* * *
З моєї тіні виросла верба.
Заграла кров людська у її жилах.
Здається, збожеволіла юрба,
Як ожила вона, заговорила.

Зелені очі листям на гілках
На землю тихо скрапували сумом.
Скрізь вихрестки, заплутані в гріхах,
Здирали шкіру і труїли глумом.

Неділя вербна. Ранку вітражі.
Невинна жертва. Натовп амбіційний.
Бажали смерті неолукаші.
Тож вирок неомавці традиційний.

Останній крик на кінчику ножа.
Застигла обезглавлена і тлінна.
Та випурхнула птахою душа.
Не вбити пісню. Слова плоть нетлінна.