „Українські Вісті" за редакцією Ф. Булата та інші.
Всі ці органи чутливо прислухалися до проявів
національно-політичного життя доби. Крім згаданих оглядів
політичного життя на українських землях і за кордоном
такі органи як „Громадський Вістник" і „Діло" звертали
пильну увагу на місцеве життя, даючи йому спеціальні
додаткові сторінки, назвавши їх „Вістниками". Так
появилися „Станиславівський Вістник", „Тернопільський
Вістник", „Чортківський Вістник", ба, навіть „Волинський
Вістник". Тут же були заведені сторінки-вісники:
літературний, економічний, спеціально — жіночий. Крім того
появилося тут чимало цінних праць та оглядів на теми
історичні, літературні, шкільництва, музейництва,
мистецтва, української журналістики, національно-політичні
тощо. Досить згадати з них хоч би кілька таких: „Українська
справа на міжнародному конгресі двісті років тому A728)"
І. Борщака; „У справі методики національно-визвольної
Ропи 1920-1939
281
боротьби" О. Бочковського; „Літературно-Науковий Віст-
ник" М. Рудницького та багато інших.
Умови, в яких довелося існувати українській пресі з
перших же днів польської влади на українських землях,
характеризуються низкою фактів ліквідації поодиноких
органів та ув'язнення редакторів і тими конфіскатами, що
сипалися з боку прокуратури. Але цього не було досить.
На сторінках поодиноких органів залишилися факти, що
свідчать про те, наскільки була утруднена стежка
українській пресі до її читачів і передплатників.
Та незважаючи на всі труднощі, українська преса
Галичини щодалі тим все міцніше ставала на ґрунті захисту
національних змагань і народних інтересів. Упродовж часу
від історичного дня, коли Радою амбасадорів вирішено
долю галицько-українських земель A923), до приходу со-
вєтської влади 1939 p., поруч з органами
національно-політичними та інформаційного характеру, пощастило
українській пресі охопити собою всі галузі українського життя.
Крім вже згаданих національно-політичних органів
(„Діло", „Вперед", „Земля і Воля" та інші) народжуються
нові та відновлюються старші, що стають речниками
поодиноких політичних угруповань, партій чи течій. Разом із
політично-інформативними органами приступають вони
до видання також часописів ідеологічного характеру, як
також додатків чи окремих видань, що ставлять своїм
завданням організацію суспільної думки в дусі своєї
ідеології. Так, Українське національно-демократичне
об'єднання (УНДО), стоячи близько до „Діла", продовжує видання
тижневої „Свободи". Українські соціалісти-радикали
відновляють „Громадський Голос", а потім починають
видавати такі ідеологічні органи, як „Проти Хвиль"
A928-1929) та „Живе Слово" A939). При „Громадськім
Голосі" починають виходити, як додаток, „Молоді
Каменярі", що пізніш стають органом руханково-спортової
організації „Каменярів". При ньому ж („Громадському
Голосі") починає в тридцятих роках виходити літературний
додаток під назвою „Сніп".
Міцно стоячи на засадах, покладених М. Драгомано-
вим, продовжують традицію своїх попередників
„Громадський Друг", „Народ", „Життє і Слово" та інші. Під
вправною редакторською рукою М. Стахова та О.
Павлова здобули ці органи популярність серед ширших кіл
українського селянства та поступової молоді.
282
Розділ восьмий
Роблять спробу відновити свою пресу також і
українські соціал-демократи, що після розбиття партії і
захоплення комуністичним крилом її органів „Вперед" та „
Земля і Воля" опинилися у тяжкому організаційному стана-
вищі. Ці спроби виявилися в появленні кількох органів,
що мали короткий вік. Були ними „Вперід" та „Робітнича
Трибуна", як також одноднівки „Робітнича Думка" A924)
та „Робітниче Слово" A938), якого вийшло двоє чисел.
Українські націоналісти, згуртовані в „Українській
Військовій Організації" (УВО), а потім в „Організації
Українських Націоналістів" (ОУН) та групи, що ближче
стояли до них, приступають у 1923 р. до видання часопису
„Заграва" як органу Української партії
національно-робітничої. Пізніш виходять такі органи націоналістичного
напрямку як „Вісті", „Наш Клич", „Голос Нації" і,
врешті, тижнева газета „Голос" у виданні Б. Кравціва,
змінюючи один одного внаслідок адміністративних впливів.
Під час виборчої кампанії до Сейму 1935 р. почала
виходити у Львові газета „Рідний Грунт". Був це тижневий
орган націоналістичного напрямку, що в гострій, а часом і
в нестриманій формі, виступив проти всього політично-
організованого українського суспільства. Його
наступником пізніше виявив себе „Авангард", що виходив у
Коломиї в 1937—1938 pp., і своїми виступами, як формою, так і
змістом, перевищив свого попередника. В цих же роках
A936) почав був виходити, подібний згаданим, декадник-
газета під назвою „Фронтом", що голосився до
націоналістичного напрямку та ставив своїм завданням „боротьбу
з комунізмом, марксизмом і матеріалізмом".1
Поруч з цими органами з 1935 р. починають виходити
часописи організації, що виникла під проводом Д. Па-
лієва, колишнього члена УНДО під назвою Фронт
Національної Єдності (ФНЄ). Були це щоденна газета
„Українські Вісті" за редакцією Д. Гладиловича та тижнева газета
„Батьківщина". Пізніш появилося кілька чисел
ідеологічного органу ФНЄ під назвою „Перемога", одним з
визначніших співробітників якого став Іванейко (псевдонім
Шлемковича).
З органів національно-клерикальної думки першою
була „Нова Зоря", що почала виходити з 1926 р. двічі на
тиждень як орган Української католицької організації,
1 Орган націоналістів „Голос Нації" C8. XI) присвятив цьому часопису
статтю О. Бойдуника, в якій автор, торкаючись способу ведення його,
зайняв гостро негативне становище.
Роки 192Q-1939
283
редактором якої став О. Назарук. Своїм політичним
настановленням орган цей часом консолідувався з
напрямком сучасного гетьманського руху. З 1927 р. починає
виходити тижнева газета під назвою „Правда", яку видає
Інститут Непорочного Зачатія.
Обидва ці органи відбивали національно-політичне
становище, що його займав єпископ Хомишин. В 1928 і
1931 pp. поруч з цими органами народжуються органи, що
йдуть під впливом і за допомогою митрополита А. Шепти-
цького, відбиваючи його національно-політичне
наставления і думки. Були це ілюстрований тижневик під назвою
„Неділя", що під вправною журналістичною рукою Р. Го-
ліяна здобув в українській журналістиці одно з поважних
місць, та „Мета", що стала тижневим органом
„Української Обнови". Разом з цими органами йшов по
лінії національно-релігійній орган українських євангели-
ків-лютеран під назвою „Стяг", що виходив у Станіславові.
Думки і національно-політичні наставления сучасного
гетьманського руху почала була заступати газета
„Хліборобський Шлях", яка одного часу злилася була з
„Батьківщиною", а пізніш перетворилася в журнал під
тією ж назвою. Поодинокі члени цього руху
співпрацювали і в органах ФНЄ.
Розвинули свою пресову акцію впродовж тридцятих
років, головним чином, також течії, що відбивали совєто-
фільське і комуністичне наставления частини
українського суспільства. Були це такі газети: „Наша Земля",
„Сель-Роб", „Світло", „Наше Слово", „Сила" тощо.
Врешті, тижнева газета новоутвореної Української партії
праці під назвою „Праця"; тижневик, а потім двотижневик
політичної незалежної думки „Рада" (орган послідовників
Петрушевича-диктатора); тижнева газета українського
міщанства „Слово" та ін. Із загальноінформаційних
часописів цього періоду треба згадати спробу видання таких як
щоденник „Час", що в 1931-1932 pp. виходив у Львові за
редакцією М. Голубця, та „Як на долоні" — двотижнева
газета, що в кінці 1937 р. почала була виходити у Львові за
ред. Ю. Шкрумеляка та О. Боднаровича. Розвинутися і
довше вдержатися цій газеті не пощастило, незважаючи
на добре задуманий план подавання інформацій для своїх
читачів. З причин матеріального характеру вже по кількох
числах вона мусила припинити своє існування.
Крім цих часописів з 1930 р. виходила селянська
тижнева газета під назвою „Нове село" з додатком „Колосся",
284
Розділ восьмий
як також такі: „Прапор" A923—1924), „Українська Рада"
(тижнева) за редакцією Струтинського, „Слово правди"
A932) та інші.
Окреме місце в житті і розвитку української преси
західноукраїнських земель займає створене І. Тиктором
видавництво „Українська Преса", оперте на комерційний
ґрунт і розраховане на масового читача. До 1933 р. стояло
це видавництво в тісному зв'язку з УНДО. Пізніш
відійшло з метою зайняти незалежне, як думалося,
загальноукраїнське становище.
Найстаршим часописом цього видавництва був
„Новий Час", перше число якого появилося 1.ХІ. 1923 р.
Спочатку виходив двічі на тиждень, потім що другий день,
аз 1.1. 1932 р. став щоденною газетою. Розвинувши
видавничу акцію, почав давати цінні додатки, з яких
особливого значення придбала „Історична Бібліотека", в якій
появилися такі цінні видання: „Велика Історія України",
„Історія української культури", „Історія українського
війська", що починаючи з 1934 p., виходила місячними
випусками, та „Велика всесвітня історія", яку не дали
закінчити події, що наступили з кінцем 1933 р.
Другим масовим часописом цього ж видавництва була
ілюстрована тижнева популярна газета під назвою „Наро-
дня Справа", що почала виходити з 21.Х. 1928 р. За
короткий час став цей часопис одним із найбільш поширених,
зібравши понад 30.000 передплатників. Прислужилася
цьому, до певної міри, нова практика у виданні часописів,
а саме — видача точним передплатникам допомоги за впа-
лу худобу та погорільцям. Цим здобула „Народня Справа"
в широких колах жартівливої назви — „коров'ячої газети".
Але й крім цих допомог, за час від 1929 р. часопис дав
читачам низку добрих книжечок, а з 1937 р. почав видавати
бібліотеку під назвою „Рідне Слово".
З кінцем 1932 р. B9.ХІІ) те ж видавництво видає третю
газету: ілюстрований двотижневик під назвою „Наш
Прапор" з щомісячними книжками „Українська Бібліотека".
Від 1935 р. починає виходити при „Нашому Прапорі"
квартальник „Аматорський Театр" (драматичні твори для
вистав тощо), а в 1937 р. — „Музична бібліотека".
Розгортаючи свою діяльність і давши ще часописи для дітей
(„Дзвіночок") та гумористичний („Комар"), видавництво
„Українська Преса" накреслило широкий план на
майбутнє, якого з приходом подій кінця 1939 р. вже не судилося
здійснити.
Роки 1920-1939
285
Крім згаданих центральних органів, що появилися у
Львові, чимало газет інформаційно-громадського
характеру виходило впродовж цієї доби також на провінції.
Згадати хоч би таку з них як „Український Голос", що виходив
у Перемишлі. Там же виходив „Український Бескид".
Обидві були подекуди під впливом
національно-клерикальних кіл українського суспільства.
У Коломиї, крім згаданого „Авангарду", виходили ще
такі тижневі газети : „Радикальний Голос" A932), „Право
Народу", як орган Української народної партії, та „Голос
Покуття", який видавала група колишніх членів
Радикальної партії, створена в тридцятих роках для поборення
діяльності УСРП (Українська соціалістично-радикальна
партія) і для внесення до її рядів розладу.
У Тернополі в 1928—1930 pp. виходив „Подільський
Голос", народна двотижнева газета для політики, освіти і
господарства, яку видавав С Баран, так само двічі на
місяць 1928 р. почав був там же виходити „Громадянин".
У Станіславові почала виходити тижнева газета під
назвою „Громадські Вісті" як часопис українського
працюючого народу (К. Трильовський). Там же виходив
популярний ілюстрований тижневик Українського Народного
Союзу під назвою „Селянський Прапор" A925—1928).
Далі виходили: в Яворові — місячна газета „Українське
Слово" A929—1937), у Бродах — місячна газета „Брідські
Вісті" (з 1936 р), у Сокалі — двотижнева газета під назвою
„Голос з-над Буга" за редакцією П. Стефанишина
A936—1937), що продовжував традицію органу Ради
повітової і виходив під тією ж назвою; у Зборові в 1933—1938 pp.
філія Товариства „Просвіта" видавала двічі на місяць „Збо-
рівські Вісті"; Городенка мала свою щомісячну газету,
присвячену освітнім і господарським справам, під назвою „Го-
роденські Вісті" A930) і т. д.
Врешті, мала свій орган Лемківщина, що виходив у
Львові двічі на місяць у 1934—1939 pp. під назвою „Наш
Лемко" за редакцією історика Лемківщини Ю. Тарновича.
З органів, що виразно стояли на ґрунті
чужонаціональних чи угодових інтересів, продовжуючи традиції „Рідного
Краю", що виходив в 1920—1923 pp. за редакцією М. Яц-
ківа, виходили такі як господарсько-політична газета
табору Пілсудського під назвою „Селянин" та „Недільна
Газета" для села і міста.
Не бракувало в цю добу і органів москвофільства.
Переживши свій розквіт у минулому столітті, виявило воно
286
Розділ восьмий
себе лише двома органами. Покинувши так зване „язи-
чіє", один з них прийняв для підтримки і ширення ідей
„русскости" літературну російську мову. Була це тижнева
газета „Русской Народной организации" під назвою
„Русский Голос", що почав виходити з 1922 р. Друга — для
ширення тієї ж ідеї примушена була прийняти...
українську літературну мову. Це тижнева газета „Рус. Сел.
Организации", що з 1928 p. почала виходити під назвою „Земля і
Воля".
І Літератцрно-наикпві та нацкпві органи
Разом з органами політично-інформаційного
характеру охопила українська преса різноманітні
галузі культурного і господарського життя. В першу чергу
були це органи літературно-наукового характеру.
Хронологічно першим з них виступає журнал під назвою
„Митуса", що почав виходити у Львові з січня 1922 р. за
редакцією В. Бобинського, Р. Купчинського та П.
Ковжуна. Був це місячник літератури і мистецтва. Серед
співробітників були: О. Бабій, Ю. Шкрумеляк, А. Павлюк,
М. Обідний, Б. Гомзин, Ю. Липа, Д. Загул, М. Семеренко
та інші, крім згаданих вже вище. Тут же — відділ
„Мистецької Трибуни", в якому П. Ковжун дав свої „Записки
маляра", М. Рудницький — статтю про модерну музику,
В. Січинський — уваги з приводу історії мистецтва М.
Голубця і постановок в українському Львівському театрі та
ін. Кожне число приносило репродукції мистецьких
творів Г. Нарбута, О. Архипенка, П. Ковжуна, автора самої
обкладинки журналу. Журнал збуджував сподіванки на
його розвиток. Але так не сталося. З травня того ж року
A922) заступив його другий журнал. Був це „Літератур-
но-Науковий Вісник". Перше число його появилося за
редакцією Д. Донцова у виданні „Української Видавничої
Спілки" у Львові.
У вступній статті під назвою „Наші цілі" редакція
повідомила, що є це відновленням „Літературно-Наукового
Вісника" з минулих літ. „Відновлюючи видання
„Літературно-Наукового Вісника", — писала вона, — редакція
свідома величезної трудности зачатої справи... Вирвати
нашу національну ідею з хаосу, в якім вона грозить
згинути, очистити від сміття і болота, дати їй яскравий
виразний зміст, зробити з неї стяг, коло якого гуртуватиметься
Роки 192Q-1939
287
ціла нація — ось завдання до розв'язання котрого, разом з
іншими, хоче причинитися і відновлений „Літературно-
Науковий Вісник".
Приступивши до реалізації цього завдання, редакція
розгорнула його в напрямі безоглядної боротьби з
традиціями й ідеями, якими жив „Літературно-Науковий
Вісник" у минулих роках. Зокрема виступає проти ідеї
демократизму в українському житті, висуваючи натомість
ідеологію так званого українського націоналізму.
Редакція „Літературно-Наукового Вісника" минулих
літ, на чолі з проф. М. Грушевським запротестувала проти
вживання старої назви та проти твердження про
відновлення старого „Літературно-Наукового Вісника".
Вказувала, що новий журнал не має нічого спільного з
„Літературно-Науковим Вісником" минулих літ, навпаки —
суперечить його світогляду, традиції і становищу.
Протест цей реальних наслідків не мав. Викликав він
тільки деякі відгуки, з яких варто згадати хоч би той, що
появився в часописі „Книжка". Усупереч твердженню
М. Рудницького в „Громадськім Вістнику" A923, ч. 29),
що „чимало із старих, довголітніх співробітників
„Літературно-Наукового Вісника" поставилося вороже до нового
редактора", „Книжка", обговорюючи перші чотири
книжки журналу, зазначала, що він „співробітників згуртував
у себе всіх, які ще живуть на землях соборної України", з
таким дивним додатком: „...за виїмком комуніствуючих, в
тім числі Олеся і Грушевського"(!)
Виходив новий „Літературно-Науковий Вісник" до
1933 p., коли його засади і завдання перебрав журнал під
назвою „Вістник", як безпосередній продовжувач „ЛНВ",
проіснував „Вістник" до 1939 р. як орган Д. Донцова.
Поза публіцистичною сторінкою, що принесла низку
статей з-під гострого пера самого редактора, скерованих
ним на „очищення" національної ідеї від „сміття і
болота", якими вважав він ідею демократизму і соціалізму,
обидва ці органи, одначе незважаючи на це, принесли
чимало цінних творів із красного письменства, зокрема
молодших письменників.
Поруч зі згаданими журналами розгорнула діяльність
низка інших, що так само відбивали те чи інше
ідеологічне становище. Так, з квітня 1931 р. за редакцією П. Ісаєва
починає виходити у Львові місячник „Дзвони", який так
визначає своє завдання: „Будемо змагати до того, щоб да-
288
Розділ восьмий
вати нашим читачам якнайбільш здорову творчість,
оперту на християнський світогляд"...
Упродовж дев'яти років журнал цей зумів згуртувати
чимало поважних літературних та наукових сил.
Рівночасно з оригінальною творчістю появилося тут
чимало матеріалів, що знайомили читача з європейською
літературою. Порушувано всі актуальні в науковому світі
питання. З 1932 р. при журналі почала виходити
„Бібліотека „Дзвонів", що дала низку цінних праць, з яких
згадати хоч би такі: Є. Ю. Пеленського „Бібліографія
української бібліографії", О. Мицюка „Тадей Рильський як хлопо-
ман і економіст", С. Смаль-Стоцький „Українська мова"
та інші. З красного письменства: У. Самчук „Волинь"
(II т.); Ю. Косача „Чарівна Україна", Ю. Липи „Вірую";
Н. Королевої „Інакший світ" та „Во дні они"; Б. Антони-
ча „Книга лева" (поезії) та інші.
В цілому виявили себе „Дзвони" як виразно
культурний і цікавий, живий своїм змістом орган, що міг
привабити увагу читача, незалежно від його того чи іншого
світогляду чи політичного переконання.
В 1929—1932 pp. виходив у Львові журнал під назвою
„Нові Шляхи", що за редакцією А. Крушельницького був
речником совєтофільських змагань на
галицько-українських землях. Давав він обґрунтування та ширення настроїв
прихильних совєтській дійсності на східноукраїнських
землях. Велика частина вміщеного тут матеріалу належала
перу самого редактора та його сина Івана і лише подекуди
траплялися твори інших авторів.1
В тих же роках і з тією ж метою виходив у Львові другий
місячник літератури, мистецтва і критики під назвою
„Вікна". Видавцем і редактором спочатку був В. Бобинсь-
кий, а потім С. Олексюк. Журнал був ілюстрований
багатьма образками з життя совєтської України.
Під впливом націоналістичної течії були такі часописи
як місячник „Дажбог", двотижневик „Напередодні",
тижневик „Обрії". Всі вони виходили старанням і при ближчій
участі Кравціва. Перший був більш публіцистичного
характеру і менше літературного. Два дальші були часописами
літературно-мистецькими. Відбивали думки і настрої
молодих творчих сил. Виходили в 1936—1938 pp., взявши за
зразок зовнішній вигляд двотижневика літератури, мистецтва,
1 В році 1933 А. Крушельницький виїхав до совєтської України, де після
ув'язнень і знущань загинув. Загинули там і його сини.
Роки 1920-1939
289
науки і громадського життя під назвою „Назустріч", що
почав виходити у Львові в 1934 р. в газетному форматі за
редакцією В. Сімовича, а потім С. Гординського.
Цей багато ілюстрований часопис був живим відгуком
на кожний прояв літературно-мистецького життя і
творчості. Під вправним редакційним веденням здобув він
одно з поважних місць в українській журналістиці, піднісши
її на європейський рівень.
Крім згаданих часописів літературно-наукового та
мистецького характеру цієї доби, виходили ще такі як „Наука
і Письменство" — місячник української молодої ґенерації,
перше число появилося в 1927 р. за редакцією Я. Церків-
ського; „Поступ", що був речником християнської моралі
і виходив у 1921—1930 pp. за редакцією О. Моха та інших.
З органів наукових у першу чергу треба згадати
„Записки Наукового Товариства ім. Шевченка", що хоч і
не точно продовжували появлятися під проводом К.
Ординського, В. Сімовича, І. Крип'якевича та „Записки
чина св. Василія Великого" (Жовква), що приносили багато
праць історичного характеру, з археології, архівництва,
музейництва тощо. В 1924—1925 pp. виходив у Львові за
редакцією І. Кревецького місячник історії і культури під
назвою „Стара Україна", що його видавала книгарня
Наукового Товариства ім. Шевченка.
Поставивши завданням розбудження свідомості
індивідуальності про теперішнє й минуле, журнал цей приніс
чимало цінного матеріалу, що конкретно виявився в
працях: а) про історичну культуру та історичні традиції в
Україні; б) з історії і культури старої України з увагою до
національно-державних змагань та побутових
особливостей українського народу; в) з історії поодиноких
українських земель; г) про поодинокі історичні інституції України,
як також біографії, мемуари як українців, так і чужинців,
описи пам'яток України та важніші документи та інше.
Все це — старанням і працею таких наукових сил як
В. Барвінський, В. Карпович, Я. Гординський, І. Крип'я-
кевич, М. Возняк, К. Студинський, І. Свенціцький, В.
Дорошенко, Д. Дорошенко, І. Борщак, В. Липинський,
В. Заіжин, П. Зайцев, П. Богацький, В. Січинський та
інші, став цей журнал в ряди цінних українських наукових
видань.
Поважне місце здобуло також „Слово", журнал
слов'янської філології, що його в 1936 р. почав видавати
„Семінар Слов'янської Богословської Академії" за редакцією
290
Розділ восьмий
К. Чеховича. Виходив двічі на рік. Своїм завданням ставив
„...не тільки науково досліджувати і побільшати наукові
здобутки в усіх ділянках слов'янської філології, а також
оцінювати давні і новіші наукові славістичні праці, не
промовчуючи і їхнього ідеологічного забарвлення".
Перша книжка журналу принесла праці членів
„Семінару". Прихильно зустрівши „Слово", преса висловила
побажання бачити в ньому праці ширшого кола „також із
світських науковців".
Побажання не залишилося без наслідків. Вже з другої
книжки появляються тут цінні праці таких представників
наукової думки як С. Смаль-Стоцький, М. Возняк,
М. Гнатишак, В. Щербаківський та інші.
Року 1939 почав виходити у Львові новий журнал
українознавства під назвою „Сучасне і Минуле", який почало
видавати Наукове Товариство ім. Шевченка за допомогою
Центросоюзу. Головним редактором став д-р І. Раковсь-
кий, а фактичну редакційну працю поділено між членами
колегії референтів поодиноких відділів під головуванням
д-ра В. Сімовича.
Програмою і змістом перших чисел та вправним
редакційним веденням заповідався цей журнал на поважний
науково-культурний орган. Однак, воєнні події, що
незабаром наступили, не дали вже змоги йому розгорнутися.
Появилося лише троє чисел, з яких одно подвійне,
присвячене Т. Шевченкові.
І Органи краєзнавчі
Нобіч зі згаданими науковими органами з 1931 р. в
Самборі почав виходити „Літопис Бойківщини",
присвячений дослідам історії, культури і побуту
бойківського племені. Видавало його раз чи двічі A935, 1936) на
рік Товариство „Бойківщина" за редакцією д-ра Гуркеви-
ча. Появилося одинадцять книжок, що стали вкладом
великої вартості до краєзнавчої літератури, принісши багато
цінних матеріалів, праць, розвідок, вказівок для
краєзнавчих дослідів тощо.
Цілям краєзнавчим присвячений був також часопис
„Наша Батьківщина", який почав виходити в 1937 р. за
веденням Українського Краєзнавчо-туристичного
Товариства „Плай" (Львів) за редакцією М. Таранька.
Роки 192Q-1939
291
Вже в перших же числах приніс цей часопис кілька
цінних нотаток про завдання українського краєзнавства
(М. Гавдяка), про краєзнавство і музейництво (І. Свен-
ціцького), про археологію і краєзнавство (Я. Пастернака)
та інші. В дальшому заповів був поруч з актуальним
матеріалом присвячувати кожне число окремій країні
Батьківщини. Поруч з цим, щодо технічної сторінки, так і щодо
змісту, дбайливим виданням визначаються часописи „Ро-
гатинець", „Око" в Рогатині та інші.
Книгознавчі органи |
Слабшим виявив себе на початку цієї доби перший
репрезентант, орган книгознавчої журналістики,
що появився у червні 1921 р. як орган видавництва
„Бистриця" в Станіславові під назвою „Книжка". Був це
неперіодичний вісник українського книжкового руху,
назвавшись „новою небувалою появою". З 1922 р. стає
місячником, помалу розвивається і притягає ширші кола
співробітників. З 1923 р. стає органом „Союзу Українських
Книгарень і накладень". Довше протриматися не
пощастило. Щойно в 1927 р. цей же Союз приступив до видання
нового свого органу під назвою „Книжник" (редактор
М. Матчак), що ставив завданням реєструвати всю
українську видавничу продукцію на західноукраїнських землях
на зразок „Літопису українського друку" (Харків). Та не
вдалося довше втриматися і цьому органу. Натомість у
1937 р. Бібліологічна комісія Наукового Товариства ім.
Шевченка приступає до видання місячника бібліографії та
бібліофільства під назвою „Українська Книга".
Під веденням досвідченого редактора і знавця д-ра
Є. Пеленського журнал цей з перших же книжок звернув
на себе увагу суспільства й преси, яка відгукнулася на
його появу якнайкращою оцінкою. Впродовж трьох років
поклав цей журнал до книгознавчої скарбниці чимало
цінних внесків з історії української книжки й преси, з
бібліотекознавства, бібліографії тощо.
Вкінці годиться згадати тут ще й такий спеціальний
орган, що в цю добу почав виходити, як „Бібліотечний
Порадник" A925).
292
Розділ восьмий
[1 Педагогічні часописи
З органів педагогічних та українського
шкільництва в 1921 р. появився місячник Товариства
„Учительська Громада" під назвою „Світло". Присвятив цей
журнал свої сторінки обговоренню справ дошкільного та
позашкільного виховання, народної освіти, суспільної
опіки тощо. Подавав найважніші події з національного і
суспільного виховання в краю і поза краєм, містив
бібліографію тощо. Врешті, звертав увагу на тісний зв'язок між
національно-культурним і економічним життям.
Наслідком цього з'являлися тут також статті з кооперації в
зв'язку з загальним національно-культурним рухом, з
кооперації і виховання молоді і подібне.
Одночасно зі „Світлом" продовжував виходити у
Львові орган Товариства „Взаїмна Поміч Українського
Вчительства" під назвою „Учительське Слово",
присвячений справам Товариства та питанням педагогічної
практики. По припиненні „Світла" виходив цей часопис аж до
війни, даючи при тому спеціальний додаток під назвою
„Методика і шкільна практика".
Це ж Товариство з 1927 р. видає поважний
педагогічний квартальник під назвою „Шлях виховання і
навчання". З 1938 р. почав був виходити спеціальний орган,
присвячений теорії і практиці дошкільного виховання під
назвою „Українське Дошкілля". Врешті, справам
організаційним в українському шкільництві, як також шкільній
праці, присвячені були такі органи як „Українська
Школа" та „Рідна Школа", яку видавало Товариство тієї ж
назви, як ілюстрований двотижневик.
її Часописи для дітей і молоді
Норуч з цими часописами виникають нові органи,
присвячені потребам української дитини і
молоді. З них у першу чергу треба згадати „Світ Дитини".
Видавництво „Світ Дитини" почало працю в листопаді
1919 р. у Львові. Основником був М. Таранько, колишній
учитель і знавець дитячої душі та її потреб. Про
виникнення часопису так він розповідає у своєму спомині про
школу ім. Бориса Грінченка у Львові: „В холодні дощові дні
діти залишалися у шкільних залях, де провідники
поодиноких гуртків читали дітям казки, історичні оповідання...,
Роки 192Q-1939
293
з найстаршими дітьми підготовляли сценічну виставу...
Матеріалів до читання було дуже мало, тому провідники
радили собі, як уміли, — виписуючи з різних книжок та
старих річників „Дзвінка" всякі підходящі матеріали.
Саме тоді прийшла мені думка про конечну потребу
дитячого журналу, яку я постановив зреалізувати і почав
видавати від 1 листопада 1919 р. двотижневик „Світ Дитини".
Журнальчик розвинувся в багатоілюстрований
часопис. Його популярність серед дітей та їх батьків зростала з
кожним роком. Від українського суспільства не раз
діставав він вирази признання і симпатії. А п'ятнадцятий рік
існування його зустріла низка органів щирим привітом і
підкресленням, що ведення часопису було поставлене на
належну височінь педагогічних вимог і
національно-виховних завдань.
При цьому часописі виходила „Дитяча Бібліотека".
Спершу видання неперіодичне, а з січня 1934 р. почала
виходити щомісяця окремими випусками, досягши
поважної кількості назв.
Це ж видавництво приступило до видання такого ж
часопису для старшої молоді під назвою „Молода Україна".
Був він поставлений так само сумлінно і так само набув
популярності, принісши чимало цінних творів, що клали
міцну основу національного виховання молоді.
Слідом за „Світом Дитини" пішли інші видавництва.
Так появляється „Наш Приятель", що його видає
Товариство Молоді, „Молоді Каменярі", що з 1928 р. починають
виходити як додаток до „Громадського Голосу", а з 1932 р.
перетворюються в самостійний місячник під назвою
„Каменярі" і виходять за фактичною редакцією І. Луци-
шина (до 1935 р.) і П. Костюка.
З 1 листопада 1931 р. видавництво „Українська Преса"
(І. Тиктор) починає видавати за редакцією Ю. Шкрумеля-
ка місячник для української дітвори під назвою
„Дзвіночок". З січня 1937 р. при ньому виходить
бібліотека для молоді під назвою „Ранок" (щомісяця).
Користувався „Дзвіночок" успіхом, що відбилося і на
сторінках преси. Так, „Рідна Школа" в замітці під назвою
„Наші гордощі" словами одного з батьків дає таку його
оцінку: „Не дивуйтеся дітворі, що з таким зацікавленням і
нетерпеливістю вичікує появи кожного чергового числа
„Дзвіночка"... Бо й ми, старші, взявши в руки будь-котре
число..., відчуваємо якесь невидиме вдоволення, втіху, а
навіть гордість... Яка краса, яке багатство, яка різноманіт-
294
Розділ восьмий
ність, а одночасно з нею і легкість змісту!... Ніякий
дитячий садок не може нині обійтися без „Дзвіночка"..., а
дітвора прямо пропадає за ним".
З інших часописів згадаємо „Юні Друзі", що йога в
1934—1935 pp. видавало видавництво „Українська
Реклама". Крім того, з 1938 р. виходить „Українське Юнацтво"
за редакцією В. Глібовицького; далі — „Шлях Молоді", що
його видає „Рідна Школа"; місячник „Вогні"
A931—1934), де з'являлися твори молодших авторів; „Ми
молоді" у Рогатині, одним з головних завдань якого була
боротьба з алкоголем; „Молода Громада" (двотижневик),
що в 1922 р. виходив у Коломиї, „Молоді Робітники" у
Львові та „На Сліді", що присвячував свої сторінки
пластовому та руханково-спортовому руху.
Розвинулася спеціальна руханково-спортова та
пластова преса, з якої згадати хоча б ті її органи, що виходили
друком (поза низкою рукописно відбиваними):
„Луговик", а потім „Вісті з Лугу" за редакцією Р. Дашкевича,
„Сокільські Вісті", згадані вже „Каменярі", „Пластовий
Шлях" та „Український Пласт" у Станіславові, що його з
1923 р. видавало Товариство охорони дітей і опіки над
молоддю та інші. Врешті, українське студентство, що брало
участь у загальних органах, мало також свій спеціальний
журнал під назвою „Студентський Шлях".
1 Загальноосвітні органи
З органів загальноосвітніх треба в першу чергу
згадати відновлення часопису під назвою „Письмо з
Просвіти". Початки цього органу Товариства „Просвіта"
у Львові сягають 1877—1879 pp. Через брак фондів сталася
перерва, що тяглася 15 років. Року 1894 приступлено до
поновлення видання просвітнього органу, на цей раз під
назвою „Читальня". Та недовго протримався і цей
часопис. По двох роках мусив припинитися. Нова перерва
тяглася 10 років. Щойно з початком 1907 р. пощастило
відновити „Письмо з Просвіти" як літературно-популярний
ілюстрований місячник за редакцією Я. Весел овського, а
від 1910 р. — Ю. Балицького. Виходив двічі на місяць аж
до 1914 р.
З вибухом першої світової війни завмерла вся
діяльність Товариства „Просвіта". „Письмо з Просвіти" пере-
Роки 192Q-1939
295
стало виходити, а його редактора, при обсадженню Львова
російським військом, вивезено на Сибір.
Спроба продовжувати видання цього часопису була
1916 р. Появилося тоді одно число у місяці липні. Було
воно інструктивного змісту. У грудні 1919 р. Товариство
ухвалило видавати ілюстрований орган під назвою
„Живописна Україна" за редакцією Ф. Федорціва. Однак знову
брак фондів став на перешкоді. Щойно з 15 грудня 1921 р.
щастить знову приступити до видання „Письма з
Просвіти" як літературно-просвітнього тижневика за
редакцією В. Дорошенка. З 1923 р. перетворюється цей часопис
у місячник, присвячений позашкільній освіті під назвою
„Народня Просвіта".
Тим часом відчувалася потреба в
популярно-науковому органі, подібному до колишньої львівської „Зорі".
Незважаючи на тяжкий матеріальний стан, що
переживала „Просвіта", головний відділ все ж рішився приступити
до видання такого часопису.
Перше число цього часопису під назвою „Життя і
Знання" появилося у жовтні 1927 р. за редакцією М. Галу-
щинського. Початки були досить тяжкі. Перший і другий
роки принесли дефіцит. Щоб орієнтуватися у вимогах і
бажаннях суспільства й читачів, редакція вирішила
перевести анкету. У липні 1929 р. розіслано було понад 1.500
анкетних листків з 20-ма питаннями. Редакція дістала...
104 відповіді. Не багато. Але цінні і цікаві своїм змістом.
Пізніший редактор A931-1933) І. Брик подає такі
висліди: „Відповіді надійшли від поодиноких читачів, від
читалень — 6, кооператив — 2 та від однієї гімназії. Були це
відповіді вчителів — 21, селян — 19, священиків — 10,
решта — інших станів.
Щодо освіти: з високою освітою — 25, учительські
семінарії — 19, з середньою освітою — 2, решта з менше, ніж
середньошкільною освітою. В цілому часопис усім
подобався. Одним — без застережень, іншим — з деякими
застереженнями. Але всі, майже одноголосно,
стверджували, що часопис дуже потрібний і корисний.
Наслідком цієї анкети було те, що „Просвіта", не
вважаючи на недобір, рішилася видавати журнал далі в надії,
що усунувши хиби і взявши на увагу справедливі замітки
читача, вивести його на гладку стежку.
Минули так ще два роки. Вмер перший редактор
М. Галущинський, який вкладав до часопису все своє
серце і душу. Його наступником став І. Брик (з листопада
296
Розділ восьмий
1931 p.). Поставив він такі засади ведення часопису:
„Ясний, популярний виклад, якнайкоротші і найрізнорідніші
статті, зв'язок із життям минулим і відзивчивість на
життєві питання, обмеження статей із техніки тощо".
Помалу пощастило зробити журнал популярнішим, з
1932 р. приніс він уже і рівновагу матеріальну, а в дальших
роках почало „Життя і Знання" давати вже навіть деякий
прибуток.
У листопаді 1933 р. редакцію перебрав проф. В. Сімо-
вич. Журнал ставав все більш популярним серед
суспільства, здобув зрозуміння і прихильність. За одинадцять
років став він скарбницею, до якої внесла свої вклади довга
низка наукових сил, письменників, громадських діячів,
згорнувши їх у таких відділах: 1) українська культура,
письменство, національне життя; 2) українське минуле; 3)
українські діячі — їх життя і праця; 4) старий і новий
побут. Архівництво і музейництво; 5) українська історія; 6)
давні люди і давні часи у світі; 7) українське краєзнавство;
8) мова і зокрема українська; 9) чужі краї, народи,
культура, побут, діячі; 10) природознавство; 11) господарство;
12) медицина, гігієна; 13) техніка; 14) мистецтво; 15)
педагогіка; 16) соціологія; 17) поезія і оповідання; 18)
посмертні згадки, рецензії та дрібніші нотатки.
З квітня 1936 р. Товариство „Просвіта" приступило до
видання нового місячника освіти, виховання і культури
під назвою „Просвіта". Було це розгорненням
попередньої „Народної Просвіти". Завданням своїм цей
місячник ставив „створити постійний і безперервний зв'язок із
усіма просвітніми працівниками в краю". Розгорнувся
цей часопис в орган провідництва в просвітянській праці.
Добре підібраний матеріал, поважність і любов до
поставленої мети — все це пробивалося з кожного числа, з
кожної сторінки. Цілий зміст розкладено в поодиноких
відділах, що охоплювали все життя і працю Товариства
„Просвіта" та його читалень на місцях.
Були тут відділи: 1) „Читання" — матеріал для читання
масового і одиночного; 2) „Молода Просвіта" —
організація та виховання молоді під прапором „Просвіти"; 3)
Бібліотека; 4) Мистецтво — організація зборів, театру тощо;
5) Порад („Наука і поради") при влаштуванні
просвітянських свят, освітніх занять, провадження зборів, розподіл
обов'язків і т. д. З цим же відділом в'яжеться „Календа-
рець праці" за порою року та огляду життя і праці
„Просвіти" і 6) Відділ забав і розваги та листування з читачами.
Роки 192Q-1939
297
Був це зразково поставлений журнал-порадник, жур-
нал-виховник, цінність якого було підкреслено низкою
органів преси як центральної, так і провінціальної. Всі
вони підкреслювали поважність і корисність лектури,
надзвичайно цікавий, різноманітний зміст, висловлювали
надію, що часопис знайде дорогу „до сердець численних
читачів". Таким відгуком зустріли цей орган „Діло",
„Українські Вісті", „Новий Час", „Батьківщина", „Наш
Прапор", „Шлях виховання і навчання", „Обрії", як
також „Зборівські Вісті", „Думка" в Стрию, що писала про
цей журнал як про „приятеля - інформатора, фахового
дорадника і знаменитого учителя". Дуже сердечно зустрів
вихід часопису і весь край, що виявилося в низці листів,
якими відгукнувся він до редакції.
Подібно до видань „Просвіти" з метою прислужитися
українській молодій селянській та робітничій масі на
шляху освіти і знання, в 1937 за редакцією Р. Паладійчука
видавництво „Дешева Книжка" почало видавати часопис
масової освіти під назвою „Самоосвітник".
Був це новий тип журналу лекційного характеру з
контрольними вправами. Виходив спочатку раз на місяць, а з
ч. 9 став двотижневиком.
Лекції під заголовком „Університет суспільної освіти"
обіймали такі галузі знань як землезнання, історія
народів, українські землі, українське письменство, українська
мова, історія української нації, суспільні рухи і течії і т. д.
Тут же і практичні відомості з математики. Крім того —
провідні статті на актуальні теми політичного і
культурного характеру, статті з літератури, спомини і т. д. Все це
надавало часопису різнобарвності, робило його цікавим.
Цьому ж сприяло і добре оформлення його з багатьма
ілюстраціями, фотографіями, карикатурами.
З інших освітньо-інформаційних органів треба згадати
ще такі: ілюстрований двотижневик „Світ" та „Українська
Ілюстрація".
Журнал „Світ" видавало видавництво „Друкар" у
Львові в 1926—1927 pp. Ближчу участь в ньому брали
М. Рудницький, М. Возняк, М. Галущинський, Р. Куп-
чинський та інші. Крім оригінальних творів та статей на
освітньо-інформаційні теми, знайомив він читача також з
творами українських письменників з-під совєтської
України та інформував про культурне життя на українських
землях під советами.
298
Розділ восьмий
„Українську Ілюстрацію" почав із січня 1934 р.
видавати І. Тиктор як місячник, що ставив завданням
„рятувати з минулого те, що ще є до врятування, а з сучасного
закріплювати в картині те, що на увагу живих і пам'ять
грядучих поколінь заслуговує".
Реалізуючи це завдання, часопис почав приносити
крім фотографій барвну ілюстрацію з відповідним
текстом. На жаль, доброму наміру не пощастило і часопис
невдовзі перестав виходити.
І Часописи українського жіноцтва
Близько до всіх щойно згаданих органів стоять
жіночі часописи. Ставили вони завданням
організацію українського жіноцтва відповідно до світогляду і
шляхів національно-визвольних змагань та кіл, з яких
часопис виходив.
Першим із них треба згадати часопис робітничого
жіноцтва під назвою „Наша Мета", перше число якого
появилося у Львові 1 ЛІ. 1919 р. за редакцією Дарії Старо-
сольської. Був це наступник „Мети" A908 p.). Виходив
спочатку двічі на місяць, а потім тижнево до 16.111, коли
польською владою припинено було діяльність Комітету,
що видавав цей часопис, і видавництво замкнено. Щойно
24 серпня пощастило його знову відновити, а разом з тим
дня 31 серпня відновлено було і „Нашу Мету".
Незважаючи на добре ведення і цікавий зміст, що
охоплював всі галузі національно-культурного життя жінки,
як рівноправного члена суспільства, опинився часопис
при кінці року в дуже тяжкому матеріальному становищі.
З тяжким трудом дотягнувши видання до кінця року,
„Наша Мета" вступила в другий A920) рік видання як
двотижневик, а потім раз на місяць з такими словами
редакції: „Коли ми розпочинали наше видавництво, ми
рішили звернутися до всього жіноцтва... „Наша Мета"
мала бути органом всього жіноцтва без огляду на суспільні
чи партійні різниці. Ми звернулися передовсім до образо-
ваного жіноцтва... Але успіхи показалися далеко не такі,
як ми надіялися. Ми не зустріли завзятих ворогів... Але ми
не найшли також багато прихильниць... Загал жіноцтва
остався глухий на наш голос..."
Тому, зрезиґнувавши із загалу жіноцтва, видавництво
вирішило перейти на обслугу жіноцтва-робітниць і пере-
Ропи 1920-1939
299
дати часопис до рук УСДП (Української соціал-демокра-
тичної партії). Та не довго пощастило протриматися
„Нашій Меті" і в цьому характері.
Дальшим часописом українського жіноцтва стає
місячник, а потім двотижневик під назвою „Жіноча Доля", що
1925 р. почав виходити у Коломиї за редакцією О. Ки-
сілевської. Протримався без перерви до 1939 р. З 1932 р.
почав при ньому виходити додаток для сільського жіноцт-
ва-господинь під назвою „Жіноча Воля".
Був це часопис, що відбивав у собі становище, яке
займало в національному житті і праці Українське
національно-демократичне об'єднання (УНДО).
Про початки організації часопису так розповідає на
його сторінках основниця і довголітня редакторка О. Ки-
сілевська з нагоди десятиліття існування A.ІХ. 1935 p.):
„Десять літ... А так здається, було це недавно, коли то в
кімнатах жіночого кружка зійшлося не тільки жіноцтво,
але й чільніші представники мужчин на нараду: як взятися
до організації сільського жіноцтва. Прийшли до
переконання, що без преси, без газети не дасться цієї справи
посунути як слід уперед. Але чи вдержать жінки свою газету?
Були оптимісти, які казали, що так. Міркували, що сам
коломийський повіт дасть до тисячі передплатниць...
Виринуло друге питання: хто підійметься до редагування
газети? Загальна думка звернулася до мене... Я здавала собі
справу, що складкою, як це пропоновано, не дасться
видати більше як одно-два числа. Здавала собі справу, що
вдержання жіноцтвом газети — це поки що мрія, а не
дійсність. Тому... звернулася по пораду до найбільшого свого
приятеля... до брата свого, д-ра Сімоновича... У невдовзі
дістала я відповідь: „Берись до роботи. Буду помагати в
редагуванню, беру відповідальність і за матеріальну
сторону..."
Так „Жіноча Доля" почала виходити, а в рядах її
ближчих співробітниць стали О. Кобилянська, С. Русова,
Марійка Підгірянка, К. Малицька, Ірина Вільде та багато
інших. Не бракувало тут і чоловічих імен як А. Чайковсь-
кий, Д. Николишин, В. Королів-Старий.
Часопис здобув признання і підтримку. По десятьох
роках відгукнулися до нього зі словом привіту з різних
кінців.
„Люблю її читати, цю дрібну з об'єму газету з її ясною
ціллю..." - писала в цей час О. Кобилянська. — Здорове
зерно... дасть добрі жнива, хоч би навіть і погода не зовсім
300
Розділ восьмий
добре сприяла... Люблю цю „Жіночу Долю" за її сміливий
тон і за її вказівки на будуче в практичнім характері".
Поруч з „Жіночою Долею" з 1936 р. почав виходити у
Львові за редакцією Ф. Стахової „Жіночий Голос", що з
додатку до „Громадського Голосу" розвинувся у
самостійний часопис. Як такий, спочатку виходив раз на місяць
A936—1937), а потім як двотижневик
соціалістично-радикального напрямку. Протримався до другої світової війни
A939), принісши чимало добірного матеріалу. Ближчими
співробітниками цього часопису впродовж всього часу
були І. Блажкевичева, Г. Мазуренко, О. Чернова та інші.
Крім творів з красного письменства приносив він
чимало матеріалів, що своїм завданням мали національно-
громадське усвідомлення та організацію селянок і
робітниць, обговорювано тут справи виховання і здоров'я,
хатнього господарства тощо.
В тих же часах (червень 1934 р.) відбувся у
Станіславові Український жіночий конгрес, скликаний „Союзом
Українок". Одним з його висловів було появлення
часопису „Жінка". Був це двотижневик газетного формату, що
почав виходити 1 січня 1935 р. як орган „Союзу Українок"
у Львові за редакцією М. Рудницької та Федак-Шепарови-
чевої. Виходив до 1939 р. Приніс чимало цінного
матеріалу з-під пера таких представниць українського жіноцтва
як С Русова, X. Мірна, К. Гріневичева, М. Струтинська,
І. Невицька, С Нагірна та інших. Добре редагований, був
він оздоблений творами видатніших жінок майстрів-маля-
рок, різьбярок тощо. Досить згадати хоча б твори таких
митців як О. Кульчицька, майстра емалі М. Дольницьку,
О. Павленкову, О. Сахновську, С Калітинську-Бойчукову
та інших, як також таких майстрів як О. Новаківський,
В. Масютин та майстрів-жінок чужинок.
Все це разом з добре підібраним змістом творів чи
національно-освітніх статей та зі смаком веденими
поодинокими відділами, вводило читача до культурного життя.
У 1938—1939 pp. поруч з „Жінкою" видавнича
кооператива „Союз Українок" почала видавати ще два
часописи, а саме: „Громадянка" та „Українка".
„Громадянка" була часописом громадсько-політичної
організації під назвою „Дружина кн. Ольги", що виникла
після розв'язання „Союзу Українок". Перше число його,
як двотижневика, появилося 1 жовтня 1938 р. за
редакцією М. Рудницької.
Роки 1920-1939
301
„Українка" виходила за редакцією О. Федак-Шепаро-
вичевої A938) та М. Струтинської A939).
Подібно до „Жінки" і „Громадянки", мав значення
часопис під назвою „Нова Хата", що почав виходити
1925 р. і протримався до 1939 р. Було це видання
кооперативного видавництва „Українське Народне Мистецтво" у
Львові. До 1934 р. виходив як місячник для плекання
домашньої культури, а з 1934 р. і до 1939 як двотижневик за
редакцією М. Громницької та Л. Бурачинської-Рудик.
Мистецьке оформлення і добре підібраний зміст
часопису звернув увагу не лише українського суспільства, але і
чужинців. Року 1933 у Празі відбулася виставка
ілюстрованих часописів, на якій, старанням Українського
Історичного Кабінету, українські часописи мали свій окремий
відділ. По закінченню виставки спеціальним журі
відзначено було, поруч з іншими часописами, також „Нову
Хату" і в спеціальній публікації рекомендовано її для
публічних книгозбірень, кав'ярень, салонів тощо.