УРЯДОВА ПРЕСА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ
НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ: ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ АСПЕКТ


О. Богуславський[1]
Запорізький державний університет,
вул. Жуковського, 66, 330600 Запоріжжя, Україна, e-mail: root@zaporizhzhe.ua



Вже 1 ли­с­то­па­да 1918 ро­ку, від­ра­зу пі­с­ля зброй­но­го пе­ре­бран­ня вла­ди в Га­ли­чи­ні, за­пра­цю­вав уря­до­вий (офі­цій­ний) ін­фор­ма­цій­но-­про­па­ган­ди­ст­сь­кий а­па­рат. То­го ж дня бу­ло ви­го­ло­ше­но дві про­кла­ма­ції — ві­до­зви но­во­ст­во­ре­ної вла­ди. Пер­ша ві­до­зва по­ві­до­м­ля­ла про ство­рен­ня Укра­їн­сь­кої дер­жа­ви: “… во­лею укра­їн­сь­ко­го на­ро­ду утво­ри­ла­ся на укра­їн­сь­ких зе­м­лях бу­в­шої ав­с­т­ро-­угор­сь­кої мо­нар­хії Укра­їн­сь­ка дер­жа­ва” (3; 40). Вже на при­кла­ді ці­єї про­кла­ма­ції мо­ж­на ствер­джу­ва­ти, що Укра­їн­сь­ка На­ці­о­наль­на Ра­да, на від­мі­ну від Цен­т­раль­ної Ра­ди в 1917 ро­ці, не пле­ка­ла яки­хось ілю­зій що­до по­даль­шої до­лі Га­ли­чи­ни і зброй­ною си­лою ви­сту­пи­ла від­ра­зу за ство­рен­ня дер­жа­ви.

Але най­біль­шо­го зна­чен­ня бу­ло на­да­но дру­гій ві­до­зві Укра­їн­сь­кої На­ці­о­наль­ної Ра­ди, що з’я­со­ву­ва­ла но­ве ста­но­ви­ще Га­ли­чи­ни та обо­в’я­зок всьо­го на­се­лен­ня тво­ри­ти вій­сь­ко та ста­ва­ти на за­хист мо­ло­дої дер­жа­ви.: “… Всі во­я­ки від ни­ні під­ля­га­ють ви­клю­ч­но Укра­їн­сь­кій На­ці­о­наль­ній Ра­ді і на­ка­зам уста­но­в­ле­ної нею вій­сь­ко­вої вла­ди Укра­їн­сь­кої Дер­жа­ви. Всі во­ни ма­ють ста­ти на її обо­ро­ну… Все зді­б­не до зброї на­се­лен­ня має утво­ри­ти бо­йо­ві від­ді­ли, які або ввій­дуть у склад укра­їн­сь­кої ар­мії, або на мі­с­цях збе­рі­га­ти­муть спо­кій і по­ря­док, осо­б­ли­во ма­ють бу­ти обе­рі­га­ні за­лі­з­ни­ця, по­шта та те­ле­граф…” (3; 41). Во­д­но­час де­кла­ру­ва­ла­ся рі­в­ність усіх гро­ма­дян Укра­їн­сь­кої дер­жа­ви” без рі­з­ни­ці на­род­но­с­ті й ві­ро­с­по­ві­дан­ня”. Ви­хо­дя­чи з ви­ще­оз­на­че­но­го, на­ці­о­наль­ним ме­н­ши­нам про­по­ну­ва­ло­ся вклю­чи­ти­ся в дер­жа­во­т­вор­чий про­цес: “…Національні ме­н­шо­с­ті Укра­їн­сь­кої Дер­жа­ви — по­ля­ки, жи­ди і ні­м­ці — ма­ють ви­слати сво­їх від­по­ру­ч­ни­ків до Укра­їн­сь­кої На­ці­о­наль­ної Ра­ди” (3; 42).

Цьо­го ж 1 ли­с­то­па­да ви­да­но ще од­ну про­кла­ма­цію, ад­ре­со­ва­ну укра­їн­сь­ким во­я­кам, що до­во­дить ва­гу во­я­ц­т­ва, як дер­жа­во­т­вор­чо­го чин­ни­ка: “Постійте те­пер за се­бе, за свій на­род, за сво­їх ді­то­чок!.. На нас ди­ви­ть­ся весь укра­їн­сь­кий на­рід: у Ва­ших ру­ках до­ля Ва­ша і до­ля ці­ло­го на­ро­ду. За спра­ве­д­ли­ву спра­ву сто­ї­те в бою, за свя­ту спра­ву сво­бо­ди на­ро­ду, за зе­мель­ку свя­ту, що на­ле­жить се­лян­с­т­ву…” (3; 43).

Вже 9 ли­с­то­па­да 1918 ро­ку Укра­їн­сь­ка На­ці­о­наль­на Ра­да ви­зна­чи­ла на­зву для дер­жа­ви — За­хі­д­но­у­к­ра­їн­сь­ка На­род­на Ре­с­пу­б­лі­ка (ЗУНР). Цьо­го ж дня бу­ло й ство­ре­но пер­ший уряд на чо­лі з Ко­с­тем Ле­ви­ць­ким.

Од­ра­зу пі­с­ля ли­с­то­па­до­во­го пе­ре­во­ро­ту 1918 ро­ку по­ча­ло­ся бу­ді­в­ни­ц­т­во мо­ло­дої не­за­ле­ж­ної дер­жа­ви. Це ви­яви­ло­ся в усіх ді­ля­н­ках гро­мад­сь­ко-­по­лі­ти­ч­но­го жит­тя. У та­кій ат­мо­с­фе­рі на­ці­о­наль­но-­дер­жа­в­но­го під­не­сен­ня по­чи­нає роз­ви­ва­ти­ся і ді­я­ти укра­їн­сь­ка уря­до­ва пре­са, яка бу­ла спо­ча­т­ку ре­пре­зен­то­ва­на пре­сою По­ві­то­вих Дер­жа­в­них Ко­мі­са­рів. Так, 5 ли­с­то­па­да 1918 ро­ку в Ста­ні­с­ла­во­ві по­чав ви­да­ва­ти­ся “Станіславський Го­лос”, у Те­р­но­по­лі з’я­ви­в­ся “Голос По­діл­ля”, що пі­з­ні­ше ви­хо­див під на­звою “Укра­їн­ський Го­лос”. З по­ча­т­ком вій­сь­ко­вих дій, ко­ли на По­кут­ті бра­ку­ва­ло пра­в­ди­вої, офі­цій­ної ін­фор­ма­ції, Окру­ж­на На­ці­о­наль­на Ра­да по­ча­ла ви­да­ва­ти з 10 ли­с­то­па­да 1918 ро­ку ча­со­пис “Покутський Ві­с­т­ник”. Крім то­го, ви­хо­ди­ли “Товмацькі Ві­с­ті”, “Дрогобицький Ли­с­ток”, “Наддністрянський Ві­с­т­ник”, “Зо­ло­чів­сь­ке Сло­во”, “Стрийський Ві­с­т­ник”, со­каль­сь­кий “Голос з над Бу­га”. В 1919 ро­ці по­­ча­­ли ви­хо­ди­ти та­кі ор­га­ни по­ві­то­вих На­ці­о­наль­них Рад: “Го­лос Ка­лу­ша”, “Зба­рась­ке Сло­во”, “Чортківський Ві­с­т­ник”.

Усі ча­со­пи­си, як за­зви­чай, ма­ли два ос­но­в­ні від­ді­ли — “Урядовий” і “Неуря­до­вий”. У пер­шо­му з’я­в­ля­ли­ся уря­до­ві роз­по­ря­джен­ня, по­ві­до­м­лен­ня, зве­р­нен­ня та на­ка­зи уря­ду ЗУНР, в дру­го­му — ін­фор­ма­ція не­уря­до­ва — з усіх ді­ля­нок укра­їн­сь­ко­го і не­ук­ра­їн­сь­ко­го жит­тя Га­ли­чи­ни і по­ві­тів, зо­кре­ма: ста­в­лен­ня до на­ці­о­наль­них ме­н­шин, фор­му­ван­ня но­во­го, дер­жа­в­ни­ць­ко­го сві­то­гля­ду, за­кли­ки до роз­бу­до­ви та за­хи­с­ту дер­жа­ви з бо­ку як офі­цій­них осіб, так і окре­мих гро­ма­дян.Так, у “Зо­ло­чів­сь­ко­му Сло­ві” від 28 ли­с­то­па­да 1918 ро­ку опу­б­лі­ко­ва­но за­клик не­ві­до­мо­го свя­ще­ни­ка до всьо­го свя­щен­ни­чо­го ста­ну не сто­я­ти ос­т­ронь від най­ва­ж­ли­ві­шої дер­жа­в­ної спра­ви і “силою Бо­жо­го сло­ва крі­пи­ти ду­ха обо­ро­н­цям краю, аби ко­жен міг ви­ко­на­ти свій свя­тий обо­в’я­зок…” (4). В цьо­му ж чи­с­лі вмі­ще­но по­ді­б­не зве­р­нен­ня Ко­мі­те­ту Укра­їн­сь­ких Жі­нок.

З роз­гор­тан­ням вій­сь­ко­вих дій на укра­їн­сь­ко-­поль­сь­ко­му фро­н­ті жер­т­ва­ми поль­сь­ких військ все ча­с­ті­ше ста­ва­ло ци­ві­ль­не укра­їн­сь­ке на­се­лен­ня Га­ли­чи­ни. Все ча­с­ті­ше ча­со­пи­си по­да­ва­ли при­кла­ди жор­с­то­ко­го ста­в­лен­ня по­ля­ків до укра­їн­сь­ко­го на­се­лен­ня, вій­сь­ко­вих та по­ло­не­них і тим, зро­зу­мі­ло, лиш під­ні­ма­ли бо­йо­вий дух укра­ї­н­ців та спря­мо­ву­ва­ли йо­го на по­даль­шу бо­ро­ть­бу за вла­с­ну дер­жа­ву. В пу­б­лі­ка­ці­ях “Наддністрянського Ві­с­ни­ка”: “Польське па­ну­ван­ня в Пе­ре­ми­ш­лі”, “Наїзд по­­ля­­ків на Ста­ро­са­м­бі­р­щи­ну”, “В поль­сь­кім по­ло­ні” (7), “Як по­ля­ки роз­ді­ля­ють зем­лю між хло­пів”, “Мар­ти­ро­логія укра­їн­сь­ко­го на­се­лен­ня під поль­сь­ким па­ну­ван­ням” (8) і бу­ла по­ка­за­на су­т­ність но­во­го поль­сь­ко­го па­ну­ван­ня. “От як ви­гля­дає поль­сь­ка куль­ту­ра, а з цьо­го ви­д­но, що нас жде, ко­ли б у нас па­ну­ва­ли по­ля­ки” (8), — кон­с­та­тує ано­ні­м­ний ав­тор, ак­цен­ту­ю­чи ува­гу чи­та­чів на не­об­хід­но­с­ті ста­ти до обо­ро­ни пе­ред поль­сь­кою аг­ре­сі­єю. В “Покутському Ві­с­т­ни­ку” був на­віть постій­ний від­діл “Під поль­сь­ким на­ї­з­дом”, де ви­сві­т­лю­ва­ла­ся поль­сь­ка оку­па­цій­на по­лі­ти­ка на за­хо­п­ле­них укра­їн­сь­ких зе­м­лях.

Ін­шим ва­ж­ли­вим дер­жа­во­т­вор­чим чин­ни­ком ста­ла вій­сь­ко­ва пре­са ЗУНР, оскіль­­ки уряд до­б­ре ро­зу­мів — тіль­ки ма­ю­чи си­ль­не ду­хом вій­сь­ко мо­ж­на ося­г­ну­ти спра­ву роз­бу­до­ви дер­жа­ви. Ди­с­ци­п­лі­но­ва­не, боє­з­да­т­не, а го­ло­в­не — дер­жа­в­ни­ць­ки на­ла­ш­то­ва­не, вій­сь­ко мо­ж­на ство­ри­ти за умо­ви не­за­ле­ж­ної агіта­цій­но-­про­па­ган­ди­ст­сь­кої та ін­фор­ма­цій­ної ро­бо­ти. Це пи­тан­ня на­бу­ло ще біль­шої ак­ту­аль­но­с­ті з по­ча­т­ком поль­сь­ко-­ук­ра­їн­сь­кої вій­ни.

1 гру­д­ня 1918 ро­ку по­чав ви­да­ва­ти­ся уря­до­вий не­пе­рі­о­ди­ч­ний ор­ган “Віст­ник Дер­жа­в­но­го Се­к­ре­та­рі­я­ту Вій­сь­ко­вих Справ” у Те­р­но­по­лі. В чи­с­лі 1, в ре­да­к­цій­ній стат­ті за­зна­ча­лось: “… Укра­їн­сь­кий на­рід тво­рить своє влас­не вій­сь­ко, яке має за­без­пе­чи­ти по­лі­тич­ну не­за­ле­ж­ність. Укра­їн­сь­ке вій­сь­ко має роз­би­ти ва­та­ги за­хлан­них не­гі­д­ни­ків і за­хи­с­ти­ти постій­но укра­їн­сь­ку зе­м­лю, укра­їн­сь­ку во­лю і укра­їн­сь­ку мо­ву про­ти чу­жої на­ха­б­но­с­ті” (1).

У ви­рі вій­сь­ко­вих по­дій у Ста­ні­с­ла­во­ві по­чи­нає ви­хо­ди­ти цен­т­раль­ний уря­до­вий що­ден­ник “Републіка”, пер­ше чи­с­ло яко­го з’я­ви­ло­ся 2 сі­ч­ня 1919 ро­ку, в ре­да­к­цій­ній стат­ті яко­го ро­з’я­с­ню­ва­ла­ся по­зи­ція ча­со­пи­су: “Пе­редусім “Републіка” рі­шу­че сто­я­ти­ме на ста­но­ви­щі укра­їн­сь­кої дер­жа­в­но­с­ти — по­в­ної дер­жа­в­ної не­за­ле­ж­но­с­ті всіх укра­їн­сь­ких зе­мель від Кав­ка­зу по Кар­па­ти, по­в­ної дер­жа­в­ної су­ве­ре­но­с­ти укра­їн­сь­ко­го на­ро­ду від Ку­ба­ні по Ти­су і Сян.

Укра­їн­сь­ка дер­жа­в­ність — ось кри­те­рій, який ча­со­пис наш при­кла­да­ти­ме ви­клю­ч­но і до всьо­го. Все, що да­ва­ти­ме на ці­лі скрі­п­лен­ня укра­їн­сь­кої ре­с­пу­б­лі­ки, знайде на сто­рін­ках йо­го по­в­не при­знан­ня: як­най­си­ль­ні­ше під­пер­тя; все, що мо­же ви­й­ти їй на шко­ду — бе­зо­гля­д­ний осуд: без­по­ща­д­не по­бо­рю­ван­ня…” (9). Ці мо­мен­ти знайшли своє під­т­вер­джен­ня в стат­ті І.К. (Іва­на Ка­ли­но­ви­ча. — О.Б.) “Україн­сь­ка пре­са За­хі­д­ної Укра­ї­ни”, де ав­тор за­­зна­чив, що пе­ре­ва­ж­на ча­с­ти­на за­хі­д­но­у­к­ра­їн­сь­кої пре­си “не має яр­кої пар­тій­ної мар­ки. Во­на сто­їть на ста­но­ви­щі пе­ре­ду­сім укра­їн­сь­кої дер­жа­в­но­с­ти, під­ко­рює їй всі ін­ші спра­ви…” (9).

Від кі­н­ця сі­ч­ня 1919 ро­ку те­ма­ти­ч­ний ді­а­па­зон пу­б­лі­ка­цій у ча­со­пи­сах зна­ч­но зву­жу­є­ть­ся, ос­но­в­ною те­мою є пи­тан­ня обо­ро­ни укра­їн­сь­кої ре­с­пу­б­лі­ки. Ав­торсь­ких ма­те­рі­а­лів та ма­те­рі­а­лів уря­до­вої пре­си ЗУНР пу­б­лі­ку­ва­ло­ся не­ба­га­то, але се­ред тих пу­б­лі­ка­цій, що ма­ли за­зна­чи­ти ав­торс­т­во, тре­ба від­зна­чи­ти та­кі: “Задачі на­шої ін­те­лі­ге­н­ції” Ми­хай­ла Ло­зин­сь­ко­го (10), “Польсько-українська гра­ни­ця” Ми­хай­ла Гру­шев­сь­ко­го (11), “Доля За­кар­пат­сь­кої Укра­ї­ни” (13) та “Вчимося від на­шо­го во­ро­га” Сте­па­на Ба­ра­на (12).

Осо­б­ли­во слід від­зна­чи­ти ор­ган Пре­со­вої Квар­ти­ри На­чаль­ної Ко­ман­ди Га­ли­ць­кої Ар­мії “Стрілець”, що ви­хо­див від 1 сі­ч­ня 1919 ро­ку. Вже в чи­с­лі 1, у пе­ре­ві­с­ни­ць­кій стат­ті Ва­си­ля Па­чов­сь­ко­го “Що му­сять ста­ти­ся!”, по­ру­шу­ва­лось пи­тан­ня про­го­ло­шен­ня об’єд­нан­ня усіх укра­їн­сь­ких зе­мель: “Ідеал, про який мрі­я­ли ба­ть­ки й ді­ти від кіль­ка­сот літ, му­сить спо­в­ни­ти­ся. Те­пер або ні­ко­ли!” (14). Ця чи не най­ва­ж­ли­ві­ша те­ма сі­ч­не­вих чи­сел не­сла теж іде­о­ло­гі­ч­не на­ван­та­жен­ня, бо що мо­г­ло кон­со­лі­ду­ва­ти су­с­пі­ль­с­т­во біль­ше, аніж свя­т­ко­ве від­зна­чен­ня Ак­ту Со­бо­р­но­с­ті всіх Укра­їн­сь­ких зе­мель 22 сі­ч­ня 1919 ро­ку: опу­б­лі­ко­ва­но те­к­с­ти те­ле­грам, що ни­ми об­мі­ня­ли­ся уря­ди, по­ві­до­м­лен­ня про від’їзд де­ле­га­ції ЗУНР до Ки­є­ва на уро­чи­с­то­с­ті, при­свя­че­ні Ак­ту, стат­тю В.Пачовського “Історичне пра­во злу­ки укра­їн­сь­ких зе­мель” та ін­ші ма­те­рі­а­ли. Пу­б­лі­ка­ції на цю те­му свід­чи­ли, що пи­тан­ня об’єд­нан­ня Укра­ї­ни хви­лює не тіль­ки чле­нів уря­ду, ві­до­мих по­лі­ти­ків, гро­мад­сь­ких ді­я­чів, пу­б­лі­ци­с­тів, а й зви­чай­них лю­дей. Так, у “Стрільці” від 13 сі­ч­ня 1919 ро­ку вмі­ще­но за­яву се­ля­ни­на П.Шекерика: “Ми хо­че­мо ра­зом ра­ді­ти і пла­ка­ти … та всім од­на­ко­во спі­вати так під Чо­р­но­го­рою, як під Кав­ка­зом. То­му до­ма­га­є­мось при­йня­ти над усім знак три­зу­ба, як герб з’є­д­на­ної Укра­ї­ни” (15).

Про­го­ло­шен­ня Ак­ту, на жаль, не да­ло об’єд­нан­ня всіх укра­їн­сь­ких зе­мель. То­­му зро­зу­мі­лим був ін­терес ча­со­пи­су до укра­їн­сь­ко­го жит­тя на оку­по­ва­них зе­м­лях За­кар­пат­тя, Пі­в­ні­ч­ної Бу­ко­ви­ни, Під­ля­ш­шя, чо­му й бу­ло при­свя­че­но кіль­ка пу­б­лі­ка­цій.

В умо­вах вій­ни з По­ль­щею та біль­шо­ви­ць­кою Ро­сі­єю, у пу­б­лі­ци­с­ти­ч­них ма­те­рі­а­лах “Стрільця” від­чу­ва­ли­ся від­вер­то про­ти­поль­сь­кі та про­ти­біль­шо­ви­ць­кі на­ст­рої. Так, у стат­тях Іва­на Ко­си­гі­на “Третій на­пад Мон­го­лів на Ки­їв” і Во­ло­ди­ми­ра Ге­­ри­но­ви­ча “Голос з фро­н­ту” (16) чи­та­ча під­во­дять до ко­ре­нів поль­сь­ко­го і ро­сій­сь­ко­го шо­ві­ні­з­му та ім­пе­рі­а­лі­з­му.

Не об­ми­нав “Стрілець” і го­с­т­рих вну­т­рі­ш­ніх про­б­лем, ор­га­ні­за­ції дер­жа­во­т­вор­чо­го про­це­су, вій­сь­ко­во­го бу­ді­в­ни­ц­т­ва то­що. На­при­к­лад, у ре­да­к­цій­ній стат­ті “Проч з пар­тій­ни­ми роз­до­ра­ми” від 29 кві­т­ня 1919 ро­ку йшло­ся про те, що “в остан­нім ча­сі пар­тій­ні роз­до­ри при­бра­ли в нас спра­в­ді за­ве­ли­кі роз­мі­ри” (18). Стат­тя за­кін­­чу­ва­ла­ся за­кли­ком: “Покиньте де­ба­ту­ва­ти й сва­ри­ти­ся в сей га­ря­чий час, ві­зь­мі­ть­ся всі спі­ль­но за по­ва­ж­ні пра­ці, обе­р­ніть свою ене­р­гію, ви­тра­чу­ва­ну на з’їз­дах, ві­чах та га­зе­т­них по­ле­мі­ках, на бу­до­ву си­ль­них ос­нов на­шої дер­жа­в­но­с­ті… Бу­де­мо ма­­ти за­без­пе­че­ну дер­жа­ву, а то­ді при­сту­пи­мо до по­ді­б­но­го впо­ряд­ку­ван­ня її ну­т­ра… Па­м’я­тай­мо — в єд­но­с­ті си­ла! На­ша де­ві­за: мар­ши­руй­мо по­о­ди­но­ко — а бий­мо ра­зом!” (18).

До­сить ши­ро­ко ви­сві­т­лю­ва­ла­ся те­ма зе­ме­ль­ної ре­фор­ми, осо­б­ли­во в сві­т­лі за­ко­ну, який га­ран­ту­вав пер­шо­че­р­го­ве “наділення зе­м­лею зе­ме­ль­них, ма­ло­зе­ме­ль­них і дрі­б­но­зе­ме­ль­них укра­їн­сь­ких гро­ма­дян, при­на­ле­ж­них до ЗО УНР …: жо­в­ні­рів і ін­ва­лі­дів, що втра­ти­ли своє здо­ро­в­лє у вій­нах, ве­де­них Укра­їн­сь­кою На­род­ною Ре­с­пу­б­лі­кою” (2). Ідея пер­шо­че­р­го­во­го на­дан­ня зе­м­лі во­я­кам Га­ли­ць­кої Ар­мії не бу­ла по­ми­л­ко­вою чи ви­пад­ко­вою, оскіль­ки та­ким чи­ном уряд хо­тів за­лу­чи­ти до лав обо­ро­н­ців ЗУНР ще біль­ше на­се­лен­ня, пе­ре­ва­ж­ну біль­шість яко­го ста­но­ви­ли се­ля­ни.

Але ж най­біль­шої ува­ги ре­да­к­ція “Стрільця” при­ді­ля­ла вій­сь­ко­во­му бу­ді­в­ни­ц­т­ву в За­хі­д­но­у­к­ра­їн­сь­кій На­род­ній Ре­с­пу­б­лі­ці. Це під­кре­с­лю­ва­лось у ре­да­к­цій­ній стат­ті, яка ро­з’я­с­ню­ва­ла за­вдан­ня і про­гра­му “Стрільця”, що її бу­ло опу­б­лі­ко­ва­но 25 бе­ре­з­ня 1919 ро­ку: “Мета ча­со­пи­су — удер­жан­ня укра­їн­сь­кої ар­мії че­рез скрі­п­лен­ня її мо­раль­ної си­ли” (17).

По­чи­на­ю­чи від чер­в­ня 1919 ро­ку ча­со­пис мі­с­тить усе біль­ше пу­б­лі­ци­с­ти­ч­них ма­те­рі­а­лів. Ос­но­в­ний від­со­ток ста­но­ви­ли пу­б­лі­ка­ції на те­му поль­сь­ких зну­щань з ци­ві­ль­но­го укра­їн­сь­ко­го на­се­лен­ня на оку­по­ва­них зе­м­лях: “Звірства поль­сь­ких військ” (19), “Вічна про­пасть між Укра­ї­ною і По­ль­щею” та “Страшні поль­сь­кі звір­с­т­ва” (20), “Польські звір­с­т­ва (про­то­ко­ли)” (21).

До­сить від­чу­т­ною для пре­си, а уря­до­вої — зо­кре­ма, бу­ла про­б­ле­ма це­н­зу­ри. В чи­с­лі 57 “Републіки” від 18 сер­п­ня 1919 ро­ку опу­б­лі­ко­ва­но стат­тю “Преса і Дер­жа­ва” О.Назарука, де він ко­мен­тує: “… я дав їй (це­н­зу­рі. — О.Б.) тіль­ки та­ку ди­ре­к­ти­ву: Не ві­ль­но пу­с­ти­ти: 1) ні­чо­го про­ти са­мо­стій­но­с­ти Укра­ї­ни; 2) зло­б­них на­па­дів на укра­їн­сь­кі пра­ва; 3) зло­б­них на­па­дів на укра­їн­сь­ку ар­мію…” (22). Хо­ча тре­ба за­зна­чи­ти, що вся укра­їн­сь­ка пре­са ЗУНР і без цих ди­ре­к­тив ви­ко­ну­ва­ла ці ви­мо­ги. Ці це­н­з­ур­ні роз­по­ряд­ки бу­ли ак­ту­аль­ни­ми ли­ше пі­с­ля пе­ре­хо­ду уря­ду ЗУНР та Га­ли­ць­кої Ар­мії че­рез Збруч, ко­ли й по­чи­на­ю­ть­ся “непорозуміння” між дво­ма уря­да­ми.

“Републіка” чи­ма­ло ува­ги при­ді­ля­ла і не­об­хід­но­с­ті про­ва­джен­ня ви­хо­в­ної ро­бо­ти з на­се­лен­ням: “1. Пе­ре­до­в­сім тре­ба осві­ти­ти ма­су на­ці­о­наль­но. 2. Да­лі тре­ба без оби­ня­ків вще­п­лю­ва­ти в на­ро­ді не­на­висть до тих чу­жи­н­ців і їх дер­жав, які хо­чуть роз­би­ти Укра­їн­сь­ку дер­жа­ву. 3. Тре­ба вчи­ти на­род, що слу­жін­ня у вій­сь­ку є най­біль­ша честь. 4. Осо­б­ли­вої ува­ги жін­кам, юна­ц­т­ву і ді­тям. 5. Вчи­ти на­рід іс­то­рії Укра­ї­ни про вій­ни з ка­ца­па­ми і по­ля­ка­ми. 6. Го­во­ри­ти до на­ро­ду по­пу­ля­р­но без чу­жих слів і з за­па­лом” (23). Стат­тя “Як ви­хо­ву­ва­ти на­род?” у чи­с­лі 82 про­дов­жує дум­ку по­пе­ре­дньої стат­ті, але тор­ка­ла­ся го­ло­в­но пи­тань агіта­ції: “… агіта­ція — це та­ка мі­ц­на зброя, що за­ста­в­ляє ма­су бо­ро­ти­ся на­віть про­ти її вла­с­но­го ін­тересу, що ми мо­г­ли ба­чи­ти в ча­сі вій­ни Укра­ї­ну з мо­с­ков­сь­ки­ми бо­ль­ше­ви­ка­ми… Ко­ли б всі на­ші по­лі­тич­ні пар­тії роз­ви­ли на­ці­о­наль­не ви­хо­ван­ня на­ро­ду, то­ді ні­яка чу­жа вла­да не ма­ла б що ро­би­ти на Укра­ї­ні…” (24).

Од­ні­єю з най­ва­ж­ли­ві­ших ді­ля­нок пре­со­вої по­лі­ти­ки уря­ду ЗУНР бу­ло за­кор­дон­не ін­фор­му­ван­ня, тим біль­ше, що дер­жа­ва пе­ре­бу­ва­ла у по­в­ній між­на­ро­д­ній ізо­ля­ції. Го­ло­в­ною при­чи­ною та­ко­го не­сприй­нят­тя ЗУНР з бо­ку сві­то­вої спі­ль­но­ти бу­ла ба­наль­на не­по­ін­фор­мо­ва­ність про дер­жа­в­ни­ць­кі зма­ган­ня га­ли­чан.

Пі­з­ні спро­би ор­га­ні­за­ції пре­со­вих бю­ро у кра­ї­нах Єв­ро­пи (Ав­с­т­рія, Швей­ца­рія, Ні­ме­ч­чи­на, Фра­н­ція) та США при­зве­ли до епі­зо­ди­ч­но­го і тим­ча­со­во­го ін­фор­му­ван­ня за­хі­д­но­го по­лі­тич­но­го сві­ту — на жаль, на більш ши­ро­ке ін­фор­му­ван­ня на­ші ди­п­ло­ма­ти­ч­ні мі­сії та ін­фор­ма­цій­ні бю­ро не ма­ли на­ле­ж­них ко­ш­тів.

Під­су­мо­ву­ю­чи дер­жа­во­т­вор­чу ді­я­ль­ність уря­до­вої пре­си ЗУНР, му­си­мо від­зна­чи­ти її ха­ра­к­те­р­ні озна­ки: “самоусвідомлення своєї іс­то­ри­ч­ної мі­сії, сво­їх за­вдань, фун­к­цій пре­си” (5; 74) і, що най­го­ло­в­ні­ше, пре­са цьо­го пе­рі­о­ду “неухильно сто­я­ла на по­зи­ці­ях дер­жа­в­но­с­ті Укра­ї­ни” (6; 69).

____________

1. Вістник Державного Секретаріяту Військових Справ. — 1918. — Ч.1.

2. Вістник Державних законів і розпорядків Західної Області Укра­їн­ської Народ­ної Республіки. — 1919. — Ч.10.

3. Дурбак І. У 50-ліття Листопадового Чину // Альманах Укра­їнського Народного Союзу на 1978 рік. — Джерзі Сіті: Свобода, 1978. — С.30-48.

4. Золочівське Слово. — 1918. — Ч.3.

5. Кость С. Західноукраїнська преса 1900 — початку 50-х років: особ­ливості фун­к­­­­ціонування, періодизація, структура // Збірник праць кафедри української пре­си ЛДУ ім.І.Франка. — Львів, 1995. — Вип.1. — С.72-96.

6. Крупський І. Національно-патріотична журналістика України (дру­га половина ХІХ — перша чверть ХХ століття). — Львів: Світ, 1995.

7. Наддністрянський Вістник. — 1918. — Ч.1.

8. Наддністрянський Вістник. — 1918. — Ч.2.

9. Републіка. — 1919. — Ч.1.

10. Републіка. — 1919. — Ч.27.

11. Републіка. — 1919. — Ч.37.

12. Републіка. — 1919. — Ч.87.

13. Републіка. — 1919. — Ч.89.

14. Стрілець. — 1919. — Ч.1.

15. Стрілець. — 1919. — Ч.2.

16. Стрілець. — 1919. — Ч.7.

17. Стрілець. — 1919. — Ч.13.

18. Стрілець. — 1919. — Ч.25.

19. Стрілець. — 1919. — Ч.40.

20. Стрілець. — 1919. — Ч.45.

21. Стрілець. — 1919. — Ч.46.

22. Стрілець. — 1919. — Ч.57.

23. Стрілець. — 1919. — Ч.67.

24. Стрілець. — 1919. — Ч.82.