Преса полонених українців у таборах

йестро Угорщини та Німеччини 1
Та найщиріший відгук викликав СВУ і його
„Вістник" серед полонених українців. Під його
впливом незабаром почали з'являтися і свої власні таборові
органи. Були це „Просвітний Листок", що пізніше
перетворився у „Громадську Думку" у Вецлярі, „Розвага" у Фрай-
штадті, „Розсвіт" в Раштадті, „Вільне Слово" у Зальцвель-
ді тощо.
Що звертає увагу в цих часописах, то це спільна всім
їм риса культурності і щирого, теплого тону поруч із
зрозумінням завдань, висловлених такими словами: „Наша
мета була б в деякій мірі осягнена, коли б наші земляки
тут, в полоні, не марнували даремно часу... бо ми ж тепер
перед тою хвилею, коли скинемо ярмо темноти, ярмо
рабства..."
Однозвучний у всіх цих органів був і зміст, що
відбивав, з одного боку, змагання редакції виконати своє
завдання національного усвідомлення, а з другого —
найглибші думки відірваних від рідного краю, яким жили і 254
Розділ сьомий
долею якого вболівали. Чулися тут туга і сподівання та
певність в майбутнє.
Початок цій пресі поклав „Просвітний Листок", який
почала в 1915 р. видавати пресова секція СВУ з полонених
українців у Вецлярі як неперіодичний орган. Перших
чотири числа вийшли писаними на машинці. З числа
п'ятого почав виходити друком (типограф), спочатку двічі на
місяць, потім тричі і, врешті, як тижневик. 1917 року
назву змінено на „Громадську Думку", що виходила шість
разів на місяць, а з квітня 1917 р. — двічі на тиждень.
Чимало співробітників містили свої твори під
прибраними іменами. Менше — за своїм підписом. Були тут
поезії О. Кобця, К. Очерета, Чумака, М. Чалого та інших, а
також зразки таких сучасних поетів, як Б. Лепкого, В. Па-
човського. Були тут новели, оповідання, спомини, статті
на національно-політичні та культурні теми. Тут же добре
ведений історичний календар („Розвага"), огляд
громадського і політичного руху („Просвітний Листок"), вісті з
Росії і світу, хроніка таборового життя і т. д. Окреме місце
займають тут листи полонених з висловами признання
праці СВУ, листи, що знайомлять з умовами життя і праці
полонених і т. д. Врешті, кутик смутку — посмертні
згадки, без яких майже не бувало числа. І все ж, з кожної
сторінки тих чисел, з кожного рядка пробивалася та
бадьорість думки і настрої, що формувалися, наприклад, в
таких рядках напередодні великого зриву.
„Коли скінчиться війна, — писало „Вільне Слово", —
то нас жде друга війна, наша хатня війна, жорстока війна з
нашим клятим повсякчасним ворогом — з російським
правительством ".
|| Інші органи, що виходили поза українськими
І землями під час першої світової війни
Нід гасло цієї ж війни з російським
правительством і царатом виходив у Женеві в 1915 р. часопис
„Боротьба". Був це неперіодичний орган закордонної
організації української соціал-демократичної робітничої
партії (УСДРП). На чолі з колишнім видавцем „Дзвону"
(Київ) Л. Юркевичем (Л. Рибалкою) виступив цей орган, з
одного боку, з критикою „оборончеської" політики
українців під Росією, а з другого, проти діяльності СВУ.
Вказуючи на деякі ознаки впливу російських патріотичних кли-
Роки Української державності A917-1920)
255
чів на певну частину українського суспільства, „Боротьба"
звертала увагу на утиски та на „азіятське поводження
царських посіпак в Галичині і на Буковині" і ставила своїм
завданням „піднести голос проти цих явищ і показати, що
українське робітництво й усі повинні тепер з подвійною
енергією готуватися до рішучої боротьби з царськими
порядками за політичну волю, за Вільну Україну".
Проте бій за вільну Україну „Боротьба" не вбачала в
створенні Української держави. Вважала, що український
народ ще не доріс до ідеї державності. Звідси гострі і
часом необережні виступи її проти СВУ та його органів.
Виступи ці викликали відгук в російській, польській та
українській пресі. Скористалися тими виступами дехто з
російських представників політичної думки. Покликуючись
на український орган, посилювали вони свій похід проти
українства. Одним із перших був Алексинський, який
виступив у місячнику „Современний Мир". Його виступ
зараз же підхопили чорносотенні органи на чолі з „Новим
Бременом", а в товаристві з ним і „Slowo Polskie".
З українського боку, крім „Вістника СВУ", який
гостро скваліфікував поведінку „Боротьби" й її редактора
(Л. Юркевича-Рибалки), відгукнулася Буковинська
організація українських соціал-демократів. Так само
запротестували один із поважніших представників УСДП в
Галичині — В. Левинський, журнал „Украинская Жизнь"
(С. Єфремов) та „Робітничий Прапор" у Софії.
Буковинські соціал-демократи опублікували за
підписом своїх уповноважених (О. Безпалка, В. Мороза та
інших) заяву, в якій зазначили своє становище в напрямі
боротьби за державність та запротестували словами:
„Мусимо рішуче запротестувати проти ширення очорню-
ючих, а при тім несправедливих вісток, як наприклад,
Троцького (російські соціал-демократи), Бронштейна про
„Союз", до яких і „Боротьба" прилучається".
Колишній редактор „Дзвону" (Київ) В. Левинський
надіслав з Лозанни до „Украинской Жизни" (Москва)
листа, в якому дав гостру, негативну оцінку „Боротьби" і
Л. Рибалки (Л. Юркевича), зазначуючи, що „своїм
виступом зібрав п. Рибалка в московській українофобній пресі
добре заслужені признання й тріумфи. Він гордий на них!
Він радіє ними! Але ми скажемо словами співця Антея з
безсмертної „Оргії" покійної Лесі Українки: „Тріумфи в
Римі - то для Грека ганьба!"... І закінчував: „Ми можемо
тільки підкріпити кваліфікування п. Мілюкова „Бороть-
256
Розділ сьомий
би" як мутного „источника" („Речь", 8.V. 1915); так є,
брудного джерела,... за що готові взяти всю
відповідальність на себе, маючи на це незбиті докази... Зокрема
солідаризуємося вповні з прекрасною статтею С Єфремова,
поміщеною в „Украинской Жизни" з приводу п. п. Алек-
синського й Рибалки".
Відповів і „Робітничий Прапор". Був це не
періодичний орган соціал-демократичного напрямку, що виходив
в 1915 р. в Софії за редакцією М. Меленевського і П. Вен-
зи. Давав він чимало цінного матеріалу, зокрема огляди
робітничого життя за кордоном та українського
робітництва під Росією, виясняв українське становище супроти
війни (В. Темницький) та супроти більшовиків.
Призначений був, головно, для поширення на українських
землях під Росією і користувався поважною симпатією серед
полонених українців.
|| Українська преса в чужих
1 мовах під час першої світової війни
З вибухом війни перед українськими громадсько-
політичними чинниками постала справа
інформації чужинців про українські змагання. Одним із засобів
реалізації цього завдання було створення української
преси в чужих мовах. Наслідком цього вже на початку війни
почали виходити два органи в німецькій мові. Одним з
них був тижневик під назвою „Ukrainisches Korrespon-
denzblatt", який почала видавати у Відні Головна
Українська Рада (пізніш — Загальна Українська Рада). Другим —
згадувана вже тижнева газета під назвою „Ukrainische
Nachrichten", орган СВУ. Цей останній почав виходити у
Відні з жовтня 1914 р. На початку виходив на правах
рукопису і для вжитку преси, а потім вже як друкований тиж-
невик-газета. Виходив цей орган в кількості 4.000
примірників. Розповсюджувано його серед редакцій чужинних
пресових органів, серед парламентарів, учених та
політичних діячів Австрії, Німеччини та нейтральних держав.
Подібне ж завдання виконував журнал у французькій
мові під назвою „La Revue Ukrainienne". Був це гарно
ілюстрований місячник, що з липня 1915 р. почав виходити в
Лозанні за редакцією А. Зеліба, а потім Є. Бачинського.
Перші дві книжки видано було в кількості 7.000
примірників і широко поширено по всьому світі. Спочатку жур-
Роки Української державності A917-192Q)
257
нал доходив навіть до Росії. Року 1916 стало вже тяжче.
Так, англійська цензура перестала журнал пропускати для
приватних осіб і для редакцій. Діставали лише члени обох
посольських палат. Так само Італія почала повертати і не
тільки числа, вислані до Італії, але й відмовляла
перепускати журнал до Греції.
Тут же, в Лозанні, в 1916 р. у виданні В. Степанківсь-
кого почав виходити орган в англійській мові під назвою
„The Ukraine",
Врешті, з початку того ж 1916 р. у Будапешті почав
виходити за редакцією діяча і наукового робітника Угорської
України Г. Стрипського орган під назвою „Ukraina",
присвячений питанням українсько-мадярських взаємин.
Революція 1917 р. і її
відродження української преси під Росією |
ютнева революція 1917 р. в Росії принесла
свободу друкованого слова. Протягом уже перших
місяців українська преса стала на шлях широкого
розвитку. Відроджується в українських містах, появляється в
різних провінціальних осередках, народжується в
найдальших кутках української землі і, врешті, охоплює собою
українські колонії, частину фронту тощо.
З кожним днем шириться її мережа, поширюється її
об'єм і завдання. З шести органів, що виходили
напередодні революції, зростає вона до 106 органів, досягаючи на
1918 р. 212 пресових органів.
„Нова Рада" і
Нершим українським органом в цей час стає
щоденна газета під назвою „Нова Рада". Починає
вона виходити з 25.III. 1917 р. за редакцією А. Ніковсько-
го. Видавало її Товариство підмоги літературі, науці і мис-
теі<тву, яке було закладено ще перед революцією. Були тут
М. Грушевський, Є. Чикаленко, С. Єфремов, І. Шрам та
інші.
По смерті В. Симиренка A915 p.), добродія української
преси, згідно з його заповітом Товариство дістало на
українські цілі 300.000 рублів. На ці кошти і було розпочато
видання „Нової Ради", спадкоємниці попередньої „Ради".
гг
258
Розділ сьомий
Випускаючи перше число, редакція писала:
„Приступаємо до видання щоденної газети в дуже й дуже
тяжких та невідрадних умовах технічних. Ясно, що тепер
не можна задовольнити українське громадянство ні цим
розміром, ні цією технікою видання, отже, випускаємо
газету в надії, що зовсім незабаром пощастить організувати
ширше й з технічного боку краще періодичне видання".
Дійсно, незабаром пощастило видавництву купити у
Києві велику друкарню (Барського). Це сприяло ліпшій
постановці видання. Але залишилося ще безліч перешкод,
а в першу чергу — брак паперу. Була це перешкода, що
часто приводила до того, що поважні часописи видавалися
на найгірших гатунках паперу, доходячи до пакувального.
Не могла уникнути цього і „Нова Рада". Так було щодо
зовнішнього боку видання. Інакше було щодо
внутрішнього змісту.
Газета чим далі, тим ставала ліпшою. Під вмілою
редакторською рукою А. Ніковського1 не уступала вона,
зрештою, перед старшими російськими органами, що
виходили в цей час у Києві, стаючи небезпечним конкурентом
хоч би навіть такій російській газеті як „Киевская
Мисль", не кажучи вже про інші.
Крім добре веденого інформативного відділу та оглядів
преси, як також широко поставленого відділу дописів,
немало спричинився до змісту газети самий склад
співробітників. Працювали тут М. Грушевський, Є. Єфремов,
Є. Чикаленко, В. Прокопович, Ф. Матушевський, Л. Ста-
рицька-Черняхівська, С. Шелухин, С Русова, М. Левиць-
кий, П. Христюк та багато інших.
Поважність обговорювання тем, натхнення
переживаної хвилі, добра поінформованість і, врешті, взагалі
культурне ведення органу — так можна характеризувати цей
перший орган цієї доби, побіч якого незабаром стають
інші, що викликають до себе меншу увагу.
|1 „Робітнича Газета"
ЗЗО.ІІІ за редакцією В. Винниченка почала
виходити у Києві друга щоденна газета. Був це орган
ЦК Української соціал-демократичної робітничої партії
(УСДРП) під назвою „Робітнича Газета". Ставила вона
1 Пізніше засуджений у процесі СВУ.
Роки Української державності П917-192Р)
259
своїм завданням організаційну працю серед українського
робітництва та політичне освідомлення його. Звертаючи
увагу на становище недержавних народів під Росією,
остерігала їх словами: „Недержавні народи повинні з великою
опаскою підходити до представників пануючого народу й
до їх „великих слів великої сили". Закликала газета
„розрубати ті пута, які сковували їх довгими віками..."
„Треба, — казала вона, — прямо глянути у вічі, треба
запам'ятати, що росіяни, починаючи з деяких крайніх
соціалістів і кінчаючи хисткими кадетами, — всі вони одним
духом на нас дихають і ніколи не погодяться на тому, щоб
недержавні народи самі собі вирішили свою долю". А
тому, на думку „Робітничої Газети", перед українським
робітництвом і народом у цілому стоїть завдання „самому,
своїми силами... визволитися від національного гніту".
Спиняючись на розбіжності політичних світоглядів між
угрупованнями та між політичними партіями, „Робітнича
Газета" формулює тактику в боротьбі за спільну
національну мету такими словами: „Нарізно йти, разом бити".
Так поставлені завдання відбилися на цілому змісті
газети. Сторінки її якнайяскравіше віддзеркалюють
характер часу. Дають огляди визвольного руху на місцях.
Містять популярні статті на теми громадсько-політичного та
культурно-освітнього характеру. Свідчать вони про
ступінь підготовки ширших мас в цю добу до національно-
творчого життя. Крім популярних статей на теми
самовизначення, Установчої Ради, автономії тощо мусили
з'явитися тут статті ще й на такі теми, як наприклад, „Яка нам
потрібна мова для освіти?" і подібне.
Зверталося тут увагу також на справу організації
професійного руху та на огляди робітничого руху в інших країнах.
І, врешті, голос у справі організації українського
війська. Було їй присвячено кілька статей та уваг, серед яких
у першу чергу треба згадати голос самого редактора
В. Винниченка та полковника С. Долинського, який дав
спеціальну статтю про військовий вишкіл і творення
військових кадрів.
„БоротьОа" і „Народня Воля" 1|
За якийсь місяць по виході „Робітничої Газети"
появляється у Києві ще один щоденник, а саме
„Народня Воля", що його з 4.V почав видавати Централь-
260
Розділ сьомий
ний комітет Української Селянської Спілки.
Присвячений був організаційним справам селянства та захисту його
інтересів. Свої завдання і напрямки погоджувала вона з
тим політичним напрямом, що його займала Українська
партія соціалістів-революціонерів (УПСР), яка з 1.V
почала видавати свій офіційний орган під назвою „Боротьба".
Випускаючи перше число „Боротьби", редакція
писала: „Коли наша партія задумала видавати свою газету і
назвала її „Боротьба", дехто запитував: яка тепер може бути
„боротьба", за що, з ким? Адже ж революція скинула
царське правительство і самого царя і тепер, мовляв,
запанувала в Росії свобода... Українська Партія
Соціалістів-Революціонерів завше боролася не тільки за свободу
політичну, але і за свободу будувати новий громадський та
економічний лад... І от організувати народ для
одностайної боротьби за трудові інтереси — наша задача".
Цьому завданню — конкретному розв'язанню та
розробці цього питання — присвячувано в „Боротьбі" статті
М. Шрага, М. Салтана, М. Сріблянського (М. Шаповала)
та інших.
Містилися тут інформаційні матеріали з життя партії,
огляди соціалістичного руху, статті на теми національно-
визвольного руху тощо.
Спиняючись у першому числі на питанні державного
ладу, часопис стояв на ґрунті ідеї української державної
самостійності. Не виключав можливості федеративного
устрою Росії шляхом угоди самостійних держав, що
виникли б унаслідок самовизначення недержавних народів, що
входили до складу Росії. „В теперішню відповідальну
хвилину самовизначення нації... є великою помилкою
побоювання виявити себе самостійниками", — підкреслювала
„Боротьба" своє становище.
З переходом на щоденне видання зміст „Боротьби"
поширено як інформативним матеріалом, так і статтями
на політичні теми, оглядом преси, фейлетоном тощо. Як
щоденна газета, виходила вона спочатку за редакцією
М. Шрага. Серед співробітників були: М. Шаповал
(М. Сріблянський), Н. Григоріїв, А. Терниченко (аграрні
теми), Гнат Михайличенко (пізніш розстріляний денікін-
цями) та багато інших.
Року 1918 в УПСР стався розкол. За якийсь час
„Боротьба" стала органом лівої течії партії, що оформилася в
самостійну політичну партію, прибравши собі назву за
органом „Боротьбісти".
Роки Української державності СВ17-1920)
261
Територіальне розгалуження
суспільно-політичної" иреси Д
шшжтттжжтжтжжжтштшшшжттжтжтшШ
Ноза Києвом в 1917 р. народжується українська
преса суспільно-політичного характеру в таких
осередках як Харків, Катеринослав (Дніпропетровськ),
Полтава, Чернігів. Перекидається вона і до цілої низки
менших осередків, як Біла Церква, Сквира, Бердичів,
Павлоград, Золотоноша, Канів і т. д.
У Харкові починає виходити „Робітник". Видає його
харківська організація Української соціал-демократичної
робітничої партії (УСДРП). Своїм завданням ставив він
продовжування лінії, що її намітило закрите владою в
1915 р. „Слово", якого вийшло п'ять чисел. Тут же під час
виборів до міської Думи тією ж організацією видано було
одно число „Виборчого Листка до Городської Думи". Року
1918 видає тут УСДРП „Голос Робітника", якого
появилося 25 чисел. Під час повстання проти гетьманату ця ж
організація видає в Катеринославі двічі на тиждень „Нашу
Справу", якої вийшло 48 чисел. У Полтаві того ж року
почала виходити щоденна газета „Вільний Голос". У
Кам'янці на Поділлю 1919 р. УСДП Галичини і Буковини видає
тижневу (потім тричі на тиждень) газету „Боротьба".
Українська партія соціалістів-революціонерів мала в
Полтаві „Соціаліста-Революціонера" A917), а у
Катеринославі — „Землю і Волю" A918). Тоді ж у Харкові почала
виходити щоденна газета під назвою „Рух". У місяці
лютому у Вінниці ЦК центральної течії УПСР почав видавати
свій орган під назвою „Трудова Республіка", яку замінила
щоденна газета „Трудова Громада", що виходила в
1919-1920 pp. під веденням В. Голубовича.
Видають свої органи й інші політичні партії. Так,
Союз автономістів-федералістів випускає в Умані за
редакцією В. Камінського свій тижневик під назвою „Вільна
Україна".
У Києві з 7.IV. 1918 р. починає виходити тижневик
Української партії самостійників-соціалістів (раніш
Українська народна партія), організований М. Міхновським
під назвою „Самостійник".
З інших політичних органів треба ще згадати
щоденник повстанців (махновців), що почав був виходити в
1919 р. на Катеринославщині під назвою „Шлях до Волі".
Вийшло дев'ять чисел.
262
Розділ сьомий
Крім органів політичних партій виходять у цей час
органи загального суспільно-політичного характеру.
Переважно все ж на них діють впливи тієї чи іншої партії. До
таких органів, крім „Нової Ради" (Київ), на яку мала
вплив Українська радикально-демократична партія
(пізніш Українська партія соціалістів-федералістів), належала
також „Нова Громада". Був це щоденник Ради
Слобідської України, що виходив у Харкові під впливом коаліції
УПСР і УСДРП. По заняттю Харкова совєтськими
військами і з приходом більшовицького так званого ЦИКУКа
(Центрального Исполнительного Комитета Украины)
газета ця намагалася ще сказати своє слово, але незабаром
була закрита.
Ось як розповідає про це один з більшовиків (Д. Ерде)
в статті під назвою „Пусть говорят факты" („Літ. Рев."
1928): „Я працював у тісному контакті з ЦИКУК і зокрема
з Е. Боні. З наказу останньої була закрита петлюрівська
газета „Нова Громада"... Коли „Нова Громада" спробувала
після її закриття воскреснути під новою назвою, вона
відчула на собі тяжку руку пролетарської диктатури, причому
на мене випала честь остаточно прикрити цього
петлюрівського „ублюдка".
До центральних органів належали ще такі як
„Відродження" A918 p., Київ) та „Трибуна", яку в 1919 р.
почав видавати 3. Біський за редакцією О. Саликівського.
До центральних органів можна також віднести
щоденники, що виходили в таких осередках як Вінниця, Кам'я-
нець-Подільський тощо, що деякий час були осідком
уряду та центром цілого українського національного життя.
Були це такі органи як „Нова Україна", яку з 5.VIII.
1919 р. видавала Прескватира Штадарму (штабу дієвої
армії) у Кам'янці-Подільському та „Україна", яку там же
видавало Інформаційне Бюро, „Республіканські Вісті" у
Вінниці та інші. У Кам'янці-Подільському в цей же час
виходило „Життя Поділля". Там же почала була виходити
„Громада" як орган Селянського Робітничого Клубу ім.
Франка. По кількох числах (вийшло дев'ять чисел)
перебрала її місцева організація українських соціалістів-рево-
люціонерів перейменувавши на „Трудову Україну", яка
потім стала центральним органом УПСР за редакцією В.
Голубовича. На сторінках цього часопису, між іншим,
вперше виступив популярний пізніш гуморист-сатирик
Остап Вишня, який писав тут під псевдонімом П. Грунсь-
кий. Тут же (Кам'янець-Подільський) виходили в той же
Роки Української державності П917-1920)
263
час ще „Трудовий Шлях", перше число якого появилося
26.VI. 1919 р. при активній співучасті професури
Українського університету, „Наш Шлях", що в 1919—1920 pp.
виходив за редакцією І. Косенка, „Новий Шлях" за
редакцією Л. Білецького і секретаря редакції С. Шишківського
та „Слово" за редакцією Котляренка і при найближчій
участі П. Богацького, Н. Григоріїва та інших. Крім
матеріалів політичного та інформативного характеру цей
часопис („Слово") подавав чимало матеріалів характеру
історичного, літературно-критичного тощо. Між іншим, в
одному з його чисел подані були П. Богацьким цікаві
матеріали під назвою „Ленін в освітленню його партійних
товаришів" (з жандарських шпаргалів); тут же було частково
опубліковано цінні спомини Ерастова про М. Драгомано-
ва та інші.
Врешті, виходили щоденні та інші органи і в інших
місцях, що мали місцевий характер. Так, у 1917 р.
виходили ще такі органи: „Чернігівщина" (Чернігів), двічі на
тиждень, та „ Чернігівський Листок" (тижнево), як
продовження традицій Л. Глібова 1863 p., „Звенигородська Зоря"
A918), „Вільний Голос" (Полтава), „Вільне Слово"
(Жмеринка), „Дзвін" (Здолбунове) та інші.
За періодичністю в 1917-1920 pp. переважав тип
тижневика. Були це головним чином популярні інформаційні
часописи, серед яких чимало було видаваних Інформаційним
Бюро Армії. Чимало було такого ж характеру органів, що
виходили двічі або тричі на тиждень. Найменше було
літературно-наукових місячників.
Окреме місце займають щоденні органи. Впродовж
цієї доби кількість їх сягала до 30 органів, причому
найбільше в 1919 р.
Дальший розвиток за змістом і місцем видання 1
^Тпродовж 1917 р. і в наступних роках українська
tJ преса розгалужується за її змістом. В першу чергу
шириться видання преси Української Селянської Спілки.
Крім центрального органу в Києві, яким була згадана вже
„Народня Воля", виходять ще „Вісті Української
Селянської Спілки" та „Селянська Спілка". У Катеринославі
(Дніпропетровськ) виходить „Селянська Спілка", що
перетворилася в „Крестьянського Союза". У Полтаві
появляється тижневик „Селянська Спілка", у Сквирі — тижне-
264
Розділ сьомий
вик „Спілка" та „Вісті Комітету", у Бердичеві — тижневик
„Селянська Думка", у Чернігові — „Народне Слово" і т. д.
Поруч виходять органи рад селянських депутатів.
Разом з тим розвивається преса, що її провадить Това.-
риство „Просвіта", кооперація та народні управи
(земства). З центру перекидається на місця, вкриваючи країну
мережею інформативно-просвітніх та кооперативних
органів. Так, 1917 р. у Катеринославі починає виходити
„Вістник Товариства Просвіти", якого появилося 22
числа, у Павлограді — "Степ", у Вовчанську (Харківщина) —
"Вістник Товариства Просвіта", у Золотоноші — „Вільне
Слово" та „Світло" A918 р. двотижневик), у Херсоні
Товариство "Українська Хата" видає "Вісник"
(неперіодичний), у м. Широкому (Катеринославщина) Товариство
"Просвіта" видає часопис „Зоря" A917р.— тижнево, 1918
— місячно), в Одесі з 31 березня 1917 р. „Просвіта" видає
"Вільне Життя". Між іншим слід згадати також часопис
під назвою „Гуляй-Польський Просвітянин", що за часів
махновщини виходив у Гуляй-Полі, друкований на
машинці з обкладинкою з друкарні загонів Махна.
Врешті, 1918 р. Київське Товариство „Просвіта"
почало видавати журнал під назвою „Просвітянин", як
центральний орган, але утриматися йому не пощастило.
Не менш розвинулася преса української кооперації.
Згадаймо хоча б такі її органи як „Українська
кооперація", що виходила в Києві в 1917—1918 pp.,
„Кооперативна Зоря" (Київ), двотижневик „Сільський Господар"
там же та інші. На місцях найбільший розвиток цієї преси
припадає на 1918 р. Крім загальнокооперативного та
інформаційного матеріалу, знаходять тут місце матеріали
літературного та громадянсько-політичного характеру.
Досить згадати хоч би такі органи цієї преси як „Наша
Спілка", яку в 1917 р. видавав тричі на тиждень Союз
Кредитових і Споживчих Товариств у Ромні, тижневик
„Союз" в Умані, „Будуччина" у Сквирі, „Кооперативний
Листок" у Таращі, двотижневик „Полтавський
Кооператор", „Споживач", що виходив у Катеринославі з 1918 p.,
а з 1920 р. прийняв совєтський напрямок, змінивши назву
на „Кооперативне Життя", тижневик „Наша Хата" в Єли-
саветі та інші.
З преси народних управ (земств) у першу чергу треба
згадати „Київську Земську Газету", що виходила в 1917 р.
за редакцією В. Прокоповича, та „Народну Справу", що
виходила в 1918—1919 pp. з участю С Петлюри, В. Садов-
Роки Української державності A917-1920)
265
ського, Н. Григорієва, В. Ігнатієнка, М. Добриловського
та інших. Був це тижневий журнал, що виходив у накладі
2.000 примірників. Побіч добре поставленої
інформаційної частини мав він не менше добре підібраний матеріал
літературно-історичного характеру та переклади.
Находилася преса народних управ (земств) і на місцях.
Були це такі органи: щоденник „Звенигородська Зоря",
„Канівські Вісті" (тижневик), катеринославське „Народне
Життя" тощо.
Трохи з історії цього останнього органу („Народне
Життя"). Губернська народна управа в Катеринославі
видавала часопис російською мовою під назвою „Народная
Жизнь". Року 1918 провела вона серед читачів та
громадських інституцій анкету: в якій мові ліпше видавати
земську газету? Висліди, що їх управа опублікувала, були такі:
1) за видання виключно українською мовою висловилося
1079 читачів і 44 громадські інституції, 2) в мовах
українській і російській — 4 читачі і громадські інституції, 3) в
мові російській — 3 читачі.
У Кам'янці-Подільському губернська народна управа
в 1918—1919 pp. видавала популярний журнальчик під
назвою „Село" за редакцією М. Бутовського, а 1919 р.
почала видавати за редакцією Кондрацького журнал „Освіта",
присвячений питанням освітнього і педагогічного
характеру.
Полтавська губернська народна управа 1917 р. почала
видавати „Педагогічний Журнал" для читачів початкових
шкіл. Участь у цьому журналі взяли педагогічні та
культурно-освітні діячі, з яких треба згадати С. Русову, В. Черед-
ниченкову, Чайківського та інших. Заведено було тут
педагогічну хроніку, бібліографічний відділ із рецензіями,
покажчик книжок для дітей та підручників. Усе це
викликало до журналу більший інтерес серед учительства.
Крім власних видань народні управи в багатьох місцях
давали ініціативу та підтримку в організації видання того
чи іншого громадського часопису. До таких випадків, як
характеристичний, належить, наприклад, організація в
1918 р. газети в Кам'янці-Подільському. Почала вона
виходити з 15. XII. 1918 р. з ініціативи Подільської
губернської народної управи за головування В. Приходька і при
підтримці Товариства „Просвіта". Названо було її "Життя
Поділля". Першим редактором був проф. Л. Білецький, а
секретар редакції В. Січинський. На початку 1918 р. газету
перебрано було місцевим соціалістичним комітетом, а фа-
266
Розділ сьомий
ктично місцевою організацією УПСР. Користуючись
перебуванням у цей час у Кам'янці проф. М. Грушевського,
запрошено його стати на чолі редакції. Проф. М. Грушев-
ський погодився і близько став на початку до тяжчої, в
умовах того часу, редакційної праці органу, що опинився
відтятим воєнними подіями від світу. Секретарем редакції
став А. Животко. Поборюючи всі перешкоди, "Життя
Поділля" намагалося підтримувати нормальний вигляд
часопису та орієнтувати читача в надзвичайно складних і
тяжких обставинах. З приходом до Кам'янця совєтської влади
A6.IV. 1919) часопис спробував був далі виходити. Але
рішуче і непохитне становище, яке він зайняв у захисті
української культури і прав українського народу, привело
до виразного поденервованкя совєтської влади, що не раз
довелося відчути редакції. В одному з чисел на це було
дано належну відповідь статтею С. Іваницького (директора
учительської семінарії та члена губернської народної
управи) під назвою "Юпітере, ти гніваєшся, значить ти не
прав". Стаття ця була останньою краплиною в
переповнений келих. Через день — наказ голови ревкому М. Барана1
та секретаря Самулевича про припинення газети. У
наступному числі наказ цей було подано на місці передової
статті в жалобних чорних рамцях. Число це було
конфісковано. Газета перестала виходити. Але й совєтська влада
пережила його лише кількома тижнями. Під натиском
українських військ примушена була звільнити Кам'яне-
ць-Подільський, усе Поділля і податися далі, після чого
знову відродилася українська преса.
Поза розгалуженням, що йшло вказаним шляхом,
охопило воно також різноманітні галузі потреб суспільного
життя. В першу чергу це була ціла низка органів урядового
характеру, починаючи з органу Центральної Ради „Вісти з
Української Центральної Ради". Упродовж 1917—1920 pp.
виходили у Києві такі органи: „Вістник Генерального Се-
кретаріяту Української Народної Республіки", „Вістник
Українського Військового Комітету", „Вістник
Української Народної Республіки", що його почало видавати
Міністерство преси і пропаганди з 17. XII. 1918 р. у
Вінниці, „Вістник Міністерства Здоровля й Опікування",
„Вістник Міністерства Ісповідань", „Вістник Державних
Законів" і т. д.
Бувший УСС, інструктор кооперації на Поділлю, колишній український
соціал-демократ, потім комуніст, пізніш науковий співробітник
Української Академії наук. Засланий совєтською владою за націоналізм.
Роки Української державності A917-192Q)
267
Чимало інформативних органів Українського
Інформативного Бюро Армії УНР A919-1920 pp.), як
наприклад, „Ставка" (Фастів, за редакцією Григоріїва), пізніш
змінила назву на „Українська Ставка" (Вінниця),
„Новини", що виходили в місці перебування передових частин
армії, та інші.
Врешті, органи губернських комісарів, громадських
комітетів. Видають свої часописи централі професійних
організацій, наприклад, „Згода", що її видавала
Всеукраїнська Фельдшерсько-Акушерська Спілка; „Наша Праця"
— тижневик Всеукраїнської Ради поштових службовців,
замість якої в 1918 р. виходив „Бюлетень Головної Ради
поштово-телеграфічної Спілки". Тоді ж у Києві виходив
„Вістник Всеукраїнської Спілки лікарських помічників,
помічниць і акушерок". Всеукраїнська Учительська
Спілка з вересня 1917 р. при найближчій участі С. Русової,
С. Черкасенка, Я. Чепіги, О. Дорошкевича видавала свій
місячник під назвою „Вільна Українська Школа", що
продовжував традицію і завдання свого попередника з
передвоєнних часів, яким було „Світло". Появляються
часописи молоді — студентів („Стерно") та середньошкільни-
ків („Юнак" у Переяславі, „Каменярі" у Києві) та інші.
Про один з цих часописів згадує д-р Харитя Кононен-
ко1 такими словами: „Видавали ми свою газету
„Каменярі", де самі писали всі статті, самі були і кольпортерами та
майже друкарями, бо всі друкарні були завалені роботою...
Скрізь нас, осередчан, було повно, всім ми цікавились, на
все живо реагували..."
Врешті, часопис для дітей під назвою „Волошки",
який звернув на себе увагу і викликав симпатію як серед
дітей, так і серед дорослих своїм змістом і гарними
ілюстраціями.
Народжується перший на східноукраїнських землях
двотижневий часопис українського жіноцтва під назвою
„Жіночий Вістник" як орган Українського Жіночого
Союзу. Поставивши завданням координувати жіночу
громадську працю, часопис попереджував: „Хто надіється
знайти які-небудь феміністичні, суфражистські тенденції,
нехай не передплачує „Жіночий Вістник", бо у ньому цієї
поживи не знайде".
З 1.VI. 1917 починає виходити тижневик, присвячений
військовим справам під назвою „Українська Військова
Справа".
1 Розстріляна німцями в м. Рівному.
268
Розділ сьомий
Виходять „Українські Медичні Вісті" (двотижневик за
редакцією С. Лукасевича) та правничий орган під назвою
„Закон і Право". Справам агрономічним присвячує свої
сторінки „Вістник Громадської Агрономії", що його з
1918 р. почав видавати Всеукраїнський Союз Земства за
редакцією В. Мацієвича.
Появляється церковно-релігійна преса, як тижневик
„Віра й Держава" або „Церковний Вістник Запоріжжя"
(Катеринослав).
У 1918 р. за редакцією П. Зайцева у Києві виходить
історичний журнал під назвою „Наше Минуле". Думка про
видання такого часопису виникла ще в 1917 р. серед осіб,
що гуртувалися навколо видавничого товариства
„Друкар", яке восени того року було перенесено з Петербурга.
Завданням журналу редакція ставила освітлювати
„невпинну боротьбу українського народу за його політичні
права, а також національну своєрідність його традицій у
письменстві, культурі й мистецтві". Розгорнувся цей
журнал у багатий і різноманітний змістом орган, в якому
знайшли місце цінні праці та розвідки з історії України,
письменства, культури і мистецтва, спомини і листування,
матеріали з побуту та з історії національно-політичного
руху. Перше число появилося в серпні 1918 р. в 13
аркушах друку накладом в 6.500 примірників. Усього за 1918 р.
вийшло три книжки в 13—15 аркушів кожна. З них друге
число було видане в кількості 5.000 примірників. Участь у
журналі взяли найвидатніші наукові й літературні сили
того часу. Обкладинку виконав Юрій Нарбут. Вміщено було
в цих трьох числах 1918 р. багато цінних праць історичних,
дано докладну хроніку культурного життя та силу
архівного матеріалу.
Наступна (подвійна) книжка появилася на початку
1919 р. (за совєтської влади) в кількості 4500 примірників.
У цьому числі, особливо цінному і цікавому, знайшла
місце низка праць шевченкознавства П. Зайцева, П. Фили-
повича, С. Єфремова та інших. Тут же опубліковано було
текст часопису „Помийниця" A863 p.), згадку про
„Киевский Телеграф", автобіографію М. Шрага та інше.
Цінними виявилися тут відділ „Архів літературний", в
якому подано літературні матеріали, листування,
матеріали щодо чинності цензури, та „Архів історичний" з
матеріалами з архівів російських цивільних і військових урядів,
що стосуються українського руху тощо.
Роки Української державності И917-1920)
269
Появляються органи, присвячені книзі. У вересні 1917 р.
виходить у Києві перша книжка критико-бібліографічно-
го журналу під назвою „Книгар", який починає видавати
видавниче товариство „Час" за редакцією В. Старого
(Королів-Старий). У вступній статті журнал цей писав:
„Раніш критико-бібліографічну роботу більш-менш
виповняла наша загальна преса. Тепер же... загальна преса просто
не має місця і змоги в потрібній мірі виконувати це
завдання. Тому виявляється справді пекуча потреба в
спеціальному періодичному органі..."
Журнал цей розгорнувся в книголюбський орган
ширшого характеру. Крім широко поставленого відділу
„Критики і бібліографії" на його сторінках з'являється довга
низка цінних статей на теми книгознавства, журналістики
й літератури. Досить згадати тут хоч би такі з них: „З
історії книги на Україні" В. Модзалевського, „Свято книги"
Г. Дмитренка, „Загальні принципи технічної організації
бібліотеки" С Кондри, „Кольорові папери" (в справі
обкладинки) К. Широцького, „Завдання української журна-
лістичної бібліографії" С Кондри, „Україна в освітленню
європейської преси" Г. Гасенка, „Українська преса в
Америці" А. Яриновича та інші.
Участь у журналі, крім вже згаданих авторів, взяли ще
такі як Д. Дорошенко, М. Левицький, О. Левицький,
А. Ніковський, С Русова, Ю. Тищенко, Е. Пильченко,
О. Мицюк, Л. Лобода, О. Кошиць, який дав тут більшу
замітку про „Народні мелодії з голосу Лесі Українки, які
записав К. Квітка", П. Зайцев, Старицька-Черняхівська та інші.
Тоді ж у Полтаві Педагогічне Бюро при губернській
народній управі починає видавати двотижневик
„Книжний Бюлетень", а в 1919 р. у Києві Всенародна (Всенаціо-
нальна) бібліотека за редакцією І. Житецького видає
зшитками 4—5 аркушів квартальник, присвячений
бібліотекознавству під назвою „Книжний Вістник". Відновлюється
науковий тримісячник українознаства під проводом
М. Грушевського, що його видає Українське Наукове
Товариство в Києві.
Починають виходити „Театральні Вісті" (тижневик) та
„Мистецтво", що виходить в 1919 р. у Києві за редакцією
Гната Михайличенка та М. Семенка.
Поруч з „Літературно-Науковим Вісником", що по
перерві знову починає виходити, появляється ілюстрований
журнал під назвою „Універсальний Журнал". Була це
спроба так званого родинного журналу, який починає ви-
270
Розділ сьомий
давати в жовтні 1918 р. товариство „Грунт" у Києві за
редакцією І. Немоловського. Секретарем редакції був
П. Ковжун.
Зустрінуто цей новий тип літературного часопису
прихильно. „Книгар", відгукуючись на перше число,
підкреслив, що „перша спроба робить цілком приємне враження".
„Центральне місце, — писав він далі, — безперечно належить
по формі статті М. Сріблянського (М. Шаповала) „Quo
vadis, Україно?". „Легким стилем, граючись парадоксами, —
писав В. Старий (Королів), — дає Сріблянський інтересно
скомпонований прогноз сучасного світового
соціально-політичного катаклізму і закінчує його бадьорими нотами
оптимізму. Це власне не публіцистика, а тема для
національного роману".
Участь у журналі, крім згаданих, взяли П. Тичина,
Я. Савченко, який крім поезій дав тут цінну статтю про
український театр („Молодий театр"), К. Поліщук,
М. Обідний та інші. Крім літературного відділу,
ілюстрованого образками А. Ждахи, О. Кисілевського та інших,
мав журнал огляди життя на українських землях і за
кордоном, огляди нових видань, літературних та інших.
У квітні 1919 р. появляється літературно-мистецький
журнал-місячник під назвою „Музагет" (відразу за три
місяці), в якому взяли участь переважно символісти, як
літературно-мистецька група.
Врешті, 1917-1919 pp. виходить літературно-науковий
місячник під назвою „Шлях". На початку виходив він у
Москві (чотири числа) за редакцією Хв. Коломійченка, а
потім в Києві. Продовжував він напрям „Української
Хати". У вступному слові редакція заявила, що „ніколи в
історії не було так повно поставлено перед Українським
Народом огняне питання: бути чи не бути". А тому
„поширення, звищення і розквіт рідної культури на початках
самостійності України при федеративній згоді з іншими
країнами - все це мусить об'єднувати українців як
всенародне гасло".
Серед співробітників згадаємо тут хоч би такі імена як
М. Вороний, О. Олесь, Г. Чупринка, X. Алчевська, О. Ко-
билянська, М. Шаповал, П. Тичина, М. Рильський, які
виступили з творами поетичними, оповіданнями,
новелами. Тут же статті на теми мистецтва (О. Агієнка, Б. Підго-
рецького про П. Синицю), на теми літературні (М.
Сріблянського-М. Шаповала), охорони історії пам'яток
М. Біляшевського. З публіцистичними статтями виступи-
Роки Української державності A917-192Q)
271
ли тут О. Ковалевський, А. Товкачевський, який в статті
„Наші сусіди і ми" дав продовження і розвиток думок,
порушених ним ще в „Українській Хаті" (в 1914 р.) в статті
під назвою „Великороси та ми" та інші.
Подекуди з'являються літературно-наукові органи і на
провінції. Перед веде молодь. Так наприклад, у
Кам'янці-Подільському з 31. III. 1920 р. Рада студентських
представників Українського університету починає видавати за
редакцією Ю. Липи журнал під назвою „Нова Думка".
Врешті, гумористично-сатиричні часописи. Першим в
1917 р. появився двотижневик під назвою „Ґедзь". Як
зовнішнім виглядом, так і внутрішнім змістом дуже
відрізнявся він від свого попередника „Шершня" і то не в свою
користь. Не більш можна сказати і про „Реп'яхи", що
виходили в 1918 р. Інакше виявив себе „Будяк" — тижневий
журнал гумору і сатири, що почав був виходити 1917 р. у
Києві за редакцією С. Паночіні. Роблячи огляд цього
часопису, „Книгар" (В. Королів-Старий) слушно
підкреслював, що перше, що звернуло увагу в цьому журналі, —
це досвідченість редактора, чепурність і охайність
зовнішнього вигляду. „Судячи по першому числі, — закінчував
свою замітку В. Старий, — можна сподіватися, що
„Будяк"... має всі дані зробитися цікавим матеріалом для
дозвільного читача в інтелігентних українських родинах".
Преса, що винодида поза межами України
Ноявляється в цю добу українська преса і поза
українськими землями. В Росії були це, в першу
чергу, органи, що в 1917 р. виходили у Воронежі,
призначені для земель Подоння (українські землі Вороніжчини і
Курщини). Було їх два: „Праця та Воля" й
„Інтернаціоналіст". Перший („Праця та Воля") був органом
Українського Бюро і виходив за редакцією Пономаренка. Другий
(„Інтернаціоналіст") — Окружного Комітету Української
партії соціалістів-революціонерів (УПСР), що виходив під
час виборів до Установчих зборів. Зазначаючи становище
української нації, як рівної між іншими націями, орган
цей виразно підкреслював свій погляд на
інтернаціональну ідею саме з цього становища. Обидва ці органи,
виходячи у Воронежі, розповсюдження мали фактично в
українських повітах Вороніжчини.
212
Розділ сьомий
Появляється українська преса і в українських колоніях
та в інших місцях скупчення українців. У Благовіщенську,
на Амурі, Українська Рада видає газету „Українська
Амурська Справа", у Харбині з 5.ХІ. 1917 р. виходить літературний,
політичний і економічний тижневик Маньчжурської
Окружної Ради під назвою „Засів", там же A922) виходить орган
Української Громади під назвою „Вимоги Життя", у
Хабаровську — тижнева газета „Хвиля України" з гаслом
„Боротьбою досягнемо права на землю і волю", там же Українська
Рада видає тижневик „Ранок", у Владивостоці за редакцією
Д. Боровика виходить тижнева газета „Українець на
Зеленому Клині", тут же в 1919 р. виходить щоденна газета під
назвою „Щире Слово", а потім „Громадська Думка", якої
появилося тільки троє чисел за редакцією В. Ковтуна.
Припинилася через громадянську війну. На Сибірі в 1917 р.
виходила газета під назвою „Українець на Сибіру" (Омськ).
Появляються українські часописи і на Кавказі.
Першим з них були „Українські Вісті Закавказу", що в 1917 р.
видавала двічі на тиждень Українська Громада в Тифлісі
за редакцією А. Дражевського, а 1918 р. тут же виходила
двічі на тиждень велика газета під назвою „Українська
Народня Республіка", яку видавала Крайова Рада за
редакцією С Чалого (П. Куцяка) і при найближчій участі
Л. Шрамченка, Соколянського та А. Дражевського. У
Трапезунді A917) Українська Громада видавала „Вісті
Громади Українців", що виходили двічі на тиждень за
редакцією Хименка.
Виходять в 1917 р. українські часописи в Білорусії (в
Мінську). Український військовий комітет Західного
фронту видає свої „Вісті".
В Естонії (Валк) Рада українців XII армії видавала
тричі на тиждень „Український Голос"; там же група
українців за редакцією Скнара і К. Поліщука видавала
двотижневик „Досвід". Видавали військові українці свої
часописи в Ризі та інших містах.
У Москві виходив місячник „Сонце України" A917), у
Петербурзі — „Наше Життя", що мав свій нелегальний
початок ще перед революцією.
І Українська преса на Кубані
Во революції 1917 р. на Кубані не було жодного
українського органу. Лише в 1914 р. були спроби
використати сторінки газети „Кубанский Край", що вихо-
Роки Української державності A917-1920) 2 73
дила в Катеринославі. Тут часом появлялися замітки
українською мовою. Так само використовано гумористичний
часопис „Кубанець", де від осені 1911 р. до кінця 1912 р.
був український відділ. Щойно в 1917 р. народжується тут
українська преса. У Катеринодарі починає виходити
тижнево „Чорноморець", а в Новоросійську за редакцією
П. Вороніна — тижнева „Чорноморська Рада". У вересні
1918 р. там же за редакцією О. Досвітнього виходить
щоденна газета „Чорноморський Українець". Були це газети
головно інформаційного характеру, на сторінках яких
можна було бачити також популярні статті та фейлетони.
Українська преса в чужих мовах ||
З органів у чужих мовах поширений був
„Столичний Голос". Була це щоденна газета, яку в 1919 р.
видавав у Києві російською мовою 3. Біський за
редакцією О. Саликівського. Там же в 1917 р. виходив
російською мовою орган українських соціал-революціонерів за
редакцією І. Маєвського під назвою „Конфедераліст", що
стояв на ґрунті державної самостійності України. Року
1918 в Одесі виходила газета „Молодая Украйна".
В німецькій мові виходили місячники „Die Ukraine"
(Берлін, 1918), „Ukrainische Blatter" (Відень, 1918) та інші.
„Die Ukraine" виходила за редакцією Акселя Шмідта
A870-1942) - німецького журналіста, основника (з проф.
Рорбахом) і генерального секретаря
німецько-українського товариства, автора праці під назвою „Ukraine Land der
Zukunft". „Ukrainische Blatter", до співробітництва в
якому запрошено було німецьких публіцистів, мав виходити 8
разів на місяць у накладі 8—10 примірників за редакцією
В. Калиновича. З великого розмаху однак з кінцем 1918 р.
нічого не лишилося.
У французькій мові —„L'Ukraine" в Лозанні 1919 р., а в
Парижі 1920 р, — „France et Ukraine". В останньому брали
участь французькі журналісти. З українців — д-р І. Борщак
та ін. З чужинців — Е. Hins („L'arf Ukrainien"), F. Forestie
(„La Tactique Moscovise"), F. Fesser.
Подавано тут також переклади з творів українських
письменників.
З лютого 1919 р. у Римі почав виходити італійською
мовою двотижневик „La voce dell 'Ukraina" — поважний
274
Розділ сьомий
інформаційний орган, який давав також і більші праці на
історичні, літературні, мистецькі та економічні теми.
На початку 1920 р. в Атенах, старанням М. Левицько-
го, який заступав місце голови Української
Дипломатичної Місії після смерті Ф. Матушевського, почав виходити
інформаційний часопис грецькою мовою під назвою
„Епітеоресіс Елліно Украініке".
У редагуванні та в поборюванні ворожих виступів
багато допоміг поважний грецький історик проф. Атенсь-
кого університету Каролідіс, який, між іншим, дав для
першого числа огляд історії України та її стосунків до
Візантії.
Врешті, 1919—1920 pp. у Софії виходили два органи
болгарською мовою. Були ними: „Украинско Слово" —
неперіодичне інформативне видання в формі
журнальчика і „Украинско-Бьлгарски Прьгледь". Обидва почали
виходити в другій половині 1919 р. Брали в них участь такі
представники болгарської суспільної думки і науки: проф.
Д. Шишманов, Д. Страшмиров, Никола Балабанов, д-р
Ст. Младенов та інші.