„Записки Наукового Товариства
11 ім. Шевченка" у Львові

штшшшттттттшшшт^штттжттш
ТТінною скарбницею українського наукового і
%Хкультурного життя став другий орган, що вийшов
з лона Наукового Товариства ім. Шевченка. На цей раз
вже стисло його орган, його „Записки", що почали
виходити у Львові з 1892 р.
Думку про це видання підніс був О. Кониський в
статті, що появилася у „Правді", про потребу зміни
Товариства на наукову установу з метою, щоб вона стала
засновником майбутньої української Академії наук.
У зв'язку з цим О. Барвінський та Д. Гладилович
поставили були на загальних зборах Товариства справу
видання „Записок". Збори ухвалили з 1890 р. видавати
щорічно поки що хоч один том „Записок" Товариства ім.
Шевченка. Окрім наукових статей, рефератів і вістей мала
бути тут також історія заснування та план і програма
дальшої діяльності Товариства.
Друк 1-го тому мав початися у жовтні 1890 р.
Посередником між Товариством і науковими силами на
східноукраїнських землях був О. Кониський. Він звернувся по
праці першого тому до В. Антоновича, Лучицького, Мови,
Нечуя, які приобіцяли їх виготовити, але на визначений
термін їх не надіслано. Не наспіли й інші праці. Тому
1890 р. „Записки" не вийшли. Не появилися вони й у
1891 p., хоч українські наукові працівники, особливо із Роки 1860-1905 у Західній Україні 155
українських земель під Росією, клали велику вагу на
наукову діяльність Товариства. Щойно в 1892 p., з хвилею
зміни Товариства на наукову установу, появився перший
том „Записок". А від другого тому з 1893 р. мали вони вже
назву „Записки Наукового Товариства ім. Шевченка".
Упорядником першого тому був Ю. Целевич, а двох
наступних О. Барвінський. З 1895 р. редакцію „Записок"
перебрав проф. М. Грушевський, який і провадив її до
1913 р. У першому числі 1895 році випустив він 4 книжки,
а від 1896 р. почав випускати по 6 книжок річно.
Так, за його редакцією вийшло ПО томів „Записок" із
загальної кількості 155, що появилися до 1938 p.,
переживши і роки першої світової війни, коли, хоч і в
скороченому вигляді, продовжували виходити.
Був це часопис, що містив праці визначніших
наукових сил з історії України, українського письменства,
філології, етнографії, краєзнавства, а пізніш — з природничих
наук.
Крім основних праць, давав він місце для розвідок. Тут
же заведено було відділ наукової хроніки з цінними
оглядами наукового життя і зокрема оглядами часописів, що
появлялися на всіх українських землях в різних мовах.
Врешті, не менш цінний відділ бібліографії з рецензіями
та рефератами наукових праць.
Цілий зміст „Записок" вимагав би окремої студії. Тут
треба лише зазначити їх величезну вагу і ту роль, яку вони
відіграли у формуванні та організації української наукової
думки, піднісши її до рівня загальноєвропейської науки.
Політична диференціація в 1890-х роках. |(
Партії і їх органи, „Рцслан" та інші 8
Тим часом 1890-ті роки приносять на
галицько-українські землі диференціацію політичної думки.
Оформлюються такі політичні партії як Українська
національно-демократична партія, політичне становище якої
відбивається в газеті „Діло"; Українська радикальна
партія, що починає розгортати журналістичну діяльність
через організацію власної преси; Українська
соціально-демократична партія на чолі з М. Ганкевичем, органом якої
стає „Robitnyk"; далі - „Католицький Русько-Народній
Союз" на чолі з О. Барвінським і своїм щоденником під
156
Розділ четвертий
назвою „Руслан", що поруч „Діла" займає в історії преси
кінця XIX і початку XX ст. одне з поважних місць.
Крім матеріалів публіцистичного характеру на теми
поточного суспільно-політичного життя, що відбивають
становище Союзу до того чи іншого явища, в „Руслані"
знайшли місце як твори красного письменства, так
різного роду розвідки, наукові праці, спомини, листування
тощо. Серед співробітників — Б. Лепкий (збірка новел
„Щаслива година" та інші), О. Маковей (Ярошенко) з його
збіркою гуморесок „Наші знайомі", О. Кониський, Л. Ло-
патинський, Крушельницький, В. Щурат, що дав також
переклади чільніших європейських поетів під заголовком
„Поезія XIX віка", Окуневський, В. Бірчак, О. Луцький,
Я. Гординський, П. Карманський та інші. Крім того, не
публіковані на той час твори М. Старицького, А. Могиль-
ницького тощо. З розвідок літературно-критичного
характеру досить згадати тут хоча б такі: „Характеристика
поезій Гулака-Артемовського та Козаччина і гайдамаччина в
„Енеїді" Котляревського" К. Студинського. Праця ця
появилася потім окремим виданням і викликала відгук
І. Стешенка. На цей відгук відповів автор статтею під
заголовком „Котляревський і Артемовський". Тут же стаття
О. Барвінського „Письменська спадщина бл. п. Костя
Горбаля", цікава праця Я. Гординського під заголовком
„Іван Гушалевич і його творчість", праці В. Щурата,
О. Макарушки, Лопатинського, Б. Лепкого („З дослідів
над Шевченковою „Наймичкою"); врешті, дві статті про
„Москвофільство в Галичині і в Австро-Угорщині" та про
„Вплив України на розвиток руського письменства в
Галичині" — обидві на підставі публікації К. Студинського
„Кореспонденція Як. Головацького в літах 1856—1862".
В. Барвінський дав низку історичних розвідок та
статей старшої доби історії України; І. Нечуй-Левицький —
„Українських гетьманів Брюховецького та Тетерю";
С. Білінський — з історії утиску українського елементу під
польсько-шляхетським режимом; А. Вахнянин —
„Причинки до історії руської справи в Галичині в літах
1848—1870"; Я. Левицький подав розвідку про Львівську
духовну семінарію в літах 1887—1891 та інші.
Зі споминів — в першу чергу О. К. „Цікава сторінка з
минулого", в якій автор подає відомості про Т. Лебедин-
цева, додає свої нотатки, як очевидець побуту Лебединце-
ва у Львові та характеристику його і його праці на Холм-
щині; не менш цікаві тут же спомини О. Барвінського,
Роки 1660-1905 у Західній Україні 157
О. Левицького та інші. До всього того — сторінки з
гуцульського життя і долі цієї галузки українського люду, що їх
подав М. Попель, як також причинки до характеристики
суспільно-культурного життя української колонії в
Канаді, що їх дають кореспонденції П. Філяса під заголовком
„З Канадійської Руси".
Та чи не найціннішою є кореспонденція українських
діячів другої половини XIX ст., опублікована на сторінках
„Руслана" A906 р. та інші) О. Барвінським під заголовком
„Матеріяли до національно-політичного і культурного
руху Русинів", що охоплюють листи В. Барвінського, О. Ба-
рвінського, М. Грушевського, М. Жученка, С Качали,
М. Комарова, І. Нечуя-Левицького, В. Масляка, В. Мови,
В. Навроцького, О. Огоновського, Т. Окуневського, Руд-
ченка, М. Старицького, Д. Танячкевича, Ю. Федьковича,
В. Шашкевича, М. Шашкевича та багатьох інших.
Зокрема ним же подано було п'ять листів І. Нечуя-Левицького
до редакції „Правди", що кидають світло на тогочасні
літературні взаємини між галичанами і
східноукраїнськими землями.
Вже цей коротенький огляд свідчить про той цінний
вклад, що його поклав „Руслан" до української
національно-культурної скарбниці.
Українська радикальна і соціалістична преса перед ||
її народженням. Роль Драгоманова. „Друг"
*8и?ародження української радикальної і соціалісти-
ХХчної преси тісно зв'язане з іменем Михайла Дра-
гоманова. Як визначному національно-політичному
діячеві і публіцистові, М. Драгоманову не могло бути
байдужим становище української преси. Опинившись за
кордоном 1875 p., звертає він на цю галузь діяльності пильну
увагу.
Був це час, коли на східноукраїнських землях під
Росією українські сили пішли двома виразними стежками.
Однією з них була стежка опортунізму й виключно
культурної праці, другою — та, що повела активні сили до за-
гальноросійських революційних організацій.
На західноукраїнських же землях, з одного боку,
буйним цвітом розцвітало так зване москвофільство, а з
другого, нахил до польсько-українського братання.
158 Розділ четвертий
Течія, на чолі якої став М. Драгоманов, виступила з
гаслом організації української національної політичної
думки. Знайшла вона між іншим свій вираз і в тезах,
поставлених М. Драгомановим для журналістичної діяльності.
Сформульовано було їх в конспекті до одного з
передбачених часописів („Поступ"). Як спеціальні завдання для
тогочасної української журналістики ці тези ставили:
„ 1. Оборону національності та її волі й збудження
потреби національної єдності в усіх ділянках нашої країни.
2. Вишукання в минулому і теперішньому ознак
національної сили, змагання до волі й самостійності,
організуючих інституцій і т. п., вишукання найпрактичніших
способів до осягнення вищої цілі.
3. Наповнення рамок національності здобутками
всесвітньої культури в громадському житті, письменстві й
мистецтві".
Щодо внутрішньої організації журналістичної праці,
зокрема редакторської, визначив М. Драгоманов
становище в одному з листів до І. Франка такими словами: „Не
заражайтесь двома редакторськими хворобами: а) вважати
публіку за дуже дурнішу від писателів, думаючи, що,
мовляв, того і того публіка не розбере, тим не зацікавиться і
т. п. Давайте всяку серйозну справу публіці, розказуйте
просто, але серйозно, і публіка розбере; б) не вважайте со-
трудників дурнішими від себе: підберіть людей по
власному вибору, умовтесь з ними в основнішому, — а далі
давайте їм волю робити, а особливо не відкладайте розмови
про справи пекучі до того часу, коли самі зберетеся
поговорити може й ліпше, ніж готовий сотрудник в готовій
статті... паче всього не політикуйте... починайте зразу з
ясного напрямку. Можете не писати осібної програми, але
робіть так, щоб у кожній статті чулось, що у Вас вона єсть,
і принципи й система проводу їх"...
Виходячи із соціальної структури, М. Драгоманов
підносив засади національного визволення, нерозривно
зв'язуючи їх з соціальним визволенням шляхом національної
політичної самоорганізації. Були це засади, до яких
тогочасне українське суспільство в переважаючій більшості
ставилося не лише із застереженням, але часом і відверто
вороже. Тому вони не могли знайти місця на сторінках
української преси того часу. Для поставлення і
розгорнення їх потрібні були нові органи.
Увага М. Драгоманова звернулася до молоді, що
видавала в той час свій орган під назвою „Друг". Був це орган
Роки 1860-1905 у Західній Україні 159
„Академічного Кружка". Почав він виходити з 13 квітня
1874 р. двічі в місяць як „Письмо для белетристики і
науки" за редакцією Ієрона Кордасевича, а потім Алексія Зо-
фіовського та Л. Павлиша.
Серед співробітників були тут такі представники
москвофільства як Осип Марко, О. Авдиковський, І.
Наумович, тут були М. Павлик, який виступив з поезіями та
статтями на теми літературні та етнографічні та І. Франко
(Мирон Джеджалик), з творів якого появилися тут такі як
„Наймит", оповідання „Борислав", „Казка", повість
„Петри* і Довбушуки" та інші, як також кілька розвідок та
нотаток.
Зв'язавшись з І. Франком та М. Павликом, як з
надійнішими і найактивнішими представниками цього органу,
М. Драгоманов опублікував на його сторінках три листи, в
яких зо всією силою аргументації виступив проти
москвофільства і рутенства. Наслідком цього сталося те, що
українська молодь почала відходити від москвофільства, а
серед неї в першу чергу І. Франко і М. Павлик. З 1877 р. зі
сторінок „Друга" зникли імена представників
москвофільства, натомість з'явився тут лист М. Драгоманова до
редакції „Правди", та на її сторінках не знайшлося місця.
Був це лист під заголовком „Опізнаймося", в якому
М. Драгоманов виразно сформулював своє національно-
державне становище та шляхи національного визволення.
Цей рік був останнім для „Друга", після якого, при
активній праці І. Франка і М. Павлика, народжується
українська радикальна і соціалістична преса..
„Громадський Друг" та його спадкоємці. Збірник
"Дзвін'Ч „Молот". Нездійснений часопис „Основа"
Нершим таким органом стає літературний і
політичний місячник під назвою „Громадський
Друг". Цю назву запропонував був М. Драгоманов, як би
нав'язуючи до попереднього „Друга". Він же організував
для нього і ту фінансову базу, що дала змогу почати
видання. З фінансовою допомогою прийшли „Київська
Громада", Олена Пчілка, українці з Одеси, Драгоманов та
інші.
Приступаючи до видання, І. Франко і М. Павлик
поставили завданням створити часопис типу товстого журналу.
Та не так сталося, як гадалося. Появилося всього двоє чисел.
160
Розділ четвертий
Перше — 13 квітня 1878 р. в шість аркушів друку, в кількості
600 примірників і друге — 11 травня того року.
Серед співробітників, крім М. Павлика, який
одночасно був видавцем і відповідальним редактором, і який
опублікував тут між іншим свою „Регенщукову Тетяну",
оповідання „Юрко Куликів" та вірш „Плачуть сестри ревне",
були М. Драгоманов, який дав низку дрібніших нотаток,
переважно під різними криптонімами та статтю за
підписом К. В. (Кирило Василенко) під заголовком „Пригода
Д. Іловайського в Галичині", маленька картина із
слов'янської патології та інші, Євген Борисів („Самогубство
російського ряду на Вкраїні", „Дещо про релігійні секти на
Україні", „Як живеться українському народу" та інші).
Хв. Вовчок, Ф. Василевський (Софрон Круть), що був
добровольцем у Сербії, дав більшу працю про Сербію та
кілька дрібних нотаток про балканську справу, О. Терле-
цький, І. Франко (Мирон), що дав низку поезій.
Тут же початок його „Boa Constrictor" та нотатки про
життя і побут селянства в Україні і у Франції та інші.
Врешті кілька перекладів праць на громадсько-політичні теми
та бібліографічні нотатки.
Як було зустрінуто вихід „Громадського Друга",
можна довідатися з листів М. Павлика і І. Франка до М. Дра-
гоманова: „Всі лютяться на ч. І „Громадського Друга", —
писав М. Павлик, — і настрашилися того, що за нами все
більше йде молодіжі"...
По виході другого числа він же писав: „Самого
„Громадського Друга" рвуть та читають: молодіж з
прихильності, старі і „народовці" зі злості, а крім того народ"...
Те ж писав І. Франко: „Молодь горнеться до нього
(„Громадського Друга"), читає, подає з рук до рук....
Молодіж, котра досить радо горнеться до „Громадського
Друга", взяли в крипи, грозять ексклюзіями та арештами
всякому, хто з нами перестає, тягнуть по канцеляріях та до-
прошують — но пекло та й годі".
Не обійшлося і без критичних зауважень з боку
прихильників, від молоді — віденців, які закидали виданню
відсутність виразної програми тощо.
Гірше була справа з передплатою. Повідомляючи Дра-
гоманова про вихід першого числа, М. Павлик подає
кількість передплатників на цей час. Було їх... 12. Не ліпше і
по виході другого числа: „Таких, що можуть заплатити —
15, — писав він, — іншим треба давати даром"...
Роки 1360-1905 у Західній Україні 161
Так само писав і Франко: „Передплатників у нас до 15,
котрі поплатили по 50 крон або 1 гульден, що дорівнював
10 кронам".
Підбиваючи потім підсумок для цілого видання (разом
зі зб. „Дзвін" і „Молот") Павлик зазначав, що з
передплати і розпродажу поступило найбільш 100 гульденів.
Обидва числа „Громадського Друга" підпали конфіс-
каті. Перше — частково, друге — в цілості. У першому
сконфісковано було повністю вірш І. Франка (Мирона)
під заголовком „Товаришам з тюрми", у двох місцях —
статтю М. Драгоманова (К. В.) „Пригоди Д. Іловайсько-
го", редакційну дописку до неї та редакційну вставку до
статті Ж. Борисіва (Е. Б-ва) „Дещо про релігійні секти на
Україні" разом із „Попівським сумлінням", записаним,
буцім то з уст народу — сатиричний вірш Анни Павлик.
Друге число підпало конфіскаті за вірш І. Франка
„Невольники", оповідання М. Павлика „Регенщукова
Тетяна" та за уривок з повісти Золя: „Провина абата Мура" під
назвою „Природа церков".
Редактора М. Павлика засуджено на шість місяців
гострого арешту. Постало питання перетворення часопису на
двомісячні збірники. Ця форма позбавляла від
безпосередньої цензури та забезпечувала від можливої конфіскати.
Перший такий збірник вийшов під назвою „Дзвін".
Появився він замість „Громадського Друга" чч. З і 4, в
розмірі 7 друкованих аркушів. Другий під назвою„Молот" —
замість чч. 5—7 розміром в 13,75 аркушів друку.
Тут було позакінчувано розпочаті в „Громадському
Другові" матеріали та опубліковані нові: І. Франка
„Каменярі", „Критичні письма о галицькій інтелігенції",
„Література, її завдання і найважніші ціхи" та популярний
виклад соціалістичних думок — „Моя зустріч з Олексою" та
інші, М. Павлика, Старицького „До молодіжі", О. Пчілки
та інші. Зокрема принесли ці збірники низку розвідок та
статей про соціально-економічне становище українського
селянства і робітництва.
На „Молоті" видання збірок припинилося. Натомість
гурток студентської молоді, що купчилася навколо цих
завдань на чолі з І. Франком, задумав видавати двотижневик
під назвою „Нова „Основа". До реалізації не прийшло. На
перешкоді стали дві причини. Першою була відсутність
особи, що взяла б на себе функцію відповідального
редактора, зв'язану не тільки з неприємностями поліційними,
але й з неприязню з боку ширших кіл, головно старшого
громадянства, яке неприхильно дивилося на подібні ви-
162
Розділ четвертий
дання. А серед самих ініціаторів ще не було нікого, хто міг
би цю функцію перебрати на себе з огляду на вік (треба
було мати не менше 24 роки). Другою причиною було
появлення часопису „Батьківщина", що зменшило
зацікавлення запроектованим часописом на місцях.
II „Громада", її завдання. Перехід „Громади"
І на періодичне видання. Відгини та їх наслідки
Рівночасно старанням М. Драгоманова, при
безпосередній підтримці київської та одеської громад,
приступлено в Женеві до видання збірника під назвою
„Громада", що поставила своїм завданням: „1) описувати
життя українських людей в Росії й Австро-Угорщині,
теперішнє і минувше, а найбільше життя чорноробів, селян, в
яких уся сила України...; 2) передавати українським
громадам здобутки всесвітньої науки й праці громадської; і 3)
списувати подібне українському життю, життя найближчих
до українців сусідів найподібніших їм долею"...
Вийшло п'ять книжок цього збірника. Опубліковано
було в них низку програмових, публіцистичних та
інформативних праць. В першу чергу з них звертає увагу
„Переднє слово до „Громади". Дає воно критичний огляд
становища українського народу та засади його визвольних
змагань. З інших праць: М. Драгоманов „Україна і центри",
„Шевченко, українофіли й соціалізм" та „Народні школи
в Україні", його ж низка інформаційно-публіцистичних
статей, що визначаються гострою критикою умов, в яких
перебував український народ. Тут же праці Хв. Вовка,
В. Навроцького та інших.
По четвертій книжці стає „Громада" періодичним
виданням (двомісячником) за редакцією М. Драгоманова,
М. Павлика та С. Подолинського. Головним ініціатором
переходу „Громади" на періодичне видання був С. Подо-
линський. Син поміщика на Чернігівщині, був він учнем
українського економіста М. Зібера. Опинившись за
кордоном, став він близько до М. Драгоманова і „Громади".
Бере на себе фінансування і перевід збірника на
періодичне видання. Таким чином на початку 1881 р. появилося
перше число „Громади", вже як журналу з програмою,
підписаною М. Драгомановим, М. Павликом і С. Подо-
линським. Обіймала вона справи політичні, господарські
та освітні. В справах політичних ставилося змагання за
самостійність для вільної спілки на всіх українських землях;
Роки 1660-1905 у Західній Україні 163
в господарських зверталася увага на розвиток кооперації;
в освіті — позитивна наука в питаннях природничих і
господарських.
Розвинутися цьому журналу не пощастило. Появилося
тільки два числа. З опублікованих тут праць звертає на
себе увагу стаття М. Драгоманова під заголовком
„Мужицькі бунти й письменні бунтарі". Принесла вона чимало
гострої критики російських революціонерів за їх централізм і
соціалістичне неуцтво, що викликало вибух гніву з боку їх
представників.
Та не лише серед російських революційних кіл
викликала „Громада" гнів. Солідаризувалися з ними і найреак-
ційніші російські кола на чолі з „Киевлянином" і його
патроном Київським генерал-губернатором Чертковим.
Завзяту боротьбу почато було „Киевлянином" з
кінцем 1880 р. З переходом на періодичне видання — виступи
„Киевлянина" скеровано також персонально і проти
С. Подолинського. На його сторінках почали з'являтися
відверті заклики до батьків Подолинського.
Акція мала успіх для „Киевлянина" й інших. С. Подо-
линський опинився в тяжкому матеріальному становищі,
а разом із тим відбилося це і на його моральному стані.
Відбилося це і на його здоров'ї, що привело до
передчасної смерті.
„Громада", як журнал, перестала виходити. Було після
того ще видано одну (п'яту) книжку збірника, на якій
видання було припинено остаточно...
Українське ширше суспільство не підтримало цього
видання. Засади, які висунула „Громада", не зустріли
відгуку, бо ґрунтувалися на соціалістичних ідеях
національного визволення, що характеризувалися такими рисами
як нерозривність національного і соціального моментів,
розуміння українства як національно-політичного руху в
противагу виключному, стислому культурництву,
радикалізм національної політики і врешті практичне всеукраїн-
ство чи соборність, оперте не на словах, гаслах чи
побажаннях, а на ділі.
„Світ". Його характер, співробітники і її
зміст. Упадок і його причини. Нові спроби 1
Тоді ж, коли женевська „Громада" почала
виходити як періодичний орган, у Львові І. Франко з
І. Белеєм, колишнім співробітником „Друга" (пізніш ре-
164
Розділ четвертий
дактором „Діла") та з деякими іншими молодими, як
Данилович, Олеськів, приступили до видання ілюстрованого
літературно-політичного часопису під назвою „Світ".
Був це місячник, що почав виходити у Львові з 10
лютого 1881 р. за редакцією І. Белея. Програмово намагався
він йти шляхом попередніх видань. Різноманітний своїм
змістом, відбивав він радикальну думку представників всіх
українських земель.
Серед співробітників його, крім вже згаданих, були
М. Драгоманов, О. Терлецький, В. Коцовський, Хв. Вовк,
Є. Борисів. Тут же виступив на літературну ниву Б. Грінчен-
ко (псевдонім І. Перекотиполе), був тут і О. Кониський,
який надіслав початок своєї праці про історію української
літератури, в якій подав недруковані ще тоді твори Гулака-
Артемовського, Куліша, Костомарова у супроводі
літературної характеристики письменників.
З красного письменства перше місце займає тут
повість І. Франка „Борислав сміється", що, на жаль, не була
скінчена. Далі сатиричні нариси О. Кониського та І. Белея
(„І ми — люде"), так само сатиричний нарис Р. Розмарина
(І. Белея) під заголовком „В один час" та інші.
З поезій — твори і переклади І. Франка, твори В. Ла-
шанського, Є. Борисіва, О. Кониського, Перекотиполя
(Б. Грінченка) та інших.
На теми науково-публіцистичні появилися тут „Мислі
о еволюції в історії людства" І. Франка, в яких автор подав
синтез свого соціалістично-політичного світогляду. Його
ж праці з шевченкознавства, в яких особливу увагу
присвячує поемам „Сон" і „Кавказ".
„Сон", — каже він, — це велике оскарження „темного
царства" за теперішні і минувші кривди України...
„Кавказ" — це огниста інвектива..., се, може, найкраще
свідоцтво щирого людського чувства поета". Тут же — його
„Огляд української літератури за 1880 рік".
Під заголовком „Знадоби до вивчення мови й
етнографії українського народу" подав І. Франко чотири
монографії, з яких одна звертає особливу увагу. Це — „Дітські
слова в українській мові". Він дав статистичну студію
„Промислові робітники в східній Галичині в р.1870" . На
подібну тему подано було тут статтю О. Терлецького
„Робітницька плата і рух робітницький в Австрії в послід-
ніх часах". М. Драгоманов дав кілька статей („П'янство,
штука і свобода", „Війна з пам'яттю Шевченка"). Врешті,
праця Костомарова, опублікована без підпису, що викли-
Роки 1360-1905 у Західній Україні 165
кало огірчення автора. Кілька рецензійних праць В. Ко-
цовського, Корженка та інших. Цінним вкладом були
автобіографії І. Нечуя-Левицького, М. Лисенка та О. Кони-
ського, як також біографії: Міклошіча (написані І. Ониш-
кевичем), Яна Неруди (примаса Соботки, редактора
чеського часопису „Светозор", Прага), Достоєвського
(Хв. Вовка).
В цілому часопис заповідався бути свіжим, цікавим і
різноманітним. Це дало підставу в червні 1881 р. часопису
„Зоря" дати йому таку оцінку: „На місце „Правди", —
писала „Зоря", — виходить тепер „Світ" — газета справді
більше радикальна, але безперечно з великим таланом
редагована".
Але зустрівся „Світ" і з іншою оцінкою. Дав її М.
Драгоманов. Визнаючи початок часопису добрим, він все ж
гостро критично поставився до його редагування. Хибою
вважав випадковість матеріалу та поділ статей на дрібні
шматки.
„Світа" добрий початок, — писав, наприклад, він
улітку 1881 р. до 1. Франка, — але дуже вже кружковий, народ-
нього і сучасного в ньому мало". А в листопаді 1882 р. в
листі до нього ж відповідав: „Питаєте мене про „Світ".
Звісно, коли б можна було його вдержати, то добре б,
тільки треба його до коріння змінити. Не розумію я, яка
нужда набивати газету1 манісінькими клаптиками великих
статей. Я, наприклад, кинув читати навіть „Борислав
сміється". Як скінчите, тоді за разом прочитаю. Далі треба
якось оприділити собі, для кого і для чого газета
видається, щоб не були статті такі случайні... Прикро бачити
майже у всіх статтях „Світа" фактичні помилки".
Та вдержати „Світ" на новий 1883 р. не пощастило.
Причиною тією, за свідченням І. Франка, з одного боку,
був відхід І. Белея до „Діла", а з другого — вживання
часописом фонетичного правопису, що вважалося тоді
революційним чином і відстрашувало передплатників. Про цю
другу причину згадує П. Куліш у листі до К. Сушкевича,
як до голови Товариства ім. Шевченка. Закликає в ньому
вплинути на Товариство, щоб воно „навіть само,
позичаючи для себе грошей, уділяло з них на підтримку
„Світові" не менш 60 гульденів щомісяця... Бо коли б,
писав він, найкраща книга не появилася на світі, це була б
1 Термін „газета" треба розуміти, як часопис, а не в тому характері, як
прийнято сьогодні. „Світ" мав характер тижневих чи двотижневих видань
журнального типу.
166
Розділ четвертий
така шкода, як упадок періодичного видання. Так як у
Галичині цураються фонетики, так само цураються у нас
етимології в правописі.
Заклик не мав позитивних наслідків. А брак більшої
кількості передплатників стояв уже загрозою перед
дальшим існуванням часопису.
Вже на самому початку І. Франко вказував на тираж і
на кількість передплатників. „...У нас вже дуже мало
примірників, — писав він до Драгоманова, - так як ми
друкували його всього 250 (тепер далі друкуємо по 300).
Передплатників у нас досі около 150, т. є. хоча і більш, ніж ми
зразу надіялися, але все-таки замало на покриття навіть
коштів друку".
Наприкінці 1882 р. з ч. 20/21, виданим лише в кількох
примірниках і в неповному вигляді, видання було
припинено.
Настала перерва. Представники радикальної течії
пішли до співпраці в народовецькій пресі. Не легко це
давалося, а іноді кінчалося і прикрими наслідками. Саме до
цього часу належить, наприклад, відмова у співробітництві в
„Ділі" І. Франкові з іронічною фразою, киненою йому на
прощання: „Йди і не признавайся, що ти Русин"...
Тоді ж було відібрано від М. Павлика „Бібліотеку най-
знаменитіших повістей" — додатку до „Діла".
Відновлення своєї преси для радикалів було ділом
„животрепещущим", як висловлювався М. Павлик.
Виникають проекти. Вже 1883 р. один з таких проектів
опрацьовує студент Віденського університету В. Полянський.
Мав це бути літературно-науковий журнал при
найближчій участі І. Франка, О. Терлецького, В. Коцовського,
Н. Кобринської та інших. Зі східних українських земель
розраховували на О. Пчілку та інших. Через брак коштів,
що їх не пощастило, як то сподівалися організатори
дістати в потрібній кількості, залишився цей проект
нездійсненим. Не пощастило здійснити і пізніші проекти видання
„Нової Науки", „Прапору" та „Поступу".
„Товариш". Програма. Відгуки, становище
молодшої грипи радикалів. Упадок часопису
Щойно в середині 1888 р. появляється у Львові
рерше число органу університетської молоді
радикального напрямку під назвою „Товариш" — письмо
Роки 1860-1905 у Західній Україні
167
літературно-наукове, за фактичною редакцією І. Франка і
з підписом відповідального редактора С. Козловського.
Виходити мав двічі на місяць. Перше число, як оказове,
появилося 10 липня розміром 20x13,5 в 116 сторінок. В
статті від редакції в першому числі подано основні
напрями, якими мав іти часопис. Зводилися вони до
твердження, що стоячи на щиро-національному ґрунті, як писала
редакція, „не сходячи ані на хвилю з ґрунту народного
русько-українського, ми бажаємо по змозі прикладати до
пізнання того ґрунту сучасні європейські методи наукові і
літературні, а заразом прояснювати дальшу нашу роботу
показом на ті дороги, якими йде тепер наука і література в
других, освіченніших краях Барони"...
Зміст цього числа склався як з творів красного
письменства, так публіцистичних і наукових статей. Щодо
перших, то передусім треба згадати „Домашній промисл"
І. Франка. Далі — поезії Гетьманця „З України", що
малюють українську біду, та О. Маковея — „На самоті",
переклад Мирона (І. Франка) „Із епіграм К. Гавличка-Бо-
ровського" та інших. Тут же дві статті М. Драгоманова.
Одна з них — критична під назвою „Науковий метод в
етнографії", присвячена „етнографії Слов'янщини",
написаної О. Стодольським (О. Кониським) (Л., 1887). Стаття
відзначується цікавою, гострою критикою способу
визначування різниці поміж українцями та руськими, якого
вжив О. Стодольський. Друга, не менш цікава і не менш
гостра, під назвою „Сміх і горе" вказує на хиби
історичного і географічного характеру, якого допускається
українська преса.
Безпощадною критикою тогочасної публіцистики
визначається стаття І. Франка під назвою„Наша публіка". З
інших треба згадати М. Павлика, який дав цінну своїми
даними розвідку „Русини в Америці", Н. Кобринську,
В. Будзиновського, який виступив тут з обговоренням
робітничої справи.
Врешті, вісті, матеріали, серед яких: лист Т. Шевченка
до О. Герцена, лист Ю. Федьковича до Д. Танячкевича та
інші.
Першим відгуком на вихід „Товариша" була більша
стаття О. Борковського, що появилася в кількох числах
„Зорі". Подавши програму, автор зазначував тут, що
„потреба таких видавництв по правді давно давалася чути,
о тім нема що й казати... Тим більше радіти треба, що
найшлись раз люде, що почули вже в собі силу, потрібну
168
Розділ четвертий
до так важного і віддавна потрібного діла, і то, щоб
говорити о „Товаришу", навіть між молодіжею. Правда, що в
1-му числі „Товариша" бачимо тих молодих сил зовсім
небагато, але надіятися треба, що дальше виявиться їх
більше. А все ж і те буде великою заслугою, коли зуміють для
своєї прехорошої програми винайти хоч би і старших
людей. Не хочу молодому видавництву вказувати, що в дечім
може зарожево дивиться поперед себе, а зичу йому щиро
якнайкращої долі на розпочатій дорозі".
Реферуючи далі зміст часопису, підкреслював
особливо оповідання І. Франка, статтю М. Павлика та статті
М. Драгоманова. Вказавши на цікавий зміст і гостроту
останніх, звернув увагу редакції на те, що заголовок однієї
з них („Научний метод в етнографії") значно більше
обіцює, ніж дає.11 закінчував: „Рад би я на закінчення
додати видавництву охоти до дальших трудів з тою увагою,
щоби, не відступаючи від своєї хорошої програми, корис-
тало більше з праці молодіжі".
Діставши „Товариша", Драгоманов дав йому таку
оцінку: „Вернувшись кілька днів тому до Женеви, застав
„Товариша". Усе легеньке й поверховненьке, але
свіженьке й зачіпливе, так що мусить розворушити трохи Вашу
публіку"...
Обіцяє незабаром надіслати свої праці і між іншим
першу частину „Австро-руських споминів" та запитує про
вихід другого числа. За короткий час знову запитує: „Коли
Ви почнете печатити ч. 2 „Товариша"? І повідомляє, що
першу частину споминів уже надіслав.
А тим часом з „Товаришем" вже було зле. Спочатку
провід доручено І. Франкові і Павликові. По виході
першого числа Франко почав підготовлювати матеріал до
другого числа. Сюди між іншим мала ввійти стаття Коцо-
левського „Про партійні відносини між русинами",
Франка про село Добрівляни. Також сподівався дістати
кореспонденцію про німецькі колонії на українських землях.
Так було на початку вересня. А в жовтні зайшли зміни.
Серед молоді під проводом В. Будзиновського виявилося
незадоволення часописом. Хиби, на думку опозиції, були
в тому, що він майже не мав праць „молодших", та що
„часопис був занаціоналістичний, реакційний", що дещо
в ньому було „не на місці" і т. д. До всього того, на її дум-
1 У своїй автобіографії М. Драгоманов згадує про цю працю, кажучи, що
редакція сама дала заголовок, який він вважає претензійним.
Роки 1S60-1905 у Західній Україні 169
ку, часопис мусив би бути менше практичний, а більш
теоретичний, науковий, європейський. Внаслідок всього
цього редакцію було від Франка відібрано. Перейшла вона
до рук так званих „радків", як назвав молодих політиків
М. Драгоманов по імені малої доньки Радки. Це
спричинилося до того, що „Товариш" завмер і зійшов зі сцени
суспільного життя.
Ще одна спроОа співробітництва |
радикалів із народовецькою пресом Д
ітературно-журналістичні сили радикалів після
того зробили ще спробу співробітництва з наро-
довецькою пресою („Правда", „Батьківщина"). Але
розбіжність у поглядах на зміст українського національного
відродження та на завдання в ньому преси стала на
перешкоді і спроба ще раз скінчилася не щасливо.
Консервативні погляди не могли погодитися з
радикальними думками, речниками яких на сторінках народо-
вецької преси виступили І. Франко, М. Павлик та інші.
Все це привело до нового розриву, що особливо виразно
виявився у зв'язку з відходом М. Павлика з редакції
„Батьківщини", який стався під натиском свято-юрських кіл і
викликав гострий протест радикальної молоді на чолі з
В. Стефаником, Л. Мартовичем та Даниловичем.
Відновлення радикальної преси. І
„Народ" - офіційний орган радикалів.
Програма. Співробітники. Передплата.
Відгуки. Смерть Драгоманова.
Припинення „Наррдц", Часопис „КліВороО" )
Разом із цим протестом висловлено думку про
необхідність власної нової газети. В скорому часі
такою газетою став двотижневик „Народ". По створенню
Української радикальної партії (УРП) став він офіційним
органом партії.
Перше число цього часопису появилося 1 січня 1890 р.
У вступній статті редакція, що була в руках І. Франка та
М. Павлика (на початку як видавця), зазначила, що „за
гг
170 Розділ четвертий
підвалини всяких заходів... маємо того, хто нас усіх своєю
кервавицею згодував — народ, простих робітних людей".
Зміст „Народу" складався з таких відділів: 1) справи
суспільно-економічні; 2) селянсько-робітниче життя *в
Європі; 3) соціалістичний рух; 4) просвітянський рух;
5) життя на східноукраїнських землях та українське життя
за океаном.
З'явилося на його сторінках чимало цінних праць і
статей публіцистичного характеру. Опубліковано тут
М. Драгоманова „Австро-руські спомини", як також його
„Листи на Наддніпрянську Україну", „Чудацькі думки
про українську справу" та інші. Звертає на себе увагу
праця В. Охримовича про Карпатську Україну („Угорська
Русь"). Тут же огляди соціалістичного і робітницького
руху Ганкевича, праця І. Франка про Я. Коляра, праці
молодого тоді радикала О. Колесси (пізніш університетського
професора і ректора Українського університету за
кордоном), К. Студинського, низка публіцистичних статей
М. Павлика, „Спомини" Повестюка з часів арешту його в
Росії, „Волинські образки" Л. Українки та низка дописів
співробітників селян.
Відгукуючись на кожний прояв
національно-політичного життя, особливо гостре опозиційне становище
зайняв „Народ" до так званої „Нової ери".
Думки і слово „Народу" знаходили гучний відгук в
народних масах, але разом з тим викликали проти нього
виступи з боку народовців. Поруч з ними виступило проти
„Народу" і вище духовенство, забороняючи ширення його
з огляду на „шкідливий" зміст. Подібне виявилося на
східноукраїнських землях та в українській колонії в
Петербурзі. Активно вороже становище зайняли москвофіли
в Галичині і за океаном.
Але проти ворожого фронту витворився і фронт
прихильників, які вважали, що такого часопису „Русинам
давно було треба". Прихильно відгукнулася на вихід
„Народу" Чернівецька „Буковина". Із східноукраїнських земель
чується кваліфікація його, як „газети єдино розумної в
Червоній Русі" (П. Куліш), а певні кола поспішають
звідти через М. Ковалевського з матеріальною допомогою.
Симпатії „Народ" здобув, головним чином, завдяки
ясно поставленій меті та поважному становищу щодо
національних інтересів народу.
Роки 186Q-19Q5 у Західній Україні
171
У першому році мав „Народ" 251 передплатників, а це
було, як каже І. Франко, „на таку єретицьку газету аж
надто багато". Крім передплати розходився „Народ" ще й в
дрібному продажі і то в поважній кількості, наприклад, на
березень першого року такий продаж дійшов до 200
примірників.
Цікаво, як розподілялася передплата. З 251 передплати
припадало:
на західноукраїнські землі 197
на східноукраїнські землі 22
поза океаном 16
Це було рекордною кількістю в порівнянні з
передплатою інших часописів. Врешті, в кількості 15 примірників
пробивався „Народ" до своїх земляків і прихильників
поза українські землі в Росії, ба, навіть на заслання
(Якутська область). Коли взяти на увагу, що в українські землі під
Росією й до Росії „Народ" ішов нелегально, стає
зрозумілим його популярність, що при нормальних умовах
могла б дати далеко більшу кількість передплатників.
Проіснував „Народ" до 1895 р. Дня 15.4.1895 р.
вийшло число 12 в жалобі і з повідомленням про смерть
М. Драгоманова. Три місяці по тім всі свої числа
присвятив він пам'яті покійного, закінчуючи його праці,
публікуючи незакінчені, друкуючи вислови жалю і співчуття,
що зі всіх кінців надходили до редакції, як відгук на не-
віджалувану втрату. А на третій місяць ч. 17 принесло таку
звістку від редактора М. Павлика:
„Через смерть небіжчика М.П. Драгоманова, головної
підпори моєї і „Народа", а також через мою недугу — я
отеє мушу перестати видавати „Народ".
Тут же він дав оцінку значення „Народу", вказавши,
що при всіх своїх хибах він все ж не промине в житті
українського суспільства безслідно. Не помилився. Дав він
взірець доброго часопису, доступного для широких мас і
цікавого для інтелігенції. Кладучи основи національного і
соціального визвольного світогляду, вказував він той
реальний напрям українського масового руху, на службу
якому одночасно з ним стали такі часописи, як
популярний „Хлібороб", що виходив в 1891-1893 pp. в Коломиї у
веденню д-ра С Даниловича — М. Павлика і за редакцією
І. Франка та І. Герасимовича, і двомісячний журнал
„Життє і слово", що виходив у Львові за редакцією
І. Франка.
172 Розділ четвертий
|| „Житте і Слово". Зміст. Співробітники.
і Молодь і „Житте і Слово". Припинення жцрнадії
початку І. Франко, приступаючи до видання
А Анового журналу, мав на думці дати йому назву —
„Русалка". Зміст його мав би складатися з творів красного
письменства, критичних статей та матеріалів
літературно-історичних. В другій половині мали б бути матеріали
фольклорного характеру. Але під впливом М. Драгомано-
ва, як назву, так, до певної міри, і програму було змінено.
На пропозицію Драгоманова журнал названо „Життє і
Слово", а до програми додано відділ суспільного життя і
політики.
Перше число появилося 1.11.1894 р. в розмірі 10
аркушів у виданні О. Франкової. Впродовж трьох років
опубліковано в цьому журналі багато надзвичайно цінних
матеріалів, розвідок, листування та визначних творів
красного письменства.
Вперше появилися тут такі твори І. Франка як
„Основи суспільносте", „Для домашнього вогнища" та
„Зів'яле листя", що дали авторові славу лірика. Тут же
твори Л. Українки („Давня казка"), М. Коцюбинського,
A. Кримського та інших. Чимало матеріалів на історичні
та літературні теми М. Драгоманова, О. Терлецького та
інших. Багатий відділ суспільно-політичних праць та статей
на політичні теми („Нова ера", москвофільство,
польсько-українські стосунки тощо), що їх подавали І. Франко,
B. Гнатюк, М. Павлик та інші. Тут же низка цінних листів
М. Драгоманова, Огоновського, Куліша, С. Руданського,
Костомарова, В. Барвінського, Борковського. Не менш
багатий відділ етнографічний і врешті критика.
Особливою увагою журнал користувався серед молоді.
Проф. В. Сімович в одній зі статей, присвяченій І.
Франкові, свідчить, що політичні явища молодь оцінювала
крізь призму „Життя і Слова", що находилося в кожній
нелегальній середньошкільній громаді; що його
передплачував кожний, хто тільки збирав бібліотеку.
Серед старшого громадянства журнал такою увагою не
користувався. Через це в першому році кількість
передплатників сягала ледве 220, що було недостатньою для
самооплатності такого видання. Та незважаючи на це,
журнал вступив до другого року видання. Але в цьому році
відчув він тяжку моральну втрату — смерть М. Драгомано-
Роки 1860-1905 у Західній Україні 7 73
ва. По цій втраті, закінчивши рік, „Життє і Слово"
вступило до третього року вже не як періодичне видання,
лише як збірник.
Цей збірник, як і сам журнал, відіграв роль гідного
попередника такого органу як „Літературно-Науковий
Вісник".
„Радикал", Програма. Злиття з „Життем і Словом" І
Нісля припинення „Народу" якийсь час поруч з
„Життєм і Словом" виходив під веденням В. Бу-
дзиновського часопис „Радикал". Як ціль, часопис ставив:
„Усвідомити і зорганізувати в боєву політичну армію
руський народ, котрий в головній часті становить кляса
селянська, а в меншій — неспольонізована ще жменька
міщанства і пролетаріят інтелеґенції".
Вказавши на те, що український народ галицьких
земель є лише часткою українського народу, що в головній
масі живе під Росією, „Радикал" вважав своїм обов'язком
брати діяльну участь у визвольній праці й боротьбі
українського народу східних земель.
„Тому ж „Радикал" буде також органом України, —
підкреслювала ця ж стаття, — а власне тих українців, котрі
у себе дома прямують до тої цілі, до котрої змагаємо ми"...
Виступаючи проти централістичних змагань
російських політичних партій, клав він своїм обов'язком
провадити з ними боротьбу, не зважаючи на їх консерватизм, чи
радикалізм, чи навіть революціонізм. В цій боротьбі
часопис ставав на захист української національної
самостійності під охороною федеративного устрою Східної
Європи. По припиненню „Радикала" його спадщину
перебрало „Життє і Слово", поширивши свої рамки на справи
політичні по лінії, що її було визначено „Радикалом".
„Громадський Голос", Редактори й видавці, „Громада"
Спадкоємцем „Народу" з 20.111. 1895 р. став також
„Громадський Голос", що розвинув та ще більш
конкретизував основи українського
національно-соціального визволення. На початку виходив він місячними
газетними випусками. З 1906 до 1909 pp. — двічі в тижні; в
1910-1915 pp. - як тижневик, 1916 р. - як декадник, а по
174
Розділ четвертий
першій світовій війні знову як тижневик, ставши
центральним органом Української радикальної партії (УРП).
Видавцем і редактором спочатку був В. Будзиновсь-
кий, по ньому М. Павлик і врешті (по війні) спілка
„Громада" при редагуванні О. Павлова і М. Стахова.
З 1 червня 1896 р. в Коломиї почав виходити місячник
у виданні та за редакцією д-ра К. Трильовського
„Громада". Появилося п'ять чисел, причому за жовтень і грудень
1896 р. не вийшов. Припинив своє існування цей часопис
в 1897 р.
1 Народження української
І с оці а л і с т и ч н о - д є м п к р а т и ч н пї п р є с и
Нобіч з „Громадським Голосом" та іншими
соціалістичними органами Української радикальної
партії та часописами, що стояли на радикальному ґрунті, з
1 січня 1897 р. почав виходити у Львові часопис групи, що,
ставши на засадах марксизму, вийшла з УРП (Української
радикальної партії). Була це група на чолі з М. Ганкеви-
чем, Ю. Бачинським та Р. Яросевичем. їх першим
часописом був „Robitnyk", що виходив двічі на місяць. З огляду
на те, що українське робітництво в містах, для якого
часопис був призначений, в значній мірі було спольщене,
виходив він латинкою. За видавця і відповідального
редактора підписував його І. Глинчак. Коли ж було остаточно
оформлено течію в Українську
соціалістично-демократичну партію (УСДП), що сталося 18.IX. 1899 p., було
започато видання офіційного органу партії. Став цим органом
часопис „Воля", що почав виходити з 1.1.1900 р. за
редакцією М. Ганкевича та С Вітика. Виходив з невеликою
перервою до 1907 р.
І Првса РУП [Революційної цкраїнської партії!
jLPa східноукраїнських землях так само назрівало
ХХвже оформлення молодого соціалістичного руху
в одну українську політичну незалежну партію. Стала нею
Революційна українська партія (РУП), що 1900 р. почала
свою працю, в якій її пресові органи та інші видання
зайняли одне з поважніших місць.
Першим її органом з 1902 р. (березень) став часопис
під назвою „Гасло". З огляду на те, що під Росією виклю-
Роки 1860-1905 у Західній Україні 7 75
чена була всяка можливість легального існування
української преси, а тим більше революційної, орган цей (як
пізніш і інші органи цієї партії) почав виходити поза Росією,
а саме в Чернівцях. Всього вийшло 17 чисел (з них в
1902 р. 12 чисел, а в 1903 р. 5 чисел).
Перша редакція складалася з Д. Антоновича (Муха),
С Голіцинського, П. Канівця і В. Козиненка, що
перебували у Києві. У Чернівцях видання і редакцію провадили
В. Сімович і Л. Когут. Належали вони всі до симпатиків
соціалізму і в цьому дусі провадили часопис. На початку
виразної диференціації в рамках соціалістичних часопис
не мав. Це робило його ніби органом політичної дискусії.
Щойно пізніш, 1905 р. обличчя „Гасла" набрало вже
виразного соціалістично-демократичного характеру.
Одним з найактивніших співробітників був Д.
Антонович. У січні 1903 р. переїхав він до Львова і почав сам
провадити часопис, подаючи в ньому свої статті за підписом
С Войнилович, або просто С В. Багато працював в ньому
М. Русов (огляд європейського соціалістичного руху, за
підписом М. Т-кий). Серед активних співробітників був
також М. Лозинський та інші.
Крім провідних статей, оповідань, віршів тощо
„Гасло" (як і пізніші органи) звертало велику увагу на
хроніку життя на українських землях, на бібліографію
соціалістичних видань та інше.
В грудні 1902 р. у Києві відбувся перший з'їзд РУП.
Ухвалено на ньому приступити до видання другого
часопису, призначеного для сільського робітництва. Став ним
„Селянин", перше число якого вийшло 1.1.1903 р.
Спочатку виходив у Чернівцях, а потім у Львові. Офіційним
видавцем львівського „Селянина" був М. Ганкевич, а
редактором С Вітик.
Цікаву згадку подає у зв'язку із заснуванням цього
часопису Є. Чикаленко. У своїх „Споминах" він пише:
„Задумав я з д-ром Модестом Левицьким подати прохання до
міністра внутрішніх справ, щоб дозволили нам видавати
тижневик „Селянин", гадаючи, що коло першої
української газети об'єднаються всі українські елементи різних
політичних напрямків. Але заходи наші зосталися марними;
тоді ж таки я через студентів М. Порша чи О. Скорописа
передав партії РУП, здається, тисячу карбованців на
видання української газети за кордоном. Досадував я потім
на РУПістів, бо вони свою газету теж назвали
„Селянином", що дало привід людям говорити: не дозволили Чи-
176 Розділ четвертий
каленкові видавати „Селянина" тут, то він видає його за
кордоном".
У провідних статтях звертав часопис увагу на
організацію боротьби з визиском, справи війни, займаючи
негативне до неї становище. Серед творів красного
письменства— оповідання В. Винниченка (В. Деде) „Салдатки",
„Щастя", „На пристані".
Як і „Гасло", звертав „Селянин" увагу на хроніку
селянського і робітничого життя та на огляди
революційного руху в Росії.
Того ж 1903 р. РУП придбала ще один орган,
присвятивши його інтересам промислового робітництва. Був ним
„Добра Новина", що виходив у Львові і був перед тим
популярним органом Української Соціалістичної партії,
заснованої 1900 р. Б. Ярошевським.
Після того, як ця партія в грудні 1903 р. зірвала з РУП,
орган цей перестав виходити. Замість нього з 1.НІ. 1904 р.
РУП почала видавати інший часопис з тією ж метою під
назвою „Праця", що одночасно став загальнопартійним
органом A904—1905). Виходила „Праця" у Львові. На
сторінках її чисел, побіч з хронікою та оглядами і дописами,
з'явилося чимало ґрунтовних статей, як також статей
дискусійних, що мали завданням вияснити становище партії
в тих чи інших питаннях, зокрема в питаннях
національному і аграрному. Таке саме знайшла тут місце і стаття
С Войниловича (Д. Антоновича) на тему національного
українського питання з характеристичним і недвозначним
заголовком „Неіснуюче питання".
І Преса cdціал-демократичної Спілки
Но розколі РУП, коли одна частина членів
створила Українську соціал-демократичну робітничу
партію, друга створила була окрему організацію, як
частину загальноросійської соціал-демократичної партії
(РСДРП), назвавши її Українською соціал-демократич-
ною Спілкою. Мала вона за завдання зорганізувати
робітництво, що говорить українською мовою. Органом для
реалізації цього завдання з січня 1905 р. стала „Правда", що
мала більш-менш характер „Селянина" і друкувалася
спочатку фонетичним правописом, а потім перейшла на
російський офіційний, що звався „ярижкою".
Роки 1360-1905 у Західній Україні 177
Буковина. Москвофільство та його органи. І
Народження вкраїнської преси. Часопис „Бпковина" 8
Тоді як в Галичині початки української преси
сягають половини XIX ст., на Буковині ще майже
чверть століття після того панує москвофільство. Його
органом був журнал „неполітическій, посвященный науце й
розвеселенію" під назвою „Буковинская Заря", перше
число якої появилося у Чернівцях 2.II. 1870 р. Був це
тижневик у виданні і за редакцією І. А. Глібовецького.
За короткий час з'явилися в ньому поезії та розвідка
про „Свирговського, гетьмана козаків українських...",
поезії О. Левицького, дещо з праць А. Петрушевича,
етнографічні матеріали Гр. Купченка. Врешті, окремий відділ
під заголовком „Из древних документов молдавских й во-
лоских."
Підкреслюючи значення цього відділу, „Правда"
зазначила: „На Буковині та в Молдавщині хорониться
багато пам'ятників і літописів дотичних нашої історії. Тож
прислужилася шановна редакція нашій історії не мало,
коли б вона, намість бавитись недоречною схоластикою,
зайнялась публікуванням тих забитків нашої старовини".
Там же „Правда", давши характеристику напрямку і
змісту часопису, зазначила, що вона далека від того, щоб
вважати його виразом народного життя Буковини, та
висловила жаль, що не може привітати. „Закінчуючи наше
коротке слово, — писала вона, — бажаємо тільки від
щирого серця, щоб шановні видавці пішли іншою, путнішою,
дорогою."
Не повелося. 30.V. 1870 р. на 16 числі припинила
„Буковинськая Заря" своє існування.
Подібне ж сталося і з іншими часописами такого ж
характеру: „Сельскій Господарь", „Родимый Листок".
Лише в половині 1880 pp. на Буковині помічається
пробудження української національної думки. Знаходить
вона своє оформлення в Товаристві „Руська Бесіда", що в
цей час переходить до рук народовецьких. Тоді ж при
активній праці С. Смаль-Стоцького та О. Поповича
появляється і перший орган української думки під назвою
„Буковина". Був це політичний і літературний часопис, що з
1.1.1885 р. почав виходити у Чернівцях двічі на місяць. Як
редактор, перші річники підписував Ю. Федькович, а
потім С. Дашкевич і П. Кирчів. Фактичним редактором пер-
178
Розділ четвертий
ші шість років був О. Попович, активну участь в редакції
брав С. Смаль-Стоцький.
Появлення цього органу С Смаль-Стоцький згадує
такими словами: „Я саме тоді був у Відні..., одержавши
перше число „Буковини", цілував його, як щось рідне, як
щось таке, що від нього серце віщувало кращу долю наро-
дові"...
З тижневика часопис став щоденником. Одним із
визначніших його редакторів був О. Маковей.
Виходив до світової війни, коли був перенесений до
Відня, де виходив знову за редакцією О. Поповича.
Впродовж ЗО років служила „Буковина" пробудженню
української національної думки.
В перші роки співробітниками „Буковини" були такі
місцеві сили як С. Винницький (суддя), В. Михальський
(суддя), проф. Е. Пігуляк, пізніш посол, І. Тимінський
(урядовець), що давали вступні та провідні статті.
Крім них бачимо тут твори Ю. Федьковича, С. Вороб-
кевича (Данило Млака), Г. Воробкевича (Наум Шрам),
К. Устияновича, Є. Ярошинської, не кажучи вже про
писання О. Поповича, який одночасно провадив „Бібліотеку
для молодіжі", що 1885 р. виходила раз на місяць (до
1893 p.), як видання „Руської Бесіди".
Мала „Буковина" і додатки, як наприклад, „Зерна" та
„Неділя". Перший був літературно-науковим збірником,
якого вийшло два випуски в 1887—1888 pp. за редакції
С. Смаль-Стоцького. „Неділя" була фактично
продовженням „Зерна". Почала виходити з 1893 р. за редакцією
Осипа Маковея, як ілюстрований літературний тижневик.
І Розвиток цкраїнської преси Вишини
Часопис „Буковина" став тим дороговказом, за
яким пішов розвиток української
суспільно-політичної преси. Та 1893 р. появляється новий орган, що
вже самою назвою промовляє за своє національне
обличчя і становище. Була це газета „Україна".
Впродовж 1890-х pp. з'являються тут часописи,
розраховані на масового читача. Одним з перших був місячник під
назвою „Селянин", що в 1895—1896 pp. виходив у Нових
Мамаївцях за редакцією Г. Савчука. Він же 1899—1900 pp.
видає там же місячник під назвою „Народний Вістник".
Заходами В. Будзиновського у Чернівцях в 1897 р. виходить
Роки 1360-1905 у Західній Україні 179
двотижневик „Праця", що стояв на ґрунті
радикально-соціалістичних ідей. За рік „Праця" з'єдналася з
„Громадським Голосом" (Львів). Врешті, популярний двотижневик
„Руська Рада", що 1898 р. починає виходити старанням
С. Смаль-Стоцького.
З 1900-х років розвиток української преси Буковини
стає ще виразнішим. З цього часу появляються поруч з
фахово-професійними органами часописи суто
політичного характеру. Так народжується преса української
соціал-демократії, як тижневик „Земля і Воля", що з
1.НІ. 1906 р. починає виходити в Чернівцях за редакцією
М. Огородника. З 1907 р. переходить він до Львова. Так
само місячник „Боротьба", що з ч. З йде до Львова. Довше
на Буковині протримався часопис „Борба", який
упродовж 6 років A908—1914) виходив двічі на місяць,
спочатку в Глибокій, а потім у Чернівцях за веденням О. Безпал-
ка. За його керування 1907 р. у Чернівцях було видано
„Письмо маєве для українських робітників" під назвою
„Виробець", а 1910 р. за його участю і керуванням почав в
Чернівцях виходити орган централістичної організації
залізничників під назвою„Залізничник", що пізніше
перенісся до Львова.
Врешті, в 1909—1911 pp. виходить орган Української
радикальної партії на Буковині під назвою „Громадянин"
та просвітньо-політичний місячник „Грім", що його
видавав Хлопський комітет та інші.
В цілому з часу виходу „Буковини" A889) і до світової
війни 1914 p., отже, за 30 років, українська преса
Буковини розвинулася в 34 назв (крім додатків) різного роду
часописів, що охопили всі галузі українського суспільного
життя, остаточно зліквідувавши таке протиприродне
явище, яким до 80 років було москвофільство зо всіма його
проявами і наслідками.
Преса Карпатської України (Угорської Руси). |
Мовний характер. Розвиток. Діячі 1
Бовше затрималося, підтримуване впливами
зовнішніх політичних сил, москвофільство в бувшій
Угорській Русі (Карпатській Україні). Не могло воно
оминути і такого барометру суспільного життя, як преса. Вже
з самого початку, що сягає другої половини 70-х років
минулого століття відбилося воно на її сторінках, як по лінії
національно-культурній, головно мовній, так і соціальній.
180
Розділ четвертий
Був це час, що його чи не найліпше характеризують
слова редактора „Карпат" М. Гомичкова, який писав, що
„Драгоманов хочет от нас, чтобы мы писали языком слуг,
— но литература пишется везде для господинов".
Тим „язиком господинов" стала штучно вироблена
мішанина церковнослов'янщини з мовами: російською і
мадярською. Це було те ж саме „язичіє", що вже конало в
Галичині під смертельними ударами розвитку української
мови і культури.
Першим часописом, що в цей час почав виходити в
Карпатській Україні (бувшій Угорській Русі), був „Свет",
видаваний в Ужгороді в 1867—1871 pp. Товариством
св. Василія Великого. Виходив за редакцією гімназійного
професора Ю. Ігнатка, К. Сабова та В. Кимана.
Побіч з літературними творами, що переважно були
передруком творів російських письменників, були тут
статті історичного, господарського, релігійного та печатей
загальноінформативного характеру.
Серед співробітників були такі представники
москвофільства, як вже згадуваний редактор „Церковної Газети"
І. Раковський та ідеолог А. Добрянський. Але тут же і такі
імена, як місцевий поет О. Павлович, етнограф і поет
М. Злоцький та А. Кралицький — історик-письменник,
який такими словами окреслив національне обличчя
свого народу в одному з неопублікованих в той час віршів:
„Мой отець рускій дякь
И мамка, мнімили,
В Вигипих Чабинах
Хрестити велели.
Там бо суть ті чесни люде,
Руски- Українці,
Котри в той чесности мене
На дальше учили "...
Популярності цей часопис не здобув. Причиною того
була його мова та пропаганда ідей, далеких від інтересів,
що могли б захопити своєю життєвістю місцевого читача.
Вже через рік кількість передплатників (на 1868 р.) впала з
410 на 200.
Один з дописувачів (підп. Верховинець) такими
словами пояснює цей факт: „Першою причиною упадку
„Свету" має бути „письменний язик". Здається, що „Свет"
пише незрозумілою публіці мовою, писателі... не вживають
Роки 1860-1905 у Західній Україні 181
мови, якою говоримо, чи слова, які кожний читач
розуміти може без словаря"...
Переходячи до змісту, той же автор підкреслює:
„Нащо маємо шукати чогось в чужині... ходимо по Москві по
Куліковим полям, а дома горить нам власна будова... ані
від Дону, ані від Кулікова ніхто не прийде гасити"...
За рік тут же з'являються такі рядки, що
характеризують зміст часопису: „Не маємо нічого для свого простого
народу і хочемо славитися літературою свойому народові
неприступною".
З початком 1871 р. „Свет" було зреформовано. Почав
виходити „Новий Свет" за редакцією В. Гебея, який у
першому числі приобіцяв змінити характер часопису в
напрямі наближення до народу як мовою, так і змістом.
Проте часопис продовжував традицію попередника.
Виступи з вимогою народного напрямку залишилися без
наслідків. Преса ще довший час була глухою до таких вимог.
Не мала вона сил вирватися з ланцюгів мови і культури,
ідей і поглядів „Господинов".
По упадку „Нового Свету" A873 p.) виходить
заснований гімназійним проф. М. Гомичковим часопис
„Карпати".
Протримався він до 1886 p., продовжуючи традицію
своїх попередників, помалу наближаючись до мадярської
орієнтації своїм змістом. Популярності не здобув. Можна
це бачити з кількості передплатників. Року 1873, як
свідчить редакція, було 330 передплатників, у 1874 р. середньо
за рік 217, на початку ж наступного 1875 р. — передплата
впала до 169, а за цілий рік - лише 183. Тому, ще перед
припиненням його, заходами Е. Фенцика з 14.ІХ.1885
появляється новий часопис під назвою „Листок", який
опинився ще в тяжчому становищі. Кількість передплатників
щораз зменшувалася, впавши вкінці до 25.
Все це вказувало на потребу рішучих змін. До цього і
взялося Товариство Св. Василя Великого, почавши з
1897 р. видавати часопис під назвою „Наука" за редакцією
віце-ректора Духовної семінарії Ю. Чучки. Після нього
редакторами були д-р В. Гаджега, а потім А. Волошин,
який провадив її в усіх наступних роках (з 1903 р.). За
редагування А. Волошина, крім В. Гаджеги, послідовного і
непохитного захисника українського народного
напрямку, історика, пізніш дійсного члена Наукового Товариства
ім. Шевченка, були співробітниками: В. Желтвай, пізніш
визначний громадський діяч і журналіст (Вишнявський),
182
Розділ четвертий
І. Дем'ян, Д. Григашій, Ом. Невицький, Г. Стрипський,
відомий в українській літературі та науковій праці під
іменем Біленький та інші.
До кінця 1903 р. була „Наука" двотижневиком, а з
січня 1904 р. стала тижневиком. Розвивалася вона в
народному напрямі, й підкреслювала окремішність свого народу
від російського та вказувала на справжнє українське ім'я,
що йому належить. Так, наприклад, 1904 р. на її сторінках
читаємо, що назва „Українець" не є чужою для русинів".
„Ви маєте знати", — пише на цю тему один із
співробітників (Угрорусин) в одному з чисел, — „же велика
розлука єсть между народом великоруським і малоруським.
То не я маю доказати, то доказує білий світ. То дуже давно
доказала історія."
Це становище відбилося і на змісті часопису, сторінки
якого все частіше починають приносити новіші твори
тогочасного українського письменства. Разом з тим
підкреслюють, що „не треба нам великорущини, но нужно
писати по нашому милому малоруському язику".
Так еволюціонуючи, „Наука" поволі здобувала
симпатію народних мас. Відкидаючи все неприродне і чуже
народові, вона ставала провідником української культури.
Виступивши проти неприродного явища —
москвофільства, „Наука" одночасно поборювала всякі
асиміляційні зазіхання, звідки б вони не йшли. Це викликало
напади на неї. У відповідь часопис більш починає звертати
увагу на всі прояви народного життя, на організацію
просвітньої праці, кооперації, на ширення господарських
відомостей чи порад і т. д. Врешті, 1907 р. „Наука"
починає видавати популярний ілюстрований додаток під
назвою „Село".
Так протрималася „Наука" до першої світової війни,
яка перервала її існування.
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
УКРАЇНСЬКА ПРЕСА ЗА ОКЕДВОН
Початки й розвиток преси о І
З'єднаних Державах Америки, Характер, Діячі 1[
Гноблені соціально-економічно і політично
упосліджувані українські народні маси західних
українських земель вже в другій половині 1860-х pp.
починають шукати виходу у виїзді до ЗДА, а пізніш до Канади і
Бразилії. Але властива еміграція на ширшу скалю
почалася щойно в другій половині 1870 pp. і то головним чином з
Карпатської України та Лемківщини і тільки в 1890-х pp. в
більшій кількості з Галичини й Буковини.
Коло половини 1880-х pp. в Північних ЗДА було вже
до 100000 душ нашої еміграції. Дехто взявся за ґрунт,
дехто за промисл, а багато до найманої праці на ферми, до
копалень, на фабрики тощо.
Була це маса національно і соціально малосвідома.
Розпорошена, була вона безсила в боротьбі з тим же
лихом, від якого втікала з батьківщини, надавалася вона до
визиску і асиміляції. Досить минуло часу, поки українська
еміграція за океаном стала на шлях самозахисту та
національно-культурного піднесення.
Зв'язано це було з початками преси української, а
перші відомості про Україну і український народ у пресі
в'яжуться з іменем українського політичного емігранта із
східних українських земель (Київщина), священника Ага-
піта Гончаренка, що прибув до Америки десь коло 1865 р.
Року 1868 почав він видавати англійською і
російською мовами часопис під назвою „Аляска Геральд", в
першому числі якого в англійській мові було поміщено
статтю під назвою „Curious ideas of the Poet Taras Shevchenko".
184
Розділ п'ятий
Був це вільний переказ поеми Шевченка „Кавказ".
Потім було вміщено також інші твори Шевченка. По
припиненні цього часопису о. А. Гончаренко заходився
видавати у Сан-Франціско часопис (в російській мові) під на-
звою„Свобода" A873), в якій відбилася його глибока
любов до України і до свого народу та ненависть до його
ворогів. „ Козакуючи по світу вже скілька літ, — писав він
тут, — я не бачив ще нічого кращог