„Ruthenische Revue" II


^T квітні 1901 р. за редакцією молодого журналіста
tJP. Сембратовича почав у Відні виходити часопис
німецькою мовою під модерною в той час назвою „Strah-
len". Виходив тричі на місяць. Присвячений був
українським справам в Австрії та Росії. Проіснував щось з
півроку. Натомість також у Відні Р. Сембратович почав
видавати інформативний двотижневик під назвою
„Ruthenische Revue".
Найбільше уваги в цьому часописі присвячено було
польському пануванню на українських землях та забороні
українства 1876 р. під Росією. Тут же переклади творів
українських письменників, їх характеристика тощо.
Часопис зацікавив чужинців. Передруки з нього почали
з'являтися в чужинецькій пресі (німецькій, французькій,
італійській, іспанській, шведській, норвезькій, ба, навіть часом
в японській).
З відгуків досить згадати хоч би такі імена: Г. Брандес,
Ж. Жорес, Момзен, Бернстерне Бернсон та інших. Б. Бер-
нсон, між іншим, писав: „З усіх починів сучасного життя
Ваш почин видається мені найграндіознішим. Піднести
до рівня свідомого культурного народу 30 мільйонів
українців, збудити їх від вікового гніту — це повинно одушев-
ляти! З того часу, як мене це почуття захопило, до появи
„Ruthenische Revue" я нічого не знав про це, моє життя
стало багатшим, моя віра в людство посилилась. Я уважно
слідкую за Вашим словом. Воно таке свіже, нове,
справедливе і різке, — це захоплює".
В р. 1904 „Ruthenische Revue" провело анкету в зв'язку
з указом 1876 р. Відгукнулися згаданий Б. Бернсон, проф.
Кембріджського університету О. Броунінґ, шведський
посол до парламенту А. Гедін, проф. А. Леруа-Болиє,
соціолог Ф. Опенгаймер, Ф. Герц, І. Гижйо і багато інших.
„Ukrainische Rundschau" \
^4?априкінці 1905 p. P. Сембратович на 30-му році
ХХжиття вмер. Спадкоємцем „Ruthenische Revue"
став місячник „Ukrainische Rudschau", який придбав у
світі ще більше признання. До співпраці стали посли
західноукраїнських земель: С Дністрянський, О. Колесса,
Є. Левицький та В. Кушнір. В. Кушнір був і редактором 230
Розділ шостий
впродовж всього часу існування часопису. Почали
з'являтися тут праці визначніших представників українського
журналістичного, наукового, культурного та громадсько-
політичного життя. Це були такі співробітники: Ю. Ромаг
нчук, О. Турянський, В. Щурат, І. Крип'якевич, М. Кор-
дуба, С Дністрянський, Б. Лепкий, М. Лозинський,
І. Макух, Д. Дорошенко та інші, з чужинців — Б. Бернсон,
Маріяно де Кавія, С. Ляндау, д-р І. Фекете де Нагнівані та
інші.
З самого початку часопис висилався даром світовим
редакціям, дипломатам і письменникам. Помітний був
інтерес до цього і серед ширших кругів чужинців, що можна
бачити з передплат. Наприклад, сама Німеччина дала
понад 200 передплатників. Були вони і в інших країнах.
З метою пожвавити інформаційну службу з почину
В. Кушніра почав виходити ще один орган, а саме „Ukrai-
nische Korrespodenz". Проіснували обидва ці органи до
першої світової війни. В час війни заступив їх новий
органу під назвою „Ukrainische Nachrichten", який виходив з
вересня 1914 до 1916 pp. за редакцією О. Бачинського і
В. Біберовича.
II Українська преса західноукраїнських земель
1 перед першою світовою ВІЙН0Н1, Загальний стан
Y^?a початках XX ст. аж до першої світової війни
ХХрозвиток української преси на
західноукраїнських землях йшов прискореним темпом. Разом із тим
відбувався дальший процес розгалуження і спеціалізації та
народження нових органів на провінції. Виявляється це
таким числовим образком. На західноукраїнських землях
виходило друкованих органів:
Рік
1900
1905
1910
1911
1912
1913
1914
Кількість
39
52
72
78
78
80
73
Роки 19Q5-1914
231
Були тут органи, присвячені питанням господарським,
правничим, педагогічним, часописи для дітей, жіночі,
просвітні, мистецькі, релігійні і врешті
сатирично-гумористичні.
Господарсько-кооперативна преса ||
Нершим часописом, присвяченим господарству та
промислу, треба вважати часопис під назвою
„Господар" („письмо практично-наукове по части
господарства рільного, огородництва, садівництва, розплоду
худоби і промислу"). Почав він виходити у Львові 10.VII.
1869 р. за редакцією С. Шеховича. Виходив до 1872 р. двічі
на місяць (від половини 1871 р. — латинкою).
Року 1879 появляється „Господар і Промишленик" у
Станиславові A879-1882), а потім у Львові A883-1887) за
редакцією А. Ничая, А. Глодзинського, В. Нагірного. Року
1881 у Львові виходить „Бескид" з додатком „Листок виіг-
ришей". У Львові 1886 р. появляється „Провідник рільничих
кружків" („рільнича часопись"), що проіснував до 1914 р.
Від 1898 р. о. І. Негребецький видає в Перемишлі часопис
„Господар", що виходив до 1913 р. з додатком від 1902 р. під
назвою „Економіст", а В. Король в 1901-1902 pp. видає у
Львові „Газету Господарську". На ці ж роки припадає вихід
органу Наукового Товариства ім. Шевченка під назвою
„Часопис правнича і економічна" A902—1914).
Далі з'являються такі часописи: „Молочарська
Часопись" (Львів, 1914), „Рільничі Відомості" (Львів,
1906-1914), „Торговельно-промислові Відомості" (Львів,
1908), „Земледілець" (Львів, 1912),
„Торговельно-промисловий Вісник" (Стрий, 1912-1913), „Вісти Промислової
Комісії" (Львів, 1913), що його видає Міщанське
Братство. Врешті, з січня 1914 р. Крайове Товариство
Українських Пасічників у Тернополі приступило було до видання
органу під назвою „Український Пасічник", що виходив
до липня того ж 1914 року.
Були всі ці часописи переважно ділом приватної
ініціативи. Довго не утримувалися. Впродовж 1890-х років
та на початку теперішнього століття виступає
кооперативна організація, що оформлюється в „Народню Торгівлю".
Появляється господарське Товариство „Сільський
Господар", організується „Дністер" і низка кредитових та
іншого роду кооператив з Крайовим Союзом на чолі.
232
Розділ шостий
З ініціативи цього Союзу з січня 1904 р. починає
виходити „Економіст" („місячник економічно-господарський,
орган стоваришень заробкових і господарських").
У цьому ж часі основується Крайовий Ревізійний
Союз і „Економіст" стає його офіційним органом. Був це
перший теоретичний орган, присвячений економічним
справам взагалі, а кооперації зокрема, присвячуючи місце
і справам рільничим. Першим його редактором
A904—1908) був Кость Панківський, який і заповнював
переважну частину часопису. Писав він під власним
іменем і під псевдонімом Кость Федьків, або К. Ф., чи просто
— Ф. Постійним співробітником був І. Петрушевич —
секретар „Народньої Торгівлі". З інших — Кость Левицький,
М. Коцюба, А. Глодзінський, О. Саєвич та інші. З січня
1908 р. постійним співробітником стає А. Жук, який з
лютого 1909 р. перебирає редакцію і провадить часопис до
вибуху війни 1914 р. Тоді ж починає виходити популярний
додаток під назвою „Самопоміч" (редактор А. Жук).
Тоді як сам „Економіст" призначений був для управ
кооператив та інтелігенції, і наклад якого виріс на 1.000
примірників, „Самопоміч" мала стати часописом
широких мас, чого вона і осягнула, довівши вже 1910 р. свій
наклад до 10.000 примірників.
В цих же роках A909—1910) з провінціального зав'язку
в Олеську постає велика станова організація „Сільський
Господар" у Львові. З 1910 р. починає він видавати свій
часопис під назвою „Господарська часопись",
присвячений сільському господарству. Протримався він до 1918 р.
Тоді ж A904—1921) у Львові виходить „Часопис для
Спілок Рільничих" як орган Крайового Патронату для
рільничих спілок. А з 1909 р. виходить „Господар і
Промисловець" як орган Крайового Союзу молочарського у
Стрию A909), а потім у Львові A910-1911).
І Правничі органи
Нершим українським правничим часописом був
орган Наукового Товариства ім. Шевченка під
назвою „Часопись Правнича" A889-1899). З 1900 р.
заступає його „Часопись Правнича і Економічна" за
редакцією С. Дністрянського. Участь у цих органах, крім К. Ле-
вицького та С. Дністрянського, які дали цінні праці й
розвідки („Правда Руська" — пам'ятник законодатний з XI в.,
Роки 1905-1914
233
„В справі нашої термінології" К. Левицького, „Права рус-
кої мови у Львівськім університеті", „Причинки до теорії
соціології" С. Дністрянського та багато інших). Далі брали
участь А. Горбачевский, О. Огоновський, Є. Олесниць-
кий, П. Стебельський, М. Шухевич, Д. Стахура, А. Го-
шовський, М. Новаківський, І. Франко, І. Макухта багато
інших.
В 1910-1914 pp. Товариство Українських Правників за
редакцією С. Дністрянського видавало квартальник
„Правничий Вістник".
Часописи педагогічні та дитячі. І
Станові органи українського вчительства
^Українське Товариство Педагогічне майже
одночастно починає видавати два часописи „Учитель"
A889—1914) з додатком „Шкільний Порадник" та
ілюстрований часопис для дітей і молоді під назвою „Дзвінок"
A890-1914). Обидва здобули широку симпатію. „Дзвінок"
став популярним серед дітей і батьків як на
західноукраїнських, так і на східноукраїнських землях. Один з його
редакторів — Катря Гриневичева — по двадцяти роках каже про
пройдений ним шлях: „Розпочинаючи двадцять перший
рік існування, „Дзвінок" може з вдоволенням глянути на
успіхи своєї праці... Чимраз кріпшаюче зацікавлення
„Дзвінком" із боку нашого патріотичного загалу і щирість
та признання, з яким відносяться до нас родичі та
вихованці, переконують нас, що двадцятилітній труд не пішов на
марне..."
Був це часопис, що давав літературно вартісні речі
побіч із історичною повістю, цікаво опрацьовані речі
наукові, поезію, веселий кутик та відомості з поточного життя.
Все це в супроводі ілюстрацій талановитого
артиста-маляра Косинина.
З 1909 р. Товариство „Учительська Громада" видає у
Львові науково-педагогічний квартальник під назвою
„Наша Школа". Виходив до 1915 р.
Року 1911 „Учительська Громада" об'єднується у
виданні цього часопису з Товариством ім. Сковороди у
Чернівцях. З праць і статей, опублікованих в цьому
квартальний, звертають увагу зокрема такі: з історії українського
шкільництва С Томашівського; з історії видавництва
українських шкільних книжок К. Лучаковського, про
234
Розділ шостий
шляхи до тілесного виховання І. Боберського, про
національне виховання і школу В. Панейка та інших.
Крім названих, брали участь в журналі І. Раковський,
В. Левицький, А. Жук („Статистика українських бурс в
Галичині"), А. Крушельницький, Н. Даниш („Життє
молоді української гімназії в Коломиї"), М. Кордуба та інші.
Тут же дописи з українських земель під Росією.
З липня 1911 р. у Станіславові почав був виходити
двічі на місяць становий орган учительства під назвою
„Український Учитель" з педагогічним додатком „Рідна
Школа". Появилося лише п'ять чисел. Довше
протрималося „Учительське Слово" — орган станової організації
„Взаємна Допомога". Почав він виходити з 15.IX. 1912 р.
двічі на місяць і виходив до війни 1914 р. Так само і
суспільно-науковий орган галицько-буковинського
вчительства „Промінь", що виходив у Вашківцях (Буковина) з
1904 до 1907 pp. З інших того роду органів слід згадати ще
часопис під назвою „Луна".
І Преса української молоді. Січові та пластові органи
З початком 1900 р. появляються органи
української молоді. Крім рукописних та відбиваних
часописів, починають виходити друковані.
В першу чергу треба згадати місячник під назвою
„Молода Україна" (Львів 1900—1906) при ближчій участі
В. Старосольського, А. Крушельницького та при
співробітництві І. Брика, С. Чарнецького, Л. Цегельського та
інших. В 1912-1914 pp. виходить „Житє", як неперіодичний
орган, що ставив своїм завданням „не обмежуючись на
поглядах якоїсь одної групи... давати місце всім здоровим
та хосенним напрямам української поступової думки".
Виходив цей орган при участі М. Павлика, О. Безпал-
ка, Р. Заклинського та інших.
Проти „Житя" в 1913 р. виступив новий орган під
назвою „Відгуки", відмовляючи йому рацію існування з
огляду на його пропаґандивний шлях замість організації
фізичної сили.
Врешті, орган студентства під назвою „Шляхи", що
його в 1913—1914 pp. видавав Український Студентський
Союз за редакцією Р. Заклинського і Ю. Охримовича.
В 1912—1914 pp. появляються січові та пластові
органи. З перших - „Січові Вісті" A912-1914) за редакцією
Роки 1905-1914
235
Д. Катамая при „Громадськім Голосі", другим був
„Пласт", що почав виходити в 1914 р. в Скалі, як
гектографічне видання.
Просвітянська преса І
шжттттттшшжштштшштжтшт®
Розвивається і просвітянська преса. Беручи
початок з місячника „Письмо з Просвіти", що
виходив ще в 1877—1879 pp. за редакцією О. Партицького та
А. Вахнянина, проходить вона через часопис „Читальня"
A893—1894), а 1907 р. відновлює попередню назву
(„Письмо з Просвіти") за редакцією Я. Весоловського,
Є. Озаркевича та Ю. Бачинського. Спочатку —
літературно-науковий орган, пізніш — орган теорії і практики
просвітянської праці. В такому вигляді дає багато вказівок для
організаторів і робітників на просвітянському полі.
Органи українського мистецтва І
Робить спробу видання свого органу і Союз
Співацьких та Музичних Товариств у Львові.
Стає ним ілюстрований місячник під назвою
„Артистичний Вістник". Перше число його появилося в січні 1905 р.
при найближчій редакційній участі С. Людкевича, І.
Труїла та О. Бережницького. Спробі цій не повелося. Вже у
другому числі редакція змушена була зазначити, що „нема
в нас численної інтелігентної публіки, яку інтересували б
спеціальні питання з обсягу музики і пластичних штук", а
тому „щоби бути корисними для нашої громади та
пропагувати серед неї свої ідеї, мусимо... передовсім інтересува-
тися загальними культурними справами, актуальними в
нашій суспільності".
З виходом подвійного числа за вересень—жовтень
часопис цей, як місячник, перестав існувати з тим, щоб
перейти на річні випуски, що і виходили до 1907 р.
Народження преси цкраїнськогр жіноцтва
*5~?ароджується в ці часи так само преса українсько-
ХХго жіноцтва. її попередниками були „Жіночий
Альманах" A887 р.) та три випуски „Жіночої Долі" A893,
1895 та 1896 pp.) за редакцією Наталі Кобринської. Щой-
236
Розділ шостий
но 1908 p. появляється у Львові перший часопис
українського жіноцтва під назвою „Мета". Видає його „Кружок
Українок" за редакцією Дарії Старосольської.
Поява цього часопису оживила організаційний рух
жіноцтва, що вилився у великий з'їзд у грудні 1908 р. По
з'їзді часопис перестав виходити.
І Церковно релігійна українська преса
Розгорнулася перед війною 1914 р. преса релігійно-
церковна. Крім органів адміністративного
характеру, як „Відомосте Львівсько-Архієпархальні", „Вісгник Пе-
ремиської Єпархії" та „Вістник Станиславівської Єпархії",
появляються станові органи дяків, як наприклад: „Голос
Галицьких Дяків" (Львів), „Дяківський Голос" (Станіславів),
орган православних церковних співців під назвою
„Дяківські відомості" в Лукавцях на Буковині та „Ранок" в Ма-
реничах тощо; місійні часописи: „Вісті Місійного
Товариства", „Місячний Листок", часопис для дітей - „Малий
Місіонарчик" (Жовква). З органів наукового характеру:
„Богословський Вістник" (Львів, 1900—1903 р.) та кварталь-
ник богословської молоді під назвою „Католицький Всхід",
де містилися праці з історії церковних відносин на
українських землях. Тоді ж A904 р.) почав виходити часопис,
присвячений справам суспільно-церковним під назвою „Нива".
1 Народження дікарсько санітарного органц
Року 1913 Українське Лікарське Товариство
почало видавати свій орган, присвячений справам
санітарії і гігієни під назвою „Здоровля", що виходив за
редакцією Є. Озаркевича.
І Сатирично гумористичні часописи
Врешті, низка сатирично-гумористичних
часописів, як напримір, „Комар", „Дзеркало", „Жало"
та інші.
Роки 1905-1914
237
Розвиток преси суспільно-політичного характеру. 1
25-ліття „Діла". Преса УМІ. Преса УРП |
З органів, що відбивали національно-демократичні
та християнсько-народні змагання, крім „Діла" та
„Руслана", народжується перед війною 1914 р. низка
нових. Крім Львова, де видаються в цей час такі органи як
„Свобода", щоденна газета „Нове Слово" (з 1912),
„Основа5" та інші, з'являються подібні органи в низці провін-
ціальних міст: Тернопіль, де в 1904—1907 pp. виходив
орган Тернопільської Народної Організації під назвою
„Подільський Голос" (тижневик); Перемишль — тижневик
„Селянська Рада" A907—1909); Калуш — двотижневик
„Калуський Листок", Станіславів, Яворів та інші.
Центральними і провідними органами цих двох напрямів
залишалися „Діло" і „Руслан".
На цю саме добу припадало 25 років існування „Діла".
Було це в час революційного зрушення 1905 р. в Росії,
коли там український рух вийшов з підпілля. Отже, двоє свят
заповнюють „Діло". Робиться тут підсумок пройденого
газетою шляху та уважний відгук на прояви українського
руху під Росією.
Не менш уважний відгук знаходять події за Збручем і в
„Руслані". Відгукуються ці органи і на такі явища, як
слов'янські з'їзди 1908—1909 pp., піддаючи ґрунтовній
критиці їх тенденції і становище з погляду українських
національних інтересів.
Крім інформації національно-політичного життя та
обговорення в більших чи менших статтях, не останнє
місце займають тут у цю добу також історичні розвідки,
опублікування історичних матеріалів, літературні
критичні статті, літературні силуети (сильветки), спомини тощо.
Так, напримір, у „Ділі" публікуються праці І. Крип'якеви-
ча, О. Левицького та інших, літературно-критичні статті
та замітки О. Грицая, О. Турянського, М. Сріблянського
(М. Шаповала) та інших. Тут же — листування, зокрема
листи М. Драгоманова до редакторів російського соціал-
революційного видання „Вперед", або переписка М.
Драгоманова з д-ром Т. Окуневським.
Ще більш у цей час публіковано такого матеріалу в
„Руслані". Досить згадати хоч би „Матеріяли до історії
зносин Галичини з Буковинцями", „Матеріяли до історії
Буковинської Ради" (зокрема про альманах „Руська Ха-
238
Розділ шостий
та"), „Матеріяли до політики русинів від часу т. зв. „Нової
Ери", що подав А. Вахнянин, листи В. Антоновича до
О. Барвінського, листування О. Огоновського з П. Ку-
лішем, листи А. Вахнянина до П. Куліша, що дають
чимало цінного в зв'язку з виданням „Правди" 1869 p., як
також цікаві спомини А. Вахнянина, О. Барвінського та
інших.
Незважаючи на певний антагонізм між цими двома
органами, вони доповнювали один одного як з боку
політичного, так культурно-наукового, залишивши чимало
того, що не втратило цінності в довгих пізніших часах.
З інших часописів цієї доби можна згадати ще такі, як
„Боєвий Прапор", що почав виходити з 19 січня 1906 р. у
виданні й за редакцією А. Яновського (вийшло чотири
числа); християнський часопис „Основа" (Львів 1906—1914)
за редакцією о. Я. Левицького та о. М. Горникевича,
„Народне Слово", що в 1907—1911 pp. виходило тричі на
тиждень за редакцією А. Шестака, „Покутське Слово" (з
7.III. 1912—1913) за редакцією Е. Кульчицького та чимало
інших.
На цей час припадає також розвиток преси української
соціал-демократії. Року 1899 з Української радикальної
партії виступили прихильники марксистського напрямку.
З січня 1900 р. за редакцією М. Ганкевича, а пізніше
С Вітика, почали вони видавати свій орган під назвою
„Воля". Виходив двічі на місяць і з перервою A904)
протримався до 1907 p., коли його місце заступила „Земля і
Воля", яка перейшла до Львова з Чернівців і виходила до
1913 р. Був це тижневик (газета), що за редакцією В. Ле-
винського продовжував завдання організації та
національно-політичного усвідомлення українського робітництва.
Крім програмово-провідних статей ці органи давали
поважне місце оглядам професійного та соціалістичного руху,
селянським рухам A902 р.) в Галичині, боротьбі
українського селянства за землю під Росією, перебіг нарад Сейму
та Державної Думи (Росія). Тут же - голоси із-за Збруча,
як М. Порша та інших.
Не останнє місце займали виступи проти радикалів та
революційної організації „Оборона України", що виникла
під Росією та влилася до Української партії соціалістів-ре-
волюціонерів A907). Врешті, твори з красного
письменства, що відбивали соціальні теми. У 1911 р. у Львові
відбувся IV конгрес Української соціал-демократичної партії, на
якому позначився був розділ партії на грунті рішучого від-
РОКИ 19Q5-1914
239
сепарування від ППС (Польської партії соціалістичної).
Саме на цей час припадає вихід спільного органу
української Соціал-демократичної партії Австрії із-під Росії під
назвою „Наш Голос" A910-1913), що став на бік
прихильників відсепарування: Л. Ганкевича, Ю. Бачинського та
інших.
Тоді ж у Львові почала виходити і тижнева газета
„Вперед" A911) за редакцією В. Левинського. Пізніше
виходила вона тричі на тиждень, а в 1914 р. — раз на місяць.
З інших часописів цього напрямку були: „Робітник",
„Праця", „Добра Новина" тощо, що виходили у Львові.
Подібні ж часописи появилися і поза Львовом. У Збаражі
1906 р. Я. Остапчук почав видавати двічі на місяць, а потім
тижнево „Червоний Прапор", що пізніш перенісся до
Тернополя; у Дрогобичі за редакцією С. Вітика 1907 р.
виходив „Підкарпатський Голос", а в 1911—1912 pp. там же за
редакцією Б. Скибинського „Голос Підкарпаття".
Українська радикальна партія (УРП) продовжувала
видавати „Громадський Голос". Стояв він на захисті
інтересів українського селянства, підносив ідею боротьби
за визволення і державність, пропагував організацію
серед селянства Товариства „Січ", рішуче виступав проти
угодових нахилів та піддавав критиці поступування
народовців. В 1904-1906 pp. замість „Громадського
Голосу" за редакцією І. Макуха виходить „Новий
Громадський Голос", а з 1907 р. знову відновлюється
„Громадський Голос", виходячи двічі на тиждень в кількості
1300—1500 примірників. У зв'язку з розвитком січового
руху в 1912—1914 pp. при „Громадському Голосі"
виходять місячними випусками „Січові Вісті". Врешті, в
1903 і 1909 pp. за редакцією К. Трильовського виходив
двотижневик „Хлопська Правда".
Літературно-наукові органи перед першою І
світовою війною на західноукраїнських земляк Д
Розвиток суспільно-політичної преси в
передвоєнну добу йшов у парі з розвитком преси
літературно-наукового характеру. Одним з перших таких органів
треба згадати місячник під назвою „Руська Хата", що
ставив своїм завданням „бути приступним родинам широких
кіл, де „Літературно-Науковий Вісник" був затяжкий,
ідучи шляхом вселюдських ідеалів добра і краси".
240
Розділ шостий
Був це невеличкий ілюстрований журнал, що виходив
у 1905 р. за редакцією Сембратовича при співробітництві
молодших літературних сил. Крім поетичних творів В. Па-
човського, П. Карманського та інших і оповідань чи новел
В. Бірчака, М. Яцківа, В. Будзиновського публіковано тут
дещо з наукових розвідок та оглядів, як також огляди
політичного життя на західноукраїнських землях, новини,
інформації. Тут же, між іншим, М. Павлик подав
листування М. Драгоманова з Н. Кобринською.
Проте широкі кола зустріли „Руську Хату" досить
холодно. За півроку видавництво робить такий підсумок
„нечуваних зусиль": „Число читаючих і розуміючих
потребу такого видавництва у нас ще дуже маленьке, та й то
не всі читаючі вважають своїм обов'язком заплатити за
побирану часопись... Боремося від першого і до
нинішнього числа з недоборами".
Не ліпшим був підсумок і по закінченні року. Надії,
що в наступному році „суспільність підопре наші
змагання щиріше, як в минулому році", як писав часопис, — не
здійснилися. І вже на початку 1906 р. він перестав
виходити. Його місце заступив новий місячник під назвою
„Світ", що його з 26.11 почав видавати В. Будзиновський.
При редакції в складі В. Вірчака, М. Яцківа, О. Луцького
та П. Карманського створено було спеціальний інститут
артистичних дорадників з В. Щурата, Б. Лепкого та В. Па-
човського. „З бадьорістю молодечою і сильною вірою...
приступаємо до нового діла", — заявляв цей часопис у
першому числі.
Попередній склад співробітників „Руської Хати"
поповнено новими силами. Звернуто було увагу на зв'язок з
силами з-під Росії. На сторінках часопису появилися
поруч з поезіями Б. Лепкого, В. Пачовського, О. Маковея
твори М. Вороного, В. Сивенького (В. Самійленка),
О. Коваленка та інших. Тут же друковано „Ніобу" О. Ко-
билянської, оповідання, нариси В. Бірчака, К. Гріневиче-
вої, М. Коцюбинського, М. Яцківа. Приносив „Світ"
цінні розвідки, огляди, наприклад, „До історії культу
Шевченка" та інші. Давав він багатий матеріал із літературної
критики, статті на мистецькі теми (С. Людкевича та
інших) та переклади (Е. Амічіс, Мопассан, Метерлінк). Все
це робило часопис живим, бадьорим і безперечно цікавим
культурним органом, що, здавалося, мусив би
заімпонувати. Однак так не сталося. З кінцем року редакція писала:
Роки 1905-1914
241
„Мимо даремної праці редактора і співробітників,
передплата покриває половину коштів видавництва".
Щоб запобігти лихові, „Світ" рішився змінити
програму та покликати нову редакцію, збільшити об'єм та
ілюструвати зміст. Але і це не помогло. В новому році
прийшов „Світ" без порівняння біднішим, вже менш
бадьорим. До всього того — неточність у випусках, чому
спричинилося старе лихо — гостра фінансова криза, яка і
привела його до смерті, що наступила з ч. 16—17, яке
появилося аж в наступному 1908 р.
Не довго продержалися і інші часописи — місячник
„Бджола" A908) за редакцією М. Венгжина і „Будучність"
за його ж редакцією, що як двотижневик почав був
виходити з 1.1. 1909 р. Була це спроба наймолодших літературних
сил, яку вже спочатку було зустрінуто досить холодно, а
подекуди навіть неприхильним голосом тодішньої преси.
Зокрема вістря неприхильності скероване було в бік
М. Євшана (М. Федюшки), який тут щойно починав свою
літературно-критичну працю. Того самого М. Євшана,
якого по його смерті A919) в р. 1920 в „Громадській
думці" (Львів) було М. Струтинським схарактеризовано
такими словами: „В особі Євшана тратить українське
письменство молоду надійну силу, що могла зробитися
першорядним європейським літературним критиком".
По Євшанові прийшов В. Бірчак, праці якого
висміювано в пресі. Така зустріч, однак, не збентежила тих, хто
згуртувався навколо цього часопису. Навпаки, виступи ці
додавали енергії до праці. Поширено було коло співробітників,
нав'язано зв'язки з літературними силами за Збручем і
зокрема з групою „Української Хати". А з липня того ж року
перетворено цей часопис на місячник під назвою „Будуччи-
на", в якому брало участь чимало нових сил. Були тут твори
О. Олеся, Г. Чупринки, X. Алчевської, Н. Кибальчич, Б. Ле-
пкого, І. Липи, Г. Барвінок та інших. Не бракувало тут
праць на літературно-критичні теми, розвідок, споминів.
Врешті, літературні новини, рецензії тощо.
Бідненькі на вигляд зошити визначалися старанним
добором матеріалу та змаганням влити свіжу струю в
сучасне літературне життя. Проте й цьому журналу не
пощастило довше проіснувати. Уступив своє місце, і так само не
надовго, тижневику, що його в 1911-1912 pp. видавала
видавнича спілка „Діло" за редакцією В. Щурата та Я. Весо-
ловського під назвою „Неділя".
242
Розділ шостий
Не довший вік був і інших спроб літературно-наукової
журналістики цієї доби („Дзвін", „Ідея", „Критика" тощо),
як і такого видання як тижневик „Ілюстрована Україна".
Був це журнал, що звернув на себе увагу та викликав
симпатію по обох боках Збруча. Почав він виходити у
Львові у січні 1913 р. за редакцією І. Крип'якевича.
Зробився зразком літературно-наукового часопису для
ширших кіл суспільства. Ведений вправною рукою редакції,
приносив він поруч з ліпшою продукцією в сучасному
письменстві чимало цінних розвідок, історичних та
літературно-критичних праць, як також праць із історії
мистецтва. Досить пригадати хоч би такі з них як праці М. Єв-
шана про Гавптмана, Р. Заклинського про суспільні
ідеали та національно-політичні погляди І. Франка, І.
Крип'якевича про Шевченка-маляра, М. Шумицького про
архітектурний стиль та багато інших. Добрі ілюстрації
гармонійно поповнювали собою добірний зміст. Крім
ілюстрацій до тексту праць розкидано було тут багато образів з
минулого і сучасного українського життя. Були це
фотографії пам'ятників минувшини, старих будов, фресок,
фотографії мистецтва, з'їздів, віч і т. д. Охоплювали вони всі
українські землі, сягаючи часом найдальших закутків у
супроводі більших чи менших заміток про них. Знаходив тут
місце і відгук на перебіг українського політичного життя,
а також літературного руху у формі рефератів, оглядів чи
рецензій. Все це робило „Ілюстровану Україну" одним із
культурніших проявів українського журналістичного
життя останніх років доби перед першою світовою війною.
Проте й цей часопис мусив скінчити своє існування
напередодні війни.
m&fWž?
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
РОКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ A917-1520)
Перша світова війна і українська преса. Доля української
преси на східних укдаїнських землях під Росієно
1.VIII. 1914 р. почалася війна. Другого ж дня
російська влада заборонила видавати „Раду". Невдовзі
по тому припинено журнал „Українську Хату", редактора
якої П. Богацького заслано на Сибір, далі припинено
„Маяк" та інші. Коли редакція „Ради" звернулася до
командуючого військами Київської воєнної округи з
проханням про відновлення видання газети, генерал Бухгольц
написав на проханні: „Не дозволяю. Нехай ліпше не
просять".
Тим часом у грудні ще появився був у Києві новий
часопис — ілюстрований тижневик літератури, політики і
культу під назвою „Згода". Перше число вийшло 11
грудня 1914 р. за редакцією А. Авраменка з поміткою
„Дозволено воєнною цензурою". Фактичним редактором був
А. Терниченко. Змістом часопис цей мало чим різнився
від „Маяка". Друге число було вже набране, але під час
верстання з наказу влади часопис був припинений. На
початку січня 1915 р. з наказу начальника Київської воєнної
округи Київським губернатором було видано
розпорядження: „Припинити на весь час воєнного стану всі
періодичні видання на малоросійськім наріччі, старожидів-
ській мові та жидівському жаргоні". Тоді перестали
виходити журнали: „Літературно-Науковий Вісник", „Дзвін",
„Світло", „Сяйво", „Україна", „Рідний Край", „Молода
Україна", а також — „Рілля", „Наша Кооперація", ба
навіть „Записки Українського Наукового Товариства".
Витягнуто було відомий указ 1876 р.
244
Розділ сьомий
Начальник штабу Київської воєнної округи Ходоро-
вич таємно повідомив губернатора (Київ) про те, що
„головний начальник Київської воєнної округи не визнав
можливим забороняти періодичні видання в малоруській
мові до вияснення напрямку, через що наказав: 1)
періодичні видання на „малорусском наречии" дозволити до
випуску у світ за виключенням двох — „Літературно-Нау-
кового Вісника" і „Світла", про які виникло спеціальне
листування, що закінчилося розпорядженням його висо-
копревосходительства про їх закриття і 2) при видаванню
дозволів на періодичні видання на „малорусском
наречии" зобов'язувати видавців під розписку, щоб видання,
що їх випускатимуть у світ, були друковані згідно з невід-
міненим височайшим велінням 18/30 травня 1876 року,
яким заборонено друкувати „произведения тиснений" з
будь-яким відхиленням від загальноприйнятого
російського правопису".
Крім „Рідного Краю" A915—1916 pp.) українська
преса не знайшла можливим скористуватися цим дозволом.
Натомість почала шукати можливостей поза київською
воєнною округою. В Одесі пощастило було в половині
серпня 1915 р. за редакцією А. Ніковського налагодити
видання вісника письменства, науки і громадського життя
під назвою „Основа".
Мав цей місячник заступити закритий „Літературно-
Науковий Вісник". Його появу зустрінуто було широким
відгуком симпатії, так що перша книжка в короткому часі
вся розійшлася... Але не довго довелося проіснувати
„Основі". Третя з черги, жовтнева книжка, що через цензурні
умови появилася за чотири місяці (у лютому 1916), була й
останньою. Незважаючи на те, що була вона дозволена
цензурою, її сконфісковано, а видання припинено.
Матеріали з красною письменства, що залишилися після цього
в редакції, ввійшли пізніше до окремого збірника під
назвою „Степ".
У Харкові в 1915 р. почала була виходити тижнева
газета під назвою „Слово", завданням якої було ширення
української національної ідеї серед робітництва та захист
його інтересів. Почали його видавати В. Винниченко та
Ю. Тищенко (Ю. Сірий).
Ю. Тищенко, під іменем Гарах, жив у цей час під
Харковом (с. Карачівка під Борками). В порозумінні з
Катеринославською групою українських соціал-демократів приїхав до
нього з Москви В. Винниченко під іменем Іван Довгаль. Тут
Роки Української державності A917-1920)
245
відбулася нарада, в якій, крім названих, взяли участь члени
харківської групи соціал-демократів (Довбищенко та інші).
Нарада ця і ухвалила видавати газету під назвою „Слово".
Видання фінансувало видавництво „Дзвін", а фактичне
редагування доручено Ю. Тищенкові.
Перше число появилося 25.Х. 1915 р. До співпраці
притягнуто ліпші журналістичні сили на чолі з С.
Петлюрою та В. Садовським. У вступній статті, даючи огляд
робітничого життя з національного становища, редакція
писала: „Здається, ніяке робітництво так не покривджене,
так не знесилене, як українське. Здається, ні одна нація
так не упосліджена, як українська... Але це тим паче не
повинно спиняти нас. Навпаки... міцніше зціпити ми
повинні зуби і з незломною, освяченою болем рішучістю,
боротися з тим, що дає нам і біль, і образи, і страждання...
Робітничий рух кожної держави розвивається в своїх
національних формах. Що краще розвинені національні
форми, то більше простору для розвитку робітництва...
Тільки будучи українцями, ми зможемо в усій повноті
примножити нашу соціальну силу".
З бадьорими думками звертається в статті „Будемо
спокійні" С Петлюра за підписом П2: „Будемо спокійні,
— писав він, — і не станемо серед погроз на нашу
національну культуру гасити свого духа! Ми не діти, щоб
никнути додолу головою..., не будемо гасити нашого духа!...
Не гасити нам духа перед погрозами, а зустріти їх, як
мужам сили..."
Вихід „Слова" викликав серед робітництва широкий і
радісний відгук. „Ми стомилися, ждучи свого часопису,
свого органу... Звістка про „Слово"... вразила нас як
промінь сонця в темряві. Ми радіємо, нам життя здається
яснішим...", — так писала група робітників з Петербурга.
„Ми, українці, — писали інші, — долею закинуті на
Берестово-Богодухівську рудню, з різних кутків дорогої
України... щиросердечно вітаємо вихід рідної газети
„Слово"..."
Та не пощастило. Наступне, друге, число було
конфісковане в друкарні. А незабаром віддано за діяльність під
час революції 1906 р. редактора газети під військовий суд і
заарештовано.
Така ж доля спіткала і тижневик „Гасло", що почав був
виходити у Харкові з 19.ХІ. 1915 р. за редакцією В. Коряка
і розсилався також передплатникам закритої „Згоди". По
кількох числах був закритий.
246
Розділ сьомий
На цьому і скінчилися спроби щодо легальної преси.
Залишався шлях нелегального видання. Першим з цих
видань був неперіодичний орган Української партії соціаліс-
тів-революціонерів (УПСР) під назвою „Боротьба", що
почав виходити 19.11. 1915 за редакцією М. Ковалевсько-
го. Був це перший орган партії, ідеологічні зародки якої
сягають 1885—1886 pp. і в'яжуться з організацією, відомою
під назвою „Гуртка 13" в Петербурзі.
Стоячи на грунті національно-державного визволення
українського народу, виходив цей орган нелегально,
відбиваний на міміографі, зшитками від 20 до 54 сторінок.
Всього появилося п'ять чисел. Шосте число, хоч і було
вже підготовлене, але не появилося. Серед співробітників,
крім М. Ковалевського, як редактора, були — С Єфремов,
Л. Ковальов, Л. Полянський та інші, що підписувалися
прибраними іменами та криптонімами.
Другим органом національно-політичної думки, так
само нелегальним, був писаний від руки і відбиваний на
міміографі орган Радикальної демократичної спілки під
назвою „Вільна Думка". Появилося одно число з 1.ХІІ.
1915 р.
Того ж року виходило ще кілька нелегальних органів
української молоді. З них в першу чергу — „Зоря
Київська", а з ч. 2 — просто „Зоря", місячник середньошкільни-
ків, об'єднаних у Всеукраїнську Юнацьку Спілку
(Київський відділ). Виходив з 9. II. 1915 р. писаним від руки і
відбиваним на шапірографі. Появилося три числа, зшитками
в 20 сторінок кожне. Останнє число з 7.IV. 1915 р. Серед
співробітників були В. Ігнатієнко — пізніш відомий
бібліограф української преси, І. Лизанівський — пізніш
фундатор і керівник видавництва „Рух" у Харкові та інші.
З інших рукописних і відбиваних на шапірографі чи
гектографі часописів, що появлялися в цей час, можна
згадати ще такі: „Дзвінок" — часопис учнів Київської
духовної семінарії; „Слово", що його видавали з лютого
1916 р. фельдшері (лікарські помічники) та учні військової
фельдшерської школи за редакцією В. Нагорного, якого
вийшло двоє чисел; „Праця" — журнал учнів агрошколи в
Умані (ч. 1—37 сторінок, ч. 2—133 сторінок і ч. 3—129
сторінок); „Юна Україна" — видання учнів Миргородської
художньої керамічної школи, якого появилося одне число
в 170 сторінок. У Миргороді у грудні 1915 р. появився був
ще журнал учнів гімназії мовами українською і
російською.
Роки Української державності П917-1920) 24 7
Українські пресові органи за межами України І
За межами України, а саме в Петербурзі та Москві,
в 1915-1916 pp. виходили: „Наше Життя"
(Петербург) та „Тепла Роса" і „Промінь" (Москва). „Наше
Життя" виходило впродовж 1916 р. Був це орган української
Соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП),
писаний на машинці в кількості 300 примірників. Найближчу
участь в цьому журналі брали: В. Винниченко, С. Вікул,
Л. Чикаленко, П. Феденко, М. Авдієнко та інші.
„Тепла Роса" почала була виходити двічі на місяць з
15.III. 1915 р. за редакцією Л. Красівського. Але не
встигли видати і двох чисел, як з наказу командуючого генерала
Адріянова, за статтю в ч. 2 під назвою „Галичина" часопис
закрито.
Більш пощастило тижневику під назвою „Промінь".
Був це часопис літератури, мистецтва і громадського
життя. Почав виходити з 20. XI. 1916 р. за редакцією В. Вин-
ниченка, який перебував у Москві під чужим прізвищем.
Поява цього часопису у Москві давала можливість
уникнути примусової „ярижки" (російського офіційного
правопису). Але цензурні утиски і тут давали себе відчути. Це
між іншим підкреслювала редакція, звертаючись до
передплатників з проханням „не дивуватися, коли часопис
виходить з опізненням" та інше... „Нинішні обставини, —
писала вона, - творять кожної хвилини несподіванки,
котрих не потрапить угадати і запобігти їм і найбільш
досвідчений журналіст".
Серед співробітників були: П. Тичина, О. Слісаренко,
К. Поліщук, Г. Чупринка, М. Філянський, А. Постоловсь-
кий, О. Журлива, В. Винниченко (ред.), який дав тут
початок роману „Записки Кирпатого Мефістофеля", п'єсу
„Пригвождені", оповідання „Баришенька", М. Івченко
(„Хутір"), М. Могилянський, М. Грушевський (статті про
галицько-українські землі), С. Єфремов та інші. Були тут
також статті до питання про українські народні школи,
про становище робітничого ринку, про українське
мистецтво (К. Широцького), на літературні теми, огляди преси,
бібліографія тощо.
Такий був зміст часопису, який на його сторінках
В. Винниченко характеризує такими словами: „Передо
мною тоненький зшиток, в жовтій, скромній обкладинці.
Це майже єдиний український журнал тридцятьох мільйо-
248
Розділ сьомий
нів України... І всього тільки цей тонесенький зшиточок!
Він нагадує мені дітей, що ростуть десь у підвалах, без
сонця, без повітря, в злиднях, в поневірянню, з синіми, за-
цитьканими, заляканими і скорбно-розумними очима.
Так і вчувається, що от-от він тоненько-тоненько скаже:
„їсти хочу! Мамо, папи! Хіба не моторошний, не
правдивий символ нашого народу цей більше ніж скромний наш
„Промінь"... — цей жовтенький символ нашого горя?
II Преса на західних українських
1 землях під час першої світової війни
Захопило це горе преси і західні українські землі.
За Збручем, під Росією, з українством, здавалося,
було покінчено вже в перших же днях війни. І в першу
чергу з його речником — пресою. Лишалися західні
українські землі. Довго чекати не довелося. Брутальна і
безоглядна ліквідація українського життя вдерлася на
західноукраїнські землі під гаслом „визволення" та об'єднання
під „скипетром русского царя всех ветвей русского
народа".
Роздавити раз назавжди осине гніздо мазепинства!
Стало це завданням російської влади, що прийшла разом з
російським військом. Прийшла вона 21.VIII. 1914 р. на
чолі з графом О. Бобринським. Прийшла й негайно
приступила до „визвольної" акції. Перші кроки позначилися
в напрямі нагінок на українську пресу, на яку й було
скеровано головний удар. Упродовж перших же
„визвольних" днів закрито було всі українські часописи.
Останніми були „Свобода" (останнє число з 27. VIII) і „Діло" з
датою 23. VIII.
Дня 25. VIII. 1914 р. до редакції „Діла" з'явився
помічник воєнного губернатора Шереметьева підполковник
Фатіянов і заборонив надалі випускати газету. Друкарню
опечатано, а за деякий час забрано з неї заголовки „Діла" і
„Вістей з Запоріжжя" та заповіджено, що тут
друкуватиметься газета під назвою „Военное Слово". Спроба
дістати дозвіл на видання української газети зустрілася з боку
губернатора з категоричною відмовою. Тим часом
часописи москвофільські і польські впродовж цілої доби окупації
продовжували виходити, ставши на послугу російській
владі.
Роки Української державності A917-1920)
249
Українська преса примушена була шукати
можливостей для свого існування на чужині. Так „Діло" почало
виходити у Відні. Там же за якийсь час почала виходити і
„Свобода".
Щойно в червні 1915 р. повертається українська преса
додому. З поворотом австрійських військ перед
українським суспільством у Львові стає справа видання свого
часопису. На нараді 21. VI. 1915 р. під головуванням д-ра
А. Чайковського, що відбулася в приміщенні „Сільського
Господаря", висунено було думку видавати нову газету в
двох мовах (українською і німецькою) під назвою
„Український Листок". Проти цього виступив редактор Ф. Фе-
дорців, який настоював на відновленні „Діла".
Прихильників не здобув. Тоді він же запропонував дати новій
газеті іншу назву, бо, мовляв, назва „Український Листок" не
личить столичному органу. Ліпше було б, на його думку,
дати назву „Українське Слово". Але нарада і це внесення
відкинула, запропонувавши йому взятися-таки за видання
„Українського Листка". Ф. Федорців погодився, але,
приступивши до праці, сказав-таки зложити назву —
„Українське Слово". Та через те, що для видання нового
органу треба було мати на нього концесію, що вимагало
певного часу, довелося уступити від цієї назви, а
використати назву одної з газет, що виходили перед окупацією.
Так було взято назву часопису, власником якого був
о. Т. Войнаровський, — „Нове Слово".
Перше число появилося 23.VI. 1915 р. за редакцією
Ф. Федорціва та С. Чарнецького. А тим часом було подано
прохання на дозвіл „Українського Слова". Дозвіл було
дано і вже 12.VII. 1915 вийшло останнє число „Нового
Слова", a 13.VII. появилося „Українське Слово". До
редакційного складу крім Ф. Федорціва ввійшли С. Чарнецький,
О. Когут і Калина Величківна. Постійними
співробітниками стали І. Крип'якевич та М. Яцків, з Відня дописував
Г. Микитей.
Був це орган, що стояв на позиціях Народного
комітету та більшості Загальної Української Ради.
Появу „Українського Слова" зустріло суспільство з
певною симпатією. Здобуло воно власний круг читачів та
передплатників, кількість яких з бігом часу збільшувалася.
Почалося з накладу в 2.000 примірників, який незабаром
піднісся до 5.000 примірників. Приступлено було до
створення спеціальної видавничої спілки. Саме в цей час
приїхав до Львова о. Т. Войнаровський з вимогою передачі
250
Розділ сьомий
йому газети, бо, мовляв, є вона фактично продовженням
„Нового Слова", на зміну назви якого і було взято дозвіл у
влади, а не на новий орган.
Видавці („Український Комітет") погодилися
задовольнити цю вимогу. „Українське Слово" почало далі
виходити за редакцією С. Чарнецького та С. Голубовича,
відбиваючи становище „опозиції" в Загальній Українській
Раді (Є. Петрушевич).
Невдовзі по тому повернулося до Львова „Діло", а за
ним і „Свобода".
Тоді ж появився у Львові журнал, який почав
видавати, по виході з „Українського Слова", Ф. Федорців в
порозумінні з Д. Донцовим та кількома з січового стрілецтва.
Був це ілюстрований півмісячник літератури і
громадського життя під назвою „Шляхи", перше число якого вийшло
у грудні 1915 р. Перебувши воєнну хуртовину,
протримався цей журнал до 1918 р. Зміст його складався з відділів
красного письменства, в якому взяли участь Р. Купчинсь-
кий, В. Атаманюк, П. Карманський, Ю. Шкрумеляк,
М. Підгірянка та інші (поезія). На історичні теми містив
тут свої твори В. Бірчак, М. Яцків, що опублікував тут
„Танець тіней", Є. Олесницький дав спомини
(„Тернопіль... в другій половині XIX ст."). Тут же переклади з
Р. Тагора, Гавптмана, О. Мірбо, М. Конопницької,
Д. Мережковського та інші. В публіцистиці — Д. Донцов
(„Народ бастард", „Національні святощі", „Дещо про
орієнтації") і багато інших.
Тут же статті В. Старосольського, В. Залізняка, О. На-
зарука, Федорціва, силуети сучасних українських
політичних діячів, що їх подав Б. Молбіт. У відділі критики, науки
— велика праця С. Балея „З психології творчости
Шевченка" та інші. В галузі мистецтва — праці М. Голубця,
І. Крип'якевича, музики — О. Залеського. Врешті, багатий
інформаційний матеріал, рецензії тощо.
Під оглядом політичним „Шляхи" займали становище
студентського з'їзду: захист українсько-державних змагань
шляхом сепарації українських земель від Росії. В культурній
сфері — орієнтація на західну культуру і розрив з культурою
сходу. У внутрішньому житті — опозиційне становище
супроти української офіційної політики. Бувши незалежним
органом, як виразно зазначив свого часу Ф. Федорців, були
„Шляхи" під оглядом політичного напрямку та
українського універсалізму співзвучні з групою „Українські Хати", що
виходила перед війною у Києві.
Роки Української державності П917-1920)
251
Фінансовий бік справи. До війни не було майже ні
одного українського журналу, що оплачувався б передплатою.
Тим більш під час війни, та ще й при тому
революційно-національному становищі, що його займали „Шляхи", які не
тішилося великою прихильністю широких кіл українського
суспільства. До серпня 1916 р. дефіцит покривав
Стрілецький пресовий комітет. Коли ж більша частина членів того
комітету в одній з битв загинула або опинилася в полоні,
журнал опинився без фінансової опори. Це відбилося на
його дальшому існуванні. До всього того технічні умови
ставили часто непереборні перешкоди: брак складачів,
друкарських машиністів, брак паперу тощо. Проте, поборюючи все
це, „Шляхи" все ж проіснували до 1918 p., виконавши нема-
лозначну роль в тяжку добу української журналістики.
Преса Українських січових стрільців (УСС)
Особливої уваги заслуговує преса Українських
січових стрільців, видавана в ці часи на бойових
фронтах. Були це часописи, писані від руки або відбивані
на гектографі. Виходили за дозволом стрілецької команди
на власні стрілецькі кошти та на кошти з продажу.
Найвищий наклад сягав 100 примірників.
Крім „Вісника Пресової Кватири УСС", були це
гумористичні часописи.
Звідомлення, літературні твори, статті на теми мови,
літератури, громадського життя і національних змагань —
такий був зміст „Вісника".
Нотатки з українського політичного життя в
сатирично-гумористичній формі, сатира та стрілецький побут,
взаємини, легкий гумор тощо — зміст гумористичних
часописів.
Місячник „Вісник Пресової Кватири УСС" почав
виходити у травні 1916 р. в Коші УСС за редакцією М. Угри-
на-Безгрішного й А. Лотоцького. Своїм завданням ставив
„бути дзеркалом стрілецької „новітньої" Січі, де попри
звідомлення з життя в Коші та в полі, містилися б і
літературні твори, що були б також дзеркалом життя стрілецтва,
його думок, ідей, змагань шляхом сонця і краси".
Появилося двоє чисел. Останнє число — за червень-
липень — присвячене І. Франкові з нагоди його смерті.
Довше протрималися сатирично-гумористичні
часописи. Першим з них був „Самохотник". Перше число, пи-
252
Розділ сьомий
сане від руки, появилося 21.VII. 1915 р. у Камінці біля
Скельного в кількості 8 примірників. Друге — за чотири
дні в кількості 3 примірників. Починаючи з третього
числа, — відбиваний на гектографі. З ч. 15 виходив вже в кільт
кості 200—300 примірників. Був ілюстрований: карикатури
артистів-малярів стрільців.
Другим був журнал під назвою „Бомба", що його
почала видавати „Артистична Горстка УСС". Перше число
появилося в полі (на позиціях) над Стрипою в
березні—квітні 1916 р. Старанно писане рукою, з багатьма
ілюстраціями. Почав виходити в одному примірнику. Зміст
присвячений був внутрішньому життю стрільців та
українській політиці. Як і попередній часопис, зустрінуто було
„Бомбу" із зацікавленням і симпатією.
Не меншу симпатію здобув і „Самопал", що „стріляє
сам... всяку нечисть, лінь, гниль, безхарактерність та
подібне хрунівство". Було це видання гектографоване в 16
сторінок. Перше число появилося у Свистильниках 15.V.
1916 p., ч. 2 — за червень 1916. З третім числом було
заборонено „стріляти" і часопис вже більше не появився.
Велике зацікавлення і признання зустрів у стрільців,
але тільки у стрільців, часопис під назвою „УСС" (Усу-
сус), як стрільці вимовляли літери УСС і як звали себе.
Появилося сім чисел. Останнє число — у Відні A917).
Врешті, — „Тифусна Одноднівка", що вийшла в
одному примірнику, як пам'яткова гумористична збірка каран-
тинників, в 44 сторінки, писана від руки чорнилом.
Всі ці видання свідчать про той здоровий, бадьорий
дух Українського січового стрілецтва в жорстоких часах,
що поклав міцні основи в його боротьбі за українське
визволення.
І Союз Визволення України (СВУ) та його „Вістник"
Новажної уваги заслуговує видавнича і пресова
діяльність Союзу Визволення України.
Заложений безпосередньо по вибуху війни переважно
українськими емігрантами з-під Росії, підніс він гасло української
державності. Його органом став „Вістник Союзу
Визволення України", який у 1918 р. був перейменований на
„Вістник Політики, Літератури й Життя".
Почав виходити у жовтні 1914 р. Виходив
двічі—чотири рази на місяць, а з 21.Х. 1915 р. як тижневик. Редакція
Роки Української державності И917-1920) 253
складалася з В. Дорошенка, О. Бачинського та М. Возня-
ка. В міру того, як розвивалося українське національне
життя і події на українських землях, став він своїм змістом
щодалі різнороднішим і всебічним. Побіч статей, що
випливали з політичного становища Союзу, „Вістник"
присвячував увагу всім проявам національно-визвольного
руху і життя. Зо всією докладністю обговорювалися тут
політичні, культурні та економічні справи українського
народу в Австрії. Сі аранно інформовано про життя на
окупованих українських землях (Волинь).
Присвячувано увагу життю українців у російській
армії, полонених в Австро-Угорщині й Німеччині та
українському життю під Росією. Тут же багатий матеріал про
погляди чужинців на українську справу. Врешті, чимало
місця займало красне письменство. Давав цей орган
різноманітну, всебічну і цікаву лектуру в супроводі багатого
ілюстрованого матеріалу. Все це зустрінуто було українським
суспільством з признанням і прихильністю, що відбилося
і в тодішній пресі. Так, „Діло", звертаючи увагу на цей
орган, підкреслювало, що його „змагання заслуговує на
якнайбільшу прихильність і діяльне підпертя".